НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Гегель і Грушевський - дві концепції філософії історії.

Володимир Будз

Для того, щоб порівнювати погляди будь-яких мислителів, необхідно визначити ідейні витоки становлення їх світогляду. Відомо, що на формування філософії історії Гегеля вагомий внесок здійснила епоха Просвітництва, де наголошується на безмежних можливостях людського розуму; відчутними в Гегеля є також і романтичні впливи. Звичайно, що світогляд Грушевського формувався в інших умовах, і тому на концепцію філософії історії М.Грушевського прослідковуються впливи "…О.Конта,… Г.Бокля, …Г.Спенсера, …Марі Кондорсе…, Е.Дюркгейма, Л.Леві-Бруля, В.Вундта." М.Грушевський був ознайомлений також з працями таких вчених як: - Токвіль, Ковалевський, Карлейль, Ранке, Шефлер, Спенсер, Стасюлевич, Флінт, Рохоль, Майєр, Тейлор, Леббон, Морган.

На сторінках своєї книги "Початки громадянства. Генетична соціологія."(Відень 1921) Грушевський полемізує з такими визначними представниками західно-європейської наукової і філософської думки як: Конт, Сен-Сімон, Енгельс, Морган, Монтеск'є, Бокль, Спенсер, Мілль, Гоббс, Дарвін, Маркс, Тард, Тейлор, Гумплович, Карлейль, Дільтей, Ріккерт, Зіммель, і ін. Деякі аспекти формування філософських і світоглядних позицій Грушевського можна простежити читаючи "Щоденник", опублікований Л.Зашкільняком. Тут окреслюється коло бібліографічних джерел з якими був знайомий Грушевський, а також коло осіб з якими він спілкувався. Тут же на сторінках "Щоденника" М.Грушевський пише, що перекладав праці Гегеля , і цей факт має вагоме значення для інтерпритації філософсько-історичних поглядів вченого. В дослідженнях спадщини Грушевського відмічаються впливи на нього "…Гегеля, К.Маркса,…" , звідси цікавою є спроба порівняльного аналізу філософсько-історичних поглядів Гегеля і Грушевського.

Про вплив філософії історії Гегеля і Гердера на формування власного світогляду, Грушевський відмічає у "Споминах": "На перший початок я скомбінував собі приціл національності з провіденціалізмом. Гердерів образ людства в формі арфи, на котрій різні народності являються струнами і від наявності цілості й повнозвучності їх залежить повнота акорду людського життя, вселюдської культури. Треба зберігати сі струни, дбати про повноту розвитку і життя кожної національності, щоб культура людства гучала повними могутніми акордами, і очевидно, передуім сей обов'язок спадає на свідомішу частину народу… В поміч підоспіла історіософія Гегеля - його космічний дух, що усвідомлює себе в людстві, і різні національні культури являються різними стадіями чи ступенями сього космічного усвідомлення. За світом германським має виступити на арену світової творчості і свідомості світ слов'янський, і в нім поруч народності великоруської повинна в повній мірі розгорнутись і проявити себе народність українська. В такім освітленню служіння національному життю, національній культурі діставало санкцію майже релігійну!" При цьому М.Грушевський відмічає, що його "…світогляд формувався в поміркованім ліберальнім напрямі з народницькими ухилами, з культурно-національною закраскою."

На формування філософсько-історичних поглядів Грушевського вплинув також і романтизм, біля джерел якого безперечно перебував і Гегель, а романтизм надає велике значення духовному життю народу. Для філософії історії Гегеля і Грушевського характерна романтична ідея культурної єдності людства і ідея "народного духу", який творить свою державу, і сутність якого проявляється в державі і суспільно-політичних формах, інститутах. Спільним для Гегеля і Грушевського є теж бачення народу як оригінального творця культури, і бачення історії як боротьби культур, тому для Грушевського хід історії - це часто "перехід культурних здобутків" від одного народу до іншого. Проте Гегель абсолютизує цю боротьбу, вважаючи, що перемагає сильніша культура, яка є виявом сильнішого духу, а М.Грушевський навпаки говорить про значення в історії кожного народу.

Для Гегеля суб'єктом історії є абсолютна ідея, яка і забезпечує єдність людства. Поряд з тим Грушевський бачить основним суб'єктом історії народ, однак він теж не заперечує універсалізм історичного процесу, і бачить історію, як історію людства, хоча і не ділить народи на "історичні" і "неісторичні" по ступеню внеску духовного доробку в культуру і по ступеню осягнення своєї державності, як синтезу суспільно-політичних відносин, як це робить Гегель. Саме в цьому питанні у філософії історії Гегеля і Грушевського можна побачити відмінність, оскільки Грушевський стверджує, що альфою і омегою історичного дослідження повинен бути народ, і пише, що "...ми завжди повинні мати своєю вихідною точкою народню масу" , а не державу, не політичний аспект, а культурний, оскільки саме культурні цінності є джерелом об'єднання народу, якщо сам народ немає своєї державності.

