НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Проблеми побудови і взаємовідносин держави та громадянського суспільства
у філософії історії Михайла Грушевського.

Володимир Будз

Українська філософська і суспільно-політична думка у її рефлексіях щодо громадянського суспільства, проблем його побудови і його основних рис є недостатньо досліджена у філософській літературі. Однак з повним правом можна було б говорити про наявність традицій громадянського суспільства в історії ураїнської філософської і суспільно-політичної думки, і навіть про їх існування в реальному житті впродовж української історії.

У соціальній філософії громадянське суспільство в більшості випадків розглядається як альтернатива до держави, яка в своїй основі є апаратом примусу, що тяжіє над самим суспільством, яке його створило. М.Грушевський в своїх історіософських рефлексіях прослідковує цей процес: "…Влада уже відійшла і відокремилась від підвладних, стала над ними як щось зовнішнє і примусове, на місці внутрішньої свідомості обов'язку і солідарності, котрими жила і трималась родо-племінна організація."[1,ст.241] Цією думкою він визначає, що держава є примусом і існує як єдність якраз на основі примусу, на відміну від родово-племінного ладу, де єдність грунтувалася на внутрішній свідомості обов'язку і солідарності, яка в свою чергу базувалась на взаємній симпатії і почутті кровної єдності. Громадянське суспільство як суспільний феномен не терпить примусу над собою і відносини в ньому повинні будуватися на почуттях обов'язку і солідарності, на громадянських нормах (а солідаризм за М.Грушевським поряд з індивідуалізмом є основними визначальними тенденціями в суспільному житті). У цьому відношенні громадянське суспільство є антитезою до держави, оскільки воно повинно будуватись на добровільних засадах, на основі високої суспільно-політичної свідомості, на внутрішньому переконанні і почутті обов'язку, на високому рівні морально-етичної свідомості громадян. Звідси держава постає перед нами як не зовсім досконалий суспільно-політичний феномен, і ця ситуація стає причиною пошуку більш досконалих форм суспільного життя.

В історії людства було багато спроб (теоретичних і практичних) знайти найбільш адекватний способу життя людини суспільства стан, в якому могли б найбільш повно реалізуватись потреби і інтереси громадян. В реальному житті існували різноманітні спільноти - громади, общини, ордени, товариства, братства, які будувалися переважно на міцній ідеологічній основі, на одинакових інтересах і потребах. Проте це були за своїми розмірами (порівняно з розмірами держави) малі громади, які однак були дуже стійкими утвореннями. Отже основою для виникнення більш-менш стійкої спільноти необхідна наявність спільних інтересів, цінностей, мети, ідеології, способу мислення. У державі існує велика кількість таких спільнот зі своїми цінностями, звідси важко знайти точку дотику, тому і виникають проблеми суспільних відносин, і держава змушена утримувати свою єдність через закони які базуються на страсі. Громадянське суспільство теж намагається зрівноважити часто полярні інтереси своїх членів, але знову ж таки для цього необхідні знання у різноманітних сферах (тобто для побудови громадянського суспільства необхідний комплексний підхід). Тут велике значення має знання історичних традицій, норм, звичаїв того чи іншого народу, оскільки вони є істотним фактором єдності громадян, і саме життя суспільства підтримується "...чинниками соціального життя - звичаями, мораллю і релігією."[1,ст.249] Виходячи із цих міркувань в проблемі побудови громадянського суспільства (зокрема на Україні) велике значення мають історіософські ідеї М.Грушевського - історика і філософа історії, який був не тільки дослідником історії але і її тваорцем.

Оцінюючи українську історію із перспективи часу можна відмітити, що в процесі її розвитку виникали і існували такі соціально-політичні феномени як віче, братства, товариства, громади, які в свою чергу можна вважати праобразами громадянського суспільства, адже фактично вони існували на основі тих принципів, які на сучасному етапі кладуться в основу громадянського суспільства - на основах демократизму і лібералізму, де джерелом влади повинен бути сам народ, громада. Ці феномени отже як праобрази громадянського суспільства існували в українській історії.

