НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Біблійні сюжети та християнські мотиви в творах І.Франка

Мечислав Фіглевський

Настав час для державної легалізації та реабілітації природних морально-соціальних та психологічних координат українського народу, час самопізнання - як в узагальненому плані (на рівні філософської рефлексії), так і в конкретно-індивідуальному. Цьому процесові активно сприяє прочитання прозової, поетичної, драматургічної, епістолярної спадщини Івана Франка та тлумачення моральних абсолютів його творчості. Тому, переступивши у третє тисячоліття, ми знову звертаємось до творчого спадку Каменяра - талановитого, геніального митця, про що свідчить популярність його різножанрової літературно-філософської спадщини: поезія, проза і драматургія, критичні матеріали, публіцистика, наукові статті, епістолярні та інші виступи, що мали публічне звучання.


Як справедливо відзначав професор А.Колодний, помітною сторінкою в українському релігієзнавстві стали праці, художні твори велетня української думки Івана Франка. Поет завжди прагнув підпорядкувати релігію культурному розвитку українства. "В оцінці ставлення мислителя до релігії, - пише цей автор, - не існує однозначності....Релігію І.Франко розглядав не лише як віру в якісь "надземні вищі істоти, обдаровані вищою силою", не лише як віру в душу." І.Франко наголошував, до " до релігії належить також чуття, любов до тої вищої істоти, й до інших людей, любов до добра і справедливості, а в кінці також добра воля, постанови жити і самому так, щоб наближувати себе й інших до тої вищої істоти" /Франко І.Радикали і релігія. - Львів, 1898.-С.3/.


Провідною ідеєю у ставленні І.Франка до релігії було не якесь заперечення цього сповненого загальнолюдського змісту духовного феномену, а прагнення виявити, наскільки віра, а також його інституції можуть слугувати інтересам народу, виконувати роль його духовного взірця, сприяти національному самовиявленню і розвитку. І.Франко чітко розмежовував релігію як вид духовності і церкву як організацію віруючих, вказував на їх різну роль в суспільному розвитку взагалі і в житті етносу зокрема. Значну увагу мислитель приділяв питанням історії релігії в Україні, політиці Ватикану щодо України, ролі в українській історії уніатства, критиці національного клерикалізму, обґрунтуванню принципів свободи віросповідання /Українське релігієзнавсто, -2001.-№ 20.-С.7/.


Звернення поета до Святого Письма, доби середньовіччя а також до українського фольклору розширювало художні можливості нашої літератури та культури, вписували її в загальноєвропейський світовий контекст. Події і постаті далеких епох допомагали І.Франку досліджувати складні процеси взаємодії політики, етики, філософії, релігії, естетики тощо. Сучасні проблеми розкриваються ним не в соціально-побутовому зрізі, а в морально-етичному та філософському планах. Водночас ці теми та образи неодмінно проектувалися на український грунт, зокрема в аспекті національної ментальності, її морально-психологічних домінант.


Ставши, як сказав Євген Маланюк, виявом національного інтелекту, Франко ледве не одинокий з-поміж українців, який так глибоко занурюється в історію та філософію християнства, так досконало знайомиться з Святим Письмом, з апокрифічними текстами. Можна погодитися з думками про те, що сам факт здійснення перекладу Біблії на українську мову і надрукування її спочатку частинами , відтак і повністю, був фактом великого богословського і культурного значення, який виходив далеко за межі чисто філологічних проблем. "В якому б пригніченому стані не перебував той чи інший народ, але якщо з'являється його мовою книга книг християнської релігії - Біблія, - цей народ має майбутнє, а його культурні здобутки, його духовні ідеали і спроможності так чи інакше входять до світового фонду культури", - справедливо відзначає доктор філософії, завідувач кафедрою релігієзнавста і теології Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника Дмитро Степовик.


