НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Олег Жерноклеєв

Галицька робітнича партія (1890-1892рр.)


Помітне місце в історії країн Центрально-Східної Європи з кінця ХІХ ст. посідали соціал-демократичні робітничі партії. Специфіка умов та історична доля регіону визначили доволі складний і тернистий шлях розвитку цих партій. Звернення до їх минулого могло б сприяти сучасній соціал-демократії, що відроджується після довготривалої перерви, у пошуку власної ідентичності.

Організаційне оформлення соціал-демократії в Галичині було започатковане виникненням у листопаді 1890 р. у Львові Галицької робітничої партії (ГРП), яка пiсля I з’їзду в 1892 р. була перейменована на Соцiал-демократичну партiю Галичини (з 1893 р. – i Сiлезiї (СДПГiС)). У своїй дiяльностi вона керувалася програмними принципами австрійської соціал-демократії та була її автономною секцією, об’єднуючи не тiльки польських, а й українських та єврейських робiтникiв Галичини.

Історія ГРП уже неодноразово привертала увагу дослідників. Українські радянські автори змушені були висвітлювати її з позицій марксизму-ленінізму, з притаманним йому ідеологічним забарвленням, польські науковці розкривали її через призму розвитку польського соціал-демократичного руху. Австрійські історики, досліджуючи процеси генезису і становлення соціал-демократичного руху, приділяли порівняно незначну увагу національним окраїнам імперії Габсбургів. Метою нашого дослідження стало більш докладне і неупереджене висвітлення зародження і формування ГРП як початкового етапу розвитку галицької соціал-демократії, розкриття особливостей її політичної платформи та організаційної побудови.

Слід зауважити, що остання третина ХІХ ст. позначилася суттєвими зрушеннями у соціальній структурі країн Центрально-Східної Європи, зумовленими процесами модернізації суспільства, індустріалізації та урбанізації, зростанням міського населення загалом і робітничого класу зокрема, у зв’язку з чим дедалі більшої актуальності набували проблеми економічного і політичного становища, соціального захисту і забезпечення елементарних прав і потреб нових верств населення і передусім промислового робітництва. Посилення напруги всередині суспільних структур, зростання радикалізму низів, формування нових політичних еліт вимагало пошуку нових механізмів для забезпечення політичної стабільності. Однією з відповідей на виклики часу і разом з тим проявом нової моделі лібералізму стала, поряд із занепадом старих ліберальних та оновленням консервативних партій, поява на політичній авансцені “третьої” сили – соціал-демократ ії у формі масових робітничих партій сучасного типу.

Формування перших партій нового типу в Галичині на зламі 80 – 90-х років ХІХ ст., хоч і готувалося відповідними процесами на місцевому рівні, все ж в остаточному варіанті, як справедливо зауважує австрійський дослідник Г.Біндер, було значною мірою спровоковано “ззовні”, з-поза меж регіону. Це вповні стосувалося й ГРП. У 1887 р. австрiйським соцiал-демократам вдалося зробити вирiшальний крок до подолання наслiдкiв розколу мiж “помiркованими” та “радикалами” (так званий “вiденський компроміс”), що дозволило відродити партію, започатковану ще в кінці 60-х років ХІХ ст. 30 грудня 1888 – 1 сiчня 1889 р. на з’їздi в містечку Гайнфельд поблизу Відня за участю 80 делегатів і 25 гостей із 13 коронних земель була фактично заново створена Соцiал-демократична робiтнича партiя Австрiї (СДРПА), яка об’єднала в своїх рядах соцiал-демократiв австрiйської частини імперії – Цислейтанiї. Ухвалена з’їздом “Декларація принципів”, розроблена В.Адлером і зредагована К.Каутським, передбачала використання всiх можливих засобiв (преси, зборів, об’єднань, формування громадської думки) для поширення соцiалiстичних iдей i перш за все боротьбу за загальне виборче право як важливий засiб агiтацiї та органiзацiї, а також вимагала справедливого робiтничого законодавства, більш значного скорочення тривалості робочого дня, заборони дитячої праці, обов’язкового світського початкового навчання, безплатної середньої та вищої освiти, вiдокремлення церкви вiд держави, у перспективi – замiни постiйної армiї загальним озброєнням народу та iн.

“Перехід засобів виробництва у суспільну власність більшості, тобто трудового народу” розглядався як кiнцева мета робiтничого руху. Програма вказувала на обмежене значення реформ і парламентаризму, проте вона не згадувала про необхiднiсть соцiалiстичної революцiї i диктатури пролетарiату. Наголошувалося, що СДРПА є партією інтернаціональною, яка засуджує національні привілеї і заявляє, що боротьба проти експлуатації мусить бути міжнародною, оскільки сама експлуатація має міжнародний характер. Разом з тим, суттєвим недолiком документа, порiвняно з резолюцiями попереднiх австрiйських робiтничих з’їздiв, була вiдсутнiсть тези про право нацiй на самовизначення, а також iгнорування актуального для країни аграрного питання. Вимоги “Декларації принципів” були конкретизовані в окремих резолюціях з’їзду про політичні права та про трудове законодавство.

