НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Маслак Олесь

"Новий прекрасний світ" - Post scriptum до трагічних роковин


Приурочені до подій 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку коментарі в черговий раз повторили банальне твердження про початок нової епохи світовій історії.

Знову прозвучали гасла про «світову війну» зі «світовим тероризмом» чи «зіткнення цивілізацій», які вже давно стали звичними у лексиконі політиків, політологів і журналістів. Так само звично звучали розповіді про численні «інновації» в сфері громадської безпеки, необхідність яких нібито викликана постійною загрозою тероризму, і які суттєво змінили повсякденне життя мільярдів людей у всьому світі.

Проте така одностайність в оцінці подій, що стали безпосереднім наслідком терористичної атаки на нью-йоркський ВТЦ дає привід в черговий раз піддати сумніву деякі пануючі стереотипи і поміркувати над тим, якою є насправді «епоха після 9/11».

Насамперед можна засумніватися у поширеній нині характеристиці сучасності як «епохи світового тероризму». Так званий «світовий тероризм» зародився як явище щонайменше ще у 1970-80-х роках. І кількість терористичних актів, і кількість жертв терористів у ту епоху була аж ніяк не меншою ніж нині. Наприклад у Аргентині в першій половині 1976 року кожні п’ять годин відбувалося політичне вбивство, а кожні три години вибухали бомби. У Туреччині лише за чотири місяці (з грудня 1978 по квітень 1979 року) було здійснено 1534 терористичні акти, в яких загинуло 314 і поранено 1088 людей. Всього ж за 1977-79 роки у цій країні загинуло від рук терористів 2650 чоловік. Найвідомішим терористичним актом тих часів у Європі був вибух на вокзалі у Болон’ї 2 серпня 1980 року, в результаті якого загинуло 85 людей і було поранено більше 200. Так званий «авіатероризм» також мав доволі широкий розмах. Чого вартий лише вибух бомби в салоні американського авіалайнера Boeing-747 в небі біля британського містечка Локербі 21 грудня 1988 року, в результаті якого загинуло 270 пасажирів, чи такий самий терористичний акт на борту авіалайнера французької авіакомпанії UTA 19 вересня 1989 року, під час якого загинуло 170 людей. Теж саме можна сказати і про існування координації дій терористів у світовому масштабі. Бойові акції наприклад так званої «Японської червоної армії», відбувалися у Малайзії, Японії, Голландії, Індії, Італії, Іспанії, на Близькому Сході та інших регіонах світу, а свою діяльність ця структура координувала з Народним фронтом визволення Палестини. Бойовики німецької «Фракції червоної армії» (РАФ) координували свої дії з французькими бойовиками організації «Пряма дія», бельгійськими ССС та іншими подібними європейськими та близькосхідними структурами. Дослідники міжнародного тероризму у 1970-х стверджували, що прибутки різноманітних міжнародних терористичних організацій в 1974 році складали 120 міліонів доларів (що на ті часи було не такою вже й малою сумою). Власне ще тоді, у 1970-х, увійшов у широкий обіг термін “терористичний інтернаціонал” (так називалася книжка політолога Кауфмана). Тоді ж про настання “епохи терору” писав визначний соціолог Джон Белл. Політолог (і одночасно функціонер ЦРУ) Боб Дженкінс стверджував, що “терористична субкультура може стати постійною рисою нашого світу”, а інший політолог Р.Кліттербек радив “вчитись жити з тероризмом”.

Таким чином, так званий «міжнародний тероризм» не є чимось новим, що з’явилося після 11 вересня 2001 року. Так само варто переоцінити звичний штамп про зіткнення ісламської і західної цивілізацій. Насамперед варто зазначити, що відома теорія американського політолога Самюеля Гантінгтона про «зіткнення цивілізацій» у випадку з протистоянням між США та ісламським світом не враховує один суттєвий момент. І правляча еліта Сполучених Штатів, і політичні ісламісти діють поза рамками локальної цивілізаційної парадигми. І перші, і другі прагнуть «глобалізувати» цінності власної локальної цивілізації, поширити їх на все людство. Власне вони пропонують два альтернативні глобалізаційні проекти. Тому набагато вдалішим було б визначення ситуації що склалася не як «зіткнення цивілізацій», а як «зіткнення глобальних проектів» чи «зіткнення глобалізмів». Власне відбувається зіткнення між сформованим наприкінці 1980-х на початку 1990-х років американським концептом «нового світового порядку», та як відповідь на нього воскреслою, по кількох століттях сплячки, ідеєю всесвітнього ісламського Халіфату. На відміну від США та «світового ісламського спротиву», ні Китай, ні Росія, ні Євросоюз, ні набираючі силу ліво-націоналістичні режими Латинської Америки не запропонували власного глобального проекту. Вони або пропонують застарілі великодержавні ідеологічні схеми (Росія, Китай), або ж просто намагаються захистити залишки національного суверенітету у новому глобалізованому світі(Європейський Союз та країни Південної Америки).

