статья

Проблеми формування національної свідомості в філософії історії М.Грушевського

Володимир Будз

Протікання суспільно-політичного процесу в Україні на сучасному етапі багато в чому залежить від тих конкретних історичних передумов, які скласись в українській історії. Для прогнозування майбутнього суспільно-політичного розвитку України, а також для можливого впливу на суспільно-політичні процеси, потрібно перш за все дослідити їх сутність в минулому. В цьому аспекті велике значення мають філософсько-історичні роздуми М.Грушевського, в яких вчений намагається узагальнити особливості суспільно-політичних відносин як на території України, так і поза її межами. Ті чи інші соціальні і політичні процеси протікають в просторі і часі, тобто в історичному процесі, звідси нам необхідно звернути увагу на характер і основні виміри історії в баченні Грушевського.

На думку вченого історичний процес включає в себе історію всіх наявних народів, їх історії і культури, і тому "…всесвітня історія тепер все більше хоче бути історією всього людства, а не тільки деяких вибраних народів."[1,с.4] У філософсько-історичних роздумах Грушевський розглядає історію, як історію культури, оскільки тільки культура, традиція може забезпечувати єдність історії кожного окремого народу, а зокрема українського, бо всі інші форми і вияви суспільного життя можуть загинути, однак культура завжди залишається поки живе народ, і цим самим забезпечує цілісність і неперервність його історії, всіх її періодів. Політичний процес може занепадати, однак народ все ж таки буде жити і творити свою історію, а з нею і свою культуру, яка є при цьому інтегральною складовою частиною загальнолюдської культури.

Головним суб'єктом, двигуном історії в філософії історії Грушевського є народ, а не нація, чи етнос - "…Змінюються політичні, культурні й побутові форми, але народ стоїть во віки. Його еволюція дає тверду провідну лінію в усій змінності зовнішніх форм, і мусить служити головним об'єктом і вихідним пунктом всякого обслідування."[2,c.4] Всі етапи історичного процесу народу є взаємозв'язаними, і будь-яка "…фаза його історії мусить бути докладно вияснена в своїх зв'язках з попередніми стадіями, бо органічна зв'язаність і тяглість народнього життя не переривається вповні ні при яких змінах і переломах, поки живе даний народ."[3,c.VIII] Народ в цьому випадку є зв'язуючою ланкою історичного процесу, тому історичний процес для кожного народу є єдністю і неперервністю його життя, всіх його сфер, яке має свій вияв у культурі - матеріальній і духовній.

Єдність і неперервність історичного процесу реалізується в просторі і часі, а субстратом цієї єдності є культура. М.Грушевський пише: "…Зовнішні політичні і державні відносини… можуть цікавити нас лиш постільки, поскільки вони - безпосередньо чи опосередковано - впливали на національне, економічне, культурне життя українського населення… В історії українського народу взагалі на перший план повинні бути висунені явища економічної і культурної еволюції і прослідковані на всім протязі, доступному для дослідження."[4,c.18] Продовжуючи ці роздуми вчений констатує: "Соціальний і культурний процес становить таким чином ту провідну нитку, яка веде нас незмінно через усі флуктуації політичного життя - через стадії його піднесення і упадку, та в'яже в одну цілість історію українського життя…"[5,c.17]

Саме культура, традиція здатні забезпечувати єдність всіх сфер життєдіяльності суспільства, впливати на свідомість народу і солідаризувати його в історії. На думку Грушевського традиція, як основа культури, "являється підставою тої людської солідарності, на якій живе й розвивається саме громадське життя."[6,с.56] Отже для того, щоб в суспільстві розвивалися процеси інтеграції і диференціації необхідно підтримувати кращі риси в цій традиції, однак не треба бути консервативним, і тому необхідно також враховувати досягнення світової культури, яка є виразником універсальних цінностей.