Перша з них заявляла, що “будь-яке обмеження свободи прояву переконань, як і всяка монополізація імущими політичних прав, заважають природному розвиткові суспільства і мають бути засуджені”, вимагала “повної свободи для соціал-демократичної агітації і пропаганди та можливості безперешкодної організації пролетаріату”, що передбачало ліквідацію обмежень прав на збори та об’єднання, свободи друку і пересування, забезпечення справедливого і незалежного суду, безкоштовного правового захисту, покарання чиновників за порушення політичних прав громадян.
Друга резолюція вказувала на фізичну і моральну деградацію робітництва за існуючого економічного ладу, зведення робітника до становища раба, засуджувала державну політику “соціальних реформ” за її крайню обмеженість, намагання перекласти видатки з її забезпечення на плечі самих обездолених, звівши при цьому до мінімуму розвиток власних робітничих організацій взаємодопомоги. Виходячи з цього, соціал-демократи вимагали повної свободи коаліцій, 8-годинного робочого дня як максимальної тривалості робочого часу без винятків, повного недільного відпочинку, заборони нічної праці та праці дітей віком до 14 років, тюремного ув’язнення для підприємців за порушення трудового законодавства і т.п. Окремо наголошувалося, що трудове законодавство має поширюватись на всі національності та сільськогосподарських робітників.

До участі у Гайнфельдському з’їзді з ініціативи В.Адлера було запрошено і галицьких соціалістів, яких представляв один делегат – робітник-друкар зі Львова Нафталій Тельц, що працював на той час у Відні. Серед 12 партійних перiодичних видань, редакцiйнi комiтети яких мали виконувати роль керiвних центрiв партiї на мiсцях, на з’їзді названо львiвську робітничу газету “Praca”. Отже, фактично львівський осередок соціалістичного руху вже тоді було офіційно визнано складовою частиною СДРПА, хоч про справжню партійну організацію в краї тоді ще не йшлося.

На момент Гайнфельдського з’їзду робітничі партії вже виникли і діяли в цілому ряді країн Європи (Німеччині, Франції, Іспанії, Бельгії, Данії, Норвегії та ін.). Поява замість колишнього Міжнародного товариства робітників (МТР) соціалістичних партій окремих держав знаменувала новий етап у розвитку робітничого руху, його перехід у національну площину. Повноважні представники цих партій 14 – 20 липня 1889 р., у соту річницю взяття Бастилії, провели в Парижі конгрес за участю 384 делегатів, які репрезентували близько 300 робітничих і соціалістичних організацій з 20 країн.

Рішення щодо проведення у недалекому майбутньому чергового конгресу фактично означало утворення нового міжнародного об’єднання робітничих партій – ІІ Інтернаціоналу у вигляді періодичних інтернаціональних з’їздів, які скликалися з допомогою тимчасових організаційних комісій. Пропозиція іспанської делегації створити Центральний комітет з представників різних країн була відхилена через наявність законів, що забороняли відновлення МТР.
Під опублікованим у робітничій пресі повідомленням про скликання Паризького конгресу серед підписів 67 відомих керівників робітничого руху з 12 країн стояв і підпис львівського друкаря, українця за походженням, видавця “Pracy” Йосифа Данилюка. Проте, очевидно, всупереч твердженням окремих авторів, він не зміг поїхати на конгрес через матеріальні труднощі: власною працею він утримував не лише робітничу газету, а й свою сім’ю із шістьома дітьми.
Резолюції конгресу підкреслювали, що ліквідувати будь-яку експлуатацію та гніт може тільки пролетаріат, організований в національному та інтернаціональному масштабах, вказували на недостатність для цього економічних організацій, що практично означало потребу створення соціалістичних партій там, де вони ще не були створені, містили заклик до робітників вступати до цих партій та боротися за здобуття політичної влади. Було також прийняте рішення про щорічне святкування 1 травня під гаслами 8-годинного робочого дня.
Створення СДРПА та II Iнтернацiоналу дало поштовх до органiзацiї польськими соцiалiстами в листопадi 1890 р. Галицької робiтничої партії. У 1890 р. вийшов термiн дiї австрійського закону проти анархiстiв i умови для створення соцiалiстичних партiй в Галичинi стали бiльш сприятливими. Виникненню ГРП передувала низка конкретних заходів, які стали важливими практичними кроками на шляху до безпосередньої організації партії.

На початку 1890 р. польський соціаліст, робітник-друкар А.Маньковський налагодив видання у Львові ще одного робітничого друкованого органу – газети “Robotnik” (“Робітник”) накладом 1 тис. прим. Водночас було забезпечено регулярність виходу у світ “Pracy”, а її тираж зріс, порівняно з 1889 р., майже втричі (з 400 до 1100 прим.). Активізація робітничої преси помітно посилила агітаційно-пропагандистський ресурс львівського соціалістичного осередку, заклала міцніші підвалини для створення партії.

Мобілізації та згуртуванню потенційних прибічників навколо майбутньої партії сприяла організація ряду масових робітничих зборів, проведених у краї протягом 1889 – 1890 рр. Так, 19 травня 1889 р. у залі львівської ратуші під головуванням Й.Данилюка пройшли збори робітників м. Львова у справі урядових проектів щодо створення робітничих палат, які мали би захищати економічні інтереси робітників, представляти їх перед властями, полагоджувати суперечки тощо. Вирішено підтримати заснування палати (або, як висловився дехто з виступаючих, “Зв’язку робітничого”) з метою суто економічного спрямування її діяльності, без політичної репрезентації. 16 червня там само під керівництвом Й.Данилюка відбулися збори, скликані для обговорення закону від 28 грудня 1887 р. про страхування робітників від нещасних випадків. Якщо попередній захід зібрав порівняно невелику кількість учасників, то на цей раз зала львівської ратуші була переповнена. Прийнято резолюцію про те, що закон не відповідає потребам робітників, та велику за обсягом петицію до парламенту з докладним переліком конкретних поправок і зауважень до закону.