Феномен народництва (який є найбільш поширений в ХІХ ст.) можливий саме на такому грунті, адже сприйняв ці основні положення і традиції українського суспільного життя. У свою чергу народницькі позиції відстоював у своїй історіософській концепції Грушевський (який був під впливом своїх попередників - Антоновича, Костомарова, Драгоманова) і який вбачав у народі, народній масі свій основний предмет дослідження : "Народ, маса народня, ...є і повинен бути альфою і омегою історичної розвідки."[2,ст.13] Крім того "...Грушевський і його однодумці обстоювали федеральний постулат кириломефодіївців як постулат побудови української держави, що не суперечив її політичній незалежності. В основі української держави 1917-1918 років було поставлене народовладдя з усіма атрибутами демократичної держави, (виділене мною -В.Б.) а сам федералізм українською провідною верствою вважався тоді тією державницькою концепцією, яка віддзеркалювала самостійність і незалежність української нації."[3,ст.196]. Грушевський є прихильником федералізму в проблемі побудови держави, однак сам федералізм - це широке самоврядування, і в своїх крайніх виявах заперечує державу як форму суспільного регулювання. Виходячи з цього критика Грушевського з позицій антидержавництва, сама не витримує критики. Його можна критикувати як антидержавника, який не наголошує на вазі саме національної держави, але він говорить про федеральну державу, яка грунтувалася б основах народовладдя, демократизму, автономії, а не на національних принципах і інтересах. Принцип народовладдя заснований на тому, що джерелом влади є народ, але поняття "народ" не є тотожнє поняттю "нація". Нація за своїми суспільно-політичними ознаками є вужче коло спільноти, ніж народ, який фактично включає в себе різноманітні національні меншини, народності, етноси, які співіснують на певній території. Тому наголошувати на національній державі для Грушевського означає ще більше посилити суперечності в спільноті, адже знову ж таки така національна держава буде апаратом насильства і примусу для меншин.

Мислитель, який стоїть на народницьких позиціях ніколи не буде думати про потребу створення національної держави, (адже народ є сукупністю націй), і база на котрій "...ми можемо розвиватись нормально, зберігаючи нашу фізіономію, наші політичні і соціальні здобутки, нашу державну і економічну незалекжність...може утворитись тільки об'єднанням, щирим (виділено мною-В.Б.) і міцним, правдиво демократичних ...елементів України, без різниці національності."[4,ст.177] Тут мова іде про потребу єдності народу, і націоналізм сам по собі як феномен є чужий для народництва. Однак ця єдність, це об'єднання повинно бути "щирим", тобто фактично базуватись на взаємній симпатії, приязні, на основі спільних інтересів, ідеології. Отож однією з основ держави, інших суспільних інститутів повинні бути певні психічні феномени, а такими звичайно є "солідаризм" і "індивідуалізм"- як визначальні тенденції в розвитку соціуму. В цьому випадку народництво у поглядах на державу має точки дотику із концепцією федералізму, і ця точка дотику - це автономія народу. "У 20-х роках Грушевський наголошував потребу федерації незалежних европейських держав...З перспективи часу,...він своїми федералістичними державними концепціями випередив свою добу бодай на 70 років…"[3,ст.55] Сам же федералізм побудований на основі автономії, а автономія це завжди самоврядування і самовизначення, а отже і відповідальність за свої обов'язки, що можливо при високій суспільно-політичній культурі. Тобто федералізм не є кроком назад у порівнянні з іншими формами побудови держави, чи союзу держав, навпаки він вимагає соціально-політичної зрілості свідомості громадян, і вимагає виконання умов договору не через примус, а через переконання, через почуття обов"язку і відповідальності, що в свою чергу є основами громадянського суспільства, і тут федеральна держава приймає його контури. Федералізм як такий не можливо уявити собі без почуття солідарності, яке є одним із визначальних в теперішньому бутті світу : "Доба, котру переживаємо, стоїть під знаком... повороту до колективізму і солідарності."[1,ст.4].

