НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Пятківський Р.О.

Князь Роман Мстиславович як суб'єкт історії у світлі українських історіософських концепцій кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть

Соціальне буття немислиме без діяльності колективних та індивідуальних творців, котра виступає провідною рушійною силою історії, а значить визначає спрямування й основні властивості суспільного розвитку. Цінність суб'єктів історичного процесу залежить від місця, яке вони посідають у історичному русі суспільства, тобто значення їхньої діяльності для реалізації "історичного плану".

Впродовж кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть на підставі ціннісних пріоритетів в українській історіософії чітко окреслюють своє існування три основні парадигми: 1) народницька; 2) консервативна; 3) націоналістична (ідеологія "чинного націоналізму" Д.Донцова). У своїх творах українські дослідники звертались до питання ролі так званих "видатних осіб" в історії, зазвичай ілюструючи свої концепції епізодами з вітчизняної історії. Однією із центральних постатей української минувшини, діяльність якої привертала особливу увагу представників різних парадигм, був галицько-волинський князь Роман Мстиславович (1199-1205).

В українській філософії та історії домінувала народницька парадигма, яка центральною цінністю і головним суб'єктом історичного процесу вважала народ - своєрідну "субстанцією" людської історії, котра виступає творцем та охоронцем власної культури, а значить органічною складовою всесвітнього культурно-історичного процесу. Тому в основу своїх досліджень минулого народники (В.Антонович, М.Костомаров, М.Драгоманов, М.Павлик, М.Грушевський та інші) клали долю саме цього соціального суб'єкта як "вихідної точки", "головної вісі" історії, навколо якої вони й координували своє бачення суспільного розвитку.

Місце видатної особи у житті суспільства та її спроможність залишити глибокий слід в історії народницька історіософія ставила у залежність від здатності суб'єкта виступити виразником інтересів свого народу і знайти відгук та підтримку з боку маси. Визначна постать, як "продукт свого часу", на думку народників, завжди залежить від історичних обставин і оточення, а тому самостійно не може стати центральною фігурою суспільного розвитку.
Однак князь Роман Мстиславович, згідно народницької історіографії, зумів повною мірою приєднатись до утвердження нових суспільних реалій. Зображаючи князя сміливим та певним воїном, захисником люду від половецької загрози, польських, литовських та угорських зазіхань, свавілля галицьких бояр, а також прихильником візантійської релігійної традиції, М.Грушевський у своїй "Історії України-Руси" зазначав, що "в народнїх масах Роман був безперечно популярний...", а тому не випадково "...полишив по собі глубокій слїд в народнїй памяти і сильно відбив ся в народнїй фантазиї: його з сього погляду треба поставити на рівнї з Володимиром Вел. і Мономахом, з тим тільки що індивідуальність Романа в народнїй і книжній традиції зазначила ся далеко визначнїйше нїж тих двох героїв" [1, с. 14, 16].

З іншого боку, М.Костомаров, М.Грушевський, як і більш пізній представник народницької історіософської традиції І.Крип'якевич, успіх політики Романа Мстиславовича, зокрема щодо його боротьби за укріплення княжої влади проти сильного галицького боярства, пояснювали підтримкою князя з боку вдячних широких верств трудового люду, а також волинських "ліпших мужів". Такий підхід в цілому був продовженням філософсько-історичної традиції В.Антоновича, який суть історичного процесу вбачав у боротьбі ідейних основ, представлених вихідцями із різних суспільних верств, на котрі розбита народна маса.