Що ж пропонують альтернативні проекти глобалізації? Немає нічого дивного в тому, що іслам вже досить давно «політизується». Адже іслам це одночасно «віра і держава», а мусульманське право є не тільки правом, а й релігією. В ісламській релігії не робилось відмінностей між релігійним і світським, між гріхом і злочином, вони виступали змішано, і норми, що їх регулювали диктувалися ісламом. Тому нав’язаний західними колонізаторами ісламському світу тим секулярної, лаїцистської держави від самих початків був неорганічним і штучним «імплантатом» в політичну культуру мусульманських країн. Вже у середині ХХ століття такі автори як Маулана Маудуді, Хасан аль-Бана, Сейд Кутб, Алі Шаріаті висунули концепцію оновленого політичного ісламу. Більше того, в працях Сейда Кутба і Алі Шаріаті альтернатива західним політичним вченням була не лише політичною, але й соціально-економічною. «Політичний іслам» став не лише ідеологією заперечення світського характеру держави, але й ідеологією захисту економічно пригноблених суспільних верств і класів. Лідер ісламської революції 1979 року і Ірані аятола Хомейні заперечував капіталізм, як такий що суперечить соціальній справедливості і ісламській релігії. Його послідовники підкреслювали протистояння між «обездоленими» і «високомірними»(тобто багатими – насамперед представниками істеблішменту «великих держав», насамперед США).На практиці це вилилося у положеннях нової ісламської конституції Ірану про те що метою нової ісламської влади є «ліквідація всякого гноблення, диктатури, і прагнення до монополізації». Там же говорилося про необхідність «створення основ справедливої економіки у відповідності с ісламськими принципами з метою забезпечення добробуту, викорінення бідності і ліквідації всіляких нестатків в області харчування, житла, праці, охорони здоров’я і соціального забезпечення». По суті, політичний ісламізм поступово став витісняти марксизм та інші ліві течії, у якості головної альтернативі до капіталістичного соціально-економічного ладу. Підтверджує це і релігійна статистика. Іслам у Західному світі став «релігією інтелектуалів і знедолених», тобто тих, хто є засадничо незадоволений існуючим соціально-політичним станом речей. У Великобританії щорічно приймають іслам 14 тисяч корінних британців, у Франції ця цифра становить не менше 50 тисяч французів. В самих США іслам приймають аж 135 тисяч чоловік щорічно. Причому новонавернені приймають іслам здебільшого у радикальній політизованій формі. Фактично політичний ісламізм починає витісняти інші радикальні політичні ідеології. Так мусульманами стали колишній ідеолог Комуністичної партії Франції Роже Гароді і інтелектуальний лідер італійських «нових правих» Клаудіо Мутті, відомий в минулому марксистський терорист Карлос «Шакал» і один із лідерів організації британських наці-скінхедів «Комбат-18» Девід М’ят. Усаму Бен Ладена за рівнем популярністі серед населення країн Третього Світу і серед західних радикалів можна порівняти з фігурою Че Гевари у 1960-х роках.

І саме через ці чинники сучасні політологи порівнюють сучасний вплив політичного ісламізму із впливом що його здійснила свого часу на світ Велика французька революція. В деякому ракурсі це протистояння нагадує події після Великої французької революції. Власне сучасні різноманітні «антитерористичні» коаліції дуже нагадують відомі з історії «атиякобінські» і «антинаполеонівські» коаліції кінця XVIII – початку ХІХ століття. Тоді революційна Франція запропонувала світові зразок нової буржуазної модерної національної держави, що замінила собою старий феодально-династичний світ. Нині ісламські радикали протиставили відмираючій модерній буржуазній національній державі, постмодерну екстериторіальну мережу релігійно-політичних спільнот (джамаатів). Згідно з концепцією Каліма Сиддикі саме така мережа повинна стати головною формою існування мусульман у нинішніх країнах Заходу аж по відновлення Халіфату. Цьому сприяє активний розвиток новітніх інформаційних технологій, які взяли на озброєння політизовані ісламські радикали. Фактично політичний ісламізм вдало вписався в нову постмодерну парадигму мережного інформаційного суспільства.

Чи зможе протистояти цьому глобальному явищу «бушівська» адміністрація США? Фактично правлячі у Вашингтоні республіканські «неоконсерватори» є своєрідним аналогом правлячих кіл царської Росії у часи антиреволюційних коаліцій кінця XVIII – початку ХІХ століття. Боротьба зі «світовим революційним рухом» породила тоді централізовані спецслужби (славнозвісне російське «ІІІ відділення»). Нинішня боротьба зі «світовим тероризмом» надала цим службам необмежені можливості для контролю над життям як окремих людей, так і суспільства в цілому. Різниця лише в тому, що замість боротьби зі підпіллям революціонерів-«карбонаріїв», нинішній антитерористичний «Священний союз» веде боротьбу із підпіллям «ісламістських терористів». Намагаючись знайти опору у середовищі радикальних американських протестантських сект, що надають війні з ісламським світом апокаліптичних рис, та одночасно будучи вірними цинічно-прагматичним настановам політичної теорії Макіавелі, Гобса та Лео Штрауса, «неоконсерватори» визначили ісламізм як свого головного і найбільш небезпечного ворога. Саме тому Джордж Буш порівнює лідерів політичного ісламізму з Гітлером і Леніним. Все це виливається у досить таки послідовну геополітичну лінію вашингтонської адміністрації стосовно ісламського світу сформульовану чільним представником «неоконсерваторів» Норманом Подгоріцем: «Мені уявляється, що результатом такої війни (з «міжнародним тероризмом») може стати нова імперська місія Америки, котра повинна буде прослідити за встановленням в регіоні замість нинішніх деспотій спадкових демократій, прихильних до реформ і модернізації. Я також передбачаю утвердження чогось на зразок протекторату США над нафтовими запасами Саудівської Аравії: адже все більше і більше здивування викликає питання, чому 7000 шейхів мають практично необмежену владу над нами і над цілим світом». Чи буде мати перспективи така геополітична лінія США на Близькому Сході, покаже час. Проте те, що вона викликає і викликатиме в подальшому пропорційно зростаючий опір ісламського світу є цілком зрозумілим.

Така ось неприваблива картина нової епохи, що народилася після 11 вересня 2001 року. «Нового прекрасного світу»….

nationalvanguard



 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»