НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Проблема сенсу історичного процесу в філософії історії М.Грушевського

Володимир Будз

Нomo homini res sacra

Питання сенсу історичного процесу є актуальним, виходячи із сучасної суспільно-політичної ситуації, яка складається в світі на сьогоднішньому етапі, оскільки в ХХст., яке завершуєть відбулись світові війни, які понесли за собою мільйони життів, незважаючи на те, що Європа в цілому, є християнською державою і мала б дотримуватись у політичних відносинах моральних вимог християнства. Сучасні політичні відносини - це силові відносини, в яких свою волю диктує сильніший, той хто є економічно і мілітарно більш забезпечений, хоча всюди говориться про права людини і демократію. Ця обставина свідчить про кризу християнських цінностей і християнської церкви в Європі і релігійних цінностей взагалі, оскільки в зовнішніх і внутрішніх суспільно-політичних відносинах панує нетерпимість і боротьба, яка часто завершується трагічно. Звідси і постає питання про сенс буття як окремої людини, так і суспільства чи людства в цілому. Виходячи із цього, питання сенсу історичного процесу, яке належить до галузі філософії історії, зачіпає ряд загально-філософських проблем, без вирішення яких неможливе вирішення сенсу історичного процесу. Куди, в якому напрямку розвивається суспільство і людство в цілому? Це питання намагались вирішити не одне покоління філософів. Свій внесок в його розробку здійснив і М.Грушевський, який в своїй філософії історії намагався дати відповідь про сенс історичного процесу, він прагне "…головним чином до зрозуміння взаємного зв'язку і смислу історичних фактів…"[1,c.VI]

Дослідження проблеми сенсу історичного процесу в філософ історії М.Грушевського має значення і викликає зацікавленість уже з того приводу, що він як ніхто інший в українській інтелектуальній традиції дослідив глибинні корені історичного процесу українського народу, його психологію, спосіб мислення і сприйняття світу, його основні цінності і ідеали, а останні безперечно пов'язуються із змістом самого протікання історичного процесу. То ж для того, щоб краще зрозуміти себе, щоб планувати щось в майбутньому необхідно знати своє минуле, до якого звертався М.Грушевський в своїй концепції філософії історії, і в якій дослідив основні закономірності і тенденції суспільного розвитку і історичного процесу в цілому, а звідси визначив мету і сенс історії. В даній проблемі основну важкість в дослідженні складає те, що М.Грушевський, як уже неодноразово наголошувалось, не написав цілісної праці по філософії історії, в якій були б задекларовані його основні філософсько-історичні ідеї, однак його концепція філософії історії є тим не менше цілісною і системною, хоча цю системність і цілісність можна побачити тільки охопивши всю його наукову спадщину: його основні методологічні праці по історії України, української літератури, соціологічні праці, культурологічні, суспільно-політичні і т.д.

Питання про сенс історичного процесу є складним, тому "…все ще залишається відкритим питання, чи є історія творінням божественного направленого духу, чи вона породжує сили свого розвитку з самої себе…"[2,c.88], адже в залежності від цього вирішується в загальному питання і про сенс історії. Вже та обставина, що у філософії історії М.Грушевського суб'єктом історичного процесу є народ, свідчить про відсутність фаталізму і предистенації долі народу, а це в свою чергу вказує на те, що людина, народ в цілому має право вибору у своїй діяльності і має вільну волю, яка не детермінується трансцендентними факторами. М.Грушевський пише: "Я не прихильник ідей історичного фаталізму і не думаю, щоб певні історичного процесу незмінно, як первородний гріх, впливали потім до закінчення віку на життя даного народу як його фатум. Я вірю в велику силу самовизначення колективної людини, людської громади, і в широку сферу дієвості сього самовизначення."[3,c.63] Історичний процес в цілому не несе песимістичного і трагедійного навантаження; в ньому відсутній фаталізм і есхатологізм, які долаються людиною і її свободою дій. Історичний процес спрямований до цінностей гуманізму, і є в своїй основі оптимістичний, оскільки не зважаючи на світові катастрофи, він в кінці кінців їх досягне, оскільки "на переконання М.Грушевського, історія діє через дух і вартості у їхньому далеко не тільки матеріальному вимірі. Центральними виявляються вартості моральні; вони накопичуються в душі народу перед силою його виживання від канібалізму первісного суспільства до терпимості і любові - новішого."[4,c.265], (тут прогрес спостерігається не тільки в сфері матеріальних цінностей, але і моральних). Проте для реалізації цих цінностей потрібна воля і бажання самої людини, потрібне постійне самовдосконалення людини і умов її проживання, і з цієї точки зору М.Грушевський прагматично дивиться на соціальні інститути, які покликані забезпечити інтереси людини і виховувати в ній почуття солідарності; таке ж прагматичне відношення М.Грушевського і до зовнішніх політичних відносин, оскільки для того щоб забезпечити прогрес в розвитку окремого народу необхідно "старатись забезпечити собі політичну незалежність, розв'язати національне питання. Без того не може рушити наперед…."[5,c.27] Прогрес неможливий поки народ "не забезпечить собі повного права на продуктивні сили свого краю, на розпорядження розділом і споживанням продуктів його. А се не можливе без забезпечення в тій чи іншій, аби тільки в реальній формі його суверенності…"[5,c.27] За М.Грушевським народ пристрастно тягнеться "до свободи і світла, до самовизначення і розвитку. "[6,c.5], і "повна самостійність і незалежність є послідовним, логічним завершенням питань національного розвитку і самовизначення всякої народності…"[6,c.60]

