НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

ПРЕМОРДІАЛЬНА КАТАСТРОФА

Гуцуляк О.

Група вчених Флорідського університету (США) виявила докази геологічної катастрофи, відомості про яку дійшли до нас із міфів. Аналіз осадочних порід, піднятих вченими з великих глибин Мексиканської затоки, показує, що 11 600 років тому почалося інтенсивне танення льодовиків Північної Америки. На потепління клімату в ту епоху вказує. зокрема. змінення співвідношень ізотопів кисню-18 і кисню-16 у черепашках морських тварин, яке є відмінним індикатором температури віддалених епох. Відігрівання льодового щита Америки спричинилося до надходження величезної маси талої води у Мексиканську затоку ("Вісник НАНУ", 1995, № 3 - 4, с. 101). Крім того, приблизно тоді ж, 12 тисяч років тому, територія між Норвегією та Шетландськими островами, що тепер становить дно Північного моря, була частиною острова Британія. Тут дослідники, які брали зразки з дна, на глибині більш як 100 метрів знайшли залишки доісторичного поселення. Надалі тут утворився цілий архіпелаг островів, аж доки його не поглинув океан ("Наука і суспільство", 1987, № 12, с. 60). Також цікаво, що календарі стародавніх , єгиптян, ассірійців вказують одну і ту ж дату катастрофи, яку беруть за точку відліку у своїх календарях - 11 542 р. до н.е. ("Наука і суспільство", 1985, № 9, с. 44). а за календарями аріїв та майя - 11 653 р. до н.е.(бо у майя рік складався з кількох циклів, кожен з яких тривав 2760 р.). Отже, точка відліку індійського місячно - сонячного календаря припадає на 11 652 р. до н.е. Ассірійські та єгипетські календарі беруть свій початок від моменту закінчення катаклізму. Так, сонячний єгипетський цикл нараховував 1460 років. Дата завершення одного з цих циклів нам точно відома із написів жерців - це 1322 р. до н.е. Від цієї часової точки ми можемо відкладати сонячні цикли у минуле. Отримуємо 11 542 р. до н.е. Що ж до ассірійського календаря, то він складався з місячних циклів - кожен по 1805 років. Тут також маємо дату кінця одного з циклів - 712 р. до н.е. Таким чином, відкладаючи місячні цикли від цього моменту у минуле отримуємо той же 11 542 рік. Отже, висновок напрошується, що початок і завершення чергової премордіальної катастрофи відбулося між 11 652 (або 11 653) та 11 542 рр. до н.е. Також древні стверджували про неодмінну циклічність катастроф. Римлянин Цензорінус (3 ст. н.е.) писав, що Земля зазнає катаклізмів через кожні 10 800 років або 13 384 оки. За Орфеєм, цей період дорівнює 12 000 років, а за Кассандрою - 136 000 років. Аналогічний циклізм засвідчують і давньоіндійські тексти.

Власне в Х тис. до н.е. закінчився останній льодовиковий період. Північний льодовик почав танути і кількість води у Світовому океані додалася, і його рівень підвищився на 125 - 150 км. виявилися затопленими гігантські частини суші. Це призвело до відокремлення Азії від Америки. Найбільш високий рівень Світового океану був у 9600 р. до н.е. Платон опускання Атлантиди датує 9570 р. до н.е. Саме тоді ж відбулася перебудова ландшафтів на території Європи та Передньої Азії. Така ж перебудова відбулася і в Америці Свідченням про це є Ніагарський водоспад, камяні ступені якого зазнають тиск падаючої води. Коли якась ступінь розмивається, то вода спрямовується на наступний. Спеціалісти встановили, що Ніагарський водоспад виник внаслідок різких геологічних зрушень у часовому відділі між 8-м і 13-м тис. до н.е.

Дані, отримані у Європі, говорять, що в 9880 р. до н.е. відбулася вулканічна катастрофа у басейні ріки Рейн у Німеччині. Спеціалісти назвали її "Помпеями льодовикового періоду. В результаті цієї вулканічної діяльності величезні околиці разом з поселеннями були залиті потоками вулканічної лави, шар котрої сягав пятнадцятиметрової товщини, а дощ з попелу досяг сучасної Польщі.

