НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  ЛЕКЦИИ  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



лекція

МІФОЛОГІЯ

Лекція 3. Міфологія Стародавнього Сходу (Єгипет, Месопотамія, Китай)

1. Міфологія Стародавнього Єгипту.
2. Міфологія Месопотамії (Шумер, Вавілон, Ассірія).
3. Міфологія стародавнього Китаю.

А) ЕГИПЕТ

Розвиток сільського господарства та одомашнення тварин дало людям змогу відійти від полювання і розпочати осіле життя на деяких територіх Близького Сходу та Європи, причому відпала потреба робити тривалі і тяжкі переходи, прямуючи слідом за міграціями диких тварин. Відповідно до цих змін культ богів і богинь, як і самі люди, змінювався. Утілення в богах земель, обжитих людьми, допомагало адаптувати божеств до тих місцевостей, де люди випасали свої череди й отари. А близькі до їхнього житла місцевості та природні ландшафти вони перетворювали на святилища, де мешкали боги, які ставали ближчими і, відповідно, "людянішими". Не залишилося жодної місцевості, що нею не керували б боги або демони, і тому необідне було виконання церемоній, щоб умилостивити кожного з них. Боги і демони потребували служіння, постійного страху та пошанування. У ту епоху жерці різноманітних божеств переживали свій "золотий вік" панування. Жодна людська діяльність не могла здійснюватися без їхнього втручання, і цей грандіозний звичай зберігся і досяг очевидних крайнощів до нашого часу. Народи, зустрічаючись, обмінювалися не лише продуктами власної праці, шлюбними партнерами, а й своїми божествами. Вже 7 000 років до н.е. народи Східної Європи та Близького Сходу на величезній території обмінювалися своїми віруваннями та забобонами, змішуючи їх, аж поки не виникла така собі проторелігія, властива цій неосяжній території. Згідно із цією релігією, боги, богині й демони брали участь у поділі світу і створенні людини, постало уявлення про найвище божество, в якому обєдналися всі атрибути (добро і зло, світло і темрва, тепло і холод, волога і посуха), який як андрогін поєднував у собі дві статі (і лише значно пізніше розмежувався за статтю). Поряд з цим звеличився культ богині, яка керувала народженням не тільки людей, а й худоби, урожаєм.

Міфологія та релігія були основою основ світоглядної системи стародавніх єгиптян, що їх Геродот уважав найбільш набожним з усіх народів, вони сприймали навколишній світ винятково через релігійно-міфологічну призму.

Давньоєгипетська міфологія і релігія - надзвичайно складне явище. Вони поєднали в собі різні, часом полярні вірування та уявлення, що склалися в різні часи і в різних куточках країни, повсякчас розвиваючись і ускладнюючись. Здавна в Єгипті сформувалося декілька теологічних центрів (Геліополь, Мемфіс, Гермополь, Фіви). В кожному з них була своя космогонічна версія, що проголошувала творцем світу власного бога, а інших богів трактувала як створених ним чи таких, що походять від нього. Тому в стародавньому Єгипті навряд чи існувала цілісна релігійна доктрина. Таке бачення релігійного життя стародавніх єгиптян істотно зумовлене також станом найдавніших джерел і суперечливим характером пізніших релігійних текстів.

В уяві єгиптян світ був переповнений найрізноманітнішими богами і духами. Що їх уособлювали священні тварини, птахи, риби, комахи. Єгиптологи налічили в пантеоні понад тисячі богів. Тож можна стверджувати, що навряд чи існувала в країні якась живність, яку б не вважали священною.

Єгиптяни обожнювали насамперед представників фауни, які були чимось корисні людям або вражали своєю силою. Зокрема богами стали лев, бики Апіс, Мневіс і Бухіс, крокодил, гіпопотам, павіан, баран, газель, вовк, собака, кішка, корова, свиня, чапля-ібіс, жук-скарабей та ін. Культ священних тварин проявився в зооморфному зображенні богів. Так. Сонячного бога спершу зображували як лева або сокола, богиню Сохмет - як левицю, місячного бога Тота - як ібіса, бога потойбіччя Анубіса - як шакала. Бога війни віпуата - як вовка, охоронцями царя-фараона вважали сокола, гадюку та бджолу, самого фараона зображали у вигляді сфінкса. Згодом єгиптяни перейшли на антропоморфну іконографію своїх богів, частину яких напів олюднили (зображували з тілом людини і головою тварини чи птаха), інших (Осіріса, Пта, Амона, Хонсу, Міна, Атум, Ізіду) піддали цілковитій антропоморфізації. Такі зміни в іконографії єгипетских богів відбувалися під впливом більш досконалих іноземних релігій і внаслідок зростання залежності індивіда від суспільства.

