НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Олег ГУЦУЛЯК

ВИБРАНЕ (вірші)

Народився в 1969 році в Івано-Франківську. Закінчив філологічний факультет Прикарпатського університету, де й працює досі головним бібліотекарем. Член Асоціації українських письменників (АУП). Автор книг віршів "Нумізматика вирію" (1997). "Птахи та лілії" (1999), "Повстання скіфів" (2002), "Поет і Тіамат" (2003), співавтор роману "Адепт" (1995, 1997). Друкувався в антологіях "Початки" (1998), "Дев'ятдесятники" (1998), "Повернення деміургів" (1998), "Цех поетів" (1999), "Ткань и ландшафт" (2003) та журналах "Перевал", "Світовид", "Сучасність", "Прообраз". Один з авторів статей Малої української енциклопедії актуальної літератури (МУЕАЛ) "Повернення деміургів" та ряду культурологічних публікацій у періодиці (журнали "Ї", "Кальміюс", "Форма(р)т", "Плерома", "Слово і час", "Людина і політика"). Головний редактор інтернет-видань "Золотий грифон: Культура і філософія нових правих" (http://newright.il.if.ua), "Мезогея: Премордіальна традиція в Україні" (http://www.mesogaia.il.if.ua). Секретар, а потім співголова Групи дослідження основ відпочаткової традиції, президент Прикарпатського Фан-клубу Mylene Farmer. Член фундацій Neue Thule-seminar, Uexkul-Geselschaft, Celtic Andecaves, Turanly Society.

* * *

Так, це осінь….
Фр. Ніцше

Не Кафка, не Кравчук, не Фарадей.
Лиш тихий сумнів. Осінь, осінь, осінь…
Нормальний урбанізм, з десяток кросів.
На свято з чаркою - повільний марш ідей.

Це - світ… Це наш. Останній Колізей.
На ньому шлях - до левів і до раю.
Люби - невірну. Там, за небокраєм, -
Сілезький Ангел береже світ цей.

* * *

Що світ? - Журба. Лиш посвист злого вітру.
Долає всіх - траву, дуби, моря…
І тільки в Книзі - поміж плетив літер
Ще Дух Святий володар… Я - не я,
Або - або, піти чи відіспатись ?
Старезна світом шкандиба проблема…
Але щоранку в танці тіл мулаток
Встає для щастя сонце в діадемах.


* * *

За обрієм - молитва. Тут - зима.
Життя неспішне в простоті буденній.
Лиш каркнув ворон (завше неврастенік),
Нам нагадавши: "Тут ви - зокрема !"

* * *

Повернення зі сну і забуття
Приносить втіху. Чи надовго ?
Німа петля, державний стяг,
Гранчак - все ті ж. У вухах - довбиш.

Все повертається? Цейтнот.
Кумедний кіт, брат дневі, сірий.
Мене не любиш ? Ніч - пустот
Володарка у серці. Віриш.


* * *

Не втішайся над рядком, Поете !
Не чванися й не кажи "Це - я !"
Що тобі до Гегеля естетик ?
Був - помер. І книжку їсть хробак.

Це брехня, що не горить рукопис.
Та ще й як ! (Згадай Олександрію).
І майбутнє Неба Книгу в попіл
Перетворить в битві з Древнім Змієм.


* * *
Ще слів нема…
Ліна Костенко
Ніч розчиняє слово. День -
Його каталізатор.
Блукає предок (без пісень) -
Німий homo viator.
Серед буття, в четвертий крок
В свідомості щось зблисне…
І - знов пітьма, в душі - звірок
Лякливий, беззахисний.

* * *

Поетів ніколи не був мільйон…
Ліна Костенко

Поетів не мільйони, а мільярди.
І кожен крок - священний на землі.
Під небом всі ми ходимо. Чи марно,
Не просто ж так молитва - душам лік ?
Не просто в цьому світі все? Та ні,
Вся неповторність - в дим в Еклезіасті.
Загине світ, минуть трильйони днів,
Розтане в небі тінь арійських свастик.
А чи буддиських ?.. Перше слово - "ма".
"Я маю", - тобто. Сперш з'явився власник.
А до "Я є" ще кроків - сила, тьма
Блукання, мов з пітьми Єгипту, насліп.