Сенс історичного процесу слід шукати в самому соціумі, а не десь поза ним. Проте сам історичний процес пов'язаний із народом, з його територією, яку він населяє, а взаємодія народу і території реалізується в культурі. Історичний процес, процес життя є єдністю цих трьох начал, які корелюють одне одного. Дослідники відмічають, що "…народ та історія перебувають у кореляції: історичний сенс має внутрішні сили творення долі самого народу."[4,c.264], однак ця кореляція зі сторони історії не є фатальною, і народ може звільнитись від неї через розвиток освіти, і сам уже корелювати історичний сенс; причому доля народу, яка залежить від різноманітних факторів не є тотожня сенсу історії. Сенс в історії може покладати людина, направляючи свою діяльність в ту чи іншу сторону, однак і сам історичний процес може мати власний сенс і власну мету. М.Грушевський виходить із еволюційності історичного процесу, а вже в самій ідеї еволюції закладена апріорно ідея прогресу, ідея вдосконалення природи і людини. Звідси ця ідея вдосконалення переноситься і на суспільні відносини. Тому онтологічно, сам еволюційний процес буде направлений на досягнення найбільш досконалих форм у природі і відносин у суспільстві - це одна із основних ідей етичного позитивізму. Однак в такому випадку історичний сенс як він покладений сам по собі, співпадає з сенсом історичного процесу, який покладає людина, тобто онтологічний і гносеологічний аспекти в цьому випадку співпадають. Звідси людина при такій постановці питання не може відчувати тягар історичного процесу, якщо вона звісно не буде іти проти ідеї прогресу і вдосконалення. Таким чином еволюційний процес, який починається з природи переходить на еволюцію людини і суспільних відносин, і в кінцевому результаті завершується прогресом в моральній сфері, оскільки суспільні відносини направляються до все більшої їх гуманізації. З цього приводу показовою є та думка, що саме "етичним моментом завершується соціальне питання; треба розвинути всі благородніші почуття в людині і запрягти їх на службу спільного життя, побити егоїм альтруїзмом…Ціла наша культура має тільки тоді вартість і значення, коли прийняти, що в ній …проявляється безперервний етичний поступ…, що домагається тривалої гармонії індивідуальних інтересів…"[7,c.142] За М.Грушевським сутність історії - теж в гуманізації суспільних відносин, основою яких є солідарність, яка зосереджена в культурі. Вчений пише, що "…людський колектив …випробував і випробовує різні форми соціальної організації і їх доцільність з становища свого головного завдання : кращого життя і кращих відносин між людьми. "[8,c.55]

Культура, яка є синтетичним поєднанням різноманітних традицій, є основою людської солідарності, оскільки за М.Грушевським "…традиція являється підставою… людської солідарності…"[9,c.56] Ця солідарність, яка проявляється в традиції і в культурі об'єднує народ в єдине ціле, оскільки "традиція… являється з одного боку - культом заслуг попередніх поколінь, зв'язаним з почуттям свого обв'язку : свій борг за одержане від попередників відслужити заслугами перед своїми сучасниками і потомками, послужити їх щастю так як старались послужити нашому щастю покоління попередні."[9,c.59] В цьому випадку мета кожної окремої людини є метою для свіх. Солідарність грунтується на почутті обв'язку, і цей обв'язок - служити щастю інших поколінь. В цьому випадку метою для спільноти, для людського поступу є досягнення щастя, і тут М.Грушевський перебуває на евдемоністичних позиціях, на позиціях, які аналогічні утилітарним, прагматичним опзиціям Г.Спенсера і Е.Дюркгейма. З цього приводу останній пише:"Єдина умова, яка може пояснити прогрес - це бажання стати щасливішим."[10,c.264] М.Грушевський пише, що історя подібна "до тої великої, єдиної, незрівнянної епопеї, якою є похід людства до щастя і правди."[9,c.58] Тут ми бачимо що цей похід є спільним для всьго людства, що також виражається в його ідеї історії як історії всього людства, а не тільки окремих народів.