У Стародавньому Єгипті розвинувся культ води. В уяві єгиптян сам Всесвіт виник з первісного водяного хаосу - божества Нун. Воду єгиптяни населяли полчищем духів, якими верховодив крокодилоголовий Собек. Річку Ніл пони обожнювали як божество-товстуна Хапі. Який приносить дари. Утім, культ води у Єгипті поступався місцем солярному культові.

Найдавнішим солярним богом у країні був Ра, центральне святилище якого знаходилося у Геліополі. Ра очолив загальноєгипетський пантеон, злившись з аналогічним богом інших єгипетських богів Гором у Ра-Горахте. Внаслідок перетворення Фів на столицю Єгипту пантеон очолив фіванський солярний бог Амон, який злився з богом Ра у Амона-Ра. Сонцепоклонницька реформа фараона Ехнатона піднесла тимчасово солярний культ Атона до ролі єдиного вселенського божества. Але реформа зазнала краху через консерватизм єгипетського суспільства, але її підхопили напівкочові семітські племена стародавніх євреїв, які певний час мешкали у Дельті Нілу і, будучи переслідувані за вірність реформі, емігрували в Палестину, де культ солярного бога ототожнився із семітським культом бога грози і блискавки Адонаєм.

Особливе місце у релігійно-міфологічній культурі стародавніх єгиптян посідав цикл міфів і ритуалів, пов'язаних з богом родючості Осірісом. Його центральне святилище містилося в Абідосі, проте культ вшановувався у всіх єгипетських регіонах.

Міфи про Осіріса заплутані й суперечливі. В них домінують три теми: політична (міф про поєдинок між Осірісом і Сетом відображав боротьбу між Верхнім і Нижнім Єгиптом, наслідком чого було утворення єдиної єгипетської монархії); землеробська (єгиптяни пов'язували з Осірісом зміну вегетаційного та мертвого періодів у житті природи); есхатологічний (Осіріс творив посмертний суд, винагороджуючи праведників і караючи грішників). Міфами про це божество єгиптяни пояснювали також традицію кровозмішання в царській родині (Ісіда - сестра і дружина Осіріса, а вони - батьки Гора-молодшого).

За одним з міфів, Осіріс начебто був зачатий богом землі Гебом в утробі богині неба Нут, дружини Ра. Коли Ра довідався про це, він розлютився і поклявся, що не буде такого місяця і дня, коли б зрадлива Нут змогла розродитись. Якби Нут могла розраховувати лише на підтримку Геба, їй після цієї клятви Ра було б непереливки, але серед небожителів знайшлися й інші, здатні захистити її від розгнівного Ра. Бог мудрості Тот виграв у місячного бога в кості 1/72 частину доби й склав із цих часток п'ять повних діб, включивши їх до календарного року. Упродовж цих додаткових днів прокляття Ра не діяло, й Нут народила богів Осіріса, Гора-старшого, Сета і богинь Ісіду та Нефтіду. Згодом Ісіда стала дружиною Осіріса, а Нефтіда - дружиною Сета. Злий Сет, пройнятий чорною заздрістю до Осіріса, підступно вбив брата й кинув його понівечене тіло у Ніл. Хвилі прибили останки Осіріса до фінікійського міста Бібл. Де їх знайшла Ісіда. Вдова з допомогою шакалоголового бога Анубіса набальзамувала тіло Осіріса, магічним способом зачала від нього сина Гора-молодшого, якого, потай від Сета, наародила в зарослях Дельти Нілу. Коли Гор підріс, він подав на Сета на "суд богів", виграв справу і оживив батька. Останній проголосив Гора царем усього Єгипту, а сам став володарем Заходу, "полів Іалу" - "царства мертвих". Культ воскреслого Осіріса став основою заупокійного культу, записаного у славнозвісній "Книзі мертвих", й відіграв у релігійному житті населення неабияку роль. У 125-му її розділі йшлося про суд Осіріса над померлим, який зважував небіжчиа на спеціальних терезах і дозволяв блаженствувати, якщо на ній не висіло 42 смерних гріхи, в іншому випадку душу пожирала демонічна потвора Аммат.