INS BLAU

Усе святе, усе неповториме…
Ліна Костенко

Відродження до слова - таїна.
"Я вас кохаю", - сокровенний Логос.
Свята Софія, Хрест Андрія - знак
Русі, де перекинуте все. В когось
"зломили меч", "розтрощена волторна"…
Лиш дядько Лев - мудрець поганський -
спить.
І Лукаш з Мавкою, як завше, неповторні.
І неповторна та ж сама блакить.

* * *

Я - скіф. Я - звір. Я - воїн Аргімпаси.
Син Дия Ночі. Внук - Змії-на-пів.
Я - крок богів арійських свинопасів,
Канчук рабам і тятиви я - спів.

Я - дух, я - цар, я - лицар Бористену.
Німого переляку ворогів
Причина - я. Вступив, мов у стремено,
В історію. І в ярий бою гнів.

Я - муж, я - жах, я - жрець вогню на сході.
Дорога в Герри ** і легенда ер.
Я - сон забутих внуками мелодій.
Курган - мій сторож, мов Троян - Цербер.



* * *

На сході - Сварга. Зорі і вогонь -
На заході. Боги - ще бенкетують.
І свято щастя чотирьох долонь
Триває ще. І кінь забув про збрую.
Ще наша ніч. І нашим буде день.
І нашим вік назвуть ім"м, Наталю !..
На пашу вийшов Золотий Олень,
Шукає грек - мудрець свою сандалю…


СТЕПАНОВІ ПРОЦЮКУ

Поезія зростає в порожнечі -
Чим далі в обшир, де сумує птаство,
Фантазії й кларнети. Сич - схоластик
Навчає менестрелів, вбивця - вечір
Самотнім псом простерся у дворі
І річище сухе ховає тінь,
Що кинула у душі поколінь
Поеза романтизму. На зорі
Рівненьких верб шевченкових та яблук
Химерно крутять реверанси дню
І смаженину чує дідчий нюх,
І в небі ще не видно дерижаблів.
Величний спів, скуйовджені знамена.
Удари в бубон животять у лігво,
І Кайзерлінг дав світові епіграф,
І зрушила фльотилії Єлена
У строфи епосу. І світ не мав би шарму
Без чар її і яблука розбрату
(надкушене вкраїнцем). Герострату
наснився вже в Аїді білий мармур
у маєві пожежі, слави. Ніч
рудиментальні ніжить сподівання
і скіф із луком десь на Березані
До предків - звірів молиться облич .

* * *

Химери осені. Мотузка і вузли.
Мов інка стародавній на осонні,
Рахую, в'яжу , лік веду. І лик
Нового Бога. І віки бездонні
Над Андами, над антами, над світом.
У хмарах - птаство. У дощах - краса.
Солодка кава, крем зі свіжим мітом.
З вершками (хто як любить). І згаса.
Є в Морі-Окіяні днів Світило.
На лови вийшов, позіхнув хижак.
І загнаний олень упав безсило,
І Зодіак над требищем закляк.

***

Магія чорна троянд у букеті - тобі.
Оксамитовий вечір, ревнивець, потрапив у пастку,
Подиху п'яну губи сповідують казку,
Золотом присмерку свічка зорить ворожбі.
Осінь як осінь… Ти - не така як завжди.
Дике ненавчене в небо нявчить кошеня.
Порух долоні грайливий, і мов навмання,
Стер на піску останніх освідчень сліди.


