НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Специфіка спілкування і комунікації: етико-філософський аналіз

О.В. Пішак


Інтенсивний розвиток людської цивілізації і тісно пов'язана з ним динаміка пізнавальних процесів закономірно втягують в сферу дослідницької уваги чимало нових проблем. Все нагальнішою на сьогодні постає проблема переходу від непримиренної конфронтації особистісних цінностей до усвідомлення своєї єдності перед "обличчям Всесвіту". Однак усвідомлення цієї єдності і вироблення спільних дій для забезпечення виживання людства в складній екологічній, соціально-політичній ситуації не мислиме без розвитку процесів спілкування і комунікації.


Беручи за основу моральність як універсальний принцип і сутність людського співжиття і співдіяльності, дослідники в концепції спілкування намагаються осягнути механізми самостановлення людини і шляхи саморозгортання її внутрішнього світу в процесі взаємодії. Тому осмислення масштабності процесів спілкування, усвідомлення його ролі в житті сучасної людини вимагає звернути свою увагу в царину далеко незвіданої сфери людської моральності.


Важливо зазначити, що сфера людського спілкування включає комунікацію, яка останнім часом постає не тільки темою спеціального розгляду, але й методологічною парадигмою дослідження чималого кола проблем суспільного розвитку.


Спроба осягнути і розкрити сутність спілкування і комунікації в диференційованому контексті знайшла свій вияв в працях багатьох як західних дослідників, зокрема в К. Ясперса, М. Гайдеггера, Ж.-П. Сартра, Дж. Г. Міда, П.Рікьора, М. Бубера, О.Ф. Больнова, так і вітчизняних - Г.С. Батищева, М.М. Бахтіна, А.М. Єрмоленка, Л.А. Ситниченка, М.С. Кагана та інших.


Аналіз, проведений в ході опрацювання праць і публікацій, дозволяє відмітити суттєву подібність при співвідношенні двох засадничих понять. Більшість дослідників не розмежовують поняття "спілкування" і "комунікації", а розглядають їх як синоніми. З огляду на це, цілісного дослідження, яке б чітко відтворило специфічні особливості і відмінності зазначених феноменів на даний час немає.


Тому метою статті є спроба розкрити сутність і специфіку спілкування і комунікації як важливих засобів вирішальних сфер формування людської особистості, проаналізувати різні підходи до обґрунтування цих понять і з'ясувати істотні відмінності між ними.


Передусім звернемо увагу на інтерпретацію самих термінів "комунікація" і "спілкування", розуміючи під ними особливий тип взаємодій та відносин індивідів, груп, спільностей, які об'єднюють людей і сприяють їхньому самовираженню і самостановленню. У найзагальнішому смислі комунікація (від лат. сommunico - повідомлення, зв'язок, спілкування) - окреслена як ознака конструктивної взаємодії людей в процесі отримання інформації. Тоді ж як спілкування - це тип відносин, що характеризуються ставленням партнерів один до одного як до рівних і обов'язково наділених ознаками суб'єктивності. Спілкування - це обов'язково взаємодія, яка передбачає зворотній зв'язок, активність обох сторін. Однак, не дивлячись на відмінності, і комунікація, і спілкування виступають атрибутивними елементами творення суспільних відносин, оскільки основою їх виступає міжособиста інтеракція.


Зародившись ще в античності, ідея спілкування відроджує себе в теорії комунікації. При цьому простежується активний процес виходу із "замкнутого стану автономно розвинутої індивідуальності" в сферу відкритості, діалогу, творчої активності [11, с.37]. Це підтверджує думку про те, що тільки в спілкуванні людина здатна самовизначитись, самоствердитись, самореалізуватись і взаємозбагатитись. Тому що саме Інший виявляє себе в ролі того "дзеркала", в якому людина пізнає саму себе. Інша особа, як зазначає Г. Марсель, - це "ніби тимчасовий медіум, ніби аксесуар, через який мені вдається сформувати певний образ, певного ідола із себе самого"[8, с.24].


Спілкування, маючи в своїй основі суб'єкт- суб'єктний зв'язок, включає в себе не тільки обмін діями, вчинками, думками, почуттями з іншими людьми, але й звернення людини до себе - до власної душі, спогадів, совісті. Під час таких відносин людина не стільки прагне подолати відстань між собою та іншим, скільки ствердити себе.