Значним кроком вперед стала організація “загальних робітничих зборів” у Львові 23 березня 1890 р. в залі товариства “Gwiazda” за участю близько 600 осіб. Ухвалено відсвяткувати 1 травня відповідно до постанов конгресу ІІ Інтернаціоналу. Цікаво, що доповідач з цього питання А.Маньковський підкреслив неможливість застосування примусу стосовно небажаючих святкувати та наголосив, що Першотравень не являє собою спротив ані державі, ані церкві. Комітетові, який скликав збори, було доручено опрацювати й програму святкування.

1 травня 1890 р. робітничі демонстрації та мітинги відбулися у більшості європейських країн. У Відні кількість їх учасників сягала 100 тис. чол., у Будапешті – 60 тис., Празі – 35 тис., Варшаві – 20 тис.23 У Галичині робітничі виступи, пов’язані з відзначенням 1 травня, відбулися у Львові, Кракові, Дрогобичі, Бориславі та інших населених пунктах. У Львові в ніч на 1 травня більшість підприємств припинили роботу, а на першотравневий мітинг зібралося, за різними підрахунками, від 2 до 4 тис. робітників, які одностайно ухвалили резолюцію з вимогами 8-годинного робочого дня, загального виборчого права, створення робітничих спілок, свободи друку, заборони дитячої праці тощо.

Успіх в організації першого відзначення травневих свят в історії Галичини став ще однією важливою передумовою утворення ГРП. “Robotnik” з цього приводу писав: “Тисячі людей, що зібралися біля львівської ратуші і з захопленням слухали робітничих промовців, були для нас найпереконливішим доказом того, що ми дотримуємо кроку німецьких, англійських, французьких та інших товаришів, що наші гасла глибоко проникли в широкі робітничі кола. А тому ми не передчасно розгортаємо прапор робітничої партії, час для нас сприятливий і кожен день додасть нам нових сил”. Крім того, за визнанням І.Дашинського, приклад українських товаришів, які на початку жовтня 1890 р. створили у Львові Русько-українську радикальну партію (РУРП), також надихав польських соціалістів на заснування власної партії.

Формування нової партії відбувалося на базі консолідації трьох основних центрів соціалістичного руху у Львові: 1) редакційного комітету “Pracy”, схильного до поєднання легальної політичної діяльності з елементами конспірації і до збереження максимальної самостійності щодо загальноавстрійської партії; 2) редакції “Robotnika”, переконаної, що в конституційних умовах слід діяти виключно легальними методами, спираючись на підтримку австрійської соціал-демократії; 3) групи молодих студентів і випускників вищих навчальних закладів, яка поповнювалася головним чином за рахунок колишніх учасників патріотичних учнівських гуртків.

Справа заснування партії обговорювалася на кількох таємних зібраннях за участю найактивніших робітників і молодих інтелігентів, що відбулися у жовтні – на початку листопада 1890 р. Вирішальне значення мало зібрання 7 листопада біля Львова, на якому під головуванням А.Маньковського і Й.Данилюка після доповіді І.Дашинського та ряду виступів було остаточно прийнято рішення про заснування партії.

Дж-П.Химка, посилаючись на щоденник та один з листів І.Дашинського, вважає, що ініціатором створення ГРП був очолюваний Дашинським гурток з десяти молодих інтелігентів та робітників (Ю.Гудеца, Т.Каспарека, К.Гужицького, Г.Діаманда та ін.), які вирішили через проникнення до вищезгаданих осередків, і зокрема редакцій “Pracy” і “Robotnika”, здобути на них вплив та переконати їх об’єднати зусилля задля створення політичної партії. В.Найдус звертає увагу на протиріччя у свідченнях самого І.Дашинського, вміщених у працях різних років, і логічно ставить під сумнів провідну роль недосвідченої молоді та в цілому версію, яка відводить другорядне місце багатолітнім практикам робітничого і соціалістичного руху.

Джерела, серед яких переважають документи неофіційного походження, а, отже, суб’єктивні за характером (мемуари, листи, а також тогочасні популярні публіцистичні брошури та статті), дійсно подають доволі суперечливу інформацію стосовно численності та персонального складу засновників партії. З упевненістю можна констатувати лише те, що кістяк засновників партії становили насамперед члени редакційних комітетів “Pracy” і “Robotnika”, які за прийнятою тоді в австрійській соціал-демократії організаційною практикою мали виконувати функції регіонального партійного керівництва. До першого з них належали складачі Й.Данилюк і Ю.Гудец, столяр Я.Нойбауер, чоботар П.Єлясевич та студент Львівського університету І.Дашинський, до другого – складачі А.Маньковський, Ю.Обірек, Ю.Бар, А.Смоковський (невдовзі його замінив Г.Діаманд) та випускник університету К.Гужицький. Участь і ступінь активності інших осіб залишаються певною мірою гіпотетичними. Показово також, що у звітній доповіді про діяльність ГРП на її І з’їзді у 1892 р. було сказано, що заснування партії відбулося за пропозицією І.Дашинського, і це не викликало жодних заперечень у присутніх, в тому числі ветеранів руху, що свідчило, все ж, про значну роль Дашинського і його однодумців.

