НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

МАЗЕПА (МП "Бриколаж")

"Я не вірю в перспективу правих рухів"

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Слава Україні!
МАЗЕПА: Героям, звичайно, слава.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Привіт, др. Мазепа, майстре вступного слова і довгих речень! Все змінюється, окрім цінності Бога, Нації, Природи та Людини. Від початку матеріалізації задуму – МЛ “Б” – минуло трохи часу: від публікацій матеріалів СНПУ до оголошень про лекції анархістів, - що свідчить про зміну акцентів. Розкажи про свою ідейну еволюцію. Які ідеї для тебе наразі є актуальні?
МАЗЕПА: Що стосується акцентів, хочу відзначити їх зміну лише у власному відношенні. Два інших, властиво львівських впорядника сайту ближчі до “новоправих” напрямних і за них я казати не буду. На сьогодні Бриколаж, це в першу чергу полемічний майданчик, інша справа, що бажаючих розділити зі мною паролі і редакторський тягар не виявилося, а відтак я власноруч тягну редакторське ярмо. Саме тому візуально спостережене полівішання сайту стосується лише моєї частини інформації, а оскільки я найбільш плідний графоман, на вподобаному мною ж відтинку мережі, виходить що по факту лінію розвитку задаю теж. Не певний, що А.Х. та І.К. зі мною погоджуються, менше з тим, паролі завше напоготові, а у спорі народжується лише похмілля.
Що стосується ідеологічної еволюції та радикального, мов обвал у горах, зсуву світоглядних акцентів, ще раз зазначу власне перманентне полівішання, котре, здається, все ще в дорозі. На разі мене цікавить вся без винятку народницька традиція; есерівська спадщина часів громадянської війни; український марксизм, здебільшого, того самого засолу; із західних – автономи, анархо-ситуціанізм, соціальна та глибинна екологія, біорегіоналізм, індоєвропейська спадщина та трипільська культура.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Про причини актуалізації нових ідей. др. Мазепа, коли оглядає своїм соціологічним оком українське суспільство, то бачить такі негативи…
МАЗЕПА: Що ти розумієш під словосполученням “українське суспільство” і чому ця макросоціологічна категорія має приорітетне значення? В моєму розумінні “українське суспільство”, це бутерброд з “черствого хліба”, в лиці продукуючої частини, котру прийнято називати робітничо-селянським конгломератом і “чорною ікрою” зверху, себто соціальними паразитами різних мастей: від менеджерів до буржуазії як класу та бюрократів як профверстви. В цьому відношенні максима мене можуть цікавити перші і їх стосунки з другими, котрі, слід відзначити, надзвичайно асиметричні. Самі перегини мають наступні назви. По відношенню до “хліба” – пауперизація, трудова міграція, люмпенізація (у місті), маргіналізація (на селі), фізичне вимирання, постійне зомбування мас-медіа, русифікація тощо. “Ікра” – експлуатація, пригноблення, визиск, зловживання на всіх щаблях, корумпованість, компрадорскість, продукування “національних міфів” під себе.
Користуючи з нескладної алегорії уяви собі тіло. Це наша держава, її інститут. Її кров – владна вертикаль, нутрощі – українське суспільство. Кров заражена снідом (це вже не лікується, і пройде лише зі смертю) корупції, а нутрощі гризуть вказані вище глисти. В цьому випадку те, що праві натхненно іменують українською державою насправді є лише утвореним під когось симулякром початку 90-х, або, як казав товариш Маркс: “Держава – це бізнес для бюрократа”.
Суспільство хворе. Імена цих хвороб я вказав вище: етатизм, патерналізм, пауперизація, відтік трудових резервів, забруднення середовища, як наслідки первинного накопичення капіталу і діяльності “чужих серед своїх”. Збудники відомі теж, це, перш за все – вся владна вертикаль, від прибиральниці до бєспрєдєльщиків-мєнтів та чорносотенної армії; буржуазія, починаючи з власника кіоска і закінчуючи концерном; церковники, незалежно від конфесії й інші сателіти неоліберального фашизму.
Уточнюю:
1) Влада максимально централізована, корумпована, бюрократизована, компрадорська. Вона живе окремим від народу життям, і лише на виборах піарить, як рибак гарпуном, електорат, легітимізуючи своє право на поновний узаконений визиск тощо.
2) Населення поза Києвом тупо животіє, південноафриканські гетто “курять”, за 20 км. від Києва можна надивитися на все життя. Далі ще гірше.