Відповідно всі фараони Єгипту як прямі нащадки бога Гора були не просто представниками богів, а самим богом (за життя - Гором, після смерті - Осірісом).

Міфологія та релігія стародавніх єгиптян істотно вплинули на духовний світ інших народів. Зокрема, фінікійці шанували культ Осіріса, який до нашого часу трансформувався в масонський культ підступно вбитого і воскреслого будівничого храму Соломона фінікійського царя Хірама, символом якого, як і Осіріса, була акація. Також стародавні євреї перейняли єгипетський культ бога ремесел Пта, який творив нові речі за допомогою слова. Культ Ісіди широко шанувався в Римській імперії і зрештою, іконографія Ісіди з немовлям Гором злилася з християнською.


Б) МЕСОПОТАМІЯ

У Месопотамії, як загалом на Стародавньому Сході, релігія і міфологія були панівною формою осмислення людиною зовнішнього світу та свого місця в ньому. Однак набожність населення була порівняно невисокою, люди жили в долині річок-близнюків у надзвичайно помірному релігійному кліматі, який визначався радше соціално-економічними, ніж культовими координатами. Пересічний мешканець займався в буденному житті культовою практикою мало. Цей обов'язок покладався на жерців та царя. До того ж у ІІ тис. до н.е. месопотамська релігія втратила свій яскраво виражений общинний характер і набула явних ознак ідеології, спрямованої на освячення монархії та касти жерців.

Населення Месопотамії не розділяло світ на живий і мертвий, реальний та ілюзорний. Усе, що можна відчути, виразити чи просто уявити, воно наділяло душею, здатністю мислити і діяти. В його уявленні світ був переповнений найрізноманітнішими богами та духами. Кожне місто чи село, кожна сім'я, кожна людина мали своїх богів-покровителів - великих, могутніх і мудрих, проте не позбавлених людських пороків, здатних навіть на аморальні вчинки.

Релігія та міфологія відображали зміни в суспільному житті. Так, перехід від кочового скотарства до землеробства знайшов відображення в релігійному міфі про сварку між богом тваринництва Лахаром і богинею землеробства Ашнан, з якої переможцем вийшла Ашнан. Утім, жіноче божество зарано святкувало перемогу. Зі зміцненням царських династій Вавілону владу в царстві богів здобуває бог-чоловік Мардук.

Згідно з міфом про нього до світоутворення існував первісний хаос у вигляді чудовиськ Апсу, Мумму і Тіамат. Із хаосу народилися боги, які заходилися впорядковувати його. Коли про ці наміри довідалася Тіамат, вона вирішила знищити суперників. Виступивши проти них кількох страховиськ та переманивши на свій бік одного з богів - Кінгу. Боги звернулися за підтримкою до найсильнішого з них - Мардука. Той зажадав, щоб боги визнали його за старшого в разі його перемоги над Тіамат. Безвихідь змусила богів пристати на цю зухвалу вимогу. Мардук переміг Тіамат і Кінгу і з їхніх тіл створив Всесвіт, а з глини, замішаної на крові Кінгу, виліпив людину, яка призначена служити богам.

Релігія в Месопотамії була підпорядкована царській владі, проголошувала її та особу царя священними. У Вавилоні на царство коронпація завершувалася "священним шлюбом" царя і верховної жриці, що символізувало шлюб Мардука з богинею Серпанітум. Цей ритуал дістався вавілонянам у спадок від шумерів, чиї царі на новорічне свято задля забезпечення родючості вступали в шлюб із жрицею храму богині Інанни (шумерський прототип богині кохання Іштар).
Найшанованішим у шумерів був місячний культ Нанна (вівілонський Сін), солярний культ Уту (вавілонський Шамаш), бог води і мудрості Енкі (вавілонський Еа), бог творець Енліль (вівілонський Елліль), храм якого височів у сакральному центрі Месопотамії Ніппурі (цей бог упорядкував всесвіт, навчив людей землеробству й тваринництву). Великою популярністю користувався культ богині кохання Інанни (вавілонська Іштар, фінікійська Астарта). Свята на честь богині супроводжувалися сакральною проституцією, ігрищами блазнів, самоспаленням фанатиків тощо.

