НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Проблеми формування національної свідомості в філософії історії М.Грушевського

Володимир Будз

Протікання суспільно-політичного процесу в Україні на сучасному етапі багато в чому залежить від тих конкретних історичних передумов, які скласись в українській історії. Для прогнозування майбутнього суспільно-політичного розвитку України, а також для можливого впливу на суспільно-політичні процеси, потрібно перш за все дослідити їх сутність в минулому. В цьому аспекті велике значення мають філософсько-історичні роздуми М.Грушевського, в яких вчений намагається узагальнити особливості суспільно-політичних відносин як на території України, так і поза її межами. Ті чи інші соціальні і політичні процеси протікають в просторі і часі, тобто в історичному процесі, звідси нам необхідно звернути увагу на характер і основні виміри історії в баченні Грушевського.

На думку вченого історичний процес включає в себе історію всіх наявних народів, їх історії і культури, і тому "…всесвітня історія тепер все більше хоче бути історією всього людства, а не тільки деяких вибраних народів."[1,с.4] У філософсько-історичних роздумах Грушевський розглядає історію, як історію культури, оскільки тільки культура, традиція може забезпечувати єдність історії кожного окремого народу, а зокрема українського, бо всі інші форми і вияви суспільного життя можуть загинути, однак культура завжди залишається поки живе народ, і цим самим забезпечує цілісність і неперервність його історії, всіх її періодів. Політичний процес може занепадати, однак народ все ж таки буде жити і творити свою історію, а з нею і свою культуру, яка є при цьому інтегральною складовою частиною загальнолюдської культури.

Головним суб'єктом, двигуном історії в філософії історії Грушевського є народ, а не нація, чи етнос - "…Змінюються політичні, культурні й побутові форми, але народ стоїть во віки. Його еволюція дає тверду провідну лінію в усій змінності зовнішніх форм, і мусить служити головним об'єктом і вихідним пунктом всякого обслідування."[2,c.4] Всі етапи історичного процесу народу є взаємозв'язаними, і будь-яка "…фаза його історії мусить бути докладно вияснена в своїх зв'язках з попередніми стадіями, бо органічна зв'язаність і тяглість народнього життя не переривається вповні ні при яких змінах і переломах, поки живе даний народ."[3,c.VIII] Народ в цьому випадку є зв'язуючою ланкою історичного процесу, тому історичний процес для кожного народу є єдністю і неперервністю його життя, всіх його сфер, яке має свій вияв у культурі - матеріальній і духовній.

Єдність і неперервність історичного процесу реалізується в просторі і часі, а субстратом цієї єдності є культура. М.Грушевський пише: "…Зовнішні політичні і державні відносини… можуть цікавити нас лиш постільки, поскільки вони - безпосередньо чи опосередковано - впливали на національне, економічне, культурне життя українського населення… В історії українського народу взагалі на перший план повинні бути висунені явища економічної і культурної еволюції і прослідковані на всім протязі, доступному для дослідження."[4,c.18] Продовжуючи ці роздуми вчений констатує: "Соціальний і культурний процес становить таким чином ту провідну нитку, яка веде нас незмінно через усі флуктуації політичного життя - через стадії його піднесення і упадку, та в'яже в одну цілість історію українського життя…"[5,c.17]

Саме культура, традиція здатні забезпечувати єдність всіх сфер життєдіяльності суспільства, впливати на свідомість народу і солідаризувати його в історії. На думку Грушевського традиція, як основа культури, "являється підставою тої людської солідарності, на якій живе й розвивається саме громадське життя."[6,с.56] Отже для того, щоб в суспільстві розвивалися процеси інтеграції і диференціації необхідно підтримувати кращі риси в цій традиції, однак не треба бути консервативним, і тому необхідно також враховувати досягнення світової культури, яка є виразником універсальних цінностей.