3) Українська культура знаходиться на маргінесі, чому, звичайно, не можуть посприяти пара україномовних новин по телебаченню, дві-три пісеньки по радейці і кілька озвучених фільмів, котрі кидають мов кістки прагнучим дідівської правди.
4) Українці стали державою, але, в силу того, що буржуазний цемент залили на 100 років пізніше, стіни національної фортеці, як видно, з трудом тримаються купи, тому говорити про націю ще не можна, про народність – вже: тісто, не набувше форми, не пройшовше очисного вогню і не скроплене кров’ю гайдамацьких ритуалів перебуває у малопродуктивному аморфному стані. Ми мали стати нацією на Майдані, відтак стали двома.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Я б також хотів би почути від тебе про Підстави – вихідні засади суспільствоустрою, - якими ти керуєшся при оцінці того чи іншого суспільного феномену. Це, наприклад, справедливість, свобода, спасіння тощо. Який метафізичний першопочаток? Який зміст ти в них вкладаєш?
МАЗЕПА: Підстави мого бачення суспільного устрою грунтуються на потребі в етнічному комунітаризмі, сформованому “знизу вверх”, а не навпаки. Тут самоорганізація у вигляді сільських комун по селам та відродження цехових, магдебурзьких та вічевих принципів по містам; робітниче самоуправління; самооборона за принципом “народної міліції”; культурна, в першу чергу мовна деколонізація території етнічного замешкання; перегляд екологічних перспектив і їх радикальна корекція тощо. Узагальнюючи в кількох словах можна виснувати наступне:
антиколоніалізм (в тому числі внутрішній, себто соціальний у вигляді сепарації від державних інституцій);
антикапіталізм (наймана праця суть непродуктивний, буржуазний пережиток, оскільки ти працюєш не на себе, а відтак відчужується значна частина продуктів труда);
антиетатизм (сьогоднішня держава, збудована “зверху вниз” є некрофілійним пам’ятником модерної епохи, слабкою копією і атавізмом так званої “національної держави” 19-го століття, інструментом визиску та експлуатації з боку власників засобів виробництва або вкладеного до обігу фінансового капіталу, в лиці панівного класу);
антимодернізм (це та, як ти любиш казати “консервативна”, а в моєму розумінні народницька, етнічна, традиціоналістська складова, котра наближує човник шукаючого істину до правого берега).
Ще можна додати купу різних анти: споживацтво (“рото-дупи”), мас-медіа (опосередкованість досвіду перший крок до колективної шизофренії) тощо.
Якщо користатися твоїм “метафізичним”, з дозволу, рядом, це вочевидь:

свобода-соціальна справедливість-солідарність.

Що стосується властиво метафізики, тобі видніше, оскільки ідеалістичні терміни в умовах сучасної диференціації як праці, так і її похідних – термінів-понять спонукають вдаватися до продуктивнішого з точки зору логіки діалектичного аналізу. “Пасіонарності”, “духи націй”, “волі до життя” й інші важелі цементуючих “етнічний організм” ідеалістичних побрехеньок ми залишаємо правим, оскільки, на наш емпіричний досвід, вони просто не верифіковані і тому не можуть бути підставовими для сучасного аналізу, як і метафізика вцілому, зі всією її есхатологічністю. Хіба що теорія “циклів” та нелінійності історії варта на увагу. Але то вже інша казка.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Ти, як і я виходець з націоналістичних організацій, які, здається нам, перебувають в певній кризі. Якщо остання є, то в чому ти її бачиш? Які причини? Ну і класичне: Что делать?
МАЗЕПА: Криза лежить в неадекватному прочитанні сучасних суспільних кодів і, в першу чергу, у відмові від усвідомлення класової структури суспільства. Демагогія, популізм, завивання на культурну тематику, тотальний ігнор соціальних та екологічних проблем, пафосність, пошук негрів в темній кімнаті, дерибан фондів, відсутність чіткої альтернативи тощо – кому такі “наці-аналісти” треба? Все це, і відсутність дійсного соціально-програмного наповнення залишає український націоналізм за хвірткою під назвою Галичина, не пускаючи до двору материкової України респектабельних вуйків типу Тягнибока й інших месій та фюрерів.
Що робити? Мені це, власне, по цимбалам. Я не вірю в перспективи правого руху, з’їдаючого себе сифілісною донцовщиною, не вірю в його стрибок на Схід, як не вірю у потребу йти у владу і так званий “респектабельний націоналізм”. В цьому сенсі український націоналізм як потенційна суспільна ідеологія приречений, а мені не подобаються стосунки з трупами, позаяк я не некрофіл, тому повторюся
1) треба йти в народ, а не владу.