Відчуваючи чужі потреби як власні ми не повинні втрачати відчуття і свідомість власного Я, адже мова йде про моральне розширення людського Я, а не про його розпад. Становлення особистості, її самовдосконалення одночасно являється і становленням іншого, до якого застосовується моральна оцінка. Саме тому, сокровенний світ людини ні в якому випадку не являється повністю ізольованим від інших людей, а суспільство в особі інших людей ніколи не являється індиферентним по відношенню до внутрішнього світу людського індивіда.


Доречно в даному контексті згадати відомого російського філософа Г.Батіщева, який ввівши в своїй концепції поняття "глибинного спілкування", виводить суб'єкта на вищий, онтологічний рівень буття, на якому досягається стан спів-буття, визнається потенційна буттійна спільність між собою та іншим. Це входження в суб'єктивний світ іншого передбачає наявність "третього", який постає як мірило, з яким співставляється правомірність спілкування, як гарант розуміння з боку іншого і як ідеал, на тлі якого долається егоїстична частина суб'єктивності. Таким чином, зазначає мислитель, "прослідковується наша спорідненість між собою в Універсумі", усвідомлення та сприйняття світу іншого суб'єкта як свого власного"[ 1, с.116].


З наведеного вище слідує, що тільки ті міжлюдські стосунки, які базуються на зворотньому зв'язку і ґрунтуються на взаємному визнанні суб'єктивності, формують внутрішню духовну спільність учасників можна визначити як спілкування.


Осягнути суть спілкування поруч із висвітленням природи людської особистості прагнули ще філософи античності. На думку Сократа, тільки спілкування з іншими розширює можливості спілкування з самим собою і служить власному самопізнанню.


Якщо античність формує автокомунікацію мудреця, який вірить в силу свого розуму, то середньовічна автокомунікація стає повсякденною формою морального самовдосконалення кожної людини. Безсилля людини перед Божим промислом змушує її надіятися на вищу волю, просити в нього сили, просвітлення розуму, але ніколи не претендувати на законодавчу силу і не вдаватися до самоаналізу.


Епоха Нового часу, перейшовши до раціонального обґрунтування людської природи надає право людині самостійно керувати власними вчинками і "осмислює спілкування з Іншими як внутрішню інтенцію людського буття" [13, с.603].


Найбільш послідовно концепція людського буття як міжособистого спілкування була розроблена Ф. Шлейєрмахером. Власне йому належить думка про існування індивідів як єдиний спосіб зв'язку унікальних істот: "Самосвідомість особистості формується тільки у співвідношенні з свідомістю іншого... Так Я і Ти, людина і людина стають корелятами в їх духовному бутті, і знаходяться у відношенні чистого взаємоопосередкування" [7, с.22].


В руслі філософського антропологізму Л.Фейєрбах намагався спростувати засади тодішнього ідеалізму. Наголошуючи на єдності, що "спирається на реальну відмінність між Я і Ти" він утвердив своєрідний комунікативний поворот( поворот від монологізму до діалогізму).


Новий погляд на проблему спілкування і комунікації в усьому різноманітті їхніх аспектів і як вирішальних сфер формування людської особистості знайшов своє відображення в філософії ХХст. Осмислення даних теорій через постановку проблеми "Я-Ти", "Я-Інші" виявляє своє втілення у філософських напрямках екзистенціалізму, персоналізму, філософської антропології( Ф. Ебнер, Ф. Розенцвайг, М. Бубер, Г. Марсель, Е. Муньє, Ж.-П. Сартр та інші).


Завдяки комунікативному повороту у західноєвропейській, насамперед, західнонімецькій філософській думці 60-90-х років ХХ ст. бачення фундаментальних проблем людського буття все більше простежується крізь призму парадигми комунікації (К.-О. Апель, Ю. Габермас, О.Ф. Больнов та інші).


Доволі суттєвою для філософії комунікації, але ще мало дослідженою в сучасній філософії залишається на сьогодні проблема інтерсуб'єктивності. Домінування інтерсуб'єктивності над простою суб'єктивністю стало засадничою думкою комунікативної філософії і належить до тих досягнень сучасності, що є необоротними. Саме в інтерсуб'єктивній сфері, на думку В. Гьосле, "одна людина здатна проникнути у внутрішній світ іншої людини і співвіднести власну свідомість зі спогляданням зовнішніх проявів"[5, с.91].


