НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  ЛЕКЦИИ  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



лекція

ІСТОРІЯ МИСТЕЦТВА

Лекція І.
МИСТЕЦТВО ПЕРВІСНОГО СВІТУ
(від верхнього палеоліту до доби ранньої бронзи)

План.
1. Поняття "мистецтво" та різні підходи до його трактування.
2. Структура мистецтва як частини культури.
3. Мистецтво епохи палеоліту.
4. Мистецтво епохи мезоліту та неоліту.
5. Мистецтво Трипілля-Кукутені.
6. Мистецтво епохи ранньої бронзи.
7. Мистецтво епохи заліза.

1. Поняття "мистецтво" та різні підходи до його трактування.

Важливою і достатньо автономною частиною культури э мистецтво. Діяльність мистецтва заснована на тому, що людина, сприймаючи зором або слухом прояви відчуттів іншої людини, златна відчувати ті ж самі відчуття, котрі відчувала людина, яка виражала свої відчуття.

На відміну від науки, моралі, релігії, політики, мистецтво проявляє себе у формі закінчених художніх творів, створених зазвичай одним автором. На відміну від багатьох інших цінностей культури, твори мистецтва відкриті для активного субєктивного творчого сприйняття і мінливих оцінок людини, яка сприймає, в залежності від її особистого та соціального досвіду.

Прогрес у мистецтві, на відміну від науково-технічного прогресу, не має прямлінійного характеру, він відбувається своєрідними поштовхами, ривками, які не заежать від досвідного знання., підйомами і падіннями. Чудовою властивістю мистецтва є його "демократизм", загальна доступність. Вона діє на людей незалежно від їх розвитку та освіти. Розвиток мистецтва, його прогрес відбувається через взаємовплив традицій та новаторства, боротьбу шкіл, напрямків шляхом міжетнічного і міжнаціонального взаємного збагачення. Один з головних законів мистецтва полягає у тому, що світова класика не може не бути неповторно національною.


2. Структура мистецтва як частини культури.

Мистецтво як важлива частина культури проявляє себе у багатоманітності конкретних видів художньої творчості, кількість і складність яких - від наскельного малюнку або примітивного танцю до грандіозних "шоу" або кіносеріалів сучасності - неухильно зростають слідом за розвитком естетичної свідомості людини.

Сучасна класифікація виокремлює такі різновиди мистецтва:

- образотворче мистецтво. Впливає на людину візуально, тобто через зорове сприйняття. Твори образотворчих мистецтв мають матеріальну, предметну форму і не змінюються в часі і просторі. До них відносяться: живопис, скульптура, графіка, монументальне мистецтво, декоративно-ужиткове мистецтво.

- музика - вид мистецтва, який розрахований на слухове сприйняття і який відзначається безпосередньою і особливо активною дією на відчуття людей. Головним виражаючим засобом тут є звук, мелодія, поліфонія, ритм, композиція, гармонія. На відміну від усіх образотворчого і словесного мистецтва, музика не відтворює видимих картин світу і позбавлена змістової конкретності. Тому її вважають справжньою загальнолюдською, універсальною мовою, "мовою інтуїції", яка не вимагає перекладу. У порівнянні з творами всіх видів мистецтва музичні твори практично не знищувані, вони створені в ідеальній формі.

- синтетичні мистецтва - це такі види художньої творчості, які є органічним злиттям або органічно свобідною комбінацією різних видів мистецтв. До них відносяться: 1) театр (драматичний і оперний). який обєднює літературу, акторське мистецтво, живопис, музику, декоративно-ужиткове мистецтво; 2) балет, який використовує природну пластику людського тіла і поєднює у собі танець, музику, живопис, скульптуру; 3) естрадне мистецтво, яка є своєрідним набором номерів, - конферанс, спів, декламацію, танець, ілюзіонізм, акробатику; цирк зі спортивним і сміховим елементом. Синтетичне мистецтво не слід плутати із синтезом мистецтв, коли, наприклад, архітектурна споруда прикрашена скульптурою, живописом тощо.