Культура і свідомість нації формується під впливом різноманітних факторів: "Серед факторів, що визначали національно-культурну своєрідність народу, М.Грушевський бачив і його геополітичну місію, і етнографічну приналежність, і антропологічні риси національних типів, і етнопсихологію, і найрізноманітніші культурні впливи інших країн та народів, і якусь майже невблаганну неминучість долі."[7,c.104] Основними факторами історичного процесу на думку М.Грушевського є народ, територія і культура. З цього погляду характерна для М.Грушевського думка: "Там де дається народ і його культура, шукаємо території; тут територія і культура, або територія, культура і фізичний тип - шукаємо народу - носія тої культури і фізичних прикмет, насельника території. Одинока спільна величина, яка могла б слугувати нам до зведення в одно цих проблем - культура…"[5,c.64] На думку вченого "…географічні, в дальшій послідовності - колонізаційні і економічні умови української території,… в значній мірі… суттєво вплинули на еволюцію його етнічного типу."[4,с.13] Ці думки Грушевського аналогічні ідеям М.Костомарова, який пише: "географічне положення було першою причиною тому, що витворилася між людьми різниця народностей взагалі."[8,с.11]

Досліджуючи філософію історії Грушевського можна стверджувати, що вчений ненаголошує на важливості саме етносу чи нації в історичному процесі, оскільки основним суб'єктом є народ, який так чи інакше є ширшим утворенням ніж етнос і нація, і включає їх в себе. Під визначення народу в філософсько-історичних поглядах Грушевського можна підвести його наступні міркування, в яких він розгортає бачення народу, як феномену, що включає в себе різноманітні нації, етноси, народності, оскільки вчений пише, що є сукупність рис, які ми "…мислимо тепер як український народ: його територію і життя в сучаснім і минулім і ті етнографічно-політичні групи, організації, форми, з яких організувалось це сучасне українське життя."[5,с.2] Слід відмітити, що у роздумах вченого спостерігається також тенденція до ототожнення народу і нації. Цю рису вловлює і Л.Зашкільняк, який пише, що для Грушевського "саме народ-нація складає зміст історичного процесу..."[9,с.151] Тотожність народу і нації в філософії історії Грушевського підтверджує і наступний його вислів, в якому він пише, що народ, який займає територію "з яскраво вираженими етнографічними межами, - по своїх психофізичних властивостях, по особливостях свого приватного і суспільного побуту, які склались історично, по складу економічних відносин, по культурних і суспільних традиціях, являє собою вповні визначену етнографічну і національну особистість…"[10,с.88]

Єдність народу повинна грунтуватися не тільки на основі зовнішніх факторів, але і на певних психологічних факторах, потрібно, щоб "…ця єдність і організація пройшла вглиб і вшир до самого споду українського народу, охопила його, як залізним обручем, щоб він, наш народ, став… міцною зав'яззю, твердим цементом української землі…"[11,с.9] Отже основою існування нації, народу не є межі і кордони, не географічні обставини, а скоріше цінності і почуття, які зв'язують, солідаризують націю в єдине ціле. В народі "…повинне бути розвинене почуття національної, краєвої солідарності, оберігання інтересів трудового люду цілої України, - і виключені елементи шовінізму і нетолеранції до трудової людини раси чи мови"[12,с.18] - пише вчений.

На думку М.Грушевського "…українці мусять всю енергію вложити в те, аби відогріти національне почуття, і з тим - почуття національної спільності, солідарності…"[13,с.121], тобто тут наголошується на свідомому відношенні до національного питання, на усвідомленні своєї національності. Фактором, який формує національну свідомість є культура, яка тісно пов'язана з мовою - "Кожна народність,… свідомо і навіть підсвідомо, якою керує стихійна сила інстинкту, буде все прагнути того, щоб розширити сферу і межі своєї культури… і підняти рівень, інтенсивність, якість цієї культури."[10,с.175] Проте культурою і "…мовою, …справа не обмежується. Український етнічний тип відрізняється від… великорусів і білорусів - також і в інших відношеннях: особливостями антропологічними в вузькому смислі, тобто фізичною будовою тіла… і рисами психофізичними, які проявляються в народному характері, психології, складі сімейних і суспільних відносин."[4,с.14] В результаті впливу природніх умов території на якій проживав український народ утворилось "народне самовідчуття, яке відрізняє тепер навіть зовсім інстинктивно українця, білоруса і великоруса…"[4,с.14] М.Грушевський відмічає, що український народ відрізняється від своїх сусідів "прикметами антропологічними - в будові тіла, і психофізичними - в складі індивідуальної вдачі,… культурі матеріальній і духовній. Ці психофізичні й культурні прикмети,… зовсім виразно зв'язують в національну цілість поодинокі групи української людності супроти інших таких цілостей і роблять з неї живу національну індивідуальність, народ, з довгою історією його розвитку."[5,с.6] Як бачимо на формування національної свідомості впливає не тільки культура, але і фізичні фактори.