Ґрунтовному тлумаченню особливостей інтерсуб'єктивного виміру сучасного особистісного та соціального буття присвячена теорія Ю. Габермаса. Осмислюючи проблему комунікації як одну з "наболілих" філософських проблем, філософ вживає поняття "комунікативної дії", яка є діалогічною в своїй основі і пріоритетною в усіх видах соціальної взаємодії. Базуючись на інтерсуб'єктивній природі, комунікативна дія набуває засадничого сенсу, оскільки моральні висловлювання і вчинки неможливі без визнання їх іншими людьми. "Моя ідентичність може бути сталою тоді, зауважує Габермас, коли я отримаю визнання інших людей, як індивідуальна особистість" [6, с.40].


Особливість філософії комунікації К.- О. Апеля полягає в тому, що вона поєднює інтерсуб'єктивність з рефлексією і цим дає змогу побудувати етику на засадах інтерсуб'єктивного спілкування. Саме завдяки трансцендентальній (ідеальній) комунікації можна, на думку філософа, здійснити рефлексію відносно процедури аргументації, а значить пізнати смисл того, що обґрунтовується. Доволі суттєво, що за самою формою обґрунтування своїх нормативів комунікативна етика передбачає не дедукцію з якогось "єдиного правильного" положення, істинність якого засвідчує монологічний розум, а процедуру спілкування - дискурсу, обговорення, учасники якого рівноправні і вільні від примусу. Ідея трансцендентальної комунікації Апеля направлена на те, щоб виразити той регулятивний принцип, який ввібрав б у себе весь можливий людський досвід.


Однак, не дивлячись з яких позицій підходили філософи до розгляду зазначених феноменів, зауважимо, що вихідною точкою їхніх пошуків залишається відношення "Я" і "Інший". "Повинні бути інші Я, якщо ми хочемо, щоб було наше власне", - слушно зауважує представник символічного інтеракціонізму Дж.Г. Мід [7, с.36]. Сама ж комунікація у Міда тлумачиться у "сенсі значущих символів і спрямована не тільки на інших, а й на саму індивідуальність як таку" [9, с.6]. Це, передусім, комунікація "із-собою" як акт самопізнання та самовідтворення, процес діалогу із власним "Я".


Аналогічною є позиція М. Гайдеггера, в якого існування Інших складає один з моментів власної буттєвої, апріорної структури. Фундаментальна онтологія цього німецького філософа має справу не з конкретною, живою людиною, а з абстракцією буття самотньої людини - Dasein, якій ніхто не потрібен.


Протилежну інтерпретацію даної проблеми пропонує К.Ясперс. Якщо світ Гайдеггера - це завжди безмовне перебування людини один на один з буттям, то світ Ясперса зовсім інший. Ясперс, відштовхуючись від критики зовнішнього, відчуженого розуміння комунікації, стверджує як автентичну саме екзистенційну людяну комунікацію. Протиставляючи "екзистійну комунікацію" повсякденному спілкуванню, мислитель розглядає її "як співвідношення неповторних екзистенцій, як глибоко інтимне й особистісне співбуття в істині, за допомогою якого дістає втілення людська автентичність" [14,с.139]. Тільки завдяки живій, повсякденній, безперервній комунікації людей, зіткненні різних точок зору і позицій, вільній дискусії вирішуються важливі проблеми в суспільстві. Як зазначає П.П.Гайденко, саме в такому ракурсі, на думку Ясперса, можливий "прорив до трансценденції". Без наявності трансценденції, яка виступає основою комунікації, "екзистенція стає безплідною та позбавленою любові демонічною впертістю"[10,с.107]. Своєрідність екзистенціальної комунікації якраз і полягає в тому, що вона відбувається між двома особистостями, які не репрезентують собою щось або когось. Тому саме в цьому процесі відбувається взаємне творення особистостями одна одної. Бо ж, як підкреслював К.Ясперс, "тільки зв'язок двох самостійних самостей в межах певної події та комунікації дає можливість кожній із них зрозуміти своє власне буття"[14,с.139]. Відмова ж від справжньої комунікації означає відмову від мого власного буття, при цьому я не просто втрачаю себе, а через втрату іншого зраджую собі.


