НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

ЦЕРКОВНІ ДЗВОНИ СТАНИСЛАВОВА - ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА

Богдан Кіндратюк, кампанолог

Знайомство з історією культури кожного села чи міста України передбачає вивчення їхніх церковних і костьольних дзвонів. Вони - не тільки ударні самозвучні музичні інструменти (ідіофони), що використовуються в народному виконавстві, а й самобутні пам'ятники історії і матеріальної культури, твори художнього ливарництва, пам'ятки писемності та механічних систем .

Дзвоніння, відповідно до церковних уставів, ще з княжих часів оповіщало людей про початок і закінчення богослужіння, супроводжувало сакральний спів у найбільш урочистих місцях, говорило про смерть парафіянина. Дзвони повідомляли про стихійні й громадські лиха, закликали до боротьби, до щоденної праці, голосили обідній відпочинок і вечірнє закінчення роботи, скликали на віча, прославляли військові перемоги тощо. Ці ідіофони використовували в лікувальних цілях, вони були оберегом.

Давні дзвони є цінними пам'ятниками історії та матеріальної культури. У Івано-Франківську збереглася значна кількість старих дзвонів, частина з яких продовжує використовуватися за своїм прямим призначенням. Якість тембру й тонів звуків дзвона залежить від багатьох складових (його пропорцій, ваги, розмірів, сплаву, розміщення прикрас, способу підвішування і т.д.). Чим дзвін важчий, тим густіший, значущіший звук, а дзвонова бронза, з якої переважно виливалися ці ідіофони, завжди дорого коштувала, тому вони були своєрідним предметом хвальби, престижу.

Традиція побутування дзвонів на теренах Прикарпаття - чи не із самих початків запровадження тут християнства. Як стверджують історики музики, дзвони й дзвіночки вже в найдавніші часи були символом очищення, оберігання та заклинання проти злих духів і обов'язковим атрибутом різноманітних молитов, релігійних обрядів. Може, тому частими археологічними знахідками на території краю є дзвіночки невеликих розмірів. Їх використовували в храмах і монастирях, а також як підвіски до патериць, свічників та інших ритуальних приладів.

Відомості про давні втрачені станиславівські дзвони з колегіатського костьолу Непорочного Зачаття Діви Марії 1718 р. (висота 70 см та діаметр близько 65 см) і 1744 р. (висота близько 144 см і нижній діаметр біля 132 см та вага 2 т, що відзначався багатством орнаментики; виготовив бродський людвісар Михайло Бобовський) наводить Павло Жолтовський за матеріалами Державного музею етнографії та художнього промислу АН України .

Катедральний собор св. Воскресіння Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) у своїй південній вежі має найдавніший із збережених дзвонів міста (розміри: висота разом із короною - 62,5 см, нижній діаметр - 69,5 см ). Шия дзвона прикрашена поміщеним між двома валиками-тягами рельєфним написом-фризом: "ROKU PANSKECO 1730" (h 1,3 см), нижче - рельєф-прикраса зі стилізованих квітів, винограду (h 10 см). На плащі - рельєф Розп'яття. З протилежного боку - Пресв. Трійці (h 22 см). Нижче - дві тяги. З внутрішнього боку дзвона видряпано: "керня" чи "корня"(?). Дзвін нерухомо (як і всі інші в місті) закріплений за вуха корони до вигнутої залізної осі, що, звичайно, дещо приглушує його звук. Хоч на кінці била є отвір для шнура, однак він прив'язаний до важеля, завдяки якому розхитують дзвін, тоді язик б'є в одні й ті самі протилежні місця плаща. Як і коли цей дзвін потрапив сюди, поки що невідомо. Знаємо, що в 1729 р. у споруді на цьому місці - єзуїтському храмі - розпочалися відправи, пізніше - у 1752 р. - його розібрали й розпочали будівництво нового (закінчили в 1763 р.). Відповідно до цісарського декрету 1773 р. костьол було закрито, а в 1847 р. напівзруйновану будівлю віддали під греко-католицьку парохіальну церкву [2, с.18-19].