Всі боги, за уявленнями шумерів, народилися від шлюбу небесного бога Ану та богині землі Кі, які самі вийшли з первісного водяного хаосу. Вавілоняни запозичили шумерський пантеон, окрім того шанували бога бурі та грому Адада, сімку астральних богів (Юпітера-Мардука, Марса-Нергала, Меркурія-Набу, Сатурна-Нінурта, Венеру-Іштар, сонце-Шамаша і Місяць-Сіна). Пантеон ассірійських богів очолював Ашшур, якого вважали царем богів. Характерно, що ассірійці надавали перевагу богу-громовержцеві Ададу перед богом підземних вод Еа. Для їхнього землеробства більш важливими були опади, а не іригація, як для вавілонян.

Також у Месопотамії виникає специфічне божество, яке має стосунок до мудрості, магії та чаклунства. Ним стає божество підземних вод Еа (шумер. Енкі. бібл. Єнох/Єнос).

Епічний герой Адап був сином бога Еа. Відламав південному вітрові крило, коли той перекинув його човен з рибою. Бог Ану покликав Адапа на свій суд. Адапу порадили нічого не їсти і не пити зі столу Ану, бо це частування може бути отруєним. Адап дотримався цієї поради, але цим допустився фатальної помилки, бо Ану не просто пробачив юнака, а так його уподобав, що вирішив пригостити стравою, яка дає безсмертя.

"Епос про Гільгамеша" ("Про того, хто бачив все") - це перший літературний доробок людства, написаний десь 1500 р. до н.е. в Ніневії, столиці Ассірії, проте передає усну традицію, що передувала винаходові писемності. Головною особою є цар-воїн шумерського міста-держави Урук Гільгамеш, який правив у 2500/2300 рр. до н.е. і який зі своїм вірним другом нкіду перемагає чудовисько Хумбабу, яке стереже священні ліванські кедри, та, після смерті друга, безуспішно шукає траву безсмертя. В цьому Гільгамеш протистоїть богині Іштар.

Зміну вегетаційного і мертвого періодів у житті природи мешканці Месопотамії пояснювали за допомогою культу Думузі. Згідно з шумерським міфом богиня родючості Інанна вирішила поширити свою владу й на потойбіччя, але її суперниця богиня Ерешкігаль перемогла і умертвила Інанну. Як наслідок, життя на землі припинилося, нікому стало приносити жертви богам. Боги рішуче зажадали, щоб Ерешкігаль випустила Інанну. Проте за законом підземного царства таке можливе, якщо б її там замінив хтось інший. Ось тоді Інанна віддала до рук демонів свого чоловіка-пастуха Думузі (пор. з біблійним вбивством землеробом Каїном пастуха Авеля), який. Начебто. Відмовмвся повернути їй владу після того, як богиня воскресла. Сестра Думузі, богиня рослин Гештінана, домоглася, щоб Ерешкігаль раз на рік випускала Думузі на певний час на землю, погодившись на цей час замінювати його в царстві мертвих. Отож, коли бог-пастух оживав, богиня рослинності, навпаки, помирала. Кожен візит Думузі на землю супроводжується настанням весни. Один з вавілонських міфів пов'язує чергування пір року зі сходженням у царство мертвих бога Мардука та його визволенням звідти богинею Серпанітум.

Мешканці Месопотамії вірили у потойбічне життя. Але вони не знали ідеї відплати за ділами людини. Єдиною винагородою праведнику була можливість пити чисту воду і раз у рік підійматися на землю з похмірого підземелля богині Ерешкігаль, щоб подихати димом жертовних спалень. Ті ж, про кого забували нащадки, приречені вічно терпіти спрагу і вгамовувати голод глиною та пилюкою. Релігія у Месопотамії не обіцяла нікому безсмертя. Думка про марність сподівання на долю богів виразно проходить у міфах про Адапа та Гільгамеша.

В) КИТАЙ

Витоки давньокитайської цивілізації сягають ІІІ тис. до н.е. Саме у ті часи у середній та нижній течії ріки Хуанхе ("Жовта ріка") йшло формування давньокитайських племен, які освоїли іригацію. Надалі загострюється внутрішня боротьба між племенами, де перемогу здобуває плем'я Шан (Інь), яке створює першу давньокитайську державу і засновує першу царську династію з титулом "ван" ("великий, єдиний") і "син неба", а Китай отримує назву "Піднебесна країна". Проте з часом інше плем'я, Чжоу, повстає. здобуває перемогу в ХІІ ст. до н.е. і править Китаєм ціле наступне тисячоліття (хоча, по-суті, Китай складався із багаточисельних незалежних царств-полісів та їхніх союзів, а чжоуські вани вважалися лише священними верховними царями-жерцями). Лише з ІІ ст. до н.е. цінському ванові Ін Чжену (відомому як Цінь Ші-хуанді і будівничий Великої Китайської стіни) вдалося об'єднати всі китайські царства в єдину імперію Цінь.

