НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Креативний потенціал ігрових елементів в етиці постмодернізму

О.Б.Радченко

УДК 17.0
ББК 82.217


У статті здійснюється спроба осмислення гри як адогматичного способу людського буття крізь призму постмодерністської етики. Ігрові елементи сприяють спрямованості сучасної моралі до відкритості, толерантності, плюралізму. Процес трансформації моральної свідомості суспільства та індивіда в умовах загальнокультурних змін є необхідним.
Ключові слова: постмодерністська етика, гра, нігілізм, плюралізм, толерантність.

Сучасний інтерес до проблеми ігрового елемента у культурі загалом та філософії й етиці зокрема зумовлений характерним прагненням гуманітарної думки ІІ пол. ХХ - поч. ХХІ ст. виявити глибинні основи буття людини, пов'язані зі власне людським способом переживання реальності. Цей період характеризується відходом від класичної парадигми модерну зі властивою йому вірою у Гранднаративи та всесильність людського розуму. Некласична традиція філософії піддає сумніву статус етики як універсальної теорії моралі, натомість пропонує аксіологічно нейтральну теоретичну модель моралі Ф.Ніцше, яка виключає універсалізацію системи. Згодом культура постнекласичного типу, зокрема постмодерна, взагалі вдається до відмови від традиційної етики.


Постмодерн вирізняється програмовою плюралістичністю і ацентричністю поза будь-якою можливістю визначення аксіологічних чи інших пріоритетів. Відбувається відмова від "метанарацій"; доктринально-нормативний характер етики унеможливлює її існування в умовах мозаїчної організації культурного цілого, яке передбачає позаоцінювальність, відмову від бінарних позицій (добро / зло, належне / існуюче, аскетизм / гедонізм, егоїзм / альтруїзм), практичну реалізацію різних поведінкових стратегій. Відбувається зміна етичного простору, відхід від усталених норм, принципів. Цей нелегкий процес трансформації суспільної й індивідуальної свідомості оптимізується, "пом'якшується" ігровими елементами. Певні аспекти моральної регуляції життєдіяльності людини та суспільства виявляють спорідненість з грою, яка сприяє вирішенню конфліктів.


Проблема гри поступово стає однією з провідних у філософському дослідженні. Є. Фінк визначає її як феномен людського існування поряд із працею, любов'ю та смертю. Тема гри привертає увагу у різних сферах сучасної культури, нею цікавиться і наука. У західній науці, насамперед англо-американській, поширена рольова теорія ігор із виходом на рівень соціологічних та психологічних досліджень (теорія соціальних ролей, започаткована творчістю Дж. Міда, Р. Лінтона, Я. Морено).


Специфіка людського буття полягає у постійному прагненні до досконалого, що виявляється й у спробах його "проектування" в ігровому просторі. Вагоме місце проблема гри займає у творчості Платона у зв'язку з ідеєю прекрасного та блага. Аристотель розвиває деміургічний аспект гри. І. Кант започатковує нову лудологічну традицію, де ігрове постає як корелят суб'єктивності. Ф. Шілер наголошує на існуванні прекрасного у формі гри. За С. К'єркегором, гра є виразом творчої та вільної діяльності, визначально притаманної людині. Й.-В. Гьоте розглядає гру як життєву енергію сутності людини, Й. Хейзінга - як найвищий прояв людських форм діяльності. З-поміж філософів-постмодерністів у контексті цього дослідження виокремимо доробки Ж. Батая, Ж. Дерріда, У. Еко, Ю. Кристєвої, Ж.-Ф. Ліотара, М. Фуко. Український дослідник Я. Білик вивчає ігровий феномен у культурі, М. Бойченко аналізує гру як проблему соціальної філософії, проте проблема гри в етиці постмодернізму загалом залишається малодослідженою.


Тож метою цієї статті є простеження особливостей гри в етиці постмодернізму та актуалізація проблеми лудологічного креативного потенціалу у формуванні новітнього етичного простору.


Сучасна етика визначає гру як вільну (що передбачає принципову відсутність примусової мотивації) самоцільну діяльність, здійснювану за певними правилами та принципами, що характеризується часовою локалізованістю, умовністю, наявністю суб'єкта (гравця), предмета (що грається) та засобу (іграшки). Гра у світі людини здійснюється як екзистенція, що передбачає свідоме подвоєння світу, при якому гра виступає буттям другого плану, існуючого за принципом доповнюваності щодо "справжнього"; включає емоційну насиченість дії: присутність у ній фантазійного компоненту. При цьому у якості мотиваційних основ гри можуть виступати інтерес і прагнення до задоволення [6, с. 159].