На зведеній у 1995 р. дзвіниці-каплиці УГКЦ Христа Царя (вул. Незалежності) є два дзвони. Давніший (70 і 76 см) має на корпусі гарний рельєфний напис "ЦЕРКОВ УСПЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦЇ", нижче - дата виготовлення: "Р.Б. 1931". На протилежному боці - рельєф Богородиці й когось зі святих, котрі сидять. Ще прикрашає дзвін фірмовий знак: "З ліярні Братів Фельчинських в Калуши". Перед валом дзвона одна тяга і нижче на ньому ще дві.

Паламар Микола Юрцуняк розповів, що коли копали 1997 р. траншею для електрокабелю з північного боку монастиря ("його совіти перетворили у свій час під кінотеатр ім. Горького"), то випадково знайшли цей дзвін. Його відчистив на заводі, де раніше працював ковалем, зробив і прикріпив серце. Тутешній старожил розповідав паламарю, що після початку Другої світової війни десь поблизу закопали ще один дзвін, але точне місце поки що невідоме.

Другий дзвін (90,5 і 94,5 см) подарували німці з нагоди відкриття дзвіниці. Він прикрашений фірмовим знаком - велике латинське Р (h 5 см), в якому замість отвору рельєф дзвона, на плащі якого внизу вибито рік виготовлення - 1986, а на ніжці букви два слова, одне над одним "PERNEP" і "PASSAU". На протилежному боці плаща рельєф святого (h 31,5 см). Він тримає у правій руці дві довгі запалені свічки, а в лівій - жезл із прапорцем (?), який сягає вище мітри. Під цією фігурою рівний рельєфний напис у два рядки (подаємо в перекладі з німецької): "Святий Блазій, молися за нас" (h букв - 1,7 см).

В обох дзвонів язики без дірок. Била підчеплені так, що можуть розхитуватися лише на два протилежні боки. Самі дзвони міцно зафіксовані за круглі корони до осей-коромисел й за допомогою важелів, до яких прив'язані шнури, приводяться розхитуванням до звучання. Дії паламаря під час дзвоніння свідчать, що для цього передусім треба прикласти неабияку фізичну силу.

Дзвони УГКЦ св. Покрови (вул. Княгинин) підвішені на залізних осях в аркоподібній дзвіниці. Під короною найбільшого дзвона (73 і 77,5 см) кириличний напис: "З ЛІЯРНІ ДЗВОНІВ БР. ФЕЛЬЧИНСЬКИХ В КАЛУШИ" (h 1,5 см). У другому ярусі фризу пишний рельєфний орнамент, подібний до вишивки з френзелями. На корпусі - дворядковий рельєф: "МАРІЯ, МАТИ БОЖА" (h 2,5 см). (Правда, за словами паламаря - Михайла Вітовського - старожили знають цей дзвін під іменем "Св. отця Миколая"). Під цим написом двома рядками інший: "МАРІЄ, МАТИ БОЖА, ПОМОЖИ НАМ У ВСЯКІЙ НЕГОДІ І ВІДВЕРНИ ВІД НАС ЗАРАЗУ, ГОЛОД, ВІЙНУ І НАГЛУ СМЕРТЬ" (h 1,9 см). Нижче: "КНЯГИНИН Р.Б. 1936". Є на дзвоні ще одна прикраса - рельєф святого, руки підняті вверх, а зліва й справа нечіткі фігури ангелів (?). Язик без отвору для шнура, підвішений так, що хитається добре, але б'є тільки у два протилежні місця плаща.

Другий дзвін (28,5 і 25 см) має ім'я "Князь Володимир". Рельєфний фриз складається з восьми кілець, всередині яких розетки. Третій дзвін (38,5 і 35,5 см), за словами паламаря, важить 36 кг. Під короною рельєф - листочки; під ними ще один - "завиточки". Напис "апостола Петра". Придбали останні два дзвони у травні 2000 р. Приводять до звучання всі три дзвони кожен окремо, шляхом їхнього розхитування.

