НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Релігійний фактор історичного процесу в філософії історії Михайла Грушевського

Володимир Будз

Історичний процес в філософії історії М.Грушевського має поліфакторний характер, що само собою випливає з того, що М.Грушевський виходив із еволюціоніських позицій щодо історичного процесу, а також з позитивіського принципу врахування впливу на протікання соціально-історичного процесу всіх можливих факторів. Одним із важливих факторів історичного процесу на думку М.Грушевського є релігійний фактор, який впливає на життєдіяльність суспільства і формування соціальних інститутів. Вчений підкреслює в своїх філософсько-історичних поглядах "…величезне значення релігійної думки - цієї психологічної надбудови життя, для вироблення "перед-законного права", або племінного звичаю - посередника пізнішого права класової держави."[1,с.137] Отже релігія в цілому здатна впливати на життя суспільства, вона впливає на психологічні підстави життя спільноти, і тому "…глибокі зміни в психологічних підставах життя виявляються в релігійних уявленнях."[1,с.292]

Релігія здатна проникати в найглибші сфери людської свідомості і тим самим формувати соціальні відносини, даючи їм морально-етичні виміри, які в свою чергу є найстійкішими і є найреальнішими інструментами соціального регулювання і соціальної інженерії, оскільки сфера морально-етична торкається основних соціальних норм і цінностей, які можна покласти в основу життєдіяльності як окремої людини так і суспільства в цілому. Релігія визначає як соціальний феномен основні пріоритетні цінності того чи іншого суспільства, його духовні прагнення і ідеали, і тим самим коригує поведінку людини, що говорить про потребу в соціально-історичному процесі розглядати і релігійний фактор. Відомо, що будь-які зміни в суспільному житті - економічному, політичному, культурному, починаються із зміни психіки, з зміни свідомості, а свідомість в свою чергу змінюється на рівні світоглядному - через філософські і релігійні парадигми, і релігія в даному випадку може слугувати фактором трансформації соціальних інститутів.

Дослідники відмічають, що в філософії історії М.Грушевського релігійний фактор виконує "культуротворчу роль…", "конституює культурне світобачення і культурну світобудову тієї чи іншої спільноти…", є дієвим в "процесах інституціоналізації певних суспільних відносин, а відтак й в тих чи інших зразках взаємодії."[2,с.34] М.Грушевський в своїх філософсько-історичних міркуваннях підкреслює ту думку, що релігія тісно пов'язана з іншими формами життєдіяльності суспільства, а зокрема з культурою. Так наприклад він відмічає, що "…заходячись коло розповсюдження християнства, Володимир підтримував заразом і зв'язані з ним сторони культурного життя, що були разом з ним нерозлучні - мистецтво і книжну освіту… Християнство було заразом ключем, можна сказати, до цілої тодішньої цивілізації."[3,с.528] В даному випадку М.Грушевський говорить про те, що християнська релігія визначала всі інші форми відносин, які розвивались - культурні, політичні, економічні, правові, мистецькі, наукові і ін., адже дійсно, все Середньовічне життя розвивалось навколо християнства, навколо його основних положень, що так чи інакше, в тій чи іншій мірі слугували інструментом соціальної регуляції, і історія Середньовіччя - це фактично історія християнства.