Насамперед окреслимо визначальні риси філософського осмислення поняття гри. По-перше, це дослідження проблеми гри як цілісності, що дає її загальне бачення, якому підпорядковані окремі аспекти. По-друге, філософія займається розглядом процесів взаємодії суб'єкта й об'єкта, інтерсуб'єктивної взаємодії в ході гри. Натомість, науці властивий об'єктний підхід, прагнення розглядати гру в якості об'єкта як такого, взятого в його чистому вигляді. Крім того, філософія зосереджує увагу на досліднику гри, активно включається у досліджуваний предмет. По-третє, на відміну від історії і соціології, філософія розглядає синхронічний і діахронічний виміри гри як взаємодоповнюючі і нерозривні її складові [4, с. 14].


У силу своєї багатозначності гра, за Л. Вітгенштейном, назавжди залишається "поняттям з нечіткими межами", що показує безпідставність спроб дати їй універсальне визначення. Існують різні інтерпретації гри. При утилітарно-практичному чи функціональному підході гра інтерпретується як: а) вид відпочинку (Аристотель, Г. Спенсер); б) підготовка, тренування (І. Кант); в) розвага, дозвілля (Платон). При культурно-історичному як: а) основа культури (Й. Хейзінга, Г. Маркузе); б) прояв карнавальної культури (М. Бахтін); в) породження культури (О. Лосєв). При онтологічному - як: а) один з основних феноменів буття людини (Е. Фінк); б) спосіб самоідентифікації людини через естетичне (Ф. Шіллер); в) спосіб універсального прояву індивіда (Г. Гадамер, М. Гайдеггер, Ж. Дерріда) [6, с. 159]. Згідно класифікації сучасного українського дослідника Я. Білика, існує 3 етапи розвитку лудологічної парадигми: 1) від Геракліта до І. Канта; 2) ідеї гуманізму філософії культури І. Канта та Ф. Шіллера; 3) сучасний розвиток лудологічних ідей, започаткованих у творчості Й.-В. Гьоте та Й. Хейзінги [1].


Етика постмодернізму продовжує розвиток лудологічних ідей сучасності. Гра відображає особливий адогматичний тип світорозуміння, сукупність певних форм людської діяльності, її вища цінність полягає не в результаті, а в самому ігровому процесі. Ігрові цінності завжди релятивні: умовно існує суперник, боротьба, перемога тощо. Процесуальність і релятивність переважно визначаються характерними рисами філософії й етики постмодерну.


У своїй якісній визначеності гра морально нейтральна, вона набуває морального змісту у взаємодії з іншими реаліями буття людини, які формують ситуацію морального вибору. Побутуюча думка про тотальність гри є з одного боку неадекватною щодо сутності даного феномену, з іншого - небезпідставною. Гра має тенденцію поелементного проникнення у різні сфери життя (політику, роботу, любов і ін.), прагнучи підкорити їх собі, що створює небезпеку розчинення моралі у грі, оскільки саме мораль є конституюючим началом буття серед людей.


Цікавою постає проблема зародження новітнього етичного простору, на фоні якого відбувається переосмислення, заперечення існуючих норм, принципів, цінностей, ідеалів. Про необхідність помірного нігілізму говорить ще засновник сучасного етичного релятивізму Ф. Ніцше: слід позбавити існуючі пріоритети сакральності, щоб дати життя оновленим. В етиці постмодернізму нігілізм знаходить продовження у різних концептах (зокрема, піднесене у Ж.-Ф. Ліотара), набуває оптимістичного окреслення.


Гра, піднесена у моральний принцип, також є позицією нігілізму, що приховує у собі можливості повної руйнації системи моральних норм і принципів. Тому моральна свідомість висуває перешкоди для поширення гри та підкорення їй інших феноменів, тобто перешкоджає її тоталізації. Разом з тим перетворення гри у моральне начало буття руйнівне для власне гри, оскільки вона перестає бути реальністю другого плану, тобто собою. Іншими словами, людина як істота "яка грається" (Homo ludens) обмежується людиною як істотою моральною (Homo moralis). Однак помилковим є твердження про протистояння усього комплексу моралі грі. Розділення феноменів людської реальності на ігрові та неігрові відбувається не у зовнішньому, а у внутрішньому світі суб'єкта по лініях, що визначаються моральною свідомістю.


Моральні цінності, особливо вищі, до яких відносяться найбільш значущі для певної культури і суб'єкта явища, безумовні. Наповнене сакральним змістом (вищі цінності) не може бути перетвореним у предмет чи засіб гри: таке перетворення аморальне, блюзнірське. Для кожної культури, окремого індивіда чи групи "набір святинь" різний, проте саме їх наявність є ознакою моральної стабільності. Тобто, мораль оберігає людину від підкорення грі, хоча така можливість потенційно зберігається завжди, її основа - глибинна вкоріненість гри у бутті суб'єкта. Приймаючи чи не приймаючи для себе можливість гри у певній моральній ситуації, суб'єкт розмежовує світ на гру і не гру. Так що моральний зміст має не сама гра, а спосіб її обмеження у людському досвіді, і тільки у такому аспекті гра набуває етичного значення [6, с. 159].