Однак солідарність і індивідуалізм є взагалі найбільш визначальними тенденціями в розвитку людства. Грушевський наголошує на вирішальній ролі "...в вічних змінах людського життя сеї неустанної конкуренції індивідуалістичних і колективістичних тенденцій і періодичного чергування переваги то одних то других...Се чергування мені уявляється як основа... ритму соціальної еволюції..."[1,ст.4]

В загальному М.Грушевський у розгляді історичного процесу стоїть на еволюційних позиціях, тобто розгляд феноменів і фактів суспільного і культурного буття грунтується як рух від менш досконалих форм до більш досконалих, а сам історичний процес має при цьому прогресивний характер. Народ є більш досконала форма спільноти ніж нація, а солідарність є більш прогресивна форма співжиття ніж індивідуалізм, звідси і федеральна держава, (яка заснована на солідарності) є більш прогресивна форма співіснування ніж держава національна, оскільки вона тяжіє до індивідуалізму, а звідси і до неврахування потреб національних меншин.

Грушевського також критикують виходячи із того, що він в своїй історіософській концепції в розгляді проблем розвитку історичного прогресу, побудови держави і інших соціальних інститутів не надавав великої ваги еліті. В Грушевського еліта не має ніяких переваг перед народом, а сам "народ", "народня маса" розглядається ним не як хаотична некерована маса, а як феномен якому властиві свідомість своєї єдності і різноманітні почуття, і в який еліта є інтегрована, тобто є продуктом народу і соціально-політичних умов, його частиною, причому народ дбаючи про свої інтереси фактично протистоїть еліті. Знову ж таки мислитель який дотримується народницьких традицій не буде надавати еліті великої ваги. Народництво і федералізм стали основою для розгляду проблем побудови держави і громадянського суспільства в історіософії Грушевського. З позиції народу, йому все одно хто буде на верху політичної влади, лише б це не зачіпало його власні інтереси і давало змогу реалізувати свої потреби і цінності, головне, щоб держава не втручалася в його приватне життя (ця ж тенденція характерна і для громадянського суспільства). Також з позицій народництва, яка цінність є в державі, якщо народ страждатиме від такої держави. Крім того обмеження ролі держави у Грушевського свідчить про те, що він надає велику вагу принципу свободи, а держава суттєво його обмежує. Проте у громадянському суспільстві свобода теж є обмежена, однак це скоріше самообмеження зі сторони самого громадянина, який діє на основі почуття обов'язку, а обмеження свободи дій індивіда у державі ініціюється нею ж. У громадянському суспільстві людина сама є творцем своєї долі, а в державі людина починає відчувати залежність своєї долі від держави, від її дій.