2) слід хапатися за щонайменші соціально-побутові або екологічні проблеми тут і зараз, а не чекати “коли нас оберуть”.
3) творити реальну комунітарну альтернативу на місцях, за автономно-федеральним, бакунінським, якщо хочеш, принципом, не пертися до обласних або ВР, намагаючись ощасливити всіх зразу, і нікого, крім себе, зокрема.
Подивися на бувших німецьких нацистів. Зараз лише маргінали ганяються за приїзджими гастарбайтерами, принаймні, періодично. Частину ультраправих партій заборонили і тепер так звані “автономні націоналісти” патрулюють і прибирають вулиці, цікавляться етнічною релігією та долею німецьких лісів, проповідують стрейтейдж і все більше опікуються соціальною складовою, наслідком чому зростання популярності і успіхи на останніх виборах до окремих земель, котрі зараз не варто трактувати з огляду на лише емігрантську проблематику, це дуже просто. Слід міняти тактику, а з нею прийде нова стратегія. А допоки праві прагнутимуть влади, котра швидко перетвориться на самоціль, оскільки це людська природа, український націоналізм як соціальна категорія приречений на підручники з історії, покладання квітів, галицьке гетто та інтелектуальну маргінальність і нам з ним не по дорозі.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Мою думка така: сьогодні ми є учасниками формування Нової опозиції. Її ідеї і політична форма розробляються. Відтак що старого в ній має залишитися, а що має бути встановлено як нове?
МАЗЕПА: Де ти бачиш Нову опозицію? Спорадичні спроби об’єднати кілька невеликих груп за інтересами, без чіткої, тим більше нової ідеологічної, навіть не лінії - ніші? Хто така ця опозиція: УНТП, УНСО, УКП, УНП, “Свобода”? Хто з них чи може всі разом? Всі вони минуле, актуальне в середині 90-х. На моє глибоке переконання, українські праві ніколи не об’єднаються, причиною чому фюрерський та буржуазний характер цих ширм.
Наступна, як ти кажеш Нова Опозиція, здатна витягнути, принаймні, частину ситуації, оновивши напрямні соціального дискурсу і сформувавши групи тиску з боку громадянського суспільства. Цілком очевидно, що зациклені на власних кишенях, співучій мові, проблемі УПА, москалях і їх варіаціях праві культуртрегери та дрібнобуржуазні апологети нездатні на формування жодної дієвої опозиції, котра буде, звичайно, соціально-орієнтованою, тобто лівою, якщо хочеш.
Нічого старого в ній не буде, як не буде нікого старого. За чітко сформовані ідеологічні засади говорити не беруся, але, якщо вона піде парламентським, а не Дучке, шляхом, її перспективи у вироджені до реформістського, соціал-демократичного стану, що, як ти здогадуєшся, не бажано.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: З погляду справедливості політичний клас сьогодні – союз криміналітету та бюрократії – заплямований Великою крадіжкою. Верховна рада розкуплена. Вигідні посади розкуплені. Корупція тотальна і аморальна. Нинішня політична система несправедлива і ворожа, нам це точно. Ти говориш про опозицію до неї. Однак чи означає ця опозиція окрім нонконформізму, як ставлення індивідуальне, революцію, як ставлення політичне?
МАЗЕПА: Ні, принаймні в твоєму визначенні поняття “революція”. Саме тому, що революція – поняття перманентне і полягає у щохвилинній деколонізації оточуючого середовища і відвоюванні життєвого простору в окупувавших його державних інституцій. Один з примітивних варіантів – старатися не платити податки, за квартиру, проїзд тощо. Чому? Подумай сам. Можна сховатися в селі або лісі. Пісяти в буржуйські страви і торбити піжонів. Рано чи пізно все-рівно вибухне перший фугас, котрий послужить сигналом для атаки.
Що стосується політичного ставлення. У МЕНЕ НЕМАЄ ПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ, Є ГРОМАДЯНСЬКІ НАСТАНОВИ. Я не цікавлюся політикою, котра схожа на постійні рокировки боярських фігур, я не правий, тому не імпотент (без образ) і чхав на політику, цю виразку боротьби за владу, чхав на владу, як фашистський інструментарій і соціальний авторасизм, чхав на державу, котра направду лише “змова еліт” і продуктовий кошик для їхніх спадкоємців.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Ти часто говориш про потребу коричнево-червоного синтезу, оскільки “життя не спить на вокзалі”. Однак виникає з цього приводу багато питань. Як свідчить досвід мого спілкування з ортодоксальними лівими, хай як вони б сьогодні не приховувалися за національною паранджею, все таки виявляється, що точок дотику не так вже й багато. Йдеться тут мені швидше не про синтез, а про перейняття саме лівих трактувань і підходів. У коментарях на МЛ “Б” це легко простежити. Політична ідеологія систематизує ідеї, отже ієрархізує. Синтез дає нову якісну інтерпретацію, натомість аналітика – виводить тільки предикат із суб’єкта. Отже, чи синтез чи все таки рецепція з аналітикою?
