НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья


ШУ - АТОН, АТЛАНТИ І СОНЯЧНИЙ ПАВИЧ

Олег Гуцуляк

Дійсне значення супротивника Бога Сатани забулося і у народному уявленні іудеїв співвіднеслося з євр. satan, sitenac "супротивник у суді, у суперечці чи війні; перешкоджаючий; звинувачувач, підбурювач" (1), те ж саме, що й арабське "шайтан" (shaitan). Синонімом Сатани є "Люцифер" (латин. "світлоносний"), що екзегеза тлумачить як погордливу і безсилу подобу тому світлові, яке складає містичну славу Божества, приводить нас до правильної етимології семіто-хамітського "сатана": ст.-єгипет. sw "порожнеча", "світло" + itn "диск сонця", тобто імена богів стародавнього Єгипту - Шу і Атон.

Але чи був у єгиптян бог Шу-Атон?

У гімні часів Аменхотепа ІV (1419 - 1400 рр. до хр.е.), відомого більше як Ехнатон, мовиться: "Шу, який є Атон" (2).

Єгипетський Шу є богом повітря, простору, він розділив небо і землю, тобто є володарем тієї частини світу, яку православні називають "митарства" (телонія), де мешкають "духи злоби піднебесні". Зображався Шу-Атон, переважно, чоловіком, який стоїть на одному коліні з піднятими руками, якими підтримує небо над землею. Тобто виконує ту ж функцію, що й Атлант грецьких міфів. Чи не витлумачив грецький архонт Солон, повідомляючи світові про богопротивну цивілізацію атлантів, синів Безодні (символізовану володарем океану Посейдоном), теонім Шу-Атон грецьким його аналогом Атлант?

У це ж семантичне поле входить і зкинутий з неба, за уявленням курдів-єзидів, світлоносний ангел Малакі-Тауз (араб. "Ангел-Павич"). Оскільки курди належать до іраномовної мовної групи, то, вірогідно, арабський образ "Малакі-Тауз" витіснив більш давню авестійську персоніфікацію космічного простору - Тваша, яка відокремлює небо від землі і виступає у образі павича. У стародавньому Єгипті павич вважався символом міста сонця - Геліополя, центру культу богині вологи Тефнут, жони Шу-Атона.

Продовженням солярної теми у міфопоетичному образі павича є у різних традиціях мотиви достатку, родючості, безсмертя (в іконографії західноєвропейського християнства павич п'є з євхаристійної чаші, дзьобає плоди виноградної лози тощо).

1. Аверинцев С.С. Сатана // Мифы народов мира. - Т.2. - С.412.

2. Рубинштейн Р.И. Атон // Мифы народов мира. - Т.1. - С.122.


nationalvanguard


 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»