Оцінюючи народництво (постулатів якого дотримувався Грушевський) з сучасних позицій, воно під таким кутом зору являє собою прогресивну демократичну тенденцію, адже враховує інтереси і потреби народу його бажання, прагнення. Народ має повне право розпоряджатися своїми внутрішніми справами. За М.Грушевським "...народню масу далеко більше цікавлять переміни громадські, аніж зверхньої політики...Вона мало вважала на переміну зверхности, аби заховані були її громадські, економічні інтереси..."[2,ст.12] Отже для громади є найбільш важливими її власні громадсько-економічні інтереси, аніж інтереси державні, (оскільки громадсько- економічні відносини є грунтом на якому має змогу розвиватись людина, а економічна діяльність є основою самого громадянського суспільства). Тим самим Грушевський у проблемі співідношення держави і громадянського суспільства захищає принцип невтручання держави, політичної влади у справи громадянського суспільства. Він наголошує на тому, що громада (громадянське суспільство) і уряд стояли завжди на протележних позиціях - "...громада з урядом стояли один проти одного не тільки в період давній."[2,ст.13] Крім того він констатує той факт, що політична влада на Україні ніколи глибоко не проникала у сфери громадського життя, а залишалася чимось стороннім і зовнішнім: "...У нас князівсько-дружинний устрій ... залишався чимось зверхнім, досить хистко прив"язаним до народу. Громада зоставалася цілковитим господарем свого грунту, своїх справ, і тільки у зверхніх справах стикалася з устроєм княжим."[2,ст.10] Отож громада (в якій панував вічевий принцип) навіть у давні часи мала свої власні права, тобто вела самостійне життя у різноманітних внутрішніх сферах, і тільки у зовнішній політиці вступала у взаємовідносини з політичною владою. Цей же самий принцип невтручання держави у внутрішні справи громадянського суспільства і спільне вирішення зовнішніх проблем характерний і для сучасних теорій, які стосуються проблем громадянського суспільства. Громадянське суспільство залишає за державою переважно зовнішню сферу суспільних відносин, обмежуючи її вплив на господарську, економічну, культурну, релігійну, соціальну внутрішню сфери життєдіяльністі, де відносини регламентуються на основі почуття обов"язку, на високій свідомості громадян, на культурних, моральних, релігійних нормах моралі. Сам устрій державний "...по всі часи цікавий нам переважно тим, на скільки він впливав на стан народу, і на скільки сам підпадав під вплив громади й наскільки відповідав її бажанням і змаганням...Відповідно цим принципам...ми завжди повинні мати своєю вихідною точкою народню масу."[2,ст.13] Держава, у історіософській концепції Грушевського є щось зовнішнє по відношенні до народу, до громади (зрештою і для громадянського суспільства), адже народ може існувати і без власної держави (що і довела нам українська історія в реальному її вимірі). Народ складається із громад, які діють на основі демократичних принципів, і тому фактично вивчення історії народу - це вивчення тих суспільних утворень які виникають в його лоні, а отже це вивчення громадянського суспільства, тобто у своїй історіософії Грушевський вивчає не державу, а громаду, народ, зрештою громадянське суспільство, форми прояву його життєдіяльності.

Звичайно, що сам Грушевський не є теоретиком громадянського суспільства, однак є важливим той факт, що він у своїх історіософських роздумах констатує факт існування його трвдицій в реальному житті суспільства, вказуючи на їх основні риси, і розмежовуючи сфери впливу державної влади по відношенню до громадянського суспільства.

Під наведеним вище кутом зору ще раз прояснюється історіософська позиція Грушевського щодо того, що творцем історії є народ, громада, адже сам герой, еліта, політична влада (якими є князь і дружина) самі поза громадою не можутьт творити історію, оскільки вони протистоять одне одному, і часто народ повстає проти держави і має на таке повстання повне право, адже автономія, свобода, рівність, принципи лібералізму і демократизму є його невід'ємними, природніми атрибутами, без яких він втрачає своє обличчя і гине як суспільний феномен, і народ прагне реалізувати їх в дійсності. "...На очах історії нашої - маси пробують запровадити лад громадський, відповідний своїм жаданням, своїм ідеалам рівноправності і автономії."[2,ст.12] Однак ці ідеї, права і ідеали є властиві і громадянському суспільству і є його незмінними супутниками, оскільки тільки у суспільстві яке побудоване на таких принципах поважається особа і її права і існує рівноправність усіх громадян. Сама ж рівноправність свідчить про те, що ніякої дискримінації ні в расовому ні в національному плані не може бути в громадянському суспільстві.