МАЗЕПА: З одного боку, ти можеш твердити лише за власний досвід спілкування з лівими. З іншого, як не парадоксально, значною мірою він співпадає з моїм, тому про синтез дійсно не ходить, лише про його спроби, котрі ти назвав “перейняттям”. Органічний синтез часів громадянської війни догниває на Соловках і тому його відродження в сучасних умовах процес більш ніж тривалий. З іншого боку, несправедливо відмовляти людині в праві на національне, лише тому, що вона тримається інших світоглядних позицій. Хто має право на вірне трактування “національного”? Ким була повністю ліва (!!!) генерація визвольних змагань часів громадянської війни, крім Донцова та Липинського, Назарука та галицьких клерикалів? Користуючися твоєю методологією відзначу, що говорити можна не про синтез або аналітику, як не зусім точні категорії, більше про повернення до органічної опінії, втраченої у роках та репресіях, зараз це поновне наповнення соціальними смислами існуючого етнічного субстрату, щось типу біогумуса в органічному землеробстві.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: З приводу т. зв. “Нових лівих”. Мені здається, епітет “новий” швидше позначає не якісну зміну орієнтирів, а тактичність у вигляді обгортки, оскільки як свідчать їхні писання – історичні рефлексії, поточні тощо, - вони тримаються таки лівоортодоксальних трактувань, просто слова більш широко використовувані. Ті ж писання тов. О.В. про значення діяльності Винниченка.
МАЗЕПА: Чому ні? “Нові ліві” – це певна історична, географічна та інтелектуальна генерація. В моєму розумінні “нові ліві”, це західноєвропейський марксизм, фрейдо-марксизм та їхні інтелектуальні сателіти. Нові ліві, з ідейної точки зору, це, передусім, Франфурктська школа. Наші нові, не вихідці зі старих, все менше читають Леніна, Сталіна, Троцького чи Мао, позаяк сучасна ліворадикальна опінія значно ширша, менш догматичніша і придатніша для поточного дзена на соціальну тематику. Плюс різноманітний неавторитарний, анархістський дискурс, розбавляючий державницький містицизм комуністів. Що стосується тов. О.В. і його ставлення до Винниченка, ми ж не інкубаторські, мені, прикладово, ближчий Петлюра, оскільки на той час етнічний організм потребував державних обладунків. Це дискусія, а не апріорі варта обструкції позиція, за котру когось слід довічно засудити, прокляти і забути.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Продовжимо цю тему. У Леніна, якого я дуже люблю читати, є така тема як основне питання філософії: матеріалізм чи ідеалізм. Вова за перше. Степан Ленкавський за друге. Ти як: щось обираєш чи синтезуєш, тоді як саме?
МАЗЕПА: Чесно кажучи, мене не цікавить, що було первинним, курка чи яйце, оскільки стараюся не вживати ні того ні іншого. Подібний детермінізм далекий від твоїх же спроб оновити і вивести на нові манівці консервативно заангажовані питання, тому, що ти, я певен, переконаний, “ідеалізм” – “етнічне” - я, сподіваєшся ти, відповім “матеріалізм”-“соціальне”. Х… там. Навскидку можу вистрілити в бік діалектичної єдності, взаєдоповнюваності і взаєпопроникності протилежностей. Влаштовує?

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Питання Бога. Для української традиції важлива складова культури суспільства та етосу українця (забороло до морального падіння і чинник самовдосконалення). (Проклятий Фейєрбах!) Ліві ж відкидають його в принципі. Що ти скажеш?
МАЗЕПА: Хто відкидає? Я відкидаю? Ні, друже, принципами не поступаються, ними вдосконалюються. Що стосується релігії і її сучасного лівого потрактування, поза, очевидно, не зовсім здоровим Фейербахом, кожен має право на свободу совісті, різних віросповідань і т.д. Більше того, для частини з них Сталін або Мао заміняє Христа. Ти вважаєш таких лівими? Це спірна дефініція, як і взагалі потреба визначати когось в межах віджившої дихотомії “праві-ліві”.
Мій вибір – етнічна релігія наших предків або, як казав тов. Бенуа: “Бути язичником, не значить стрибати довкола вогнища, це, в першу чергу, індоєвропейський етос та імператив, інтерес до етнічної культури, історії тощо" (перефраз по пам’яті).