Одночасно більш стриману оцінку М.Грушевський давав діяльності Романа Мстиславовича, пов'язаній із участю українського війська у розв'язанні внутрішньо-польських суперечок кінця ХІІ ст., оскільки той заплатив за "...усьпіх Казимиричів кровию своєю і своєї дружини, що понесла великі страти" [1, с. 3].
Загальна висока оцінка істориками-народниками діяльності князя Романа Мстиславовича, правителя сильної держави та репрезентанта вищої суспільної верстви, не зовсім звична, якщо врахувати традиційну для народницької парадигми позицію егалітаризму і негативні відгуки стосовно ролі держави як елемента суспільного життя, зазвичай супротивного народним ідеалам й не конче потрібного для розвитку народу. Але щодо видатного князя, то, підкресливши власну симпатію до його особи як фундатора й володаря Галицько-Волинської держави, М.Грушевський як позитив відмічає: "протягом такого короткого часу, кількома сильними ударами збив він до купи велику, поважну державу і засїв у нїй певно і міцно, піднявши високо своє імя у сучасників" [1, с. 14]. Далі дослідник із певним сумом висловлює припущення, що "коли б Романови з його енерґією й зручністю удало ся використати свої сили протягом довшого часу й зміцнити свою державу, - полїтична й культурна історія України могла-б уложити ся инакше, нїж уложила ся наслідком його передчасної смерти і дальшого періоду анархії, та тої обставини, що наступники Романа, видко, не дорівняли йому здібностями" [1, с. 14-15]. Таким чином, навіть характеристика князя Данила Галицького у М.Грушевського значно поступається відгуку на діяльність Романа Мстиславовича, яка принесла йому і всій українські історії того часу світовий престиж.

Діяльність Романа Мстиславовича була, мабуть, одним із найпереконливіших аргументів, які дозволяли М.Грушевському, незважаючи на вже згадане традиційне для народництва заперечення цінності держави і відкидання ідеї особливої ролі еліти як її владної підстави, висловлювати певні обережні думки стосовно можливості залучення вищих верств до спільної діяльності з масою. Принаймні, у своїх дослідженнях він неодноразово згадував приклади соціальної гармонії маси і вищих верств в окремі періоди давньої Русі, і наголошував, що це посилювало державу.
Представники українського консерватизму (П.Куліш, В.Липинський, С.Томашівський, Д.Дорошенко) у своїх творах обґрунтовували цінність традиційного ладу, порядку й дисципліни у суспільному житті, що оперті на закон і на такі традиційні установи як церква, влада монарха та еліту. Роль видатних особистостей у розвитку суспільства вони оцінювали крізь призму держави як ключової цінності й головного суб'єкта націогенезу та історичного розвитку людства загалом.

Не випадково головною заслугою князя Романа С.Томашівський вважав об'єднання галицько-волинських земель у "першу українську національну державу", в якій, на відміну від Київської держави, не було представлено чисельного чужорідного елементу. Постання такого політичного об'єднання було вагомою справою, адже, як завжди наголошували українські консерватори, держава, особливо національна, відіграє творчу роль в організації, керуванні та захисті суспільства, тільки вона "...силою меча здатна зреалізувати або забезпечити ті чи инші громадські тенденції" [2, с. 380].
Розглядаючи Україну як перш за все географічний, а не етнічний феонмен, С.Томашівський вважав, що саме Роман Мстиславович вперше чітко зрозумів провідну українську політичну ідею - "здобути українські луги і степи", а тому, воюючи із кочівниками, розпочав просування на Схід. "Вихований під впливом західноєвропейської культури, прихильник католицтва, бере він під свою власть і осередок релігійно-культурного життя східної Європи, Київ й обезпечує його від половців" [3, с. 11]. Цим, на думку С.Томашівського, галицько-волинський князь протиставив українську ідею концепції панрусизму, репрезентованій, після занепаду Києва, суздальсько-московськими князями.
Позитивна оцінка діяльності Романа Мстиславовича як "самодержця і царя всієї Русі" у консервативній історіософії була очікувана й зважаючи на тверде переконання її представників, що саме монархіями були створені держави і об'єднані всі великі європейські нації. Не випадково свою концепцію Української консервативно-монархічної держави С.Томашівський будував на засадах консервативної традиції Галицько-Волинської держави, релігійно-етичних засадах Греко-католицької церкви та ідеї територіального патріотизму.

Загалом князь Роман Мстиславович відповідав практично всім ознакам ідеального образу "героя-державця", сформованого консервативною парадигмою: не опускався до рівня світогляду і руїнницьких бажань маси; витворив об'єднуючу для всіх верств населення єдину національну ідею й особисто став її символом та безпосереднім втілювачем; вмів добирати собі дорадників та співробітників з-поміж найкращих, талановитих і кваліфікованих земляків, а в разі потреби й чужинців; володів матеріальною силою, "вояцьким духом", військовими організаційними здібностями і талантом; здобув авторитет (легітимність) у очах сучасників і цим сприяв втриманню при владі своїх спадкоємців; був відданий закону Божому; мав неабиякий розум та мудрість; відзначався дисципліною, організованістю, витривалістю, волюнтаризмом, жертовністю й патріотизмом; визнавав авторитет традиційних соціальних установ і вмів заручитись їх підтримкою.