Зрозуміти сутність історичного процесу, допомагає історіософська ідея тріади - єдності народу, території і культури, які в філософії історії М.Грушевського, є взаємопов'язані і взаємно визначають одне одного, не тільки в історичній перспективі, але і на сучасному етапі і в майбутньому. Життя народу, його внутрішні відносини базуються на традиції, яка "…являється неустанною оцінкою, "судом історії"…котрий дійсно твориться неустанно, - …власне неустанною переоцінкою історичних прецедентів, історичних діл, типів і індивідуальностей з становища сучасного моменту, його завдань і поглядів, його соціальних і моральних вимог…"[9,c.59] В свою чергу носієм культури є не окрема людина, а спільнота, народ в цілому; суб'єктом історичного процесу за М.Грушевським є теж народ, тому в загальному сенс історії може бути виміряний виходячи із того, що він буде сенсом не для кожної людини зокрема, а для народу в цілому, оскільки людина смертна істота, то з її смертю втрачається і сенс історії, і сам процес історичний зупиняється, однак історія має свою власну тяглість не залежно від кожної окремої людини. Тяглість історичного процесу може забезпечити тільки спільнота, народ, який такий чином є "безсмертним", має свою тяглість в історії, і ця спільна доля, ця тяглість реалізується в культурі. Однак доля окремої людини теж цікавить М.Грушевського, і він намагається дати орієнтири її поведінки і її діяльності, для того, щоб скоріше досягнути спільної мети, яка важлива не тільки для окремого народу, але і для людства в цілому. Якими б шляхами не розвивалось людство, все одно цей розвиток має прогресивне спрямування, (тут можна побачити вплив позитивізму у філософії історії М.Грушевського), а цей "прогресивний розвиток спрямований до реалізації загальнолюдських цінностей гуманізму."[11,c.151] Звідси поступ має морально-етичний вимір, він не реалізується сам по собі, як механічна спрямованість; людина, народ, людство в цілому повинні завжди мати інтенцію до щастя, добра і правди, (і тут можна побачити ідеї етичного позитивізму в філософії історії М.Грушевського).

Однак ці інтенції необхідно виховувати в людині через культуру, і виховання, освіта повинні "послужити перемозі й закріпленню ідей і настроїв гуманности, демократизму й соціалізму."[9,c.60] В даному випадку можна побачити аналогії з Просвітницькими ідеями, оскільки прогрес - це прогрес людського розуму і освіти і тим краще, якщо ця освіта буде на рідній мові : "Всі інші народи, які дійшли до добробуту, освіти, доброго ладу, дійшли тільки завдяки тому, що мали просвіту на своїй рідній мові. І наш народ не інакшою дорогою виб'ється з теперішніх злиднів, як тільки тримаючись свого, розширяючи освіту на рідній мові, а з освітою доходитиме і всякого ладу і права."[12,c.25] Без цього народ не може бути "просвіченим, заможним, щасливим"[12,c.27] Незважаючи на світові катастрофи, М.Грушевський вірить, що "ті анормальні явища…не так глибоко закорінені, щоб добра воля громадянства не могла собі дати раду з ними."[3,c.16] Отже вчений вірить в те, що людина є за своєю природою доброю, однак для того щоб могли реалізуватись гуманістичні цінності необхідна воля людин і громади, людства в цілому. Однак ці ідеї не є утопістичними і М.Грушевський пише: "Я не утопіст, і не мрію про те, як з кінцем нинішньої війни народи Европи разом плигнуть в царство брацтва і згоди…Але культура і школа повинні… напружувати свої сили і засоби в боротьбі против здичіння і злости. Школа повинна відкликатись до тої історичної солідарности людства, з котрої виросла вся нинішня культура, все нинішнє життя…"[9,c.69] Прогрес можливий, отже на основі солідарності, яку необхідно виховувати в людині і в спільноті, оскільки ідея солідарності - це ідея єдності всього людства. М.Грушевський пише, що "більш ніж коли небудь, саме в теперішнім моменті відчувається потреба поглиблення ідеї людства, його пошани і культу. Після того як перед страшним видовищем світового катаклізму боязко відступили старі релігії,…школа з особливою силою повинна розгорнути величині образ історії людської солідарності, яка переборювала расові, релігійні, кастові бар'єри, географічні, економічні й культурні різниці, й застарілі конфлікти розв'язувала кінець кінцем принципами співжиття і співробітництва."[9,c.69] Тут його позиція аналогічна позиції Й.Гердера і Т.Масарика. За Гердером "людина створена, щоб засвоїти дух гуманності і релігії"[13,c.107], все, що оточує людину пронизане духом ГУМАННОСТІ, вічно незмінним…"[13,c.111],тому ціль нашого земного існування є в вихованні ГУМАННОСТІ…"[13,c.131]. Т.Масарик підкреслює, що "при всій різноманітності поглядів згоджуються люди щодо певних ідеалів гуманності." [14,c.79]