Культура і свідомість нації формується під впливом різноманітних факторів: "Серед факторів, що визначали національно-культурну своєрідність народу, М.Грушевський бачив і його геополітичну місію, і етнографічну приналежність, і антропологічні риси національних типів, і етнопсихологію, і найрізноманітніші культурні впливи інших країн та народів, і якусь майже невблаганну неминучість долі."[7,c.104] Основними факторами історичного процесу на думку М.Грушевського є народ, територія і культура. З цього погляду характерна для М.Грушевського думка: "Там де дається народ і його культура, шукаємо території; тут територія і культура, або територія, культура і фізичний тип - шукаємо народу - носія тої культури і фізичних прикмет, насельника території. Одинока спільна величина, яка могла б слугувати нам до зведення в одно цих проблем - культура…"[5,c.64] На думку вченого "…географічні, в дальшій послідовності - колонізаційні і економічні умови української території,… в значній мірі… суттєво вплинули на еволюцію його етнічного типу."[4,с.13] Ці думки Грушевського аналогічні ідеям М.Костомарова, який пише: "географічне положення було першою причиною тому, що витворилася між людьми різниця народностей взагалі."[8,с.11]

Досліджуючи філософію історії Грушевського можна стверджувати, що вчений ненаголошує на важливості саме етносу чи нації в історичному процесі, оскільки основним суб'єктом є народ, який так чи інакше є ширшим утворенням ніж етнос і нація, і включає їх в себе. Під визначення народу в філософсько-історичних поглядах Грушевського можна підвести його наступні міркування, в яких він розгортає бачення народу, як феномену, що включає в себе різноманітні нації, етноси, народності, оскільки вчений пише, що є сукупність рис, які ми "…мислимо тепер як український народ: його територію і життя в сучаснім і минулім і ті етнографічно-політичні групи, організації, форми, з яких організувалось це сучасне українське життя."[5,с.2] Слід відмітити, що у роздумах вченого спостерігається також тенденція до ототожнення народу і нації. Цю рису вловлює і Л.Зашкільняк, який пише, що для Грушевського "саме народ-нація складає зміст історичного процесу..."[9,с.151] Тотожність народу і нації в філософії історії Грушевського підтверджує і наступний його вислів, в якому він пише, що народ, який займає територію "з яскраво вираженими етнографічними межами, - по своїх психофізичних властивостях, по особливостях свого приватного і суспільного побуту, які склались історично, по складу економічних відносин, по культурних і суспільних традиціях, являє собою вповні визначену етнографічну і національну особистість…"[10,с.88]

Єдність народу повинна грунтуватися не тільки на основі зовнішніх факторів, але і на певних психологічних факторах, потрібно, щоб "…ця єдність і організація пройшла вглиб і вшир до самого споду українського народу, охопила його, як залізним обручем, щоб він, наш народ, став… міцною зав'яззю, твердим цементом української землі…"[11,с.9] Отже основою існування нації, народу не є межі і кордони, не географічні обставини, а скоріше цінності і почуття, які зв'язують, солідаризують націю в єдине ціле. В народі "…повинне бути розвинене почуття національної, краєвої солідарності, оберігання інтересів трудового люду цілої України, - і виключені елементи шовінізму і нетолеранції до трудової людини раси чи мови"[12,с.18] - пише вчений.

На думку М.Грушевського "…українці мусять всю енергію вложити в те, аби відогріти національне почуття, і з тим - почуття національної спільності, солідарності…"[13,с.121], тобто тут наголошується на свідомому відношенні до національного питання, на усвідомленні своєї національності. Фактором, який формує національну свідомість є культура, яка тісно пов'язана з мовою - "Кожна народність,… свідомо і навіть підсвідомо, якою керує стихійна сила інстинкту, буде все прагнути того, щоб розширити сферу і межі своєї культури… і підняти рівень, інтенсивність, якість цієї культури."[10,с.175] Проте культурою і "…мовою, …справа не обмежується. Український етнічний тип відрізняється від… великорусів і білорусів - також і в інших відношеннях: особливостями антропологічними в вузькому смислі, тобто фізичною будовою тіла… і рисами психофізичними, які проявляються в народному характері, психології, складі сімейних і суспільних відносин."[4,с.14] В результаті впливу природніх умов території на якій проживав український народ утворилось "народне самовідчуття, яке відрізняє тепер навіть зовсім інстинктивно українця, білоруса і великоруса…"[4,с.14] М.Грушевський відмічає, що український народ відрізняється від своїх сусідів "прикметами антропологічними - в будові тіла, і психофізичними - в складі індивідуальної вдачі,… культурі матеріальній і духовній. Ці психофізичні й культурні прикмети,… зовсім виразно зв'язують в національну цілість поодинокі групи української людності супроти інших таких цілостей і роблять з неї живу національну індивідуальність, народ, з довгою історією його розвитку."[5,с.6] Як бачимо на формування національної свідомості впливає не тільки культура, але і фізичні фактори.