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Чи розглядаєш ти УГКЦ частиною майбутньої помісної православної церкви? І взагалі, як сьогодні ти бачиш цю проблему?
МАЗЕПА: По-перше – ні. Незважаючи на спільну з православними обрядовість це окрема, автономна, оригінальна жива християнська традиція.
По-друге – вони не здатні визначитися з власним патріархатом, жуючи шмарки вже скільки років і це при найбільшій серед “грецьких церков” кількості прихожан – більше 5-и міліонів.
По-третє – християнський екуменізм із категорії суспільних міфів, позаяк частина Традиції давно звар’ювала в бік капіталістичних відносин, а до чого може призведе об’єднання нерівнозначних за величиною капіталів, навіть символічних?
В-четверте – знову по-цимбалам. Для мене всі попи є не духовними окормителями прагнучих Істини, натомість рядовими представниками окупувавшого країну буржуазного вампіра, тому буде одна християнська церква, чи 150 – не важливо. Тримаючись інших світоглядних коренів, втім, відзначу, що безпоповські, старообрядницькі толки і подібні самоуправні в ісламі мені подобаються, це так, до слова. А відбудеться поєднання кількох конфесій-концернів в одну церковну корпорацію цікавить передусім працівників цих підприємств, нас намагаються зацікавити.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Нація для лівих не важлива, натомість – саме клас є поняттям, що кладеться в основу пояснення історії та дійсності. Як ти долаєш цю протилежність, а чи їх діалектично синтезуєш?
МАЗЕПА: Нація – це продукт буржуазних (у нас “соціалістичних”) перетворень, котрі відбулися протягом 19-20 століття, за часів посилених індустріалізацій та розвитку торгово-економічних і, що головне, фінансових ринків. В моєму розумінні це економічна категорія.
Народ – категорія етнічна. В силу історичних обставин вона співпадає з соціальною категорією – класом, а відтак і протилежність знімається в ході простої діалектичної операції.
Вказані Коберським непродуценти часто денаціоналізований, міжетнічний субстрат. Вони не мають відношення до народу як робітничого, продукуючого класу, в цілому. Їхній міф – національний, він схожий на змушену молодицю, котрою користується кожен бажаючий, шепочучи на вухо дрібнички про те, “що це і є національна ідея і тобі має бути приємно”. Його накидають на шию, з допомогою загальної, уніфікованої освіти, такого самого інформаційного простору взагалі і захалявного ножа, у вигляді підконтрольних мас-медіа, зокрема. Тому не плутай піар властьімущих, з його морзянкою: “національна ідея”, “ми всі українці”, “схід і захід разом” (без центра, як показують останні події), з тими, хто живе в іншому соціальному вимірі, а не телевізорі, хто прагне до національної ідеї НАРОДУ, досягнути якої можна зламавши хребта буржуазній псевдосолідаристській так званій “національній ідеї”, леймотив котрої як іволга в малиннику: “Я краду, ти мовчиш”.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Одиниця і суспільність. У націонал-консервативному трактуванні (Вассиян, органічна соціологія Ратцеля, Челена, Шмідт тощо) одиниця і суспільність визнаються, по-перше, чистого толку категоріями і як соціальний факт не існують, по-друге, вони взаємоналежні: перша вписана у суспільство і його висловлює у вдосконаленні, - людина соціалізована. Ліві ж бачать класовість як характеристику чітку і верифіковану. Як ти розумієш їх співвідношення?
МАЗЕПА: В мене інша версія, хоча, підозрюю, ми по-різному опираємося на один і той же, колективістський, солідаристський принцип, ти в межах ефемерного суспільства, я – реальної спільноти. Спробувавши запропонований тобою метафізичний горішок, зазначу, що інколи таку страву можна вживати. Еволюція виду відбулася за принципом “від спільноти до суспільства”. З розвитком громадянського, суть атомізацією наявного суспільства відбувається циклічний, метафізичний поворот до спільноти, основної анархічної одиниці, в межах котрої людина здатна органічно реалізувати свій гуманістичний і трудовий потенціал, без відчуження на користь державних інституцій і “керівників чужих доль”.
Класовість – категорія верифікована, але, з огляду на сучасну диференціацію праці не зовсім чітка. Інколи її контури тьмяні, і перехідний статус унеможливлює точне визначення статуса реципієнта.