Основною умовою існування гри є визнання всіма учасниками певних правил, простору та часу гри. За Й. Хейзінгою, буття гри передбачає свій власний ілюзорний простір і час, воно не пов'язане з будь-якими матеріальними потребами людини, буденним життям. Гра є виходом за його межі і тому завжди протиставляється буденності. Умовою буття гри є свобода гравців. На думку Й. Хейзінги, ігровий елемент часто є вирішальним у розвитку культури. Гра як культурний феномен не абсолютизується, оскільки для людини як свідомої та розумної істоти залишається відкритою важливіша сфера її буття: "З зачарованого кола гри людський дух може звільнитися, тільки звернувшись до найвищого" [1, с. 14].


Загальне зростання інтересу до ігрової тематики, притаманне ІІ пол. ХХ століття, багато в чому пов'язане насамперед з досить високою популярністю постмодернізму. Проблема ігрового феномену активно досліджується постмодерністами. Однак, на думку Ярослава Білика, у цій філософії "поняття гри не тільки активно використовується, але одночасно також і руйнується. У філософії постмодернізму поняття ігрового феномену не використовується в якості конструктивного, як це було притаманним всім трьом традиціям його застосування в філософських розбудовах протягом історії" [1, с. 21]. Сучасна гра виступає як спосіб вирішення кардинальних проблем міжлюдської взаємодії. Постмодернізм проголошує гру одним зі своїх основних засадних принципів, вона розглядається як підґрунтя та становий хребет усієї сучасної культури. Так, філософи-постмодерністи Ж. Батай і М. Фуко вважають: щоб доторкнутися до життя, слід відтворити гру як "заразне безумство", як вихід за межі влади, досвід трансцендентального, де перевага надається таємниці, а не її розгадці, де повне усвідомлення світу - це смерть.


Ж.-Ф. Ліотар, описуючи ситуацію постмодерну, досліджує мовні ігри: "Існує безліч мовних ігор - у силу різнорідності їх елементів. Вони дають можливість свого утвердження тільки через місця збору та розприділення інформації - це локальна детермінація" [5, с. 11]. У гру включена і наука: так як наука шукає істину, вона повинна легітимувати свої правила гри. Оскільки вона тримає легітимуючий дискурс щодо власного статусу, то називає його філософією. "Негативна функція втрачає свої функтори: великого героя, великі небезпеки, великі кругосвітні подорожі, велику мету, ... розпиляється у хмарах мовних наративних, денотативних, дескриптивних та інших частин, кожна з яких несе у собі прагматичну валентність" [5, с. 10-11]. Структура мовної гри, за Ж.-Ф. Ліотаром, визначається співвідношенням денотативних (констатуючих), перформативних і прескриптивних висловлювань. Денотативне висловлювання щось констатує, перформативне є виконанням певної дії, прескриптивне приписує дії отримувачеві інформації у відповідності до владних повноважень її відправника. Мовна гра легітимна (виправдана) в силу явного протиборства (агоністики) гравців. Люди у якості "атомів" суспільства розташовані на перетині прагматичних, тобто життєво важливих для них зв'язків. Комунікація передбачає ігри, їх ставки, агоністику, згоду (консенсус), яка постійно руйнується і переходить у незгоду (дисконсенсус).


Ж.-Ф. Ліотар вважає, що сучасну науку недоцільно вважати царством виключно денотативних висловлювань, позбавлених прагматичності. Навіть обговорення денотативних висловлювань потребує дотримання певних правил, а вони прескриптивні і реалізуються у боротьбі думок, наукових шкіл, отже, здійснюються у формі паралогіки. Наукова прагматика є одним з елементів соціальної. В умовах постмодерну основоположне значення набуває пізнання мовних ігор як таких і рішення взяти на себе відповідальність за їх результати, найважливішим з яких стане результат, що виправдає застосування цих правил. Це може бути означене як визначальний зміст постмодерністської етики.


Французька професор лінгвістики та семіології Юлія Кристєва висуває ідею множинності мов, нової поліраціональності, ідеалом якої вважає китайську каліграфію. Специфіка її методологічного підходу полягає у сполученні структуралістської "гри зі знаками" та психоаналітичної "гри проти знаків" (абсолютна роль літератури) [3, с. 40].