В історіософії Грушевського ідеї рівноправності і автономії є об'єднуючим фактором самої реальної історії народу, і долаючи хронологічні рамки ці ідеї створюють єдність, неперервність, континуальність самого ісчторичного процесу. Грушевський пише: "Я вийшов за межі хронологічні свого курсу, щоб показати, як тісно й нерозривно сполучені між собою всі періоди історії Руси, як одні і тіж змагання народні, одна і та ж головна ідея (ідея автономності і рівноправності -В.Б.) переходить через увесь той ряд віків, в так одмінних політичних і культурних обставинах. Тільки з зазначеної точки нам ясно визначиться ця єдність, цей зв'язок і замінить механічне сполучення окремих періодів, (ідеї є основою єдності історії). Народ, маса народня зв'язує їх в одну цілість... Він з своїми ідеалами і змаганнями, з своєю боротьбою... - є єдиний герой історії. Зрозуміти...його бажання й ідеали - є мета нашої історії"[2,ст.13] У цьому ракурсі ідеали і бажання - автономії і рівноправності (тобто прагнення реалізувати такі стани в суспільному житті) є одним з рушійних факторів історичного процесу. Проте ці ідеали існують не самі по собі, але у формах суспільної свідомості, яка є впливовим фактором історичного процесу, оскільки дає спільноті певну мету, ідеали, прагнення, орієнтує людину в діяльності. В загальному спільнота прагне до громадянського суспільства, як певного природнього стану існування, адже тільки в ньому реалізуються ці ідеали. Отже в такій абстрактній і загальній формі саме громадянське суспільство стає істотним фактором історичного процесу, а історія народу розвивається як діяльність по його впровадженню, тобто впровадження ідеалів рівноправності і автономії, народовладдя є реалізацією громадянського суспільства. В такому випадку ідеологію, ідеали, моральні норми почуття і ідеали є суттєвим фактором історичного процесу. Грушевський пише: "...Стадія українського життя, в яку ми ввійшли, вимагає високого морального настрою, спартанського почуття обов'язку, певного аскетизму і навіть героїзму від українських громадян...Хто хоче бути гідним громадянином, той мусить видобути з себе ці моральні сили. Царство свободи здобувається також сильним примусом над собою, як і царство боже..."[4,ст.137] Отже народ, як творець історії повинен володіти цими вартостями і рисами, а "примус над собою" означає обмеження своїх матеріальних потреб на користь духовних. "На перконання Грушевського, історія діє через дух і вартості у їхньому далеко не матеріальному вимірі. Центральними виявляються вартості моральні..."[5,ст.265], тобто власне вартості громадянського суспільства - свобода, рівноправність, самостійність, справедливість. Ці ідеали суспільного життя створюють грунт для плюралізму поглядів і ідей у спільноті, що є також характерною рисою громадянського суспільства. Щодо життя українського народу Грушевський теж констатує його плюралізм:"Народне українське життя...залишалось завжди при певній духовній і релігійній свободі - ширшім погляді на віру і мораль."[6,ст.8], а духовна і релігійна сфери якраз і вимагають такого плюралізму, і якщо він існує в них, тоді це свідчить і про його наявність і в інших сферах життєдіяльності суспільства - економічній, науковій, політичній, соціальній, культурній, і т.д. Такий констатований плюралізм свідчить також про наявність традицій громадянського суспільства з його визначальними принципами до будь-якого теоретизування в реальному житті українського народу, тобто вони вже реально існувало, а вже потім виникають роздуми щодо цього феномену. Виходячи з цього можна припустити, що громадянське суспільство є природнім феноменом, і виникає воно само по собі в ході розвитку соціуму в результаті проб і помилок, і розгортається як одна з найкращих суспільних форм співжиття громадян, і в ньому якраз є наявними такі почуття, які притаманні самій природі людини - солідарність, симпатія, обов'язок. Тому ідея громадянського суспільства є такою живучою, адже воно не є штучним утворенням, яким є в переважній більшості випадків держава (яка є територіальним феноменом і може зникати і виникати, або ж зовсім не існувати в історії того чи іншого народу), воно є скоріше духовним феноменом. Крім того держава є продуктом договору між людьми, а громадянське суспільство скоріше виникає спонтанно, є загальнолюдським феноменом, цінності і інтереси якого кожен має в самому собі, в своїй власній свідомості і визнає їх як важливі для іншого; тому і існували різні форми держави з різними правовими договорами і відносинами між громадянами, однак образ громадянського суспільства є універсальним для всього людства на протязі всієї його історії. Таким чином викреслюється чітка відмінність двох суспільно-політичних феноменів - держави і громадянського суспільства, база першого з яких - штучні норми і закони, другого - норми, які випливають з самої природи людини як біосоціальної істоти, і які є для всіх народів зрозумілими і стабільними, адже природа людини не зважаючи на антропологічні відмінності є в своїй сутності одна і та ж. Громадянське суспільство сповідує загальнолюдські цінності, а держава часто іде проти спільноти, оскільки є можливість для різноманітних зловживань.