Перерва у спадковості між людськими культурами спостерігається археологами в Америці та Європі десь в 10 400-х рр. до н.е. Замість слідів людини в цей час спостерігаються відклади осадових порід. Цей факт наявний навіть у знаменитій печері Шанідар в Курдистані (вона знаходиться тепер на 750 м над рівнем моря). Новий культурний шар у печері сформувався тільки через 5 тис. років перерви. Якщо на час льодовика кількість людства на Землі досягала 20 млн, то за одне тисячоліття після цього чисельність збільшилася в 32 рази (демографічний вибух) і в 11 800 - 11 600 рр. до н.е. складала 640 млн чоловік. Після цього почав різкий спад кількості населення. За 200 років воно зменшилося в десять раз, а на межі 8000 - 8600 рр. до н.е. чисельність населення Землі становила лише 8 млн чоловік. Саме з цього часу спостерігається й до тепер ріст населення.

Без сумніву, напрошується згадка про Всесвітній Потоп, засвідчений майже у всіх давніх традиціях. Вчені дійшли висновку на основі аналізу описів катастроф, що епіцентр Всесвітнього Потопу був між Африкою та Америкою. За мірою віддалення від епіцентру характер міфів змінюється, вони стають більш "спокійнішими", "м'якішими".

Значна частина дослідників, базуючись на міфологічних твердженнях про те, що до Всесвітнього Потопу не було Місяця на небі, вважають, що вн був не супутником Землі, а планетою і мав свій супутник. Начебто орбіта його була близькою до Землі і збити його з неї могло інше космічне тіло, що пролітало поруч. Дехто звинувачує у цьому планету Венеру (за Марком Теренцієм Варроном). Спершу Місяць наближався до Землі, із Землі вона виглядав у 20 разів більшим, ніж зараз. Природно, збільшилися місячні приливи. Врезультаті приливна хвиля сягала кількох кілометрів. Вона й затопила вершини гір. Потім під дією складних гравітаційних сил Місяць знову став віддалятися від Землі.

Інші вчені вважають, що причиною катастрофи була зміна нахилу вісі нашої планети відносно до площини, у котрій вона рухається (площини екліптики). Вісь змінюється кожні 400 000 років. При цьому вона ще й хитається, а період хитання - 26 000 років. Якщо змінився нахил вісі, то сонячна енергія потрапляє на поверхню інакше. Як наслідок - інакше розподілюється в атмосфері, внаслідок чого змінюється клімат. Вчені виявили, що у період останнього зледеніння Північний полюс там, де зараз проходить 60 градус північної широти. Зараз він знаходиться на 90 градусі. Отже, різниця у 30 градусів! Ще інші причину вбачають у зміні магнітних полюсів землі - тепер південний магнітний полюс перебуває у північній півкулі в районі гренландського міста Туле.

Відомо, що планета Земля має нахил вісі в 23 градуси стосовно до площини своєї орбіти і внаслідок цього процессує (описує віссю конус з вказаним кутом) з періодами в 25 920 років. з цим же періодом у північній півкулі (або зі здвигом у півперіода у південній) настають глобальні похолодання і утворюються льодовики, що негативно відбивається на житті народів. Різниця середніх температур у середніх широтах складає як мінімум 20 градусів Цельсія. Тоді, наприкла, якщо середньочервнева температура у теплий період складає +18 градусів, то через 13 тисяч років вона буде лише мінус 2 градуси Цельсія. Звісно, це супроводжується наступом тундри. І дійсно, археологічні дослідження підтверджують, що у центральній Європі в давнину льодовики опускалися до 47 паралелі.

Наступаючі льодовики змушують людей мігрувати на південь, а наступні за ними 13 тисяч оків засухи - на північ. Тому основним періодом відліку у наших далеких предків було т.зв. "Коло", тобто одне уявлене небесне коло, що окреслює вісь Землі за її прецессії протягом цих 25 920 років. Якщо цей період розділити на 180 частин, то отримаємо кола життя з 144 земних років.


nationalvanguard


 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»