- технічні мистецтва. У своїх розвинених формах виникли в ХV ст. зі створенням такого явища як художнє кліше. Процес продовжувався завдяки створенню фонографа, фотографії, німого кіно. У ХХ ст. зявилася звукова, кольорова і стереоскопічна кінотехніка та електроніка. У наші дні до найбільш поширених видів технічних мистецтв відносять: фотомистецтво, мистецтво кіно, мультиплікація, телебачення, компютерні аудіо- та відеотехнології.

- декоративно-ужиткове мистецтво - одне з найдавніших. Воно обслуговує практичні потреби людини, одночасно задовільняючи її основні естетичні потреби. Сфера декоративно-ужиткового мистецтва - це: від естетичного оформлення предметів повсякденного користування (посуд, інструменти, меблі, тканини, зброя) до художньої організації архітектурно-паркових ансамблів. Сюди ж відносяться: оформлення інтерєрів декоративними розписами, декоративною скульптурою, барельєфами, плафонами, вазами, мистецьки виконаний одяг, ювелірні прикраси, мистецтво макіяжу, перукарське мистецтво.

- церковне (релігійне) мистецтво - поняття надзвичайно обємне. бо протягом багатьох століть релігія була центром, що генерувала усе культурне життя, накопичила великі скарби у всіх галузях мистецтва, але традиційно розглядаються лише явища образотворчого (іконопис та архітектура) і музичного мистецтва, а також релігійне ужиткове мистецтво (начиння, ризи, хоругви тощо).

Тепер традиційно розглядають історію мистецтв за хронологічним принципом, без розриву із соціально-політичною та релігійно-світоглядною історією людства, одночасно додаючи цивілізаційний або стадіальний підходи.

3. Мистецтво епохи палеоліту.

Період 80-40 тисяч років тому повязаний з появою сучасного типу людини розумної - неоанропа (кроманьонця), а 35 тисяч років тому (в епоху плейстоцену, останього Льодовикового періоду) розпочався яскравий та стрімкий розвиток первісного суспільства. Ця епоха характеризується завершенням формування сучасної людини. З'являються, на відміну від печерних, великі поселення (стоянки), здебільшого відкритого типу. Господарство, як і раніше, привласнювальне, полювання на великого звіра (мамонта, носорога, бика, північного оленя) має колективний характер. Але саме для цього часу є поява і розквіт мистецтва як такого, що досяг найвищого рівня в останній стадії палеоліту - мадлені (15-10 тисяч років тому). Це - зображення на стінах печер, графічні малюнки на гальці та кістці, скульптура у вигляді статуеток, вирізаних із бивня мамонта, музичні інструменти у вигляді флейт, виготовлені з кістки. До пізнього палеоліту мають стосунок галереї малюнків, які вирізняються такою узагальненістю та виразністю, що деякі з відомих сучасних художників (як от Пікассо) вважали їх досконалими творами мистецтва і навіть бачили у них зразок абсолютної самобутності художнього вираження.

До провідних напрямів образотворчої діяльності людини належали палеолітичний анімалізм (від латин. "анімал" - "тварина") - тобто міфологічно-фантастичне осмислення основних умов існування соціуму, і антропоморфічний комплекс неоантропа - втілення образу людини. Антропоморфний комплекс і палеолітичний анімалізм набули образно-алегоричного вираження в трьох різних системах - сюжетній (реалістичній), знаковій і ритмічно-орнаментальній, що органічно передають інтелектуальну структруру палеолітичної творчості.

Для печерного мистецтва характерні найдавніші натуралістичні зображення - відбитки людської руки, серії прямих та хвилястих паралельних ліній, проведені пальцями по сирій глині, палеолітичне гравірування, розписи, барельєфи, окремі витвори з глини.