Людина, клас, спільнота, суспільство. Це не гомогенний ряд і навіть не причини один одного. Кожен є людиною, належить до певного класу і кількох спільнот (залежно від приорітетності соціальних ролей), і разом, до суто теоретичного, заплутаного в тенетах облудливих легітимацій конструкта – суспільства.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Потребу соціальної справедливості я виводжу з Нації. Всі рівні в ній у своєму обов’язкові суспільно-корисної праці. Тому ніхто не може визискувати. Трактування проблеми капіталізму сьогодні багато хто переймає (!) у лівих. Як бути із позицією Д. Мирона “Український націоналізм проти ліберал-капіталістичного устрою”?
МАЗЕПА: Ти сам дай відповідь. Існує два варіанти: я і Верник наполягаєм на, зауваж, апріорі лівому характері окремих діячів націоналістичного середовища, котрі рухалися, на відміну від мене, “зліва направо”; Мороз і, підозрюю, ти сам, впевнені в тактичності подібних творів, з метою ширшої соціальної інкорпорації, зокрема, ближче до Центральної України.
З одного боку, це явище, як на мене, цілком автеничне, з іншого, це дійсно певна данина ситуації, котра не мала поступу по відношенню до статистики.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Приватна власність на засоби виробництва. Укрнаціоналізм орієнтує на вартість під контролем загального інтересу приватної ініціативи, приватної власності, але проти непорушності останньої. Так вилучити її з цивільного обігу чи ні? Як сьогодні ти бачиш для себе цю проблему?
МАЗЕПА: “Союз пролетаріату і дрібної буржуазії проти світового імперіалізму”, казали Мазлах і Шахрай. Є різна приватна власність, простіше кажучи, володій чим хочеш, в сенсі засобів виробництва, за умови (як в Оранії – не наймати чорних), що ти сам на них працюєш, а не наймаєш сусідів. Приватна, кооперативна, акціонерна, які там є ще, один х.., як на мене. Ти працюєш сам чи з кимось, але на себе, не за рахунок крові іншого? Молодець, користуйся.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Проблема еліти.
А) Чи еліта все таки як феномен є негативним явищем?

МАЗЕПА: На даному історичному етапі – так.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Б)Також так: вона може бути класовою (Маркс), відстоювати свій інтерес (Аристотель), а може висловлювати інтерес спільноти (Аристотель, Липинський). Наразі вона не висловлює потрібної загальності, а тому має бути усунена. Як уберегти нову політичну еліту від цієї класовості? Самому важко відповісти. Єдине як на мене – це внутрішня належність до православ’я та етики націоналізму.
МАЗЕПА: Кому треба стара, нова чи якась інша, політична еліта і яке відношення до них має етика націоналізму і православ’я? Як на мене, це все зовсім не сумісно. Яка загальність і яка класовість? Не пригадую, крім кількох терорів (якобінський, чекістський і хунвейбіни) прикладів класовості еліти (і то, лише в двох останніх випадках, плюс-мінус Корея, Куба, В’єтнам, де, як і в попередніх, клас еліти визначався в термінах госкапівських теорій, а не робітничим походженням). Еліта – реакційне, елітаристське макропоняття, котре відбувається в рамках знову-таки штучно зорганізованої “національної держави” або суспільства; йому протистоять органи “прямої демократії”, існувавші в минулому і на часі, сьогодні, у вигляді різноманітних ініціатив знизу, для себе і контроля владних інституцій.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Питання нонконформізму. Який шлях у таких як ми: Інтернет-баталії чи щось інше? Що саме тоді, коли інше?
МАЗЕПА: Зараз інтернет. Далі – буде видно. У нас були приклади комсомольців та “Слов’янської дружини” Савченка, певен, будуть й інші. Критична маса булькає як гейзер і назовні періодично потраплятимуть ті, кого називатимуть “терористами”, “бойовиками”, “вбивцями”, і не має значення, расовим, класовим чи екологічним буде наступний терор. Він буде, поза сумнівами, тому що далі так жити не можна. Нам треба нова УПА, або, хоча би своя ІРА. З ким будеш ти, буду я і чи будемо взагалі, кожен вирішить сам для себе. В кожному разі, це буде правильний вибір.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Як ти бачиш проблему загрози імігрантів?
МАЗЕПА: Так само як і ти. Їм немає тут місця. Перекривати кордони – важко, відловлювати і депортувати – дорого. Валити на вулицях – варіант (?!). Насправді, як казав все той же Бенуа, має бути органічна обструкція з боку автохтонів, котрі психологічно витискатимуть чужих, як це робили їхні предки тисячі років тому, затримавши, таким чином “золотий”, тобто родо-племінний вік людства.
З іншого боку, я не бачу цієї проблеми зараз, оскільки кількість Чужих занадто мала.