На дзвіниці УГКЦ св. Дмитра (вул. І.Нечуя-Левицького, колись с. Пасічна) один дзвін (62 і 61,5 см). На ньому рельєф-прикраса (h 12 см) ченця в габіті з піднятим каптуром, монах тримає (майже в горизонтальному положенні) оперте на плече Розп'яття. На протилежному боці дзвона - рік його відливки "Р. 1939". Під короною фриз геометричного рельєфу (h 6 см) із завиточками. На валі один рельєф-тяга, а два інші трохи вище. Било дзвона без дірки. Воно підвішене на ремені. Може хитатися на всі боки, хоч краще - зліва направо.

Недалеко від мікрорайону Пасічна, в урочищі Дем'янів лаз - "Станіславських Куропатах", - два нові дзвони (65,5 і 57,2 та 53,3 і 45,5 см), що виготовлені в Дніпропетровську, з високої вежі дзвіниці-каплиці, освяченої в 1998 р., лунають у пам'ять жертвам сталінських репресій 1939-1941 рр., котрі були тут закатовані енкаведистами. Дзвони прикрашають пасма рельєфних тяг (під коронами) й однакові рельєфні композиції (h 21,5 см). Їх елементи зображають ґрати, колючий дріт і містять написи: "ДЕМ'ЯНІВ ЛАЗ", "МЕМОРІАЛ", "ІВАНО-ФРАНКІВСЬК".

На арковій дзвіниці, збудованій 1925 р. і призначеній для трьох дзвонів УГКЦ св. Йосифа Обручника (вул. Вовчинецька), нині висить тільки один (40 і 46,8 см). Він має не дуже чітко вилиті прикраси. На плащі - після рельєфного напису: "ВО ВІКІ ВІД ПАВЛА" - фігура монаха, котрий стоїть на колінах (h 9 см). Далі "И МАРИІ", нижче: "БОРОНИ. 1908"; поруч рельєфи двох святих (до пояса) і ще три слова, одне над одним: "ОФІРА ДЛЯ БОГА". Язик без дірки.

УГКЦ св. Володимира та Ольги (вул. Вовчинецька) відкрита як каплиця в 1996 р. На дзвіниці на двох залізних стрижнях із поперечиною, під дашком є поки що один дзвін (55,5 і 59,5 см). Він придбаний після освячення каплиці. Його обстеження показує, що, відливши, виріб шліфували, тому прикрас нема. Язик (без отвору для шнура), підвішений на шкіряному ремені. До стіни каплиці закріплено ще невеликий дзвінок (22,5 і 25,5 см). Паламар назвав його "калаталом" тому, що виготовлено цей інструмент з якоїсь ступи, що мала ручки-вуха. Принесла цю "заготовку" дзвінка, в якого нема корони, одна із парафіянок.

У чоловічому монастирі Місійного Товариства св. Апостола Андрія УГКЦ, що на вул. Селянській, 6, два ідіофони (63,5 і 59; 48 і 42 см). Виготовлені вони в ливарні Марека Кавінського біля Перемишля (Польща). Дзвони прикрашені орнаментальними фризами, що включають фірмовий знак (композиція з великої букви М та меншої К і року 1987) і рельєфний напис "ZAKLAD ODLEWNICZY S.M. KAWINSCY". Плащ більшого дзвона прикрашений дворядковим написом (h букв 2 см): "ВДЯЧНІ БОГУ ЗА МІСІЙНЕ ПОКЛИКАННЯ Р.Б. 2000". На протилежному боці рельєфне зображення святого у повний зріст з хрестом і напис "СВ. АНДРІЙ". Нижче - дві тяги й на початку валу - третя. Подібно тяги й на іншому дзвоні. Він прикрашений ще текстом на польській мові. На обох дзвонах рельєфи, вал і денце жовтого кольору, а корпуси пофарбовані у чорний. Язики без дірок для шнурів.