Печерний живопис неоантропа відомий на території Європи. Здебільшого, ці памятки сконцентровані на території Південної Франції та Північної Іспанії. Це - печери Альтаміра (бл. 15 500 р. тому), Ляско (18 000 р. тому), Ламут, Пер-нон-Пер, Марсула, Мас д'Азиль та інші. На стінах були знайдені зображення тварин: бізонів, коней, оленів. Малюнки виконані фарбами: чорною із сажі та червоною з охри. Тварини виглядають цілком реалістично. На деяких із них намальовані списи, що їх пронизують, або гарпуни. Жіночі зображення розташовуються завжди у лівій групі або на лівій стіні печери і голови у них забарвлені в червоне, а чоловічі завжди розташовуються у правій групі або на правій стіні печери і голови їх зафарбовуються у чорний колір. У печері поблизу м. Лосселя виявлене барельєфне зображення жінки, що піднімає ритуальним жестом до верха ріг, а в печері Істюриць і гроті Монтеспан знайдено скульптурні зображення тварин.

Треба зазначити, що скульптури та малюнки, що зображують тварин, реалістичні, а людські дуже умовні та схематичні, і найчастіше являють собою фігури або фантастичних антропоморфних істот, або людей у звіриних масках. Найвідоміше зображення було знайдене в печері Ле-Труа-Фрер. На стіні намальований чоловік, що танцює, із рогами оленя на голові, довгою бородою, довгим кінським хвостом, із накинутою на плечі шкірою. У печері Тейжа був знайдений кістяний жезл, на якому процарапані три танцюючі фігурки, двоногі, але у масках у вигляді голів сарн.

Отже, судячи з прекрасних зображень тварин, передавати натуру первісні художники вміли. Відступ від реалізму був навмисним. Фантастичні антропоморфні істоти тлумачаться у цьому як тотемні предки і вони аналогічні австралійським міфологічним зображенням нашого часу. Зображення простромлених списами тварин явно говорить про мисливську магію.

Інша група печерних зображень відома на Уралі. Одна з них - знаменита Капова печера. Також наявні схожі печери на Балканах і лише одна на Україні - це знаменита "Камяна могила" в Приазовї. А от карстві печери Карпат та Дністровя ще дуже мало досліджені і є перспектива, що і в них буде знайдено артефакти первісної людини, адже їх уже виявлено в аналогічних печерах Румунії, Болгарії та Албанії. Сама ж "Камяна Могила" - це курганоподібна височина природного походження із виходами скель, де багато карстових печер і гротів. Слідів звичного проживання людини тут ніде не зафіксовано, але дослідженнями виявлено, що вона використовувалася у культових цілях, починаючи від пізнього палеоліту до епохи ранньої бронзи.

До предметів первісного мистецтва належать "чуринги" - невеликі камені, вкриті зображеннями та магічними знаками, а також малюнки на стінах гротів. Один з них - Грот Мамонта, де є кілька групових композицій. На одній зображено тварину, яка нагадує слона з бивнями і хоботом, але з ногами та хвостом бика. Оточують його бики й інші тварини. Наступна композиція складається з чотирьох биків.

Але найбільший інтерес викликає композиція в Гроті Чаклуна з фігурою людини, що стоїть із піднятими руками і розчепіреними пальцями в позі заклинателя-чаклуна. Внизу під її ногами зображено поваленого вовка. Крім зображення чаклуна в печері "Три брати" у Франції, це другий малюнок на стіні печери, що належить до пізньопалеолітичного періоду.

Окрім вищезгаданих скульптурних зображень у печерах Франції, знайдені на стоянках десятки жіночих статуеток, виготовлених із бивнів мамонта. Такі знахідки були виявлені на майже всіх стоянках первісної людини у Європі від Іспанії до Уралу. Багато знахідок виробів з кістки знайдено і в Подністровї. Найвідоміші ж артефакти зафіксовані в центральних та східних регіонах України (стоянки Мезин і Межиріч), де були знайдені кістяні флейти, розфарбовані охрою та покриті меандровим орнаментом браслети з кістки мамонта. Аналогічні знахідки зроблено на стоянках Костенки, Ле-Мадлен, Авдєєве, Юревичі, Юдинове.