В історичному процесі під впливом різноманітних факторів формуються своєрідні характеристики народу, його свідомість і спосіб світосприйняття. Проте українцям потрібно "…не спішити замикатись в який-небудь один круг зв'язків, відносин і впливів, а брати як можна ширше,… все що може бути корисним… Не зв'язуючись ніякими симпатіями чи антипатіями, ніякими упередженнями…"[11,с.149] В побудові суспільно-політичних відносин потрібно виходити також з "…сучасного стану речей, з реальних потреб населення… в дусі істинного демократизму, в інтересах народних мас…"[10,с.87] Національність повинна бути "підставою, грунтом економічного й політичного розвитку, а не об'єктом боротьби."[13,с.26] Кожний народ, кожна нація, повинна розвиватись на своїй національній основі - "чи досягла вона вершин культурності або тільки рухається до них - повинна отримати повну можливість розвитку на своїй національній основі."[10,с.76]

Однак М.Грушевський "…не звужував історичний процес до національної ідеї…, включаючи останню у загальну еволюцію людства до свободи і гуманізму."[14,с.13] Він підкреслював "нежиттєздатність будь-якої суспільно-політичної течії, котра спиралася лише на традиції свого народу і не враховувала досвіду, знань і моральних норм, нагромаджених усім людством у ході історичного процесу."[14,с.18] В даному випадку національні почуття, національна свідомість і культура повинні формуватись на основі загальнолюдських цінностей. За М.Грушевським кожна нація повинна прагнути "…загально-людську культуру,… пересадити на свій національний грунт..."[15,c.97] Національна культура повинна бути "артерією, котрою вливається в дану національну область рух і життя загально-людське…"[15,с.100] Треба "щоб захоплення національними інтересами не розривало контакту українського життя з загальним соціалістичним походом."[16,с.8] М.Грушевський розглядає історичний процес з точки зору гуманістичних цінностей, де будь-який егоцентризм має бути подоланий, і звідси - наявність в філософії історії М.Грушевського космополітичних ідей і принципів, адже М.Грушевському зовсім не бажано "…дістати покоління національних Нарцисів…"[6,с.63]