С.Томашівський зазначав: незважаючи на те, що кожна епоха вшановує свої героїв, критерій оцінки їх вартості сталий - це здійснення ними справ не тільки "великих", але насамперед корисних для людей. Вважаючи, що "промовляти до душі" людини можуть тільки ті історичні постаті, досвід діяльності яких зберігає актуальність у сучасних їй обставинах, ідеологи консерватизму були переконані, що українці повинні пам'ятати насамперед на діяльність тих героїв-державців, які особисто персоніфікували національні змагання українського народу і втілювали монархічний принцип державного управління у життя. Саме таким, безперечно, був і галицько-волинський князь Роман Мстиславович.

Д.Донцов як автор концепції чинного націоналізму - третьої із провідних філософсько-історичних парадигм кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть, - у своїх творах безпосередньо до історичної постаті Романа Мстиславовича не звертався. Однак аналіз змісту теоретичних пошуків мислителя, які велися "з точки погляду власновладства і могутності нації" [4, с. 328] й ґрунтувались навколо принципів волюнтаризму та елітаризму, не залишає підстав для сумніву щодо можливості зарахувати видатного князя до числа представників тої самої касти "найкращих", майже надлюдей, що організовували суспільне буття відповідно до своїх бажань та цінностей. Вся діяльність Романа Мстиславовича повною мірою підтверджує заявлений Д.Донцовим "містичний зв'язок між "жадобою панування" одиниць і поступом", [4, с. 278]. Характеристики видатних особистостей як суб'єктів історії, висловлені Д.Донцовим, співзвучні зі славними епітетами, якими наділив літописець Романа Мстиславовича як непримиренного ворога кочівників, а також легендарною відповіддю самого князя-войовника папі Інокентію ІІІ, в якій він відмовився "поки має меч" "купувати володіння іншою ціною, тільки кров'ю", як це робили попередні збирачі руських земель. Волюнтаризм князя відчутний також в згадках традиції щодо його методів боротьби із галицьким боярством за владу, і в перекручених відгомонах цивілізаційних заходів Романа Мстиславовича коло Литви, згідно яких він змушував литвинів займатись хліборобством.

Як би там не було, постать Романа Мстиславовича як суб'єкта історії цілком вписується в донцовський образ майстерного "різьбяра", руки якого вміли, могли, а значить і мали право, з народної маси витворити придатний матеріал для провадження історично значимих подій.
Таким чином, незважаючи на принципові відмінності, які містять положення основних українських історіософських парадигм щодо тлумачення проблеми суб'єкта історії, постать галицько-волинського князя Романа Мстиславовича виступає незмінно високим символічним образом досконалого правителя, результати діяльності якого назавжди залишиться яскравою сторінкою державницької історії України.

1. Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. - К.: Наукова думка, 1993. - Т. 3. - 592 с.
2. Липинський В. Листи до братів-хліборобів: Про ідею і орґанізацію українського монархізму. Писані 1919-1926. - Ню-Йорк: Видавнича Корпорація "Булава", 1954. - 470 с.
3. Томашівський С. Галичина. Політично-історичний нарис. - Львів, 1915. - 20 с.
4. Донцов Д. Націоналізм. - 3-тє видання. - Лондон: Українська Видавнича Спілка, 1966. - 363 с.

Подано за: Пятківський Р.О. Князь Роман Мстиславович як суб'єкт історії у світлі українських історіософських концепцій кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть // Християнська спадщина Галицько-Волинської держави: ціннісні орієнтири духовного поступу українського народу (присвячується 70-річчю археологічного відкриття і 850-літтю Галицького кафедральноо собору. Матеріали міжнародної ювілейної наукової конференції). - Івано-Франківськ-Галич. - 2006. - С. 108-112.


nationalvanguard



 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»