Поки що немає єдиної концепції, яка пояснює сутність печерного палеолітичного живопису і декорування дрібних виробів. Але характер самих малюнків, скульптури та декорування все ж свідчать на користь культового призначення цих творів мистецтва. Основними напрямками вірувань були культ тварин, що дають їжу, і культ жінки - продовжувачки роду, про що свідчать статуетки т.зв. "дебелих Венер" з гіпертрофією жіночих статевих ознак, які між собою в часовому вимірі мають до тисячі років. Виникає здивування іконографічна стабільність творів, виконаних в умовах палеолітичних стоянок, розташованих від Піренеїв до Уралу й одночасно наближених за принципом побудови. будучи ніби продуктом однієї школи. Очевидно, єдиним чинником, що стимулював виникнення таких споріднених образних зображень жінки, можна вважати тільки спільну ідеологічну основу, духовні засади якої і зумовили загальне композиційне рішення. Щоправда, якщо раніше вважали, що дані жіночі статуетки втілюють образ Богині Прародительки, то тепер наукові дослідження і аналіз матеріалу дозволяє говорити про те, що вони були предметом для магічних маніпуляцій з боку представників протилежної статі.

 

4. Мистецтво епохи мезоліту та неоліту

Із закінченням людовикового періоду і переходом від палеоліту до мезоліту, як раніше, господарство має привласнювальний характер, але відбуваються значні зміни у його галузях. Якщо палеоліт був для первісної людини школою організованості, колективності, то мезоліт стає школою спритності та особистої ініціативи. У цей період розтанув льодовик, розширюється простір, протікають ріки, виростають ліси. мисливці починають освоювати невідому й пустельну землю, що звільнилася від льодів. Світ отримує третій вимір. Людина у своїх далеких мисливських переходах звертає увагу на небо, змушена орієнтуватися за сонцем і зірками, враховувати місячні і темні ночі. У мистецтві цього часу найпоширеніші зображення - людина з луком і шаман.

Людина продовжує освоювати печери. Але зявляється новий тип їхнього використання - сакральний. За стилем зображення печерні малюнки можно віднести до "умовно реалістичних", вони відбивають початок процесу стилізації, де фігури людей і тварин починають передаватися різними лініями схематичного характеру. Такого характеру виявлені зображення і в "Камяній могилі" неподалік від стоянки мезолітичного періоду.

У наступний період камяного віку - неоліті і енеоліті - відбувається поступовий перехід від присвоюючого господарства до виробничого. Зміни відбуваються і в релігійних та мистецьких уявленнях, і взагалі у мисленні людини та її світосприйнятті. Зявляється землеробство і головним фактором життя стає вода (дощ або іригація).

У межах неоліту вчені виділяють докерамічну стадію (коли ще не було відоме гончарство) і керамічну. Вважається свідченням високого творчого потенціалу людини сам факт виготовлення першої посудини, бо коли людина виготовляла будь-які інструменти з кістки чи рогу, вона була обмежена формою і розмірами матеріалу. А діяльність гончара не має таких обмежень, він може надати виробу найрізноманітнішої форми і розміру на власний розсуд.

В 5-4 тис. до н.е. на території Європи, Близького і Середнього Сходу зароджуються найдавніші цивілізації, з культами матерів-прародительок і жіночими статуетками. Удосконалюються домашні промисли - ткацтво, гончарство, будівництво. На території Східних Балкан і України виникає на базі місцевої буго-дністровської культури трипільська цивілізація як північна периферія цього вогнища неолітичних цивілізацій.

У неоліті продовжуються традиції первісного мистецтва, але вони тепер повязані з новими релігійними віруваннями. Про це свідчать знахідки глиняної скульптури й орнамент на посуді, знайдені антропоморфні статуетки жінок у сидячому положенні та зооморфні фігурки тварин, але тепер це не предмети полювання, а одомашнені тварини (бики, свині. кози, собаки, птахи).