На старій дзвіниці УГКЦ св. Микити (колишнє с. Микитинці) у міжвоєнний час було три дзвони. Як пригадує паламар Василь Гавриш (1920 р. н.), під час війни німці реквізували менший дзвін, а великий війт випросив, щоб не забирали ("бо як буде щось горіти, то можна було б дзвонити тривогу"). "За совєтської влади, коли церква була закрита, все ж на Великдень дзвонили. Тому голова сільради наказав зняти серце у дзвоні, але невідомі на Великдень били по дзвоні всяким залізяччям і розбили його". Цей тріснутий дзвін (82 і 92 см) нині біля церкви в гаражі. Прикрашений під короною рельєфом (h 11 см). На плащі рельєф апостала Павла (h 15 см), на протилежному боці корпусу - фігура Миколи-чудотворця (h 14,5 см). Біля валу дзвона вибито рівними буквами: "ІМ'Я СВ. МИКИТА С. МИКИТИНЦІ СО 1939". З цього й подібних вибитих написів на інших дзвонах можна зробити висновок, що вони виготовлялися на продаж ("дзвін могли купити як українці, так і поляки"), а вже на місці додавалося потрібне увіковічнення-посвята. (Паламар також пригадує, як у свій час цей інструмент поміняли на раніше придбаний, що "мав поганий голос".) Під написом рельєф (h 4 см) зі стилізованих квіток, листочків.

Ще за часів СРСР з оголошення в газеті парафіяни дізналися про виробництво дзвонів у Воронежі. Туди поїхав старший брат Петро Гавриш. Він довідався, що гарний дзвін коштує 11 тис. карбованців. Люди зібрали гроші, купили там дзвін і привезли вантажною машиною в село. У присутності великої кількості парафіян його посвятили о. Іван Луцький та о. Онуфрій Кузьменко. Цей дзвін (81 і 85 см) під короною прикрашений написом: "ВОРОНЄЖ 1988 ЦПИ". З обох боків назви цього міста - хрести.

Гарно вилитий менший дзвін (43,5 і 44,6 см) подарували художники міста, до котрих він потрапив після зруйнування німецької кірхи (вона знаходилася на місці нинішнього театру ім. І. Франка). Оскільки інструмент був із тріщиною, то на 63-у заводі її заварили. Рельєфний напис німецькою мовою свідчить, що дзвін вилитий Андреєм Ґайбою в Чернівцях 1896 р. З іншого напису німецькою, вирізьбленого курсивом на плащі, довідуємося, що "Пожертвувано євангельській общині в Станіславі Адольфом Тіце 1891". Різниця в роках може свідчити про певний час, що пройшов після виділення коштів на придбання дзвона та його виготовленням. На корпусі є ще рельєф інвентарної (?) цифри - 638. Язик у дзвоні без отвору для шнура.

На дзвіниці є вільне місце, де висів дзвін, який забрали німці. Був тут ще маленький (25 і 23 см), але його віддали до УГКЦ с. Підпечари.

УГКЦ Пресв. Успені с. Крихівці (з 1983 р. - у складі міста) має на дерев'яній дзвіниці два дзвони. У великого (58 і 58,5 см) язик із отвором для шнура, але він відсутній. Дзвонять, розхитуючи сам інструмент. Било підвішене на товстому бляшаному "ремені", легко хитається тільки в протилежні боки (навіть вибито вм'ятини в плащі). Хоч сліди від язика свідчать, що часом він б'є в різні місця корпусу. Під короною рельєф тяги й фриз (h 6 см.). Він такий же, як на дзвоні УГКЦ св. Дмитра. На корпусі вибито рівними, строгими буквами (h 10 мм) "ВОЛОДИМИР". Під ним "988-1938" (h 5 мм) і нижче одним рядком: "ЖЕРТВА ВІРНИХ ПАРОХІЇ КРЕХІВЦІ НА ПАМ'ЯТКУ 950 ХРЕЩЕННЯ УКРАЇНИ." Під цим написом ще один: "ЗА О. ПАРОХА ІВАНА ІСАЇВА". Нижче 2 рельєфи-тяги й на валі дзвона ще одна. На протилежному боці дзвона рельєф Розп'яття (h 9,5 см), поперечина хреста - 5,5 см. Вона дещо непропорційна до його висоти.

Менший дзвін (38 і 40 см) прикрашений під короною рельєфом (h 4 см). Перед валом 2 рельєфи-тяги, і нижче ще одна. Гарно вилитий рельєф - рік виготовлення дзвона - 1939. На корпусі видно вм'ятини від ударів залізним предметом, напевно, через це він трохи надщерблений.