В історичному процесі під впливом різноманітних факторів формуються своєрідні характеристики народу, його свідомість і спосіб світосприйняття. Проте українцям потрібно "…не спішити замикатись в який-небудь один круг зв'язків, відносин і впливів, а брати як можна ширше,… все що може бути корисним… Не зв'язуючись ніякими симпатіями чи антипатіями, ніякими упередженнями…"[11,с.149] В побудові суспільно-політичних відносин потрібно виходити також з "…сучасного стану речей, з реальних потреб населення… в дусі істинного демократизму, в інтересах народних мас…"[10,с.87] Національність повинна бути "підставою, грунтом економічного й політичного розвитку, а не об'єктом боротьби."[13,с.26] Кожний народ, кожна нація, повинна розвиватись на своїй національній основі - "чи досягла вона вершин культурності або тільки рухається до них - повинна отримати повну можливість розвитку на своїй національній основі."[10,с.76]

Однак М.Грушевський "…не звужував історичний процес до національної ідеї…, включаючи останню у загальну еволюцію людства до свободи і гуманізму."[14,с.13] Він підкреслював "нежиттєздатність будь-якої суспільно-політичної течії, котра спиралася лише на традиції свого народу і не враховувала досвіду, знань і моральних норм, нагромаджених усім людством у ході історичного процесу."[14,с.18] В даному випадку національні почуття, національна свідомість і культура повинні формуватись на основі загальнолюдських цінностей. За М.Грушевським кожна нація повинна прагнути "…загально-людську культуру,… пересадити на свій національний грунт..."[15,c.97] Національна культура повинна бути "артерією, котрою вливається в дану національну область рух і життя загально-людське…"[15,с.100] Треба "щоб захоплення національними інтересами не розривало контакту українського життя з загальним соціалістичним походом."[16,с.8] М.Грушевський розглядає історичний процес з точки зору гуманістичних цінностей, де будь-який егоцентризм має бути подоланий, і звідси - наявність в філософії історії М.Грушевського космополітичних ідей і принципів, адже М.Грушевському зовсім не бажано "…дістати покоління національних Нарцисів…"[6,с.63]