5. Мистецтво Трипілля-Кукутені

Щодо середнього етапу трипільської культури (2-га пол. 4 тис. до н.е. - 1 пол. 3 тис. до н.е.), то в цей час відбуваються значні зміни. Кількість населення зростає, самі поселення збільшуються, будівлі стають часто двоповерхові. Зявляються вироби з міді, посуд виготовляється із відмученої глини жовтогарячого або сірого кольору і покривається розписом білою, чорною і червоною фарбами, орнамент має форму спіралі. Змінюються форми статуеток, якщо раніше вони зображали жінку у сидячому положенні, то тепер - стоячою, із плоскаою, дуже стилізованою головою. Зявляються й чоловічі статуетки. Найвідомішим трипільським поселенням цього часу є поселення біля с. Незвисько Городенківського р-ну Івано-Франківщини. Зокрема, тут були виявлені глиняні статуетки, що сидять на іграшкових крісельцях, а також моделі будинків, печей та жертовників з маленькими чашами. Також знайдено велике трипільське печерне святилище трипільців у печері Вертеба біля с. Більче Золоте Тернопільської області. У популярній літературі вона отримала назву "Придністровські Помпеї" за кількістю збережених у ній артефактів. У Львівському музеї історії релігії зібрано велику колекцію зразків трипільського живопису на посуді, знайденого тут. Багато експонатів має зображення рівносторонніх хрестів, деякі з них мають розширені кінці, деякі прямокутні, а деякі розташовані усередині кола, або у вигляді свастики. Вважається, що цей знак позначав сонце. Також для орнаментації часто використовувалися вигнуті паралельні лінії, які, як вважаються, символізували змій або вужів, які виповзають на поверхні перед грозою і цим віщують дощ. Аналогічні змієвидні спіралі зображені на животах статуеток вагітних.

Функція трипільського живопису не тільки декоративна, а передусім ідеологічно-магічна і виявляється як консолідуюча духовна ланка трипільської етнічної єдності. Тут простежуються елементи живопису пізньопалеолітичного часу й традиції нанесення не предмети фарб. Символіка тут адекватна культурам Близького Сходу, у кольоровій гамі домінують три яскраво виражені контрастні співвідношення: червоне-біле-чорне. Ці кольори дотепер широко використовуються в українському мистецтві, особливо у народних вишивках. Взагалі, на сучасних українських вишивках орнамент дуже схожий на трипільський, а українські глиняні іграшки - на аналогічні трипільські. У народній памяті зберігаються звичаї, обряди, вірування.

Т. Ткачук, який досліджував орнаментацію трипільського посуду, дійшов висновку, що малюнки, графічні та живописні знаки, зображені на посуді, стали початками магічно-сакральної піктографії. Імовірно, що піктограми, а потім ідеограми, лягли в основу ієрогліфів і ранньої писемності.

Саме для трипільської культури характерне і виникнення антропоморфної керамічної пластики, матеріалом якої переважно була обпалена керамічна глина-теракота і яка високим художнім рівнем не поступається мистецтву найрозвинутіших тогочасних культур близького Сходу чи Середземномор'я. Антропоморфічну пластику Трипілля раннього періоду характеризує звязок х пластичними традиціями виконаних у техніці мамонтової кості вищезгаданих фігурок "Венер" пізнього палеоліту. Пластика Трипілля була збагачена орнаментами магічної символіки винятково мистецького рівня.

Епоха пізнього Трипілля охоплює всю другу половину 3 тисячоліття до н.е. У цей час кількість населення значно збільшується, у пошуках нових земель і пасовищ трипільці освоюють нові землі, сягаючи аж берегів Дніпра і Східної Волині, будучи більш розвиненими, вони швидко адаптовували місцеве населення й асимільовували його. Але в цю епоху також мирний землеробський культ витісняється кривавими обрядами і людськими жертвопринесеннями. Одним з центральних місць цього культу є поселення біля с. Цвіклівці на р. Смотрич, в Середньому Подністровї. Вважається, що в основу покладено аналогічний до культа Осіріса у Єгипті, фінікійського Адоніса, грецького Діоніса ритуал умертвіння людської жертви з метою передати продуктивну силу людини полям і садам.