Розглядаючи історію України він констатує, що одним з найважливіших її моментів було "…заведення християнства, що протягом довгих віків переходячи помалу в народні маси, впливало на народне життя…"[3,с.19] Як бачимо релігійний фактор здатний впливати на протязі довгих віків на протікання історії народу, і бути в тих чи інших періодах точкою в якій перетинаються основні суспільні тенденції. Релігійний фактор став також домінуючим на певних етапах і української історії. Часто на думку Грушевського релігійний фактор здатен акумулювати в собі всі інші. Так він пише: "Український національний рух ХVІ - ХVІІ вв. проходив під знаком релігійним, властиво церковним… В руху цім були сильні елементи відродження національного і культурного…"[4,с.64] Продовжуючи цю думку він пише, що в той час "…церква стала майже єдиним гаслом національним - єдиною установою, що об'єднувала розбиті останки старої Руси."[4,с.68] Той самий розвиток подій він констатує і в іншому місці: "…Прапором релігійним заступається прапор національний, і під окликами інтересів релігії ведеться боротьба задля інтересів національних, політичних, з мотивів класових і економічних…"[5,с.301] Аналізуючи період української історії в який розглядались питання впровадження єдності церков М.Грушевський пише: "Церковні відносини на переломі ХVІ і ХVІІ вв.… стають тим фокусом, в якім збираються політичні, національні, а навіть і суспільні змагання українсько-руської народності…"[6,с.385] М.Грушевський також відмічає, що "…духовенство як сторож інтересів руської віри…, являлося заразом сторожем українського національного життя, національних традицій, національної свідомості, патріотизму…"[5,с.263] Вчений також констатує, що на грунті релігійному був тоді можливий союз різних соціальних верств: "Союз з іншими соціальними українськими верствами на грунті спільної боротьби за церковні й культурні національні вартості перекидав місток через політичні та соціальні розходження…"[7,с.18] - отже релігія в даному випадку, як фактор історичного процесу є вирішальним на тому чи іншому етапі розвитку суспільства. Однак поряд з тим, що релігія є об'єднуючим і консолідуючим фактором історичного процесу, вона також є і фактором диференціації спільноти, оскільки саме релігійні мотиви і релігійні парадигми здатні розділити навіть одну національну спільноту на два ворожі табори, як це було у випадку тих чи інших уній, зокрема 1596 року, де українська спільнота була поділена на ворогуючу православну і греко-католицьку сторони, що пізніше стало предметом і основою як полеміки в сфері духу, так і грунтом реальної фізичної боротьби, де нехтувались таким чином основні християнські постулати і християнська мораль, задля того чи іншого способу віросповідання.

Отже, як бачимо в філософсько-історичних міркуваннях М.Грушевського релігійний фактор відіграє одну з визначальних ролей, акумулюючи в собі національні особливості, а разом з ними - культурні, економічні, політичні. В цьому аспекті Грушевський надає велике значення селянству, яке найбільше на його думку з усіх соціальних верств було наближене до релігії, і яке на думку Грушевського є основою майбутньої України. Разом з тим Грушевський констатує, що село змінюється - "…міняється світогляд, з'являється скептицизм, раціоналізм, а поруч з тим й чиста індеферентність до всього духовного, падає мораль…" М.Грушевський відмічає, що "…справі морального і культурного виховання нашого народу я надаю більшу вагу, ніж політичному питанню…" Як бачимо М.Грушевський найбільше цінує в людині духовну сторону - "…те власне, що найцінніше в людині, чим стоїть і поступає людське життя - ідеалізм, ідейність, готовність для мотивів ідеологічних жертвувати "реальними" вартостями даної хвилі."[8,с.62]

Розв'язуючи в даному контексті співідношення моралі і релігії, М.Грушевський в своїх філософсько-історичних роздумах висловлює наступні міркування: "Я не буду чіпати, чи може взагалі бути мораль без релігії - по моєму не може, але скажу тільки, що запровадити в побуту народнім мораль без релігії, здається, не можна… Матеріаліст не може бути добрим народовцем… Народовець може бути тільки в ідеалістичній, чи то побожній громаді… Релігія… наказує завжди… любити свій народ…" Отже релігійному фактору в процесі становлення народу, національності Грушевський надає велику роль, оскільки релігія є основою моральності, традиції, а разом з тим основою існування соціальних інститутів. В даному випадку М.Грушевський відмічає, що існування народу і збереження його традицій пов'язане з його релігійністю, адже релігійність, а разом з тим і духовність накладає відбиток на спосіб поведінки людини, адже людина, яка керується релігійними принципами не буде всі зусилля спрямовувати на реалізацію тільки матеріальних потреб, але буде мати на увазі і потреби духовні. Матеріаліст, а отже атеїст, на думку М.Грушевського не може бути добрим сином свого народу, оскільки його важко заставити любити свого ближнього і керуватись альтруїстичними принципами в стосунках з іншими, над ним немає ніякого морального вищого закону ніж він сам.

Дослідники відмічають у зв'язку з цим, що "…основну функцію релігії М.Грушевський вбачав ці її здатності бути саме фактором самовизначення особи в світі, дати відповідь на питання про смисл і мету існування людини."[2,с.15] Він вбачав також в релігії "…найважливіший чинник соціальності, солідарності людей…"[2,с.20] Як бачимо релігійний фактор є основою солідарності суспільства, а солідаризм поряд з індивідуалізмом М.Грушевський вбачав як основні тенденції розвитку людства взагалі, і релігійний фактор є тим елементом на якому може грунтуватись суспільне життя.