Держава "...стоїть над людністю,... фізичним та психологічним примусом змушує її виконувати свою волю."[1,ст.250]. Але будь-який примус фізичний чи психологічний - це обмеження свободи, яка є визначальною для громадянського суспільства. Тут мислитель зображає існуючу державу як таку, яка поділена на два рівні, два прошарки пануючий і той над яким панують, тобто народ в такому випадку є розділений на дві частини, однак він окреслює її майбутні контури: "...Держава - це суверенний союз народу, який шляхом планової діяльності зверхніми засобами задовільняє індивідуальні, національні і загально людські солідарні інтереси в напрямі поступового розвитку громадянства."[1,ст.251],(виділене мною-В.Б.). Така держава мала б згладжувати суперечності в суспільстві, і тим самим давати можливість для "розвитку громадянства", громадянського суспільства, виконуючи наступні завдання: "завдання...охорони прав, інтересів і впливів економічно слабших, регуляції економічних і політичних прав на їх користь, створення можливо сприятливих інтересів для праці активної... Бажаємо перебудови всієї державної й соціальної будови в інтересах можливо збільшеної продуктивності і можливо рівномірного розподілення її продуктів між громадянством."[4,ст.170] Знову ж таки тут повинен бути втілений принцип рівності. Сама потреба в державі відпадає, якщо громада, народ, може обійтись власними силами в реалізації цих завдань без будь-яких посередників в формі державних установ, інститутів, організацій, (а зрештою і без самої держави). Держава не є якимось обов'язковим еволюційним етапом в розвитку соціуму, вона лише засіб, яким можна при певних умовах і знехтувати. "...Ставлячи... завдання нашій державності ми, свідоме громадянство,...менше всього можемо стати супроти неї на позиції laissez faire, iaissez passer (позиція невтручання -В.Б.) - залишити кермування державою, будування державного ладу, охорону державних інтересів новій українській бюрократії, самій чи на спілку з провідними партійними групами, фракціями правлячих партій.

Ми всі, все свідоме громадянство повинні вважати це все своїм ділом, не випускати з своїх рук - і стати елементом державним."[4,ст.171](виділене мною-В.Б.) Фактично тут Грушевський закликає громадянство, народ взяти владу безпосередньо в свої руки без будь-яких посередників, і в цьому випадку держава ототожнюється з громадянським суспільством, оскільки не існує самого державного апарату і народ в такому випадку реалізує свої права безпосередньо. Це положення є досить цікавим в історіософії Грушевського щодо проблеми побудови і взаємовідносин держави і громадянського суспільства, адже держава тут приймає контури і риси спільні з громадянським суспільством, в якому проблеми суспільних відносин вирішуються самою громадою. "Наша держава не може опиратись на ті органи й підстави, на які опираються держави іншого типу та за їх допомогою й посередництвом виховують чи обробляють своє громадянство в патріотизмі чи в лояльності до своєї держави... Ми відкидаємо поліційно-бюрократичний устрій й хочемо оперти нашу управу на широких основах самоврядування..."[4,ст.172]

Отже народ повинен зберігати державу доти, поки вона створює сприятливі умови для розвитку своїх громадян, і в конфліктах народу і влади "...вина лежить на стороні влади, бо інтереси трудового народу - це найвищий закон всякої громадської організації, і коли в державі цьому народові не добре, це його право порахуватися з нею."[7,ст.31]