Також на пізньотрипільських артефактах зявляється зображення людини із жезлом. Вважається. що це образ жерця-воїна, героя, який, як відомо, зявляється під час воєн і переселень. Також у цей період зароджується "генотеїзм/нагвалізм" - культ особистих богів/духів, охоронців і заступників героя та окремих сфер діяльності. Зявляються антропоморфні зображення на посудинах і статуетки вже не безликі, а з чітко вираженими рисами обличчя. Зявляються знаки, які вже можна буквально трактувати як протописьмена, які фіксують якісь певні ідеї.

Наприкінці 3 тис. до н.е. з північного захлоду на територію трипільців наступають носії культури кулястих амфор (антропологічно - альпійська раса, полюбляють встановлювати камяні антропоморфні стели, сформувалися в регіоні Центральної Європи, де місцеві народи споруджували циклопічні камяні споруди, зокрема огорожі довкола священних місць - кромлехи, відомими з яких є Стоунхендж), а з південного сходу починається експансія скотарських племен нижньомихайлівської, ямної, середньостогівської та катакомбної культур, в яких вбачають носіїв різних діалектів праіндоєвропейської мови, які з причин колонізації переймають місцеві племена, рідні мови яких належали до циркумпонтійської макросім'ї мов, реліктами яких до історичного часу залишилися баскська, хаттська та абхазька мови і з якими споріднені теперішні північно-кавказькі мови (чеченська, адигейська), а також величезний пласт цієї до-індоєвропейської мови зберегла в якості субстратної давньо-грецька мова.

6. Мистецтво епохи ранньої бронзи

Настає епоха бронзи, відбуваються зміни в соціально-побутовій сфері. Перше місце займає скотарство. У цей час зявляється культ вождя-вершника, авторитет якого вже не спирається на традиційну повагу, моральний авторитет та звичаї предків. Він спирається на насильство. При вождеві з'являються таємні союзи, що були його основною опорою і носіями магічно-мистецьких функцій, а основою таємних союзів стало релігійне залякування, для того, щоб вразити їх моторошною фантастикою. Виникає культ племінного войовничого бога, покровителя скотарства та жахливих людських жертвопринесень. На згаданій вище Камяній Могилі з'являються культові зображення вершників, бойових сокир, антропоморфних стел, у основі яких - реальні скотарські загони та ритуали.

Трипільська культура, як правило, зникає (зберігається лише її релікт - усатівська культура Одещини, в носіях якої бачать прагрецькі племена), населення його асимілюється, щоправда, в більшості з боку прибулих із заходу альпійців. Виникає вже креолізована культура - комарівська (від с. Комарів Галицького р-ну), носії якої були хліборобами і осілими скотарями. Зникло мистецтво розписної кераміки. Але основні ідеї трипільських художників, що повязані з аграрною магією, простежуються в орнаменті комарівського посуду. Є зображення сонця і косих ліній дощу, є натяк на уявлення про трипільські небеса, багаті дощовою водою. Найтісніше з трипільською скульптурою повязані посудини (кубки) з рельєфним зображенням жіночих грудей, що призначалися для ритуалів з водою. Можливо, що древні уявлення про двох небесних богинь (матері і дочки) існували в суспільстві бронзової епохи, адже в залізному віці ми маємо грецьке уявлення про богинь неба Рею та Геру та землеробських богинь Деметру та Персефону. Від трипільців комарівці успадкували солярні знаки - хрести і розетки. Але одночасно, на комарівському посуді наявні відтиски шнурів, що, ймовірно, мають магічну функцію. Від трипільців у бронзову епоху перейшли деякі елементи прикрас. Бронзові шпильки прикрашені вершечком у вигляді трипільського ромбу, а бронзові браслети виготовлені у вигляді спіралей.