Проте Грушевський відмічає, що українське життя разом з прийняттям християнства не прийняло "візантійської ортодоксії", і залишалось "…при певній духовній і релігійній свободі - ширшім погляді на віру і мораль." [4,с.8], і релігійні відносини все більше концентрувались на відношенні "людське - вселюдське."[4,с.8] В даному випадку М.Грушевський ствердджує той факт, що українська ментальність приймаючи релігію не розриває з ідеями свободи, і концетрує свою увагу на морально-етичних аспектах християнства, залишаючи дещо осторонь проблеми теологічні. Зрештою проблема унії церков в українській історії розглядалась скоріше з політичного і економічного боку, і каменем спотикання в даному випадку були не питання теологічного характеру, а проблеми політичного і економічного підпорядкування.

Аналізуючи християнство в цілому М.Грушевський пише: "…Як головну зміну в релігійнім світогляді принесену християнством взагалі… я піднесу поняття моральної відповідальності…, - морального балансу людського життя, посмертної кари або заслуги відповідно до моральної суми його… Ідея посмертного воздаяння взагалі здобула цілий переворот в психіці тодішніх людей, наповнивши їх уяву, а разом з тим і творчість масою нових образів і мотивів… Незвичайно важлива також ідея універсальності людства … Поняття ж морального обов'язку до кожної людини без різниці походження було важливим подарунком християнства."[4,с.31] Тобто М.Грушевський оцінюючи християнство наголошує саме на його універсальній морально-етичній стороні, яка в свою чергу може коригувати відносини у суспільстві, вкладати той чи інший сенс в життя людини, в процес побудови соціальних інститутів. Релігія як бачимо здатна впливати на світогляд людини в цілому, а з ним і на її життя і відносини у спільноті. І дійсно християнська мораль без будь-яких перебільшень, стояла біля основ європейських ліберально-демократичних цінностей, які були пізніше проголошені і узаконені в добу Нового часу.

В філософсько-історичних міркуваннях М.Грушевський відстоює ідею універсальної єдності людства, яка притаманна на його думку і християнству. В цьому ракурсі кінцевою універсальною формою соціального співжиття він бачить як "організацію світової федерації праці", до якої можна прийти саме "сільською стежкою" на противагу до марксизму, минаючи "індустріально-робітничу верству…"[9,с.2] Вчений пербував в питаннях державотворення на федералістичних позиціях, що також перегукується з тенденціями християнства до універсалізму і екуменізму.

М.Грушевський відмічає також, що український народ діяв на протязі історичного процесу борючись за "землю і волю", і ця боротьба "давала йому свого роду релігію праці. "[10,с.30] В даному аспекті можна побачити аналогії з протестантським баченням людини і плодів її праці, які є священними, і створення світової федерації праці, має перш за все на меті узаконити результати діяльності людини і суспільства, на які немає права ніхто інший крім самого працюючого, і це тим самим усуватиме конфліктні ситуації. "Релігія праці", яка повинна бути покладена в основу світової федерації, грунтується на повазі до інших людей, до їх гідності, що не суперечить християнським постулатам.

Ми бачили вище, що в філософії історії Грушевський дотримується ідеї універсальності людства і пише, що "…всесвітня історія тепер все більше хоче бути історією всього людства, а не деяких вибраних народів…"[11,с.4] - бачимо, що ця ідея Грушевського не суперечить його поглядам щодо значення людини взагалі, яка є на його думку основною цінністю в історії. Однак людина теж є основною цінністю в християнстві. Вчений пише: "Більше ніж коли небудь відчувається тепер велика виховуюча сила культу людського колективу, неподільності людства…"[12,с.69] Людство є неподільним, неподільним є отже і весь історичний процес, який є ніщо інше як "…похід людства до щастя і правди."[12,с.58] Таке ж щастя і правду намагається дати людині і та чи інша релігія, а саме щастя, як і правду неможливо виміряти матеріально, а вони вимірюються скоріше духовними вимірами. Людина, кожна нація повинна спрямовувати свої зусилля, щоб здобути "добро і щастя людства."[9,с.11] Разом з тим М.Грушевський в своїх філософсько-історичних міркуваннях висловлює ту думку, що історичний процес має розвиватись "…від тої формули homo homini lupus (людина людині як вовк), котрою фактично живе нинішній момент, до формули homo homini res sacra (людина людині річ свята), котрою рухалось й здобувалось все, що було кращого на землі."[12,с.70] Слід відмітити, що історичний процес сам по собі в філософії історії М.Грушевського не розвивається в напрямку освячення людини, але він мав би так розвиватись, і людство повинно докласти всіх зусиль, перш за все у духовній сфері для того щоб зреалізувати дану формулу, і в цьому велику роль повинна відіграти християнська релігія, яка фактично також освячує людину.