* * *


Як фенікс золотий з коштовністю у дзьобі,
У райський сад потрапити раптово
З Молочними джерелами. Тут овоч
Небесний зріє, а пустеля Гобі
Цнотливо береже шляхи, як діва.
Праворуч - щастя. На десерт - нектар.
Розлито в келихи (Тут - інший календар).
А розмарин, троянда чайна - зліва.
Чарівні пахощі, духмяні пелюстки,
Вологі лілії, гірлянди і прикраси,
А на альтанках - лози-ловеласи,
Зустрічні та втікаючі стежки
Думок і мрій, пісень і медитацій,
Молитв, обітниць, сліз, подяк і снів.
І втеча в небо милих серцю брів,
Орлиним летом. Дичину на таці
З очима сарни піднесе служниця,
Вина подасть утіхами вустам,
Введе руками, пестячи, в іслам,
І стан напружить, вигне, мов вовчиця.


* * *

Пегасик з'їв лавровий мій вінок.
І муза з іншим утекла до шлюбу.
Дупло трухляве виїв час? Чи дубу
Еллади Степової - на станок
Перетворитись в шафу гарнітурну
В помешканні "нового українця" ?
Чи на тахту (стояти навколінця
І тішити жону його безжурну,
Що розпашіла вправами любові,
Віками накопичених у генах) ?
Удар під корінь - плаче Ойкумена:
Земля і Кров, та ідол у діброві…


PERINEUM VITAE

Край світу, мов птах марабу,
Мов бук у сосновому лісі,
Мов вечір тубільної пісні,
Блукаю між диско й табу,
Між долями вуст і танців,
Між димом і снами вин,
Вечірок, дівчат, роковин,
Між парами щирих коханців,
Між вдатних поетів і муз,
Між ангелів і пілігримів,
Між масок, персон і гримів,
Між риб і прозорих медуз
у морі марнот. Я шукаю
Твій посміх, Наталю, твій сум
І погляд, неначе у пум
Священних лісів Парагваю.



* * *
Сьогодні сумна обідня.
Обідають душі в келіях...
Зимують луни досвітні
В порожньому келиху...

Сьогодні сумна вечеря.
Вечеряють гості прошені...
Вівтарні відчуджують двері
язичеський вітер осені...

Сьгодні сумна всенощна.
І ніч колихає стегнами...
Ридає Марія прощена.
Конає Антихрист в реготі...


КОТЯЧИЙ БЕРЕЗЕНЬ

Ми так близькі, звірята...
Я серцем чую вас.
Франц Елленс
Як я люблю цей березневий хор,
кохань фієсту і "шалене танго",
який на сплячих падає фурор,
які прокльони за безсоння зранку!
Котяче царство. Паралельний світ.
Їм бог - любов за позовом природи.
Ми нишком всі кленем палеоліт,
коли на задніх звівся наш прародич...

КОЛЕГАМ - АЗЕРБАЙДЖАНЦЯМ

Мій предок був огуз чи печеніг,
відважний лицар Степу і Порогів,
молитву він творив Вогню Доріг,
і був Гир-Ат у нього прудконогий.
Він знав свій рід у сорок поколінь
у глиб віків. В табун загнав сучасність.
І Сорок Дів на небі в безгомінь
ночей йому засяяли атласнім.
Любив одну. Вона в його шатрі
і господиня, і вітала танцем.
І відпускала тільки на зорі...
Нащадки нарекли його поганцем.


* * *
... Один, без друга і сестри
Р.М. Рільке

В самотностях шляхів народів
чужого розпачу без сліз
мерзенним хтивом падолист
вкриває сутінки дороги
човна небесного відсвіт
чарує певністю маестро
у тихій звабі сумнів просто
веде рахунки дням дверей
червона тінь тремтить в знемозі
відчути плоті й духу срам
коли все віддано братам
і посестру звели на ноги
мовчить усміхнений лакей
горіння хвилі б'є у стовбур
здається в цьому світі добрим
немає спокою у снах
а ти все граєш в акварелях
химерних поглядів мужчин
лінійним розсипом хмарин
тамтешнього блукання горлиць

ЗЕЛЕНИЙ ХРАМ

Зелений Храм збудовано не нам.
Не нам у ньому вівтарі й престоли,
а паполомам слова і законам
у мерехтінні буквиць та глаголиць.
Зелений Храм збудовано не нам.
Давно уже і чебреці зів'яли,
Давно уже і спогадів нема, -
дощами плаче любощів імла,
а ти така безвинна і мала!...
Давно уже і чебреці зів'яли.
А небо - синє. І зірки - твої,
і вічність заблукала в Піднебесній,
і Місяць довго розглядав в пітьмі
стрункі тополі в ритміці фієсти.
А небо - синє, і зірки - твої ...