Вчений І.К. Свєшніков датував комарівську культуру 15-12 ст. до н.е. і вважає її представників прасловянами. Проте не менше шансів на таке має сусідня з нею культура Ноа, яка поширена у Південно-Східній Трансільванії, попрутській Молдавії і правобережжі Середнього Подністровя. Вона теж успадкувала культуру як трипільської, і споріднених із нею балканських культур (Вінча, Кукутені). Найвідоміша памятка культури Ноа - біля с. Острівець Івано-Франківської обл. Загинули комарівська та Ноа культури разом з відомою і сусідньою їм троянською культурою, яка, будучи землеробською, впала під ударами скотарських племен ахейців. Спадкоємцем комарівської культури стала у Верхньому Подністровї землеробська висоцька культура (з центром у м. Золочів), яка проіснувала в 11-6 ст. до н.е. Мистецтво цієї культури характеризується зображенням на сірій глині символів дощу, води, рослин, насіння, стилізованих фігурок коней. Пізніше релікти комарівської та висоцьку культуру увібрала в себе черняхівська культура, яка складалася з конгломерату вже історично зафіксованих етносів: антів, готів, даків, кельтів і сарматів.

Найважливішим явищем, що характеризує пізній неоліт і всю епоху бронзи, є поява мегалітичної архітектури, які використовувалися для релігійних та астрономічних цілей. Мегалітичні будівлі можна поділити на три види. Менгіри - вертикально поставлені камені, часто покриті рельєфами, ледь оброблені. Дольмени - чотирикутні будівлі з каміння. Найпростіший дольмен - два вертикально поставлені камені, перекриті третім. Завершений по формі дольмен складався з чотирьох щільно припасованих плит, які утворюють чотирикутник, і перекриті пятою плитою. У багатьох дольменах внутрішні сторони плит покриті символічними знаками. Кромлехи - камяні плити або стовпи, розташовані по колу, може складатися з кількох рядів кіл. Окремі точки кромлеха фіксували фази річного руху Сонця.

7. Мистецтво епохи заліза

В епоху залізного віку вдосконалюється техніка виготовлення кераміки. Окрім орнаментів та тварин тут зустрічаються зображення людей - героїв міфів. Образ людини витісняє образ тварини. Серед керамічних виробів зустрічаються посудини зі скульптурним завершенням, коли верх прикрашений виліпленими з глини фігурками.

Одна з найхарактерніших культур залізного віку - скіфська (7-2 ст. до н.е.) - культура племен Північного Причорноморя, Кубані та Алтаю з характерним для неї т.зв. "звіриним стилем" - зображенням тварин у гармонійних закінчених композиціях (мистецтво даного періоду призначене для самостійного вивчення).

----------------------------------------------------

Найвідоміші форми культури, що склалися в палеоліті і пізніший їх розвиток під час неолітичної революії уже містили в собі передумови для виникнення сучасної цивілізації. Тому визначний антрополог К. Леві-Стросс мав рацію, коли писав про "неолітичний парадокс", який полягав у тому, що ці передумови були реалізовані тільки через десять тисячоліть. Між появою гончарного кола і винайдення парового котла в принципі мав би минути інтервал часу, подібний до того, який відокремлює паровий котел від атомної електростанції. Оглядаючись назад, ми бачимо, що людство протягом тисячоліть тупцювало на одному місці.

Ба, більше того! Від самої своєї появи людина повинна була б спрямовувати свою діяльність на досягнення прямої користі для себе. Тільки так можна забезпечити стратегію людського вижавання, жива істота покликана, здавалося б, пристосуватися до природного оточення, оволодіим практичними навиками і тоді її поведінка буде максимально ефективною. Проте найновіші дослідження заперечують таке уявлення. Людина, як виявляється, менш за все турбується тим, щоб наблизитися до природи. В певному сенсі вона віддавна прагне мов би віддалитися від неї. Тобто, первісна людина не розуміла своєї вигоди! Яка користь з цих наскельних малюнків? Замість того, щоб успішно адаптуватися до зовнішнього світу, вона, навпаки, демонструвала свою непристосованість до природи, до її законів.