15 листопада 1890 р. “Robotnik”, а 22 листопада “Praca”, які вперше вийшли під однаковим підзаголовком “Орган Робітничої партії”, розмістили передову у формі відозви, яка повідомляла про те, що “чисельне гроно товаришів-робітників з різних галузей праці по довгих і ґрунтовних приватних нарадах зв’язалося в робітничу соціал-демократичну партію”. Відразу наголошувалося, що першою ухвалою нової партії стало рішення про те, що у втіленні соціал-демократичних засад вона буде завжди стояти “на ґрунті державних законів”. Таким чином, в умовах боротьби різних тактичних течій у соціалістичному русі було принципово підкреслено виключно легальний характер партії та її діяльності, що водночас, можливо, мало на меті убезпечити новостворюване об’єднання та його членів від заборони і переслідувань з боку влади на підставі звинувачень в організації таємного товариства і державній зраді, як це робилося до того часу. Також було оголошено, що обидва робітничі часописи відтепер перестають бути виданнями приватних людей, а стають органами партії.

Першим політичним заходом, проведеним ГРП, стали масові робітничі збори у справі загального виборчого права 14 грудня 1890 р. у Львові, які сама партія розглядала як свій перший публічний виступ. Збори, скликані з ініціативи ГРП та спільно з українськими радикалами, відбулися в залі львівської ратуші за участю близько 600 представників робітництва, інтелігенції, жінок. Були зачитані численні вітальні листи і телеграми від робітників, селян, студентів. Відкрив захід своєю промовою А.Маньковський, секретарями було обрано Ю.Обірека і М.Павлика. З основною доповіддю на зборах виступив Ю.Гудец, який фактично виклав програмові засади партії. Він зазначив, що соціал-демократи жадають, щоби політичний устрій держави базувався на загальному, прямому, таємному виборчому праві для всіх громадян від 21-літнього віку до всіх органів законодавчих і автономних (днем голосування мала бути неділя або свято), безпосередньому народному законодавстві, яке включало би вирішення питання війни та миру, загальному народному ополченні замість постійної армії, відміні всіх виняткових законів (про пресу, товариства, збори), які стримують вільне слово, думку, науку, народному судочинстві та безплатному правовому захисті, забезпеченні загальної обов’язкової шкільної освіти, загального і рівного виховання державою, оголошенні релігії приватною справою. Для досягнення цього соціал-демократія буде прагнути якомога ширшого використання політичних прав і свобод, введення єдиного прогресивного податку на дохід замість існуючого непрямого оподаткування, усунення обмежень у праві на об’єднання, встановлення робочого дня, що відповідає суспільним умовам, заборони роботи в неділю та дитячої праці і такої, що загрожує здоров’ю жінок, запровадження законів щодо захисту життя і здоров’я робітників, санітарного контролю їх помешкань, нагляду за копальнями, фабриками, майстернями і домашнім промислом через виборних робітниками урядників, повного самоврядування всіх робітничих кас взаємодопомоги та ін.

Зміст доповіді свідчив, що програмові засади ГРП відповідали гайнфельдським резолюціям СДРПА. “Ото є коротка і ясна наша програма, – зазначив на завершення доповідач. – Тільки глупота або зла воля може підказувати думку, що ніби-то втілення тої програми маємо намір здійснити з допомогою боротьби на барикадах”, у черговий раз підкреслюючи цим, що партія буде діяти легально, законними методами.

Як репрезентант РУРП виступав І.Франко, від імені єврейських робітників – Г.Діаманд. Наприкінці зборів було прийнято резолюцію, у якій, наголошуючи, що “право вибору і виборності до тіл парламентарних є підставою всяких прав політичних і водночас гарантією їх недоторканості”, однак “найчисельніші продуктивні класи населення в Австрії позбавлені того права, попри те, що несуть всі тягарі, пов’язані з державним устроєм”, збори вимагали від австрійської Державної ради у найкоротший термін внести на порядок денний своїх нарад реформу виборчої ординації в такому дусі, щоб кожен громадянин Австрії з досягненням призовного віку, а жінки – повноліття “мали право голосування при виборах до всяких репрезентацій державних, крайових, повітових, гмінних”. Голосування обов’язково мало бути безпосереднє і таємне, проводитися в неробочий день.

З виникненням робітничої та Русько-української радикальної партій намітилися основні тенденції та проблеми у розвитку стосунків між ними, а фактично – між галицько-польським і галицько-українським соціалістичними рухами. Так, орган РУРП часопис “Народ” привітав виникнення у Галичині робітничої партії, підкреслив прагнення до дружніх стосунків та тісної взаємодії з нею в боротьбі за свободу та освіту для працюючого люду. Однак українські радикали дорікали ГРП за те, що вона відразу, в момент утворення, не оголосила чітко змісту своєї програми, вказуючи на той факт, що загал робітників у Галичині погано ознайомлений з ідейною платформою європейських соціал-демократичних партій, тож простого декларування належності до соціал-демократії вкрай недостатньо. Водночас РУРП резервувала для себе право на самостійне існування і діяльність як партії українського селянства, мотивуючи це специфікою становища селян та мовно-національними відмінностями у східній частині коронного краю.