Дивлячись із перспективи часу і оцінюючи бездержавність українського народу в різноманітних періодах його історії, феномен того, що він не був асимільований іншими народами можна пояснити тим, що в цьому випадку роль збереження традицій, мови, культури загалом переймає на себе не держава, а інші суспільні утворення в формі братств, громад, товариств і навіть церкви і церковної громади, які стають осередками суспільного життя і виконують такі ж функції, які виконує держава. М.Грушевський пише, що "...упадок власної державності та різноманітні репресії,...зробили з ...церкви свого роду національний символ : вона стала властиво одинокою національною установою, яка об'єднувала всі частини і всі верстви народу."[6,ст.390]

Вище вже наголошувалось на тому, що Грушевський стояв на позиціях народництва створюючи свою історіософську концепцію, і що основні ідеї він перейняв і осмислив від своїх попередників - діячів кирило-мефодіївського товариства, Костомарова, Драгоманова, Антоновича. Ці погляди були грунтом на якому розвивалась історіософська концепція Грушевського, і перебуваючи на позиціях народництва, Грушевський в деяких випадках ігнорував питання державності. Він вважав, що перш за все "...мусить бути забезпечена народна сувереність (виділене мною -В.Б.,-(цікавим є сам термін "народна суверенність" на противагу до суверенності держави)) поки дійсно не відімре держава з усіма своїми політичними і національними конфліктами, котрим тепер ще кінця не видно."[3,ст.89] Отже в своїй історіософській концепції Грушевський надає перевагу народній суверенності перед суверенністю державною, оскільки дійсно справжнім сувереном повинен бути народ, при цьому держава є лише інструментом в руках суверена, засіб реалізації його мети. Народ сам повинен обирати ту чи іншу форму правління і співжиття, він творить державу і вона повинна виконувати його волю, а не навпаки. При цьому народ повинен також контролювати діяльність державних інститутів.

Аналізуючи історію українського народу його суспільно-політичні форми існування в минулому і прогнозуючи його майбутнє, будуючи свою державність і виходячи на рубежі громадянського суспільства, розглядаючи проблеми побудови держави і громадянського суспільства і їх взаємовідносин, необхідно брати до уваги історіософську концепцію Михайла Грушевського, в якій розглядаються основні історичні форми існування українського народу, його основні цінності, його права і свободи, якими він керувався на протязі всієї своєї історії і які визначають його життя і тепер, і панують в сучасному суспільно-політичному житті українського народу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Грушевський М. Початки громадянства. Генетична соціологія. - Львів, 1921.-354с.
2. Грушевський М. Вступний виклад з історії України-Руси // М.Грушевський і Західна Україна. - Львів, 1995. - 432с.
3. Винар Л. Михайло Грушевський. Історик і будівничий нації. - Нью-Йорк, - Київ,- Торонто, 1995. - 321с.
4. Грушевський М. На порозі нової України // Хто такі українці і чого вони хочуть. - Київ, 1991. - 342с.
5. Карась А. Народ та історія в аспекті поглядів М.Грушевського // М.Грушевський і Західна Україна. - Львів, 1995. - 432с.
6. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україн. - Львів, 1925. - 324с.
7. Пріцак О. Історіософія та історіографія М.Грушевського. - Київ,-Кембрідж, 1991.-54с.

Wolodimyr Buds

"State and civil society and problems of their interaction in the historiosophical conception of Mikhaylo Grushevsky" This article is under the title State and civil society and problems of interaction in the historiosophical conception of M.Grushevsky. This problem deals with historiosophical problematik. I am going to consider the problems of building the civil society in the historiosophy of M.Grushevsky. Also underlines that civil society and state is the contrast one to another as the civil institutions. State is based on a compulsion but the civil society is based on the feeling of solidarity between its members. Generally speaking M.Grushevsky tries to prove the civil society on the ground of liberalism and democratism.

nationalvanguard


 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»