Виділивши два типи комунікацій: екзистенціальну і масову Ясперс піддає критиці останню, яка, за його словами, "позбавлена самосвідості, народно-історичного грунту, є керованою і маніпульованою ззовні", хоча і виступає головною ознакою сучасної цивілізації [12,с.191-192]. Тому, стверджуючи, що комунікація - це "першопричина екзистенції", філософ намагається наблизити "людину маси" до усвідомлення екзистенціальних підвалин самобуття.


Наголошуючи на єдності людини з людиною, як фундаментальному факті людської екзистенціальності феномен спілкування, комунікації продовжують розвивати у власних філософсько-етичних системах М. Бубер, О.Ф. Больнов, П. Рікьор та інші.


На відміну від своїх попередників М.Бубер просувається глибше в інтерпретації відношень людини до людини. На противагу відношенню "Я-Ти" він висуває відношення "Я-Воно", наголошуючи, що вони внутрішньо присутні і однаково необхідні буттю людини. В цьому випадку мова йде не лише про дві визначальні форми комунікації, але й про два апріорні та первинні виміри людського буття, діалогічного ставлення людини до світу. Однак саме поняття "відношення" у Бубера постає невизначеним в силу того, що його заміняють інші поняття, такі, наприклад, як "контакт", "зустріч", "зіткнення", "комунікація".


Тому центральним у визначенні людської комунікації філософ визнає все ж таки поняття "діалогу", "діалогічного", які через свою багатогранність, полісемантичність відкривають "таємницю" іншого. Тільки у діалозі люди творять одне одного, втілюють свою інтерсуб'єктивність і сприяють взаємному збагаченню. Суттєвим є те, що Бубер аналізує діалогічне відношення як "актуальне спів-буття", під яким він розуміє комунікацію, коли кожна людина, яка перебуває в процесі спілкування, ставиться до іншої людини як до свого супутника в плині життя, а не як до об'єкта. Як зауважує мислитель, "у діалогічному співіснуванні постійно наявне відчуття взаємності, навіть, в крайній самотності; монологічне - навіть у ніжному спілкуванні не виходить за межі своєї самотності"[3,с.142]. Наголошуючи на істинному міжлюдському спілкуванні, яке бере за основу суб'єкт-суб'єктне відношення антрополог закладає основи головних структур людської комунікації, на яких ґрунтується його "діалогічний принцип".


Продовжуючи розвивати екзистенціально-антропологічну традицію, німецький герменевтик О.Ф. Больнов, роглядаючи проблему людини і її спілкування звертається до культури і мови, які були ігноровані "класичним" екзистенціалізмом. Апелюючи до теорії "справжнього спілкування в межах справжньої людської спільноти" Х.-Г. Гадамера і до теорії розуміння В. Дільтея, О.Ф. Больнов за допомогою понять "розмова" та "зустріч" синтезує особистісні і позаособистісні виміри процесу спілкування. Як вихідне у власних міркуваннях він формулює положення про перетворення мови, комунікації в одну з найважливіших проблем сучасної філософії. Беручи за основу діалогічні форми спілкування, філософ уможливлює опис феномену спілкування через поняття зустрічі, яка має, на його думку, подолати ізольованість, закритість особистісних світів один щодо одного і постає своєрідним "випробуванням для людини"[4,с.169]. Інтерпретуючи "позалінгвістичні компоненти" складного процесу спілкування, комунікації, Больнов звертається до теорії комунікації Ю. Габермаса, який розглядає ідеальну мовну ситуацію не просто як розмовну, але як певну діалогічну ситуацію.


Таким чином, акцент на діалогічному спілкуванні робить Больнова аналогічним у своїх поглядах з філософським світоглядом М. Бубера.


Своєрідно новий підхід до проблеми спілкування пропонує нам концепція французького дослідника М.Дюфрена. Виступаючи проти структуралізму, який витіснив за межі науки проблему особистості, відношення "Я" і "Ти" філософ намагається повернути людині право живого спілкування. В своїй книзі "Я і Інший" М. Дюфрен зазначає, що тільки "Інший дозволяє мені виміряти самого себе; і якщо я можу зосередитися на самому собі для монологу, то тільки тому, що перед тим я був спроможний до діалогу"[7, с.50]. Тільки в діалогічному контакті, в спілкуванні з Іншим дослідник бачить теоретичне і практичне вирішення проблеми спілкування.