Мабуть усвідомлюючи це, великий поет був знайомий вже з першими перекладами Старозавітних книг, які П.Куліш друкував у галицьких виданнях, зокрема у Львові і Коломиї. Наприкінці ХІХ ст. часткові переклади Біблії робили також богослови в Галичині: Антін Кобилянський переклав у 70-х роках Євангелії від св. Луки, від св. Івана - покутсько - наддністрянською говіркою української мови /надруковані у Відні 1877 р./; Олександр Бачинський переклав у прикінцевих 90-х роках Новий Заповіт і книгу Псалмів - "в язице церковно-словеньском с переводом на язык народно- русский" /надруковані у Львові 1903 р./. Активізація перекладів Біблії, а також іншої богословської літератури яскравіше від будь-яких інших фактів релігійного і культурного життя посвідчували набуття Українською Церквою свого національного характеру, наближення передової частини українського священництва і віруючої інтелігенції до народу в його духовному, християнському житті.


Велика заслуга П.Куліша в тому, що він не лише перекладав Біблію, а й збагатив українську лірику й оригінальними поезіями біблійної тематики - зокрема такими перлинами, як "Молитва" та ін. Коли робота П. Куліша над перекладом Біблії зумовлювалася "бажанням дійти до найширших мас українським словом", то звернення до Біблії в оригінальних поезіях спричинене прагненням розв'язати в такий спосіб численні проблеми національного самовизначення України. А що поетові боліли ці проблеми, то його ліричний герой брав на себе функцію пророка в літературі, не знаходячи такого по смерті Шевченка в живій дійсності: характер основної іпостасі ліричного героя П. Куліша як пророка у дусі Старого чи апостола у дусі Нового Заповіту викликав до життя основний художній прийом.


Біблійні інтерпретації І. Франка докорінно відмінні від Кулішевих. Вірш І. Франка "На ріці вавілонській - і я там сидів" - це шедевр, що стоїть поряд із Шевченковим "На ріках круг Вавілону... ". Глибини і своєрідності твору Франка надає всебічний розвиток теми рабства, рішуче переведення її в сферу духовного життя нації. Загалом же вірш І. Франка за духом співзвучний біблійному псалму, відходить від першоджерела настільки, що може вважатись цілком оригінальним твором. По - перше, він у кілька разів перебільшує обсяг канонічного псалма. І по - друге, й головне, при послідовному розвиткові теми духовного рабства поневоленого народу до мотиву Вавілонського полону негативно долучається мотив полону Єгипетського - те, чого не було в попередніх інтерпретаціях. Ліричний герой, що розповідає про себе таке:


Я на світ народився під свист батогів,
Із невольника батька, в землі ворогів...
І хоч в душу вірвесь часом волі приваб,
Але кров моя - раб! Але мозок мій? -


є радше не вавілонським бранцем часів пророка Єремії, який ще добре пам'ятав батьківщину і був рабом тільки за своїм становищем - не за духом, а представником того племені, яке пророк Мойсей вивів з Єгипту й сорок років водив по пустелі, щоб назавжди знищити в ньому сам дух рабства. Відлуння мотиву Єгипетського полону в поезії "На ріці вавілонській..." асоціативно пов'язує її з іншим твором Франка - поемою "Мойсей". Біблійний псалом завершується каскадом проклять ворогам, їх жінкам і дітям. Та, на думку Франка, ті духовні втрати, що їх зазнає поневолений народ, набагато гірші за будь - яке прокляття.


А як не згадати франкову поему-легенду "Смерть Каїна", яка порушує проблеми "знання і життя", наукового пошуку і моралі. "Радянські франкознавці, - відзначав на одній з наукових конференцій Микола Ільницький, - зосереджуючи увагу на конфлікті між знанням і мораллю у "смерті Каїна", підкреслювали, що поет розв'язує, долає цей конфлікт на користь ідеї любові до людей у процесі корисної праці до них. На підтвердження такого висновку наводилися роздуми Каїна, який кається за вчинене братовбиство і повертається тепер до людей з твердим переконанням:


Значить - знання, то не бажання смерті,
Не враг життя - воно веде в життю!
…Значить: чуття, великая любов -
Ось джерело життя!