То ж виходячи з позиції М.Грушевського людина повинна покласти на вівтар загального блага свої власні егоїстичні інтереси відректися від них, для досягнення загальнолюдських цінностей в майбутньому. Він пише, що "людський поступ - се…плідна…праця поколінь, совісно сповнений буденний обов'язок незамітно громадять культурні капітали суспільности й людства… Але треба Духа божого над молекулярним процесом хаосу - треба ширшої провідної ідеї в сім атомізмі дрібних діл, взагалі ідеологічного елементу, який би зібрав в органічну цілість сю розсипану храмину, надав ціль і значення сим атомам, а не позволив розпастися й переродитися в просту егоїстичну роботу для грубоособистих цілей і завдань."[3,c.66] При цьому слід відмітити, що М.Грушевський не забуває і про саму людину, хоча з точки зору історичного процесу людина, навіть найгеніальніші особистості є продуктом обставин, природніх і соцівальних. Однак, що може втратити людина, теж прагнучи і ідучи до загальнолюдських цінностей, тобто вважаючи загальну мету за свою? Вона нічого не втрачає, оскільки прагнучи налагодити відносини у суспільстві на основі загальнолюдських цінностей і ідеалів, вона тільки виграє від цього, оскільки інші будуть відноситись так само і до неї. То ж в такому випадку, коли у філософії історії М.Грушевського, категоричним імперативом для поведінки окремої людини стають універсальні, гуманістичні цінності, (тобто колективні цінності, співпадають тут з особистими), - мета історичного процесу, його сенс, які визначаються для спільноти, співпадають з сенсом життя кожної окремої людини. Звідси сенс життя кожної людини полягає в подоланні егоїзму (тут можна прослідкувати вплив солідаристських концепцій в філософії історії М.Грушевського).

По відношенні до характеру історичного процесу і суспільного розвитку М.Грушевський перебуває на еволюціоніських позиціях, а сама еволюція завжди має прогресивний характер, розвиток завжди відбуваєть в сторону якісного і кількісного нагромадження живих організмів і матерії, то ж цей еволюційний характер М.Грушевський у філософії історії переносить на суспільні відносини, так як це властиво і Г.Спенсеру, і тут бачимо аналогії з Просвітницькими ідеями (зокрема з Марі Кондорсе, з ідеями якого був знайомий М.Грушевський). В процесі еволюції відбувається постійне вдосконалення людського розуму, а отже і самої людини у всіх відношеннях, і в моральному теж. Інша справа, що в соціумі панують ті чи інші тенденції - солідаризму і індивідуалізму, які є панівними в тих чи інших епохах. Однак і ці тенденції не виходять поза межі етично-позитивіських ідей М.Грушевського, щодо еволюції і прогресу, які є близькими до думок М.Ковалевського і Г.Спенсера. В даному випадку мається на увазі теорія рівноваги (eguilibration) останнього, згідно якої механізмом еволюції є рівновага, якої намагаються досягнути всі природні і суспільні форми, і в силу якої "людство рухається до все більш раціональної суспільної структури, яка сприяє встановленню все більш повної гармонії між особистісю і соціальним середовищем."[15,c.54] Така рівновага різноманітних тенденцій і факторів, яка так чи інакше прагне встановитись є основою самоорганізації суспільства, і яка заставляє людину шукати найбільш оптимальний варіант життя. Таким чином суспільний розвиток направлений до досягнення найбільш досконалої форми співжиття, якою і є за Грушевським солідарність, і відносини солідарності, при цьому егоїстичні інтереси мають бути подолані для реалізації спільної мети історичного процесу - гуманістичних цінностей, і в загальному - досягнення щастя. З Ковалевським Грушевського єднає ідея прогресу як історичної неминучості, і сутність цього прогресу зводиться до ідеї солідарності, яку необхідно розширювати в людстві, виховуючи її в людині через освіту.