Давня дерев'яна дзвіниця УГКЦ св. Великомучениці Параскеви П'ятниці с. Опришівці (з 1965 р. - у складі міста) була на іншому місці. Як розповів паламар Микола Гринишин (1939 року народження, дід його діда теж був дзвонарем, а внук тепер допомагає), перед відкриттям церкви (в часи "горбачовської перебудови"), коли ще тільки ходили по інстанціях і добивалися дозволу на поновлення роботи храму (у ньому був склад), дзвіницю спалили. Три "австрійські" дзвони, які в Першу світову війну вдалося завдяки зусиллям місцевих священиків зберегти (в Другу - німці забрали тільки один дзвін), у 60-х роках ХХ ст. здали на металолом (за висловом паламаря - "пропили").

Нині на новій дзвіниці 4 дзвони. Вони придбані громадою у 90-х роках ХХ ст. Великий дзвін (75 і 82 см) прикрашений під короною рельєфом (h 8,5 см) та трьома, по середині корпусу, уступами-виїмками. На корпусі є ще рельєф Розп'яття (h 15,5 см). Язик підвішений за кільце. Другий дзвін (56 і 59,3 см) прикрашений таким самим Розп'яттям. Під ним рельєф двох тяг по колу й таке ж на валу. На третьому дзвоні (44,5 і 46 см) рельєф невеликого хреста. Під короною якийсь не чітко вилитий рельєф-прикраса, внизу біля вала 3 рельєфи-тяги. Найменший дзвін (42 і 38 см) має під короною нечіткий рельєф-фриз. Останні два дзвони погано звучать ("як баняки"). На дзвіниці висять ще два куски залізних рейок. Онук паламаря, ударяючи в різні їхні місця, уміє творити якусь відому йому мелодію. У ході богослужіння молоді помічники паламаря, за його сигналом із церкви (на дзвіниці загоряється електролампочка), починають і закінчують дзвоніння (в інших церквах дзвонарі слідкують за ходом літургії).

Дзвіниця-каплиця Угорницької УГКЦ св. Юрія побудована в 1996 р. (старі дерев'яні дзвіниця та церква, яким було більше 300 років, згоріли в роки комуністичного режиму). До Другої світової війни тут було 2 великі добрі дзвони, але після приходу німців інструменти закопали, місце тримали в секреті. Люди, котрі його знали, повмирали, тому нині на дзвіниці 2 нових дзвони. Великий (88 і 82,6 см) виготовлений у Дніпропетровську в 1998 р. і названий "Благовіст". Ця інформація гарними, чепурними буквами поміщена зверху на денці дзвона. Під короною два ряди рельєфу-прикраси. Вага дзвона 375 кг, ціна - 5 400 грн. (у свій час церковна громада мала намір замовляти дзвони в Чехії, однак це виявилося надзвичайно дорого). Оскільки язик підвішений за кільце, а до нижнього кінця прив'язаний шнур, то є можливість видобувати звук різними способами, краще його диференціювати. Менший дзвін (56,5 і 55,2 см) таємно вилили - ще в часи правління міськкому компартії - на локомотиво-ремонтному заводі (у його ливарному цеху працювало багато угорницьких хлопців). Дзвін шліфували з усіх боків, тому на ньому, окрім рівця-тяги на валу, нема ніяких прикрас. Однак кустарне виробництво спричинило те, що в цього дзвона, за словами паламаря, "нема доброго звуку".

На дзвіниці УГКЦ св. Михайла с. Вовчинець (з 1983 р. - у складі міста) два дзвони. Більший (61 і 64,5 см) прикрашений рельєфним фризом: орнамент зі стилізованих рослинних паростків із волютноподібними завиточками. На плащі гарні цифри року виготовлення - 1929 (h 2 см). На валі дзвона тяга, перед ним - ще дві, між якими гарна опуклість. З протилежного боку рельєф монашки (h 11 см) із Розп'яттям на руках. Язик без дірки. Другий дзвін (32 і 32 см) якби мав вверху фриз і рельєфну фігуру, то був би майже зменшеною копією великого.

Вимурована у 90-х роках ХХ ст. триярусна дзвіниця УГКЦ Великомучениці Параскеви с. Хриплин (з 1983 р. у складі міста) має 3 дзвони. Більший (70,5 і 75,5 см) важить 250 кг. На його шиї дві рельєфні тяги, нижче - фриз, елементами якого є два виноградні листочки й гроно, що ритмічно повторюються. По середині корпусу рік відливки - 2000, нижче - три рельєфні тяги, на валу ще одна.