Множинність мовних ігор має певні правила, ця гра є різновидом інтелектуальної діяльності людини, позбавленої прямої практичної доцільності. Вона надає індивіду можливість самореалізації, що виходить за рамки його актуальних соціальних ролей.
Гра, на думку Я. Білика, постає епістемологічним інструментом, що дозволяє людині сприймати істину. Остання постає фактично сконструйованою у процесі гри. На найвищому рівні пізнання (естетичному) особистість виходить за свої межі, сприймаючи світ через гру, що знімає в собі протилежність між раціональним і чуттєвим. Презумпція істини трансформується у контексті "постмодерністської чутливості" у презумпцію "ігор істини": предметом істини стають "ігри істини самі по собі", "ігри істини у зв'язку з відношеннями влади" та "ігри істини у ставленні індивіда до себе". Істина - це мобільна армія метафор, займенників й антропоморфізмів. Істина - це ілюзії. Реальність, модельована постмодернізмом, програмово конституюється, за Ж. Бодрійяром, по той бік істинного та хибного, бік еквівалентного, раціональних відмінностей. За словами Ж. Бодрійяра, ніщо більше не відображається у своєму істинному вигляді ні у дзеркалі, ні у проваллі, що являє собою роздвоєння свідомості до безконечності. Логіка "вірусного розсіювання" мереж уже не є логікою цінності чи рівноцінності. Немає більше революції, є лише безперервне обертання, закрученість спіралей цінностей. Одночасно "існує (...) віддаленість усіх систем від центру, внутрішній метастаз та лихоманливе прагнення до самоотруєння примушують системи вийти за власні межі, перевершити внутрішню логіку, проте не у тавтологічному розумінні, а у зростанні могутності та фантастичному збільшенні потенціалу, що приховує у собі їх загибель" [2, c. 9].


Чергова тоталітарна система намагається приборкати свободу гри, формуються жорсткі форми метафізики - розуміння буття через проявлення, присутність. Ідея присутності наявна в усіх основних категоріях європейської метафізики: сутність, існування, субстанція, суб'єкт, трансцендентальність, свідомість, Бог, людина. Проте щоразу виявляється, що запропонована сітка категорій не описує сутність процесів, тоді настає перекодування понять та вступає динаміка гри.


Функцією гри виступає її зміст, що заперечує "філософський тоталітаризм"; ігровий простір безмежний. Постмодернізм приходить до висновку, що нинішня система функціонує по-іншому: канон відсутній, принцип доповнюваності проголошує рівність розбіжностей, провідним принципом є іронічний колаж. Зміст виникає у відмінності, прагненні до порозуміння, сприйнятті і повазі до Іншого як Інакшого. Гра у просторі постмодерністської етики сприяє зняттю позиції центризму (его-, раціо-, телео-), а, отже, формуванню відкритості і терпимості.

 

1. Білик Я.М. Ігровий феномен у культурі: Автореф. ... д-ра філос. наук: 09.00.04 / Харків. нац. ун-т ім. В.Карабіна. - Харків, 1999. - 26 с.
2. Бодрийяр Ж. Прозрачность Зла: Сб. эссе / Пер с фр. - М.: Добросвет, 2000. - 258 с.
3. Бойко Н.В. Колізії естетики постмодернізму. Постмодерністське трактування катарсичної функції мистецтва // Вісник Чернігівського ДПУ ім. Т.Шевченка: Філософські науки. - 2002. - № 14. - С. 38 - 42.
4. Бойченко М.І. Гра як проблема соціальної філософії: Автореф. ... к-та філос. наук: 09.00.03 / Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. - К., 1997. - 24 с.
5. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Пер. с фр. - Ин-т экспериментальной социологии. - М.: СПб.: Алетейя, 1998. - 160 с.
6. Этика: Энциклопедический словарь. / Под ред. Р.Г. Апресяна и А.А. Гусейнова. - М.: Гардарики, 2001. - 671 с.
7. Філософія гри: Й. Гойзінга, Ф.Ніцше та інші // Філософська і cоціологічна думка. - 1994. - № 5 - 6. - С. 209 - 220.
8. Філософія гри: класичний і посткласичний етапи // Вісник КНУ. Сер.: Філософія. Політологія. - Вип. 24. - К., 1995. - С. 94 - 117.


O.B. Radchenko
CREATIV POTENTIAL OF PLAYING ELEMENTS IN ETHICS OF THE POSTMODERNISM
The article is dedicated to study in postmodernism ethics of specifics of the play as adogmatics of the way of existence of the person. The playing elements promote shaping the latest space to morals on the grounds of openness, tolerances, pluralism. This conditions the transformations of the moral consciousness society and individual according to with whole culturale by change to contemporaneity.
Key words: postmodernism ethics, game, nihilism, pluralism, toleration.
Стаття подана до друку у "Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки". - Вип. . - Івано-Франківськ: Плай, 2006.



nationalvanguard


 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»