З третього, якщо ти помітив, приїзджають самі чоловіки, що свідчить про початки колонізації. Спочатку робота, потім перевезу сім’ю (тільки не кавказці), потім гетто, “боротьба з фашизмом”, викроювання соціальних тощо пільг і пішло-поїхало. Тому ставитися треба дуже обережно.
Я гетеросексуал, але мулатки до нас не їдуть. Тому їх брати хай не їдуть теж.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Ю. Липа у далекому 42-у минулого століття, коли ніхто навіть не думав про розвал Союзу, написав, що він буде розділеним (праця називалася “Розподіл Росії”). Яка, на твою думку, перспектива різних сепаратистських рухів у Росії?
МАЗЕПА: Я знайомий з цією працею і маю досить контактів з інгерманландськими, сибірськими, пітерськими зокрема, “північноруськими” та іншими сепаратистами. На сайті “світ21.народ.ру” є книженція з детальними характеристиками цих процесів, хоча, як на мене, порізали там занадто вже, навіть для москалів, дрібно. Насправді, і це є мій прогноз, однозначні шанси на сепарацію мають, першочергово:
1) Північний Кавказ
2) Сибір (Разом з Далеким Сходом і Камчаткою, або окремо)
3) Північна Русь (“новгородський архетип” – Ленінград, Новгород, Псков тощо).
4) Менше шансів в окремо кубанців, карелів, камчадалів, мордви, татар тощо.
Насправді, варто говорити про сепарацію від Москви і москалів, цього, за визначенням тверських маоїстів, “злобного фашистського субетносу”, а не Росії, як такої. “Горизонтальна Русь” – це новий геополітичний принцип, котрий може визначити наші цивілізаційні перспективи в Східній Європі.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Чи маєш якісь думки, що робити геополітично Україні в умовах не прийнятного дуалізму прокрустів: ліберального монстра ЄС та азіопського циклопа РФ? Як оцінюєш липівську вісь Північ-Південь та ідею УНА про “інтернаціонал ображених”.
МАЗЕПА: Відповідь дуже проста: вже давно варто формувати Балто-Чорноморський або Центральноєвропейський Союз, в межах котрого перебувають історично, економічно, ментально близькі та пов’язані, в тому числі твоєю дилемою (незважаючи на вже зроблений частиною вибір) народи.
Мій варіант:
1) Україна (з Кубанню)
2) Білорусь
3) Польща
4) Прибалтика
5) Молдавія
6) Румунія
7) Болгарія
8) Можливо Чехія, Словаччина тощо
Таким чином ми в маємо виходи до кількох морів і практично цілком контролюємо східноєвропейський терен: від Каспію і Циркумпонтійської зони до Прибалтики і Скандинавії., в межах Київської Русі або ВЛК, котрі були нашими.
Вісь Північ-Південь розвиває тов. Санько, білоруський традиціоналіст, збитий на націонал-соціалізмі та язичництві, разом з тим він цілком справедливо вказує на сакральність цього вектора, і штучність, відповідно, дугінського Схід-Захід.
“Інтернаціонал ображених” теж добре. Щоправда, більшість наших сусідів геополітичний вибір зробила, тому доведеться вербувати з числа потенційних: кубанські козаки, на приклад, інші.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Що робити з прогресуючою динамікою утвердження сепаратистських, як на мене (бо не пов’язані з адміністративними перекосами в регіональній політиці, а саме з світоглядними імплікаціями даної проблеми) “регіональних ідентичностей” наших слобожан (проект “бабло побеждаєт зло”) та галичан (проект інтелектуал-онаністів костирків-возняків)?
МАЗЕПА: Нічого. Зараз мені вже не болить. В кожному разі місцевий діалект і культура ближчі до Бога ніж уніфікована мова, моя і твоя, в тому числі. Політичне забарвлення “донецького” і “галицького” раю подібні до страуса, котрий сховав голову у піску – зараз вони лякають, тим місцем, що і їжак. Між іншим, ще є русини, новороси, кримчаки, татари й інші, менш вагомі. Хочеться їм, як хотілося нам у 91-у, Боже помагай, це теж вкладається в рамки “горизонтальної Русі”, хоча зразу сприймати не дуже приємно. Не знаю як ти, особисто я не бачу культурних дотичних між собою і слобожанськими, і психологічно не переношу галичан, не всіх, звичайно, але культурні коди перших та психологічні установки других приводять мене до нестями.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Так ти підеш на марш УПА попри свою видуману ідентичність “українофоб-антифа”?