Політична доля Китаю спричинила до того, що давньокитайська міфологія дійшла до нас фрагментарно і реконструюється за давніми історичними і філософськими творами. Одна з відмінностей давньокитайської міфології - це історизація (евгемеризація) міфічних персонажів, які під впливом раціоналістичного конфуціанського вчення дуже рано почали тлумачитися як реальні події глибокої давнини. Головні персонажі перетворювалися на правителів, а другорядні - на сановників, чиновників та ін. Евгемеризація міфів сприяла й характерному для китайської міфології процесові антропорфологізації героїв. Велику роль відігравали тотемічні уявлення. Так, племена іньців вважали своїм тотемом ластівку, племена ся - змію. Поступово змія трансформувалася в дракона (лун), який владарював над дощами, грозою, водою. Функцію жерців Неба виконували вчені, які відправляли ритуали на честь бога неба Шан Ді, який вважався першопредком китайців. За аналогом кожна китайська родина шанувала своїх предків. Таким чином, переважаючим у Китаї став не культ богів, а культ предків.

Саме ж Небо (Тянь) стало головним китайським божеством, причому не стільки священно-божественним, скільки морально-етичним. Вважалося, що Велике Небо заохочує і карає, Небо набуває дедалі абстрактного (космічного і морального) порядку руху всього існуючого. Сенс життя людини для давніх китайців полягав у підтриманні равильних відносин людини і космосу, яких заповідали предки.

В основі міфів про походження землі лежить міф про водний хаос (Хунь Тунь), з якого виникли два божества - прабатько велетень Пань Гу і праматір напівзмія-напівлюдина Нюй Ва. Коли Пань Гу помирає, його лікті, коліна і голова перетворюються на п'ять священних гірських вершин, волосся - на дерева і траву, паразити на тілі - на людей. Нюй Ва ж виконує роль облаштовувача світу для проживання - створює з глини "вищих людей" (китайців), перепиняє повінь, лагодить підпорки для небозводу, втихомирює Черепаху, на панцирі якої лежить земля. Наступний першопредок Фу Сі, син бога грому Лей Гуна, винайшов рибальство, полювання, приготування м'яса на вогні. В деяких версіях він вважається чоловіком або братом Нюй Ва. Китайці вірять, що небесний єдиноріг приніс Фу Сі знаки, з яких почалася писемність.

Найвідомішим є міф про потоп, який викликаний фактом прориву водного хаосу в облаштований світ. На боротьбу з ним стає богатир Гунь за допомогою чарівної землі, яка сама росте (сіжан), але перемагає потоп син Гуня Юй, який займається риттям каналів, землеворядкуванням, створює умови для землеробства.

В епоху першопредків існував безпосередній зв'язок між небом і землею, але верховний правитель Чжуан Сюй звелів своїм онукам Лі і Чуну перерізати шлях між небом і землею, залишивши тільки єдиний шлях - світову гору Куньлунь, біля підніжжя якої перебуває нижня столиця бога неба Шан Ді. Інше уявлення про космічну вертикаль втілено в образі дерева фусан, де живуть сонця - десять золотих воронів, діти богині Сі Хе, яка живе за Південно-Східним морем і яка у колісниці щодня везе сонце по небу. Якось всі десять сонць одночасно здійнялися на небо і на землі стає посуха. Тоді стрілець Хоу І вражає стрілами зайві дев'ять сонць. На Місяці ж живе дружина стрільця красуня Чан Е, яку він визволив від посягань бога повіней і ріки Хуанхе Хебо, пробивши йому ліве око. За це богиня гір Сіванму подарувала стрільцеві ліки безсмертя. Якось, коли чоловік був на полюванні, Чан Е зкуштувала ліки і вона злетіла у повітря аж до Місяця. Тут вона приречена перебувати у нефритових палатах разом з Білим Зайцем і сумувати за своїм чоловіком, а раз в рік 15 серпня запалює свічку і освітлює сяйвом Місяця землю, намагаючись роздивитися коханого чоловіка. Вважається, що в цей день найяскравіше світить Місяць, а в цей день відзначають свято урожаю і випікають "місячні пасочки".