Проте не варто особливо захоплюватись як "останніми криками" світової моди, "…без всякого зв'язку з своїм громадським, національним життям та його традиціями" так і "національною реакційностю", яка є "…замкнутої в колі своїх національних святощів…, неприступної для всяких впливів і подувів загально-людського поступу."[15,с.97] Вчений пише: "Будемо рішучо поборювати всякі шовіністичні течії… Оборонці української національності не будуть націоналістами."[11,с.104] "…Україна не тільки для Українців, а для всіх хто живе на Україні, а живучи любить її, а люблячи, хоче працювати для добра краю і його людності, служити їй…"[11,с.106] Для Грушевського визначення національності, а отже і національної свідомості не іде від фізіологічних і антропологічних особливостей, а українцем є той, "хто щиро хоче бути з Українцями, і почуває себе їх однодумцем і товаришем, членом українського народу, бажає працювати для його добра. Якого б не був він роду, віри чи звання - це не важливо. Його воля і свідомість рішає діло… "[11,с.112] Свідомість - основний критерій національності - "це власне, й вирішує все і тепер про приналежність до того чи іншого народу, незалежно від того, якого хто роду, якої хто віри, а часом навіть, і якої хто мови."[11,с.114] З таких роздумів М.Грушевського стають зрозумілими і його погляди, щодо "…європейської федерації" [11,с.51] Федералізм - кінцева форма співжиття народів, і тому вчений пише, що "…я й інші нітрохи не журимося повною політичною незалежністю України, не надаємо їй ніякої ваги."[11,с.51] Основне в даному випадку, щоб ця федерація європейська чи будь-яка інша забезпечувала потреби і інтереси тієї чи іншої нації, забезпечувала її автономність. Якщо один народ зростає за рахунок інших - це є "актом насилля над найблагороднішою сферою людського існування, гріхом проти людини і людського духу…"[10,с.175] - пише вчений. М.Грушевський оцінює історичні події і висуває завдання з точки зору інтересів "людського колективу", "національного, і ширшого - загальнолюдського", і тому відносини у суспільстві повинні виходити з почуття "гармонії індивідуального і соціального, національного і вселюдського."[12,с.1] При цьому "кінцеві цілі Українців не можуть розходитись з завданнями загального визволення і побудови життя на вільних і прогресивних началах…"[10,с.5] Національне на думку Грушевського доповнює універсальне - "дрібна культура" дає і свій внесок "…в загально-культурну скарбницю в вигляді певних оригінальних продуктів свого національного культурного життя…" [15,с.98] Кожна національна культура повинна служити "знаряддям поступу і причетності до загально-людських вартостей."[15,с.99] Так само і держава повинна бути побудована на принципах "національного рівноправ'я і вільного розвитку її народностей…" [10,с.VIII] І ці принципи необхідно втілювати в життя "поки дійсно не відімре держава з усіма своїми політичними і національними конфліктами, котрим тепер іще кінця не видно."[16,с.27]

Як бачимо в філософії історії Грушевського формування національної свідомості відбувається під складними впливами як фізичного так і соціального світів, тобто природні умови в яких живе окремий етнос чи нація суттєво впливають на формування його психічних якостей, на спосіб мислення і світосприйняття. Однак формування національної свідомості здійснюється і через культурні впливи, і в даному випадку культурний фактор в філософії історії Грушевського є основним у вирішенні конфліктних ситуацій в міжнаціональних відносинах, які на думку вченого повинні будуватись на основі загальнолюдських цінностей. Поряд з тим що кожна нація повинна брати до уваги загальнолюдські цивілізаційні цінності, вона не повинна втрачати свої особливі національні риси.

ЛІТЕРАТУРА

1. М.Грушевський Всесвітня історія в короткім огляді Ч.І вид.2 К. 1917.
2. 2. М.Грушевський "Малороссійскія пъсни " Максимовича і століття української наукової праці.// Україна. кн.6 К. 1927.
3. М.Грушевський Історія України-Руси в 10т., т.7 Нью-Йорк 1956.
4. М.Грушевский Очерк истории украинского народа. К. 1990.
5. М.Грушевський Історія України-Руси в 11т.,12кн.,том1 К. 1991.
6. М.Грушевський Історія й її соціально-виховуюче значіннє.// М.Грушевський На порозі нової України. Гадки і мрії. К. 1918.
7. О.Рибак Михайло Грушевський і його візія періодизаціїісторії української культури.// Михайло Грушевський. Збірник наукових праць і матеріалів Міжнародної ювілейної конференції присвяченої 125-й річниці від дня народження Михайла Грушевського. Львів 1994.
8. М.Костомаров Дві руські народности. Київ-Ляйпціг 1906.
9. Л.Зашкільняк Методологія історії. Від давнини до сучасності. Львів 1999.
10. М.Грушевський Освобождение Россіи и украінскій вопросъ. Статьи и заметки. С-Петербургъ 1907.
11. М.Грушевський Хто такі українці і чого вони хочуть. К.1991.
12. М.Грушевський На село! (Чергові завдання української трудової інтелігенції).// Борітеся- Поборете. Прага 1920.
13. М.Грушевський З біжучої хвилі. Статті й замітки на теми дня 1905-6р. К. 1906.
14. Л.Зашкільняк Славістика в науковій спадщині та історіософії Михайла Грушевського.// Проблеми слов'янознавства №46, 1994.
15. М.Грушевський Наша політика Львів 1911.
16. М.Грушевський Українська партія соціялістів-революціонерів та її завдання. К. 1920.

nationalvanguard


 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»