У свою чергу, “Praca” відгукнулася на постання РУРП статтею під заголовком “Нова партія”, вміщеною у тому ж номері, де була оприлюднена відозва про заснування ГРП. У статті зазначалося, що навколо часопису “Народ”, редагованого М.Павликом та І.Франком, почало групуватися все, що є живіше і шляхетніше серед русинського суспільства. Коментуючи програмові засади РУРП, подані у реферативному викладі, орган ГРП підкреслював, що її мета – запровадити суспільний лад, який базувався б на науковому соціалізмі, тобто радикали “хочуть, щоб власність була спільною для цілого народу, хочуть усунути працю найману, що є підставою визиску. Це їх перше жадання”, цим “зближуються вони до нашої партії робітничої…”. Однак газета запитувала, “чому не назвалися соціалістами, а тільки радикалами?”, вважаючи, що в цьому полягає найслабший бік української партії, яка, стоячи на ґрунті наукового соціалізму, мала би звернутися до “пролетаріату робітничого, котрий є єдиним класом в суспільстві, що може запровадити соціалістичний порядок у світі”. Але радикали є оборонцями селян, тобто дрібних власників, що “є однаково далекі від соціалізму, як і шляхта, і ніколи до колективної власності і праці прямувати не будуть. Дрібний власник – селянин не може бути підставою соціалістичного руху. Звідси будуть походити всякі хиби нової партії, котра, визнавши науковий соціалізм за свою програму, буде спиратися на дрібну селянську власність”. Українські радикали характеризувалися як “напівсоціалісти”, що стали такими з патріотів-народовців, і “на певнім протязі часу стати мусять вони соціалістами і такими себе публічно назвати. Тоді згодимося з ними цілковито”, – резюмувала польська робітнича газета.

Загалом аналіз програми РУРП, здійснений у статті, свідчив, що найбільш позитивне враження на галицьких соціал-демократів справила її максимальна частина, яка відображала більшою мірою погляди “молодих” радикалів – по суті, соціал-демократичної групи в РУРП, пізніших засновників УСДП, і навпаки, програма-мінімум, яка захищала селянські інтереси і була ближчою “старшим” радикалам (М.Павлику, І.Франку та ін.), викликала найбільше застережень. Це стало проявом певного теоретичного догматизму і схематизму світогляду польських соціал-демократів, що не раз давалося взнаки у подальшому, особливо під час їхніх спроб конкретизувати свою позицію у селянському питанні.

Цілком природно, що в умовах поліетнічного регіону, невирішеності українського, польського, єврейського національних питань перед ГРП практично відразу постала і національна проблема. Непорозуміння почалися вже з першого прилюдного виступу партії. Так, Ю.Гудец у доповіді на зборах 14 грудня 1890 р. зазначив, що “так само, як члени міжнародних робітничих партій у Франції чи Німеччині є французами або німцями, так само і ми, належачи до соціал-демократичної партії, є поляками, і тільки бездумне патріотництво може нам в тому відношенні робити закиди”. Проти цього запротестував М.Павлик, який відзначив належність до партії також українців та євреїв. Спробою згладити протиріччя виглядав коментар “Pracy” до промови І.Франка, у якому зазначалося, що українські радикали у політичних справах все ж підуть з ГРП рука в руку, оскільки обом партіям притаманне “спільне уявлення про державу майбутнього як союз спілок”. Роль головного речника єврейських робітників уже з того часу взяв на себе соратник І.Дашинського, прибічник інтернаціонального характеру партії Г.Діаманд, який у своїй промові підкреслив, що “пролетаріат єврейський виступає зараз під гаслом: “Разом з вами до перемоги” і не думає від партії нашої відрізнятися”. І хоч на цей раз до відкритого конфлікту ще не дійшло, все це було свого роду провісником тих гострих протиріч, що стали каменем спотикання у розвитку галицької, як і австрійської соціал-демократії у майбутньому.

Симптоматичною з точки зору подальшої історії була й та обставина, що місію захисників національних інтересів непольських робітників, і передусім українців, взяла на себе РУРП, лідери якої у другій половині 90-х рр. ХІХ ст. здійснили першу спробу створення окремої української соціал-демократичної партії. Не було повної єдності щодо національного питання і в самому керівництві ГРП. Публікації на цю тему в галицькій робітничій пресі свідчили про певні відмінності у підходах між редакційними комітетами “Robotnika”, який пов’язував вирішення національного питання з перемогою соціалізму, та “Pracy”, що припускав можливість його часткового розв’язання за існуючого ладу. На розбіжності в керівництві прямо вказував у своєму виступі на згаданих зборах член редакції “Robotnika” А.Смоковський, за що був виключений з партії і з лютого 1891 р. розпочав видання нового львівського двотижневика “Robotnik Polski”, у якому прямо заявив про бажання створити польську робітничу партію. У програмовій статті першого номеру газети відзначалося: “Стоїмо на грунті національно-польському… Перше, ніж стали ми робітниками, були вже поляками”. Українцям, які захотіли би стати членами польської робітничої партії, пропонувалося зректися своєї національності. У полеміку з новою газетою відразу вступили “Pracа” і “Robotnik”. Зокрема, “Pracа” скритикувала її за хаотичність і суперечливість програми, непослідовність у ставленні до українців й антисемітську спрямованість, схарактеризувала як орган “партії робітничої польської національно-шляхетсько-клерикально-антисемітсько-соціальної”. Так і не здобувши масової підтримки робітників, новий часопис занепав після сьомого номеру у травні того ж року.