Архаїчна людина швидше за все проявляла як шукач смислів, творець видінь, ніж як homo faber. американський культуролог Т. Роззак ("Незавершена людина: Форпост епохи Водолія і еволюція свідомості") стверджує: до початку палеолітичної ери панувала інша - паеотаумічна (від двох слів - "древній" і "гідна подиву"). Ще не було ніяких знарядь праці, але вже була магія. Містичні співи і танці складали сутність людської природи і визначали її призначення ще до того, як перший камінь був обтесаний для сокири. Ось контури цього архаїчного життя: спочатку містичні видіння, потім знаряддя, сопілка і барабан замість колеса, священний вогонь, а потім вогонь для приготування їжі, поклоніння зорям ще до того, як зявився календар. Іншими словами, молитовно-восторжене сприйняття життя впротивагу однобічному практицизмові палеолІтичної ери.

Розгадку цього парадоксу дає дослідження ролі ритуалу у примітивних племен. Великий психіатр С.П. Давиденков, що присвятив цій праці спеціальну монографію ("Эволюционно-генетические проблемы в невропатологии", Л., 1947), показав, що для первісних культур було характерним явище "пандемії страху" - жаху, що передавався від одного члена общини до іншого й спричинявся до колективного неврозу. Подібно до того, як невротик приречений своєю хворобою на штучну ритуалізацію своєї поведінки, первісне племя, охоплене колективним неврозом, шукало виходу в нескінчених заборонах, що обмежували поведінку кожного члена громади. Джерела пандемії страху глибші, ніж палеоліт; подібне явище було виявлене у мавп, у яких пандемію страху викликали штучно, подіявши на одну з мавп за допомогою електроду, вживленого у мозок. Можна припустити, що жах перед двійнятами та їхньою матір'ю спричиняв таку ж пандемію страху. Єдиним засобом, що звільняв від неї, були обряди, які обплутали всіх членів первісного колективу такою мірою, що їх релігія й мистецтво нагадують через це прояви духовного життя шизофреніків.

Може видатися, що ці обставини далекі від мистецтва, але насправді вони багато в дечому визначають мистецьку творчість. Племінні художники створюють речі для ритуалів, і у цьому випадку основним критерієм стає не краса, як це прийнято у нас, а спосібність твору "спрацьовувати", тобто здібність виконувати роль, призначену їй в магічному обряді. Більше того, художники працюють для своїх співплемінників, котрі точно знають, що означає та чи інша форма, той чи інший колір. Ніхто не передбачає, що вони стануть вносити у них своє "бачення", від них вимагається тільки виконати завдання з найбільшою майстерністю і знанням справи.

Відокремлення мистецтва від обряду, складовою частиною якого воно було і в палеоліті, і набагато пізніше, безперечно було найвизначнішою подією в його історії. Це супроводжувалося також становленням інших самостійних форм людської духовної діяльності.


Контрольні запитання.

Література.

  1. Абрамова З.А. Изображение человека в палеолетическом искусстве Евразии. - М., Л., 1966.
  2. Артюх В. Язичництво та раннє християнство стародавньої Галичини. - Львів: Сполом. 2006. - 200 с.
  3. Даниленко В.М. Кам'яна Могила. - К., 1986. - 152 с.
  4. Квеннелл М., Ч. Квеннелл. Первобытные люди. Быт, религия, культура / Пер. с анг. - М.:ЗАО Центрполиграф, 2005. - 238 с.
  5. Крвавич Д.П., Овсійчук В.А., Черепанова С.О. Українське мистецтво. - Львів: Світ, 2003. - Ч.1. - С.7-105.


nationalvanguard



 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»