Менший дзвін (50 і 59,5 см) вилитий 1903 року чистіше, звучить дещо краще. Він прикрашений рельєфним Розп'яттям, яке верхнім кінцем хреста заходить у фриз. З протилежного боку рельєфне зображенням св. Юрія Змієборця, нижче цифри дати відливки. Старші брати, за словами паламаря Степана Андрушко (1931 року народження), купили цей ідіофон ще в 50-х роках минулого століття. Після того, як стару дерев'яну дзвіницю (до Другої світової війни тут було 4 чи 5 дзвонів) продали, щоб за виручені кошти відремонтувати таку ж церкву, цей дзвін був поміщений на двох дерев'яних стовпах під дашком біля храму. Оскільки за наказом колишнього голови сільради ідіофон зняли, то його переховував у себе вдома Андрій Гах. Третій невеликий дзвін (29 і 25,2), теж чисто вилитий, без прикрас.

У північній вежі головного фасаду катедрального собору св. Покрови Автокефальної Православної Церкви - колишній вірменський храм (1762 р.) - 3 дзвони (55 і 54,5; 50,5 і 49; 40 і 39,5 см). Вони встановлені 1996 р., як свідчить табличка біля дверей, що ведуть до них, "коштом др. Марка Припхана з Відня родом з Княгинина". Шиї більших двох дзвонів прикрашають орнаменти. На валах - рельєфи-тяги. На шиї найменшого дзвона замість фризу - між пасмами виточених тяг - гарно оформлений різнокольоровий напис: "ЯРОСЛАВА ПРИПХАН" (сестра жертводавця). Вал цього дзвона прикрашають пасма рельєфів. За круглі корони всі три ідіофони міцно підвішені до дерев'яних осей із важелями. Звучать дзвони разом приємно та привабливо.

Парафіяни Хриплинської УАПЦ Різдва Пресв. Богородиці, для збудованої на початку 90-х років ХХ ст. високої цегляної дзвіниці, замовили в одній із людвісарень, що у Львівській області, 3 дзвони. Вони вилиті не дуже чисто. Найбільший (74,5 і 78 см) прикрашений під вухами корони рельєфною тягою та нечітким орнаментальним фризом; на корпусі гарними буквами напис: ЦЕРКВА РІЗДВА ПРЕСВ. БОГОРОДИЦІ С. ХРИПЛИН. Нижче рельєф Богородиці з дитям на руках. Другий дзвін (45 і 49 см) має однаковий із найбільшим ідіофоном рельєфний фриз. На корпусі симетрично поміщено 3 однакові Розп'яття. На третьому дзвоні (h 39,5 см) тільки вал прикрашений різьбою-тягою.

Нещодавно придбані в Дніпропетровську дзвони храмів Різдва Христового (вул. Довженка, 2) (розміри 34 і 30,5; 30 і 25; 27 і 21 см) і св. Преображення (вул. Чорновола, 6) (36 і 30; 25 і 31,3; 27 і 21 см) УПЦ (МП) виносять перед Богослуженнями і тимчасово підвішуються на спеціальних пристосуваннях. Оскільки вони підчеплюються за вуха корони вільно, то й, відповідно, звучать надзвичайно приємно й благозвучно.

Дзвін (54 і 56 см) римо-католицького костьолу Христа Царя (вул. Вовчинецька) поміщений на спеціальній споруді з дашком біля храму. Цей інструмент привезений із Польщі. Освячували його 10 грудня 2000 р. разом із костьольним органом. Ідіофон прикрашений написом під короною (подаємо в перекладі з латинської): "Мене виготовив ливар дзвонів із Польщі Іван Фельчинський 1808-1996" (майстер із цієї відомої людвісарської родини, що виїхала з Калуша, вказав роки виготовлення нею дзвонів). На валу ідіофона - рельєф-тяга. Вони, як і ще одна подвійна тяга на плащі та фриз - нікельовані. Дзвін пофарбований у чорний колір. Вуха прикрашені рельєфними голівками ангелів. По середині корпусу - рельєф (h 14 см): Богоматір сидить з дитям на руках, над ними з боків ангели. Язик у дзвоні без отвору, підвішений на осі.