Отже в релігійному факторі Грушевський в своїх філософсько-історичних роздумах наголошує на морально-етичній стороні релігії. Ця ідея М.Грушевського є близькою до роздумів Гердера, за яким "…людина створена, щоб засвоїти дух гуманності і релігії."[13,с.107] Отже кінцевою метою історії є людство, людина сама по собі. Прослідковуючи розвиток релігії і її трансформацію в історичному процесі, М.Грушевський пише, що "…релігія бога замінилася релігією богочоловіка, далі йде релігія чоловіка просто, або релігія людства…"[14, с.37] В даному випадку дослідники відмічають, що М.Грушевський прагнув "…створити так звану громадянську релігію, головними постулатами якої були б любов до свого народу, гуманність, висока моральність, демократичність." [2,с.21]

Також відмічається, що Грушевський як "…учений-гуманіст мислив історичний розвиток як висхідну гуманістичного поступу,… й становлення людства у нього постає по суті як здобування людяності."[2,с.22] На думку М.Грушевського відносини у суспільстві повинні виходити з почуття "гармонії індивідуального і соціального, національного і вселюдського."[9,с.1] Він пише, що "мета роду людського, людського існування… є якомога ширший і повніший розвиток залучених у ньому духовних сил і через цей розвиток - якомога ширше… запровадження в життя принципів правди, добра і краси."

Як бачимо Грушевський в своїх філософсько-історичних міркуваннях виходячи з поліфакторності історичного процесу, великої ваги надає релігійному фактору в історичному процесі, який в деяких періодах української історії стає визначальним в соціально-політичних процесах. Однак на думку М.Грушевського історичний процес підкоряється деяким закономірностям і тенденціям зокрема тенденція індивідуалізму і солідаризму. Вчений наголошує на необхідності посилення в спільноті почуття солідаризму, і це також є можливим на основі релігії. У світі діють певні закони, існуює велика кількість взаємодій, фізичних, хімічних, соціальних процесів, однак все ж таки незважаючи на свої позитивіські погляди Грушевський визнає, що "…усе це в'яжеться [ідеєю] однієї творящої думки." З цих міркувань М.Грушевського випливає, що він надає значення не тільки релігійному фактору історичного процесу, який пов'язаний із сферою людської свідомості, з конкретними соціальними процесами, але і констатує вплив на фізичні і соціальні процеси трансцендентного фактору, який є основою єдності світу, тобто говорить, хоч і не безпосередньо, а в художній і образній формі, про вплив "творящої думки", Бога на хід фізичних і соціально-історичних процесів, і тут він відходить від позитивізму, від суворої науковості, залишаючи місце вірі.

ЛІТЕРАТУРА

1. М.Грушевський Початки громадянства. Генетична соціологія. Відень 1921.
2. Л.Кондратик, О.Кондратик М.Грушевський: проблеми суті, функціональності та витоків релігії. Луцьк 1998.
3. М.Грушевський Історія України-Руси в 11т.,12 кн.; том1 Київ 1991.
4. М.Грушевський З історії релігійної думки на Україні. Львів 1925.
5. М.Грушевський Історія України-Руси в 10т., т.6, Нью-Йорк 1955.
6. М.Грушевський Історія України-Руси в 10т., т.5, Нью-Йорк 1955.
7. М.Грушевський Історія української літератури в 6-ти т., 9-ти кн., т.6, кн.1 Київ 1996.
8. М.Грушевський Наша політика Львів 1911.
9. М.Грушевський На село! (Чергові завдання української трудової інтелігенції)// Борітетеся - Поборете. Прага 1920.
10. М.Грушевський Українська партія соціялістів-революціонерів та її завдання. Київ 1920.
11. М.Грушевський Всесвітня історія в короткім огляді Ч.І вид.2 Київ 1917.
12. М.Грушевський Історія й її соціально-виховуюче значіннє.// М.Грушевський На порозі нової України. Гадки і мрії. Київ 1918.
13. И.Гердер Идеи к философии истории человечества. Москва 1977.
14. М.Грушевський Sub divo. Оповідання, начерки, замітки. Київ 1918.

nationalvanguard


 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»