МАЗЕПА: Хе, це не я, це твої друзяки з УНТП придумали. Постараюся, звичайно, це ж наші герої, приклад і підстави для подальшої боротьби.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Останнє питання. Як ти оцінюєш різницю між моїми та своїми ідеологічними рефлексіями?
МАЗЕПА: Незалежно від проукраїнських установок, вони діаметрально протилежні. Ти державник, я – анархіст; ти – православний, я – язичник; ти – елітарист, я – егалітарист; ти – солідарист, я – народник; ти – функціоналіст, я – конфліктолог; ти – орієнтуєшся на макро, я – мікросоціолог; ти – суспільство, я – спільноту; ти – на “націю”, я – на клас; ти – системщик, я – антисистемщик; ти – реформіст, я – угадай; ти – правий, я – лівий; тобі стане правильного менеджменту і консервативних цінностей, мені впадло жити в світі, де слова втратили первісні значення…
З іншого боку, в питаннях щодо мови, УПА та мігрантів наші позиції співпадають.

МСТИСЛАВ КВІТЕНЬ: Дякую за відповіді. 14 числа здибаємося за філіжанкою пива!
МАЗЕПА: Якщо виживемо.

П.С. Відповідаючи на твоє зауваження щодо “націонал-анархізму” відмічу дивовижну догматичність Ваших, друже Квітень, настанов. Втім, тут же вказую на властивість, притаманну всім “дзяржавнікам”: краще синиця в руках, ніж журавель в небі. Власне кажучи, порівняння анархічного світоустрою з сільською утопією, як мінімум, неповноцінне. Чому лише села, утопія, невідповідність? Звичайно, я усвідомлюю, що розбалансування соціальної структури на рівні сучасної диференціації праці штука далеко нелегка. Разом з тим, ентропія та поступова автономізація громадянського суспільства вказують на почавшийся дестрой державницьких монополій, візуально неспостережний і потенційно вірогідний.
Що стосується теоретичного підгрунтя, я вже не кажу про фізичне існування подібних структур, ним може бути Букчин, з його urban anarchy, почитай товаришу, авось окститься. Згадай Магдебурзьке право, цехові ремесла, Чорні Ради, Руську вулицю, єврейські гетто, новгородський вічевий дзвін, “Білих пантер”, Бруклінську громадянську партія, Оранію, робочу автономію на італійських заводах у 70-х, забарикадовані автономістами квартали, сучасні еко-поселення, субкоманданте Маркоса… Рекомендую Бощенко “Эволюция социальных cистем”, в інтернеті також.
Тому упори на пальцях типу державницьких апологій, геополітичних та інших життєвих просторів, різноманітних, опосередкованих буржуазними теоріями макрокатегорій (типу суспільство, нація, держава) не відповідають викликам часу, позаяк сучасний геополітичний розклад, додамо, добігає свого кінця. Для цього існують дві, задавнені і щодень актуальніші проблеми, до котрих ми ідем, поступово переходячи на біг (ти як православний маєш кохатися на есхатології та іншій апокаліптиці): вірогідність Третьої Світової війни і тотальна екологічна катастрофа, котрі перекреслять, як вчителька твір двієчника, нездорові соціальні потуги, названі мною вище.
Стосовно націонал-анархізму підкажу – йдеться, першочергово, про засади децентралізованого етнічного комунітаризму, притаманного нашим предкам від трипільців, через індоєвропейських окупантів до антських племен, козаків і їх залишків у вигляді селянської стихії. В цьому відношенні корисний досвід суфійських громад і джамаатів, взагалі, племенних структур, розбещених лише Кока-Колою.
В цьому розбіжність, подолати яку не годна бінарна опозиція, вбита до потилиць, мов чіп у Франкенштейна. Це проблема самовизначення: правий-лівий. І не має значення ступінь актуалізації соціальних питань, так, за великим рахунком. Головне в цьому відношенні, це вектор, за яким рухається потік владних повноважень. В моєму розумінні сформована зверху вертикаль несправедлива від початків класового розшарування. Натомість, “від під’їзда до будинку, від будинку до вулиці, від вулиці до кварталу, потім району, потім міста і накінець федерації”, є тим, що ти називаєш “нестерпним”, “небезпечним” і “сільським утопізмом”.
Тому не варто метати бісер, апелюючи до “сакральності” міфічних соціологічних понять та громіздких метаструктур, лише вихід зв їх межі є шляхом до свободи, або, як казав Хакім Бей: “слід шукати шпарини в стіні Системи”. Потім закласти до них фугас.

також дивіться: www.cdpr.org.ua

nationalvanguard



 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»