Солідарність є тією "золотою стежкою", золотою серединою, яка випливає із суспільних відносин і відносин культури, і повинна вибирати те, що є універсальним. Таким чином сенс історичного процесу полягає в реалізації універсальних гуманістичних цінностей, які необхідно вибирати із загальної культурної скарбниці людства. За М.Грушевським кожна нація повинна прагнути "…загально-людську культуру,…пересадити на свій національний грунт,…і навпаки - сі національні змагання і потреби справити до поступових течій життя загально-людського, не ламанням і розривом, а культурною еволюцією в нерозривнім контакті з поступовим походом людства."[3,c.97] Поступ в середині окремої спільноти грунтується на компромісі інтересів і цінностей, а поступ спільноти в історичному процесі на компромісі національних і універсальних цінностей, з пріоритетом останніх. Хоча все ж необхідно прагнути рівноваги - "Винахід середньої лінії для заховання національної тяглості при вічнім поступі наперед, рівно з темпом загально-людського походу - річ, яка вимагає великого такту і розваги,…тісних зв'язків з загальнолюдським життям…"[3,c.97] М.Грушевський розглядає історичний процес з точки зору гуманістичних цінностей, де будь-який егоцентризм має бути подоланий, і перш за все має бути подоланий егоїзм самої людини - звідси і наявність в філософії історії М.Грушевського космополітичних ідей і принципів, згідно яких має бути подоланий "національний", "державний", "расовий"[9,c.63] Треба прагнути нового життя, "рівняти йому дорогу, полегшувати втілення в нові відповідні форми…нових вартостей, принесених життю. Той хто вірить і цінить сі нові вартості вищої правди-справедливості…не дасть себе збентежити…недорічностями…, що минаючи сі недорічності ведуть до великої мети."[5,c.51] - а цією метою є "колективна людина", тобто людство, тому людина є сенсом історичного процесу, адже він відбувається через людину і задля людини.

Висновком могли б бути слова М.Грушевського, який пише: "Більше ніж коли небудь відчувається тепер велика виховуюча сила культу людського колективу, неподільного людства, його великих подвигів,… великого вселюдського пантеону,…[9,c.69] І те, що зможе зробити в сім напрямі научаннє історії наблизить нас від тої формули homo homini lupus (людина людині як вовк), котрою фактично живе нинішній момент, до формули homo homini res sacra (людина людині річ свята), котрою рухалось й здобувалось все, що було кращого на землі"[9,c.70].

ЛІТЕРАТУРА

1. М.Грушевський. Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця ХІV сторіччя. Київ 1991
2. Г. Зиммель. Проблемы философіи исторіи Москва 1898
3. М.Грушевський. Наша політика Львів 1911
4. А.Карась. Народ і історія в аспекті поглядів Михайла Грушевського// М.Грушевський і Західна Україна. Доповіді і повідомлення наукової конференції. Львів 1995
5. М.Грушевський. Українська партія соціялістів-революціонерів та її завдання. Київ 1920
6. М.Грушевский. Освобождение Россіи и украінскій вопросъ. Статьи и заметки. С-Петербургъ 1907
7. Т.Ахелїс. Начерк социольогії. Київ-Ляйпціг Б.Р.В.
8. М.Грушевський. Початки громадянства. Генетична соціологія. Відень 1921
9. М.Грушевський. Історія й її соціально-виховуюче значіннє.// М.Грушевський На порозі нової України. Гадки і мрії. Київ 1918
10. Э.Дюркгейм. О разделении общественного труда. Метод социологии. Москва 1991
11. Л.Зашкільняк. Методологія історії. Від давнини до сучасності. Львів 1999
12. М.Грушевський. Про українську мову і українську школу Київ 1991
13. И.Гердер. Идеи к философии истории человечества. Москва 1977
14. Т.Масарик. Ідеали гуманности Львів 1902
15. О.Вайнштейн. Очерки развития буржуазной философии и методологии истории в ХІХ-ХХвв. Ленинград 1979

nationalvanguard


 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»