Проаналізувавши погляди вищезгаданих мислителів, можна з впевненістю зазначити, що без наявності Інших і простежуваної між ними діалогічної взаємодії неможливе справжнє спілкування.


Отож, ми мали змогу переконатися в тому, що для означення процесів міжособистої взаємодії вживається як поняття спілкування, так і поняття комунікації, тобто вони співіснують як синоніми.


Проте між ними існують і певні відмінності, суттєві з точки зору етичного змісту даних понять. Говорячи про співвідношення комунікації і спілкування дослідник даного питання М.С. Каган зазначає дві відмінності. Перша полягає в тому, що спілкування має цілісно-людський характер, тоді ж як комунікація є суто інформаційним процесом, тобто передаванням тих чи інших повідомлень. Друга відмінність "визначає характер самого зв'язку, вступаючих у взаємодію систем"[7,с.144]. Комунікація як передавання певних повідомлень не передбачає суб'єкт-суб'єктної взаємодії, вона виступає як інформаційний зв'язок суб'єкта з тим чи іншим об'єктом. Той, хто є приймачем певного повідомлення повинен всього-навсього прийняти, зрозуміти, декодувати, належним чином засвоїти і діяти відповідно до нього. Характеризуючись суб'єкт-суб'єктною спрямованістю, спілкування відрізняється тим, що передбачає не просто передачу інформації, а її розширення і збагачення, оскільки вона "циркулює" між партнерами, які однаково активні в пошуку спільної позиції, спільної системи цінностей.


Спілкування людей має завжди імпровізаційний характер для кожного з його учасників. Імпровізація є виявом глибинних властивостей суб'єкта - його вільної активності, здатності породжувати нову інформацію, незважаючи на те, що вона обмежена програмою бесіди співрозмовників. Завдяки діалогічній спрямованості спілкування прагне побачити в іншому партнерові неповторного співбесідника, тоді ж як комунікаційне повідомлення є принципово імперсональним, зверненням до будь-якого адресата, що перебуває в певній ситуації, відповідає певним вимогам.


В діалозі, на думку М.С. Кагана, "кожне повідомлення розраховане на інтерпретацію співбесідником і повернення в збагаченому вигляді для подальшої аналогічної обробки іншим партнером"[7, с.147]. Діалог виступає тією сферою, яка сприяє прояву унікальності кожного партнера, рівності один одному, відмінності і оригінальності їхніх поглядів, активній інтерпретації точок зору іншими партнерами, взаємному доповненні позицій учасників спілкування, співвідношення яких і виступає метою діалогу.


Ще одна відмінність спілкування і комунікації, яку слід взяти до уваги, полягає у способі їхньої адекватної самореалізації. Структура повідомлення, як передачі інформації, монологічна; а структура спілкування, як процес циркуляції інформації - діалогічна. Для підтвердження цієї думки звернемося до теоретика діалогу М.М. Бахтіна, який чітко розділяє монолог і діалог, даючи їм таку характеристику: "Діалог охоплює висловлювання по крайній мірі двох суб'єктів, пов'язаних між собою діалогічними відношеннями, і цей зв'язок відображається в кожній репліці діалогу, в той час як монологізм заперечує наявність іншого рівноправного "Я" ("Ти") і "Інший" залишається тільки об'єктом свідомості"[2, с.183].


Як у всякому живому діалозі установка на слухача вносить зовсім нові моменти в його слово, адже при цьому відбувається взаємодія різних контекстів, різних точок зору, різних кругозорів. При всьому цьому діалог означає саме сутнісне співвідношення різних систем думки. І тому не потрібно прагнути злити різні системи думки в щось одне, а спромогтися ввести ці думки в такий смисловий простір, де вони могли б співіснувати і взаємозбагачуватися, зберігаючи разом з тим власну самостійність.


Таким чином, виявлена М.М. Бахтіним структура діалогу відноситься не тільки до словесної форми спілкування, а мова тут іде про саму сутність діалогу, незалежно від засобів, які він використовує.