Персонажі давньокитайської міфології, часто виступаючи як реальні герої, мають відповідні свята, які відзначаються за заведеним у Китаї місячним календарем. Відповідно здійснюються заведені ритуали, які дають можливість людям контактувати з божественною силою Першопредків.

Ніде в історії культура не була настільки довірлива до світу природи, як у Китаї. Інтуїтивна довірливість людей до мудрості природи дала змогу китайцям створити оригінальну картину світу, що дивує своєю ціліснюстю і гармонійністю. У кожному явищі природи вбачається багатство всієї природи, і кожне втілює в собі мудрість. Світ із самого початку досконалий, і тому не треба нічого переробляти. Природі властиві пять досконалостей: людяність (жень), почуття обовязку (і), благопристойність (лі), щирість (сінь) і мудрість (чжі).

У китайській міфології можна умовно виділити декілька різних міфологічних систем: давня народна міфологія, яку можна співставити з міфічними перекази давніх народів, потім та, що виникла у Середньовіччі, - даоська, буддійська і, нарешті, пізня народна міфологія. Всі ці міфологічні системи вирізняються не тільки пантеоном своїх героїв, на них відбився і час творення. Давня міФологія пояснює світ, його творення, розповідає про фантастичних чудовиськ і незвичних жителів далеких країн. Даоська міфологія широко використала уявлення давніх оповідей. а пізня народна міфологія активно вбирала в себе уявлення даоської і буддійської систем.

Міфологія даосизму. Засновником даосизму був Лао Цзі (Лі Боян, Лао Дань). За переказами, народився в 604 р. до н.е. до основних ідей даосизму відносяться такі: Дао - це невидимий закон природи; Дао бездіяльне. тим самим породжує все, воно вічне і безіменне, пусте і невичерпне. у відповідності з Дао взаємодіють два протилежні начала - інь і ян. досягаючи свого блаженства, вони переходять одне в одне. У ІІ ст. даосизм оформлюється церковно, початок йому закладає "Церква (школа) небесних праведників", заснована легендарним Чжан Ліном. На початку V ст. оформлюється ритуал і віровчення, даосизм стає державною релігією.

Головною богинею є Сіванму, володарки плодів безсмертя, до якої на захід подорожують вісім мудреців, які отримують від неї в дар вісім мистецтв і деякі професії. Також Сіванму отримує імя Цзінь Му ("мати металу"), а її чоловік Му Гуном ("князь металу"). Героями даоських міфів стають безсмертні генії, які творили чудеса і були постійними учасниками бенкетів у Сіванму. А першим безсмертним даоського пантеону стає Хуан Ді, перший імператор.

Пізня народна міфологія. Поряд із даоською і буддійською міфологією існували в Китаї і різноманітні місцеві народні культи, культи мудреців і героїв. Якщо для давньокитайської епохи була характерною історизація міфічних героїв - першопредків, то для середніх віків більш характерним був зворотний процес - міфологізація реальних історичних осіб, перетворення їх на богів - покровителів ремесел, міст, місцевостей і т.п.

Процес обєднання різноманітного міфологічного матеріалу переріс у цікаве і оригінальне явище релігійного синкретизму. яка обєднює уявлення всіх трьох міфологічних систем і конфуціанського культу. Китайська міфологія помітно вплинула на художню культуру країни.

Останнім часом в Китаї закладами освіти приділяється велика увага вивченню міфів. Кампанія, що розгорнулася проти впливу іноземної культури, змусила повернутися до притаманного тільки їм. діє національна програма "пізнаємо себе - пізнаємо світ", в рамках якого діти знайомляться з творчим спадком рідного народу.

Література до теми:
1. Калашник (Меі) Л.С. Давньокитайська міфологія як засіб родинного вихованя. - Запоріжжя, 2004. - 259 с.
2. Крижанівський О. Стародавня Месопотамія: релігійно-міфологічні уявлення, література, архітектура
та мистецтво // Історія в школах України. - 2006. - №4. - С.45-47.
3. Крижанівський О. Релігія, міфологія, література, архітектура і мистецтво Стародавнього Єгипту // Історія в школах України. - 2006. - №2. - С.43-45.

nationalvanguard



 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»