Але згадаймо, що спіткало Каїна після його оптимістичного висновку. Смерть від руки сліпого Лемеха, від його "сліпої" стріли. Отже, мав, мабуть, рацію Павло Филипович, який стверджував, що у "смерті Каїна" відповіді на суперечність між знанням і мораллю не дано. Її, навпаки, загострено, і біблійні архетипи Каїна і Авеля та спокуси забороненого плоду з дерева пізнання залишаються актуальними і сьогодні. Продовження життя Каїна поза рамки біблійного сюжету дало можливість письменнику зробити долю окремої людини моделлю долі всього людства ; шляху його подвигів і злочинів, осягнень і невдач".


За смерть Каїна призначена важка покара:
А хто Каїна убійця,
То на тім сам Бог помститься
Сімдесят сім раз.


Моральне вдосконалення людства, якщо воно взагалі можливе, здійснюється ціною спроб і непоправних втрат. Свідченням того, що Каменяра завжди цікавила філософія християнства, є його велика робота про "Варлаама і Йоасафа" з підзаголовком "старохристиянський духовний роман і його літературна історія ". Франко був твердо переконаний, що історія європейської культури невіддільна від християнської традиції, а сама традиція постає як синтез культури попередніх дохристиянських віків, що враз міняється з печаттю хрещення. Письменник послідовно намагається простежити вплив, який чинить на становлення новоєвропейської романістики християнський духовний роман, розуміючи під ним "…оповідання, писані в тоні і стилю житій святих, діяній апостольських або откровеній ти видіній, пройняті не раз високим духом релігійним, гарячою вірою, а то й переплетені обширними викладами християнської догматики; та проте в їх епічнім скелеті дуже легко розпізнати ті самі основні схеми і ситуації, якими так характерно визначується старий грецький поганський роман". /Франко І.Зібрання творів: У 50-ти томах. - Т. 30.- К.,1981, с.317-318/.
" ...Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея...",- пригадуються сьогодні, в період революційних змін у нашій державі, слова П.Тичини. Як біблійний Мойсей, що один знав шлях ізраїльського народу до волі, Франко серед ідейних пошуків вселюдського визволення, що охопили тодішню Європу, зокрема й Австрію, бачив шлях до свободи українського народу насамперед у боротьбі за національне відродження. Свої почуття і філософські міркування про це, про вічні істини, задля яких має жити людина, знайшли поетичне втілення в геніальній поемі "Мойсей", написаній в 1905 році. Архівні документи засвідчують, що цей твір поет читав у Станіславові, Коломиї, Снятині.


Образ біблійного пророка Мойсея жив у творчій свідомості поета впродовж усього його мистецького шляху. Мотив пророчої самозреченості присутній вже в "Каменярах", які "рівняють правді путі", знаючи, що "щастя всіх прийде по наших аж кістках". На пророчих функціях митця наголошує поет у ряді віршів збірок "З вершин і низин", "Мій ізмарагд" та ін. " Працюючи над поемою,- пише київська дослідниця Н.Я.Забужко, - Франко використав багатющий історико-культурний матеріал з життя древніх євреїв, досконально простудіював їх міфологію, релігію, історію, а також географію Ізраїлю, Палестини, Єгипту. Повз його увагу не пройшли видатні твори світового мистецтва, починаючи з епохи еллінізму. Про Мойсея писали поети Олександрії, в скульптурі його відтворив Мікеланджело, в розписах Кирилівської церкви в Києві зобразив Врубель, в ораторії "Ізраїль в Єгипті" возвеличив Гендель, свої поеми присвятили Альфред де Віньї, Ю.Словацький та багато інших діячів світової культури. Звісно, Франко цікавився й теологічними розвідками про Мойсея, вважаючи його "грандіозною фігурою в історії людства".