Хоча діалог, безперечно, ближчий до спілкування і є, власне, його істотним різновидом, проте зводити феномен спілкування до самого діалогу є неправомірно. Діалог - це розподіл логосів, смислів, які цілком можуть співіснувати і взаємовідображуватися у свідомості одного й того ж суб'єкта. Спілкування в свою чергу це - потреба в живому цілісному контакті з іншим Я. Сенс зустрічі двох Я виходить далеко за межі діалогу як такого.


Спілкування реалізується не тільки у формі діалогів рівноправних людей, але й охоплює всю різноманітність духовних зв'язків суспільства. В кожній новій ситуації людина по іншому включається в спілкування. В одній ситуації вона приймає інформацію, в іншій передає вказівки, в третій відкривається для близького товариша, в четвертій виступає в ролі представника інституції і передає отримані інструкції. Таким чином, одна і та ж людина може спілкуватися і від себе особисто, і як представник групи, і бути посередником між іншими сторонами, які спілкуються.


Тому далеко не будь-яка комунікація і не будь-який діалог являють собою власне спілкування. Відомий феномен мовчазного "спілкування без слів", яке не є ні діалогом, ні комунікацією і при тому може бути як завгодно змістовним і морально насиченим саме по собі.


Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що обидві форми інформаційної активності суб'єкта (комунікація і спілкування) є однаково необхідними людині, суспільному розвитку, культурі, але істотно відрізняються за сферами дії. Важливим є те, щоб зуміти сумістити позиції суб'єкта і об'єкта діяльності і оперативно переключатись з однієї ролі на іншу. Відповідно, мова повинна йти не про те, щоб осмислювати людську діяльність як спілкування чи діалог, а в тому, щоб чітко зрозуміти, де і коли найбільш ефективна комунікація, монолог, а де і коли - оптимальне спілкування, діалогічне відношення до іншого як до суб'єкта.


Розглянута проблематика потребує подальшої розробки, бо тільки знаючи сутність і специфіку досліджуваних феноменів, ми зможемо спрогнозувати перспективу їхнього подальшого розвитку.


1. Батищев Г.С. Особенности культуры глибинного общения // Вопросы философии, 1995, №3. - 109-129с.
2. Бахтин М.М. Естетика словесного творчества. - М., 1979. - 444с.
3. Бубер М.М. Диалог // Бубер М.М. Два образа веры. - М., 1999. - 592с.
4. Больнов О.Ф. Зустріч //Ситниченко Л.А. Першоджерела комунікативної філософії. - К., 1996. - 157-170с.
5. Гьосле В. Практична філософія в сучасному світі. - К., 2003. - 249с.
6. Габермас Ю. Понятие индивидуальности //Вопросы философии, 1989, № 2 -35-40с.
7. Каган М.С. Мир общения: Проблема межсубъектных отношений. - М., 1988. - 320с.
8. Марсель Г. Homo viator. Пролегомени до метафізики надії. - К., 1999. - 320с.
9. Радіонова І.О. Філософсько-педагогічні інтенції символічного інтеракціонізму Дж.Г.-Міда //Мультиверсум. Філософський альманах:, 2000, - 3-10с.
10. Ситниченко Л.А. Першоджерела комунікативної філософії. - К., 1996. - 174с.
11. Стошкус К. Общение в процессе исторических изменений нравственности // Нравственность и общение. Каунас.: "Швиеса", 1989. - 37-51с.
12. Феноменологія буття людини: сучасна західноєвропейська філософська рефлексія. - К., 1999. - 278с.
13. Філософський енциклопедичний словник. - К.: "Абрис", 2002. - 726с.
14. Ясперс К. Комунікація //Ситниченко Л.А. Першоджерела комунікативної філософії. - К., 1996. - 132-148с.

O. V. Pishak
Specific intercourse and communication: ethico-philosofical aspect

The article represents a ethico-philosofical research problem of the communication and intercourse. The author investigates different aspects these phenomenons and elucidation theirs differences. The intercourse and communication are not synonyms, but they are independents forms of information activity of subjects.
Two forms of information activity of subjects (communication and intercourse) have equally necessary for human, society, culture, but essential are distinguished for sphere of action.

nationalvanguard


 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»