Нову дилему перед партією поставила підготовка польською громадськістю у Галичині відзначення 100-літнього ювілею польської шляхетської конституції, що припадав на 3 травня 1891 р. Після певних коливань і непослідовних заяв ГРП все ж вирішила взяти участь у ювілейних заходах, що фактично проходили під гаслами відновлення Польщі в кордонах 1772 р. Тоді це ще не була принципова позиція, закріплена програмовими засадами, а швидше тактичне рішення у конкретній ситуації, однак у подальшому ця тактика стала традиційною. “З публічними актами, що мали загальнонаціональний характер, нагадували про вільнолюбні традиції народу, соціалісти єдналися … з першої хвилини”, – писав пізніше один із діячів соціалістичного руху В.Фельдман. У подібних заходах змушені були брати участь і робітники інших національностей, які разом з поляками належали до профспілок та різних робітничих товариств, що фактично діяли під егідою соціал-демократів. Це було зумовлене організаційною специфікою галицької соціал-демократії.

Необхідно відзначити, що на момент заснування ГРП не мала масової організації. Її доволі проста організаційна структура спиралася на практику організаційної розбудови, апробовану в той час австрійською соціал-демократією. Галицькі соціал-демократи не наважилися відразу на творення масових політичних об’єднань, легалізація яких місцевою владою виглядала малоперспективною, а пішли вже випробуваним шляхом – шляхом створення культурно-просвітніх робітничих товариств. Формально у них заборонялася політична діяльність, проте, на відміну від цехів чи кас взаємодопомоги, цей тип організації давав змогу здійснювати під виглядом суто освітніх заходів обговорення актуальних економічних та суспільних проблем, вести пропаганду соціал-демократичної ідеології, згуртовувати робітників і ремісників різних професій у рамках одного об’єднання.

Одним із таких об’єднань стало товариство “Sila” (“Сила”), перші загальні збори якого відбулися у Львові 14 березня 1891 р. за участю понад 200 членів. Роз’яснюючи необхідність його створення, “Praca” відзначала, що існуючі досі товариства робітничі, а зокрема “ремісничі” („Gwiazda”, “Skaіa”, українська “Зоря”), не могли захищати інтереси всіх робітників, бо від самого заснування були товариствами “самаритянськими” – допомагали у випадку хвороби або смерті, і хоч передбачали навчання, але воно стосувалося тільки читання і письма. Високі внески не давали можливості для вступу більшості робітників. Завданнями нового товариства було підвищення рівня освіти робітників через лекції, доповіді, диспути, пробудження товариського життя шляхом формування почуття робітничої солідарності, а також надання допомоги тимчасово непрацюючим робітникам. Підкреслювалося, що “Sila” не буде конкурувати з іншими товариствами, оскільки займатиметься такими робітничими потребами, яких ті не задовольняють, і, що найважливіше, буде згуртовувати всіх робітників “без різниці віри і національності”, а низькі тижневі внески дозволять вступати навіть найбіднішим.

Статут львівської “Sily” став взірцем для організації таких самих товариств в інших місцях. Напередодні І з’їзду галицької соціал-демократії, тобто станом на початок 1892 р., товариства “Sila” діяли вже, окрім Львова, у Кракові, Подгуже, Станіславі та Коломиї (у двох останніх містах – під назвою “Praca”), формувалися у Тарнові та Новому Сончі. При цьому львівська “Sila” мала вже понад тисячу членів, краківська – близько дев’ятсот. Кожна “Siіa” мала власну бібліотеку і читальню, передплачувала часописи, організовувала, крім лекцій на актуальну суспільно-політичну тематику та їх обговорень, музично-танцювальні вечори, аматорські вистави, подекуди курси для неписьменних тощо.
Розбудова мережі цих товариств мала важливе значення для подальшого розвитку робітничої партії: впродовж останнього десятиліття ХІХ ст. Товариства “Sila” разом із фаховими спілками залишалися головною опорою галицької соціал-демократії у робітничому середовищі, основою її масової організації.

Як засіб згуртування робітників навколо партії, залучення нових прихильників продовжували використовуватися масові збори, що скликалися партією з приводу обговорення тих чи інших актуальних питань суспільного життя. Так, однією із перших у центрі уваги ГРП опинилася справа виборів до керівництва робітничої каси хворих у Львові. 26 липня 1891 р. відбулися збори, на яких було обрано спеціальний комітет, що мав займатися цією справою. 2 серпня комітет скликав робітничі збори у залі львівської ратуші, присвячені виборам. У результаті проведеної соціал-демократами роботи на всіх виборчих дільницях переконливо перемогли представники ГРП.

Однією з традиційних і найчастіше використовуваних тем для скликання зборів стає потреба запровадження загального виборчого права. Ця проблема була предметом обговорення на зборах 3 січня 1892 р. у Станіславі (близько сімсот осіб під керівництвом Й.Данилюка, Г.Діаманда, Ю.Гудеца та ін.) та 10 січня у Львові на чолі з А.Маньковським та Й.Данилюком . Поряд з основним питанням на збори виносилися також проблеми дорожнечі, свободи преси, збільшення кількості промислових інспекторів тощо. Подібні питання піднімалися і на першотравневих мітингах 1891 та 1892 рр.