Проте не варто особливо захоплюватись як "останніми криками" світової моди, "…без всякого зв'язку з своїм громадським, національним життям та його традиціями" так і "національною реакційностю", яка є "…замкнутої в колі своїх національних святощів…, неприступної для всяких впливів і подувів загально-людського поступу."[15,с.97] Вчений пише: "Будемо рішучо поборювати всякі шовіністичні течії… Оборонці української національності не будуть націоналістами."[11,с.104] "…Україна не тільки для Українців, а для всіх хто живе на Україні, а живучи любить її, а люблячи, хоче працювати для добра краю і його людності, служити їй…"[11,с.106] Для Грушевського визначення національності, а отже і національної свідомості не іде від фізіологічних і антропологічних особливостей, а українцем є той, "хто щиро хоче бути з Українцями, і почуває себе їх однодумцем і товаришем, членом українського народу, бажає працювати для його добра. Якого б не був він роду, віри чи звання - це не важливо. Його воля і свідомість рішає діло… "[11,с.112] Свідомість - основний критерій національності - "це власне, й вирішує все і тепер про приналежність до того чи іншого народу, незалежно від того, якого хто роду, якої хто віри, а часом навіть, і якої хто мови."[11,с.114] З таких роздумів М.Грушевського стають зрозумілими і його погляди, щодо "…європейської федерації" [11,с.51] Федералізм - кінцева форма співжиття народів, і тому вчений пише, що "…я й інші нітрохи не журимося повною політичною незалежністю України, не надаємо їй ніякої ваги."[11,с.51] Основне в даному випадку, щоб ця федерація європейська чи будь-яка інша забезпечувала потреби і інтереси тієї чи іншої нації, забезпечувала її автономність. Якщо один народ зростає за рахунок інших - це є "актом насилля над найблагороднішою сферою людського існування, гріхом проти людини і людського духу…"[10,с.175] - пише вчений. М.Грушевський оцінює історичні події і висуває завдання з точки зору інтересів "людського колективу", "національного, і ширшого - загальнолюдського", і тому відносини у суспільстві повинні виходити з почуття "гармонії індивідуального і соціального, національного і вселюдського."[12,с.1] При цьому "кінцеві цілі Українців не можуть розходитись з завданнями загального визволення і побудови життя на вільних і прогресивних началах…"[10,с.5] Національне на думку Грушевського доповнює універсальне - "дрібна культура" дає і свій внесок "…в загально-культурну скарбницю в вигляді певних оригінальних продуктів свого національного культурного життя…" [15,с.98] Кожна національна культура повинна служити "знаряддям поступу і причетності до загально-людських вартостей."[15,с.99] Так само і держава повинна бути побудована на принципах "національного рівноправ'я і вільного розвитку її народностей…" [10,с.VIII] І ці принципи необхідно втілювати в життя "поки дійсно не відімре держава з усіма своїми політичними і національними конфліктами, котрим тепер іще кінця не видно."[16,с.27]

Як бачимо в філософії історії Грушевського формування національної свідомості відбувається під складними впливами як фізичного так і соціального світів, тобто природні умови в яких живе окремий етнос чи нація суттєво впливають на формування його психічних якостей, на спосіб мислення і світосприйняття. Однак формування національної свідомості здійснюється і через культурні впливи, і в даному випадку культурний фактор в філософії історії Грушевського є основним у вирішенні конфліктних ситуацій в міжнаціональних відносинах, які на думку вченого повинні будуватись на основі загальнолюдських цінностей. Поряд з тим що кожна нація повинна брати до уваги загальнолюдські цивілізаційні цінності, вона не повинна втрачати свої особливі національні риси.

ЛІТЕРАТУРА

1. М.Грушевський Всесвітня історія в короткім огляді Ч.І вид.2 К. 1917.
2. 2. М.Грушевський "Малороссійскія пъсни " Максимовича і століття української наукової праці.// Україна. кн.6 К. 1927.
3. М.Грушевський Історія України-Руси в 10т., т.7 Нью-Йорк 1956.
4. М.Грушевский Очерк истории украинского народа. К. 1990.
5. М.Грушевський Історія України-Руси в 11т.,12кн.,том1 К. 1991.
6. М.Грушевський Історія й її соціально-виховуюче значіннє.// М.Грушевський На порозі нової України. Гадки і мрії. К. 1918.
7. О.Рибак Михайло Грушевський і його візія періодизаціїісторії української культури.// Михайло Грушевський. Збірник наукових праць і матеріалів Міжнародної ювілейної конференції присвяченої 125-й річниці від дня народження Михайла Грушевського. Львів 1994.
8. М.Костомаров Дві руські народности. Київ-Ляйпціг 1906.
9. Л.Зашкільняк Методологія історії. Від давнини до сучасності. Львів 1999.
10. М.Грушевський Освобождение Россіи и украінскій вопросъ. Статьи и заметки. С-Петербургъ 1907.
11. М.Грушевський Хто такі українці і чого вони хочуть. К.1991.
12. М.Грушевський На село! (Чергові завдання української трудової інтелігенції).// Борітеся- Поборете. Прага 1920.
13. М.Грушевський З біжучої хвилі. Статті й замітки на теми дня 1905-6р. К. 1906.
14. Л.Зашкільняк Славістика в науковій спадщині та історіософії Михайла Грушевського.// Проблеми слов'янознавства №46, 1994.
15. М.Грушевський Наша політика Львів 1911.
16. М.Грушевський Українська партія соціялістів-революціонерів та її завдання. К. 1920.