На нещодавно відбудованій дзвіниці-каплиці колишньої римо-католицької колегіати - майдан Митрополита Шептицького - три дзвони (55 і 50,5 см, вага 150 кг, прикрашений двома виїмками-тягами; 45 і 40,5 см; 33 і 33,5 см, вага 40 кг.). На кожному дзвоні під короною вирізьблено рослинний візерунок, під ним фриз, що складається з трьох маленьких кружечків, які ритмічно повторюються. Дзвони відлиті фірмою "Гефест" (Київ), яка спеціалізується на художньому куванні, робить для них кріплення. Інструменти нерухомо прикріплені за корони до залізних осей. Кожне серце має отвір, однак шнури тут не прив'язані. Язики дзвонів підвішені так, що можуть вільно хитатися в будь-який бік, але б'ють в одні й ті самі місця, бо приводять ідіофони до звучання шляхом їх розхитування.

Нині, коли відроджується процес оснащення церков дзвонами, удосконалюється також саме дзвоніння. Його описи знаходимо не тільки в церковних Уставах та інших документах, що регламентують життя Церкви, а й у творах письменників. Не випадково частина з опитаних нами дзвонарів твердять, що "колись паламарі знали мелодії, а зараз просто так дзвонять". Хоч нинішні церковники теж диференціюють свої дзвоніння: по одному б'ють до початку Богослужіння, інакше - в його найурочистіших моментах чи "коли хтось помер", "на смерть дитини" тощо, однак якихось чітко регламентованих дзвонінь немає. Спостереження за діями паламарів у момент творення церковних дзвонінь, а також їхнє сприйняття, опитування дзвонарів показали, що вони б'ють у дзвони в таких випадках: благовістять про початок богослужіння, а в ході літургії на "Вірую". Дехто дзвонить ще в суботу "на неділю" або перед святами. Багато дзвонять на Великдень. Про смерть парафіянина сповіщають ударами в один дзвін або (як у Вовчинцях) частим биттям лівою рукою в малий дзвін і помірним - у більший; при цьому паламар правою рукою безпосередньо тримається за кінець била. Дзвонять тоді, коли заносять у церкву і виносять із храму померлого. Запитуючи одного паламаря, як йому вдається - адже шнур прив'язаний не до била, а до важеля - сповіщати про смерть парафіянина ударами в один бік плаща, він відповів: "А це вже треба вміти, то - майстерність!"

Як правило, за дзвоніння відповідають паламарі, які входять до церковного притчу. Віддавна до них ставилися певні вимоги. Ще воєвода й генерал земель Київських, староста Галицький, Коломийський, Лежайський Андрій Потоцький видав 16.09. 1658 р. жаловану грамоту в Станиславові для Воскресенської церкви й братства. У документі йшлося про те, щоб його члени, а також новоприбулі, паламар і проскурник уникали членства в тих організаціях, які декларують у всі часи вільнодумство.

У Станиславові видано цінне джерело з української кампанології (дзвонознавства) - брошуру "Церковні дзвони: Ювілейне видання з нагоди 130 літньої річниці заложення ліярні дзвонів Б-тів Фельчинських у Калуші і Л. Фельчннського і С-ки в Перемишлі" (Станиславів: "Союзна друкарня", 1938. - 48 с.).
На часі подальше повне вивчення дзвонів Івано-Франківська: не тільки встановлення імен майстрів, точного місця та дати виготовлення, вимірювання верхнього діаметра порожнини, її висоти, товщини стінки в ударній частині, частоти основного тону в герцах, історії придбання чи як потрапляли до церков тощо, а й запис дзвонінь, їхня систематизація. Окремого дослідження потребують монументальні пленерні музичні інструменти - дзвіниці зі своїми підборами дзвонів. Не всі з них, які з початком світових воєн були закопані в землю, віднайдені. Чекають на своїх дослідників багаті архіви, з яких, напевно, можна немало ще почерпнути про історію побутування дзвонів нашого міста.

nationalvanguard



 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»