У 1891 р. галицькі соціал-демократи вперше взяли участь у виборчій кампанії до австрійського парламенту. Видана з приводу розпуску парламенту і старту кампанії відозва СДРПА закликала товаришів на місцях не втішатися ілюзіями щодо здобуття великої кількості мандатів, а використати виборчий рух, щоби звернутися до всіх людей і роз’яснити їм свою програму та цілі. Для цього слід було не тільки скликати передвиборні зібрання, а й іти на збори інших партій і прилюдно з’ясовувати позицію того чи іншого кандидата в робітничому питанні. У Відні було створено Центральний соціал-демократичний виборчий комітет, посилений партійцями з усіх провінцій, у кожному краї утворювалися крайові, у повітах – повітові комітети. ГРП, не висуваючи ще на цей раз власних кандидатів, активно підтримала у Львові демократа, учасника польського повстання 1863 р. К.Лєваковського, який у виступі на мітингу з нагоди його перемоги зазначив, що не в останню чергу “завдячує своїм обранням працюючому класу”.

Важливою віхою у процесі формування організаційних основ соціал-демократичного руху став ІІ з’їзд СДРПА, що проходив у Відні 28 – 30 червня 1891 р. Якщо до цього часу взагалі не були визначені критерії належності до партії, то тепер за постановою з’їзду членом партії вважався кожен, хто визнавав її Гайнфельдську програму. Члени партії кожної місцевості (регіону) у всіх партійних справах повинні були звертатися до редакції того друкованого органу СДРПА, на терені якого вони знаходяться. Для Галичини таким органом партії залишилася газета “Pracа”. Редакції часописів мали щоквартально звітувати про розвиток соціал-демократичного руху в їх окрузі перед редакцією віденської “Arbeiter-Zeitung“, яка фактично мала виконувати функції центрального керівництва партії. З’їзд рекомендував заснування політичних товариств, які в міру можливості охоплювали б цілі провінції. Нові робітничі газети могли ставати органами партії лише у разі затвердження їх загальноавстрійським або крайовим з’їздом. Скликання чергового конгресу СДРПА доручалося партійним часописам на чолі з “Arbeiter-Zeitung“. Отже, стрижнем організаційної структури австрійської соціал-демократії залишалася мережа робітничої преси.

Загалом з’їзд констатував значний поступ у розвитку СДРПА: кількість її політичних друкованих органів за два роки з часу Гайнфельдського з’їзду зросла вдвічі (з 7 до 15), а їх передплатників – майже втричі (з 15,4 до 55,8 тис. осіб). Так само удвічі збільшилася кількість робітничих товариств (з 103 до 219) та втричі – їх членів (з 16,5 до 47 тис.). Разом з фаховими, науковими, гумористичними та іншими часописами виходило 41 друковане видання партії, що мали понад 120 тис. передплатників.

Галицьку робітничу партію, яка вперше взяла участь у з’їзді австрійської соціал-демократії, представляли 6 делегатів, зокрема 4 зі Львова (Й.Данилюк, І.Дашинський, Г.Діаманд, А.Маньковський), 1 з Кракова (Я.Енгліш) та 1 з Нового Сонча (Я.Мех). Позиція галичан, що принципово не відрізнялася від позиції більшості делегатів з’їзду, знайшла відображення в їх виступах, присвячених важкому становищу робітників (Й.Данилюк), переслідуванням робітничої преси з боку властей (наприклад, майже половина номерів “Pracy” зазнала конфіскації цензурою, на що вказав у своєму виступі Г.Діаманд), стосункам у робітничих касах хворих у Західній Галичині (Я.Енгліш) та іншим проблемам.

З’їзд не зміг оминути національного питання. Група чеських “національних соціал-демократів” з Праги вимагала докладнішого відображення національної проблематики у партійній програмі, запропонувала доповнити Гайнфельдську програму пунктом про необхідність реорганізації партії за національною ознакою. Однак після короткої дискусії це питання було зняте з порядку денного, а його ініціатори залишили засідання. Репрезентований ними часопис, що назвав себе “національно-соціал-демократичним”, було позбавлено статусу органу СДРПА.

Проти пропонованих чехами змін висловився на з’їзді і представник галицьких соціал-демократів А.Маньковський. Однак вже через два місяці І.Дашинський, що репрезентував ГРП на черговому конгресі ІІ Інтернаціоналу в Брюсселі у серпні 1891 р., увійшов до складу об’єднаної польської делегації, утвореної з представників усіх трьох частин Польщі, що перебували під владою різних держав. Делегація заявила на конгресі про намір у подальшому виступати як монолітна польська організація з метою полегшення спільної боротьби з польською шляхтою і буржуазією та здобуття провідної політичної ролі у польському суспільстві. Ця заява отримала цілком позитивний резонанс серед членів ГРП у Західній Галичині, зокрема у польському Кракові, які мали тісні зв’язки з соціалістами інших польських земель, натомість із застереженнями вона була зустрінута частиною старих діячів партії у багатонаціональному Львові.

Отже, практично з часу свого заснування краківський осередок партії виступав речником перетворення ГРП на польську соціал-демократичну партію, тоді як львівські діячі значною мірою схилялися до збереження інтернаціонального, загальнокрайового характеру партії. З січня 1892 р. західногалицькі соціал-демократи розпочали видавати у Кракові новий орган ГРП газету “Naprzуd”, у програмовій статті першого номеру якої обґрунтовувалася необхідність створення в Галичині польської соціал-демократичної партії в складі СДРПА. Ця потреба мотивувалася тим, що польські робітники мають, окрім загальнокласових, також свої власні інтереси та політичні, суспільні і національні ідеали. Редактором газети незабаром став І.Дашинський, який завдяки своїй непересічній енергії, лідерським якостям і ораторським здібностям швидко просувався на чільні позиції у партійних колах.