* * *

А вчора здалося - то лілія біла розквітла.
А то була ти. Всміхалася тепло губам.
І в серці загув надовго шаманський тамтам,
повисло петлею кохання, начебто титло

без букви; і знову ж про тебе, знову.
Чи в білім костюмі, чи в джинсах, чи в шовку, чи ...
Завжди будеш ти зі створених Богом причин
утіх неземних найперша, бездоказово...

* * *

Щовечора в червоних снах калини
полощуть зорі спіом солов'ї
і опадає в ночі горобині
на землю днів із неба Вередій...

Вже не колишуть Велесові трави
і не дарує щастя синій цвіт -
та є у світі Київ златоглавий
і звук святий язичеських трембіт...

* * *

С.Б.
Опівночі
твоє астральне тіло
вандрує містом,
минаючи телефонні будки,
минаючи ліхтарні стовпи,
минаючи світлі кіоски,
минаючи паркани
Піонерського парку
(що офіційно зветься
"Героїв - інтернаціоналістів",
бо піонери повиростали),
минаючи автомобілі,
минаючи гомеостазні під'їзди,
минаючи хтиві кущі
і запльовані урни,
минаючи міст через чесність,
минаючи пост ДАІ і постійних повій,
минаючи кінотеатр
з присвійним найменням
"Княгинин",
минаючи власні тіні,
що кидаються в боки,
минаючи мій астрал
по інерції.

* * *

... А будні знов тотожнять зі сльотою,
і їх не люблять, і від них ідуть,
і морщать ніс, що змушені весною
все обминати талу каламуть.
Вони того не знають, непривітні,
що для кількох ковтків цього добра
(звичайні води в ріках надто бідні
в своїй структурі) здолано моря
птахами у негоду і від корму,
від вирію до холоду ... Але
ковтне маленьке краплю чудотворну -
коханням пісня в серці оживе.


КИЇВ

Коли народжувався Київ,
тополі досягали неба
і злився регіт хижих дивів
понад золою сивих требищ.
Коли народжувався Київ,
слов'янка повивала пісню
і домовик вплітав у гриву
стрічки блакитних вод та іскор.
Коли народжувався Київ,
ратай молився до Дажьбога
і отрок вирушав у виїзд
до Тустані Шляху касогів.
Коли народжувався Київ
в холодній Скіфії поган,
не знала горда Візантія,
що схизму збережуть в полян...

* * *
поетесі Галині Турелик

Бурштинова крапля.
Напевно, вона окраса для жінки.
Напевно, вона закута у серці любов.
Напевно, вона блаженніший сон комашки.
Напевно вона,
напевно вона ...
Та зрештою
все ж
сльозинка ялиці...


* * *
Ларисі Б., вона ж -
Лара Гамільтон,
шанувальниця прози
Галини Пагутяк

Зустрінемося на Вулиці
Ми зустрінемося на вулиці
п'ятиповерхових будівель і
маленьких кав'ярень які
вже ніколи й не знатимуть
смутку старого джазу
Зустрінемося на Вулиці
Ми зустрінемося на вулиці
фундаментальних прощ і
раптово виявимо що
загубили любов і літня ніч
визначить вартість цієї втрати
Зустрінемося на Вулиці
Ми зустрінемося на вулиці
цільнодобових мрій і
гратчастих вітрин що
сигнальними лампами
вартують здоровий глузд
Зустрінемося на Вулиці

 

nationalvanguard



 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»