Біблійна тема осмислювалась і опрацьовувалася Франком на національному грунті, прищеплювалася до національного дерева культури, історії і психології рідного народу. Цю спрямованість поеми добре зрозуміли великодержавні царські чиновники. 5 травня 1913 р. київський окремий цензор, лютий реакціонер С.Щеголев звітував Центральному комітетові іноземної цензури в Петербурзі, що в пролозі до поеми Франко закликає українців в Росії " к бунтовщическим деяниям".
"Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом. Ся тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійному оповіданні", - так писав Франко у передмові до другого видання поеми. Мойсей, як провідник народу, просвітитель і борець за його свободу, охоронець народних традицій, що знає ціну їм для збереження великої духовності нації, був для Франка психологічно близьким. Поет проводить свого героя тими шляхами боротьби з оточенням і самим собою, якими пройшов сам, шукаючи істину і пройшовши до примату духовного над матеріальним.


"Все, що мав у житті, віддав він для одної ідеї" й за свою жертовну працю, за довголітні зусилля, за посвяту усього життя діждався хвилини, коли народ відіпхнув його. Відіпхнув, бо зневірився в доцільності високої ідеї, в успішності усіх зусиль, і послухався підшептів та покликів Датана й Авірона, які в поемі уособлюють гін людської природи до вигідного безтурботного життя. Тільки після відходу Мойсея ізраїльський народ зрозумів усю велич його посвяти, тільки тоді відчув, що життя без ідеї, символом якої був саме Мойсей, не має ніякої ціни:


Чули всі: щезло те, без чого
Жить ніхто з них негодний,
Те незриме, несхопне, що все
Поміж ними горіло,
Що давало їм змисл життєвий,
Просвітляло і гріло...


Тим часом Мойсей борикався в пустелі на самоті, із сунівами і докорами, що хмарою насіли на його душу. Зродилося жаливе питання: де причина його життєвої невдачі, всіх його зусиль? Уособленням усіх цих сумнівів в поемі є постать темного демона пустелі Азазела , якому вкінці вдалося довести Мойсея до розриву з Єговою. Довгого часу потребував Мойсей, доки прийшов до рівноваги. доки зрозумів, що властивим призначенням його народу є не розкішне життя, а праця в країні вселюдської культури. Одначе за момент зневіри заплатив смертю.


"Поема "Мойсей", - робить висновок Володимир Радзикевич, - має алегоричний характер. Поет думав про український народ і про український народ співав пісню. У трагічній долі Мойсея, який вів народ до обітованої країни й сам упав на шляху, поет розумів трагічну долю провідника, якого народ не розуміє і відпихає від себе. Все-таки, хоч між ідейним провідником і тверезою опортуністичною юрбою настає провалля, остаточний зв'язок таки не розірваний. Ідею Мойсея підхоплює молодь, котра під проводом Єгошуа кидається до боротьби за народні ідеали".


Сьогодні Франко ще більш актуальний, ніж був актуальний у свою добу, адже він її значно випереджував, йшов далеко попереду свого покоління, свого часу. Сам дивився на свою працю, як на твердий життєвий обов'язок. "Муруючи стіну, - говорив він на своєму ювілейному святі 25 - ліття літературної діяльності в 1898р., коли дякував за слова визнання з боку громадянства, - муляр кладе в неї не тільки самі гранітні квадрати, але, як випаде, то і труск і обломки й додає до них цементу. Так само і в тім, що я зробив, може і знайдеться деякий твердий камінь, але, певно, найбільше буде того труску і цементу, яким я заповнював люки і шпари..." А далі говорив він: "Як син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почував себе до обов'язку віддати працю тому простому народові".


А за п'ять років до смерті, тобто 1911р., Франко напише:


Коли побачиш праведного в муках,
В терпінню, болях і в тяжкій неволі,
Як він терпливо і без нарікання
Несе тягар свій, не кляне нікого.
То знай, що певність ту нерукотворну
Сам Бог вложив на теє в душу,
Щоб він своїм терпінням і змаганням
Зміцнив життя найглибшії основи.




nationalvanguard


 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»