Прагнення частини провідників ГРП перетворити її на суто польську партію суперечило принципам організаційної побудови СДРПА, яка на той час ще не мала у своїй структурі національних партій. Питання про те, бути ГРП національною чи територіальною, інтернаціональною партією, до її І з’їзду залишалося відкритим, поступово набуваючи дедалі більшої актуальності.

І з’їзд галицької соціал-демократії відбувся у Львові в залі міської ратуші 31 січня – 2 лютого 1892 р. за участю близько 40 делегатів, які представляли не лише львівські та краківські робітничі часописи і товариства, а й членів партії у Станіславі, Коломиї, Подгуже, Тарнові, Новому Сончі і Бялій, а також майже 100 гостей. Заслухавши звіт з попередньої діяльності ГРП (Ю.Гудец), з’їзд на пропозицію доповідача з питання про пресу Ю.Обірека ухвалив вважати “Pracк”, “Robotnik” і “Naprzуd” виданнями партії, які є її власністю і перебувають під контролем загалу товаришів щодо змісту та коштів. Натомість було відхилено ідею створення єдиного Центрального комітету партії, до якого увійшли би по три представники від Львова і Кракова. Виступаючи проти, І.Дашинський висловив упевненість, що відкриту, легальну діяльність такого ЦК унеможливить влада, тому керівними органами партії мають залишитися редакційні комітети її часописів. Водночас він закликав і надалі активно працювати в усіх трьох основних типах робітничих об’єднань – примусових, добровільних професійних і культурнопросвітніх, назвавши їх “трьома сходинками, котрі повинні провадити нас до організації товариства політичного, утворення якого має бути найближчим завданням партії”.

Доповідач з питання організації С.Куровський наголосив на необхідності розбудовувати партію знизу: у кожній місцевості скликати збори, на яких після прийняття Гайнфельдської програми обирати мужів довір’я, що контролюватимуть подальший розвиток руху. Його доповнив І.Дашинський у доповіді про агітацію і тактику. Він зазначив, що редакційні комітети партійних часописів повинні керувати агітацією (кожен у своєму окрузі, тобто “Naprzуd” у Західній Галичині, а в східній частині краю агітаційний комітет складався з редакцій обох львівських робітничих газет). Конкретних агітаторів для кожної місцевості призначатимуть ці комітети або збори. Для агітації слід використовувати насамперед робітничі страйки, навіть невдалі, а також зібрання, товариства, клуби та різні нагоди. Кошти повинні формуватися із внесків, зібраних у ході найрізноманітніших згромаджень, розважальних та інших заходів. Основні положення доповідей знайшли відображення у прийнятих делегатами рішеннях.

Фактично з’їзд затвердив використовувані до того часу організаційну структуру і принципи партійної роботи в масах. Таким чином він не тільки завершив початковий період організаційного оформлення соціал-демократичного руху в Галичині, а й став своєрідним підсумком усього процесу генезису цього руху, продемонструвавши, що робітнича партія в краї стала реальністю. Після І з’їзду ГРП змінила свою назву на Соціал-демократичну партію Галичини (з 1893 р. – і Сілезії). Це, з одного боку, означало підтвердження, принаймні формальне, загальнокрайового, інтернаціонального характеру партії, а з іншого символізувало початок нового етапу в її діяльності. Отже, на зламі 80-х – 90-х рр. ХІХ ст. склався ряд об’єктивних і суб’єктивних передумов для появи в Галичині масової, легальної та формально інтернаціональної соціал-демократичної партії. Активізація робітничого руху в багатьох країнах Європи, відновлення СДРПА і заснування РУРП спонукали польських соціалістів до створення в листопаді 1890 р. Галицької робітничої партії як складової частини австрійської соціал-демократії. Її Гайнфельдська програма, яка стала ідейною платформою і для ГРП, у цілому була марксистською, проте вона, як результат компромісу, не увібрала в себе окремих важливих ідеологем, які з точки зору лівого, революційного крила міжнародного соціалістичного руху були атрибутами марксизму. З іншого боку, давалася взнаки і невизначеність позиції австрійської соціал-демократії у національному і селянському питаннях, що помітно позначалося і на ГРП.

1890 – 1892 рр. були лише початковим етапом організаційного оформлення галицького соціал-демократизму, періодом його поступової інституалізації та легалізації. ГРП, як і загалом СДРПА, не мала ні статуту, ні центрального керівництва, а межа між членами і прихильниками партії за відсутності фіксованого членства, по суті, була розмитою. Така будова партії враховувала слабкість традицій легальної опозиційної діяльності, яка в реалізації своїх цілей апелювала би до широких верств населення. Її організаційна структура і методи політичної роботи були адекватними суспільним умовам, відповідали перехідному періоду від репресій і напівлегального існування до масової, публічної політичної діяльності. Разом з тим, визначальне для ГРП питання про її національний характер фактично, враховуючи наявність у ній контроверсійних тенденцій та багатонаціональний склад членів, залишалося остаточно невирішеним. Попереду була важка внутріпартійна боротьба з “незалежними соціалістами”, а також навколо аграрної і національної проблем, що стала неминучим супутником подальшої кристалізації основних засад галицької соціал-демократії в ідеології, тактиці й організації.


nationalvanguard



 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»