Слідкуючи за історичним розвитком ураїнського народу і його складових, Грушевський констатує, що "вони витворили в своєму суспільному процесі питомі їм культурні й соціальні цінності, що єднають їх в органічну суспільність націю… В творенні тих цінностей не переставав український народ і тоді, як тратив державну незалежність..." Саме тому можна побачити "…зв'язок поглядів Грушевського з філософією історії Й.Гердера…" , оскільки він розглядає історію як історію культури, бо вона залишається навіть тоді коли гинуть державні форми існування народу. М.Грушевський пише, що "...для кого держава є альфа і омега всього історичного процесу, той не може інакше цінувати сей громадський рух як тільки за історичний регрес, за вельми сумне збочення громади з правдивої стежки, тяжку історичну помилку." Для М.Грушевського устрій державний "...по всі часи цікавий… переважно тим, на скільки він впливав на стан народу, і на скільки сам підпадав під вплив громади й наскільки відповідав її бажанням і змаганням..."

Отже в своїй філософії історії Грушевський наголошує на пріоритеті народу перед державою. М.Грушевський пише: "…Держава це суверенний союз народу, який… зверхніми засобами задовільняє індивідуальні, національні і загально-людські солідарні інтереси…." Саме в цьому аспекті в філософії історії Гегеля і Грушевського існує відмінність, оскільки в першого людина існує заради цілого, індивід заради держави, і тут кожна окрема людина є лише моментом як в становленні абсолютного духу, так і держави: "Визначення і ступені духу, по самій своїй суті мають значення тільки в якості моментів, станів і визначень вищих ступенів розвитку." Тобто кожний окремий вияв духу має значення і значущість не сам по собі, а тільки з точки зору загального, і тут людина як "кінцевий дух" звідси не має абсолютного значення, як це бачимо в філософії історії Грушевського, де формулою соціальних відносин повинна бути формула - homo homini res sacra, тобто людина людині річ свята.

Проте в філософії історії Грушевського, як і в Гегеля, досить чітко виступає державницький аспект, який він поклав "в основу своєї праці… в історіософській формулі тези, антитези й синтези, котрі мають відповідати головним етапам державної долі й змагань народу до своєї держави." М.Грушевський, отже, описує події в руслі гегелівської тези - антитези - синтези, і в його філосоофії історії еволюціонізм поєднується із гегелівською методологією, що помічають і інші автори: "У своєму баченні українського минулого Грушевський скористався гегеліанською структурою. Він уявляв собі українську історію як тезу, антитезу і синтезу."

Можна погодитися з цим твердженням і вважати наприклад в філософії історії М.Грушевського тезою - народ, антитезою - територію, синтезом - культуру, виходячи із його думок: "Там де дається народ і його культура, шукаємо території; тут територія і культура…- шукаємо народу - носія тої культури і фізичних прикмет, насельника території. Одинока спільна величина, яка могла б послужити нам до зведення у одно сих проблем - культура…" Проте М.Грушевський бере тільки методологію Гегеля в дослідженні історичного процесу, а зміст самого історичного процесу в нього має відмінний характер, оскільки відмінним є суб'єкт історії, яким є народ, а в Гегеля як відомо суб'єктом історії є "абсолютна ідея", яка реалізує себе у світ через різноманітні прояви свідомості і втілюється в "абсолютному дусі", яким є людство, людська історія. В філософії історії Гегеля держава - "хід Бога у світі" , це одна з об'єктивацій абсолютної ідеї, це завершена форма соціально-політичних відносин в суспільстві, де особисті цілі тотожні загальним.

Цілісність історичного процесу також випливає в філософії історії Грушевського виходячи із методологічної позиції вченого, яка аналогічна гегелівській тріаді. Як констатують дослідники "…характеризуючи загальний розвиток української історії М.Грушевський вживає Гегелівської тріади: …сі дві доби політичного життя - стару княжу, і новішу - народну (козацьку), можна б назвати тезою і антитезою, що доходить до синтезу в столітті українського відродження." Проте в цілому Грушевський відстоює позицію коливальної динаміки суспільства, де "нормою успішного соціального розвитку… являється паралельний розвиток диференціації і наростання елементів внутрішньої консолідації, або інтеграції… Еволюція по цій формулі виявляється в оцих процесах, які розвиваються паралельно, в такому порядку: а) концентрація (або інтеграція), б) диференціація, в) поступ…" Тобто процес розвитку - це циклічний процес від інтеграції і диференціації до кристалізації і наростання знову процесів інтеграції і диференціації - тут теж певна аналогія гегелівської тріади - теза, антитеза і синтеза.

Для Грушевського є характерним бачення історії як історії людства, яка ніколи не переривалась, як не переривалась історія в Гегеля, оскільки абсолютний дух поєднує в собі всі свої вияви, і тому являє собою історичну цілісність. Погляд Грушевського на історію як історію людства випливає з наступних міркувань вченого: "…Історична наука все більш рішучо переходить на точку погляду історії людства. Вона цінить її цілу, в усіх часах, і в усіх народах." Ідея єдності людства в філософії історії Гегеля і Грушевського базується на романтичній ідеї загальної культурної основи людства. Всесвітня історія - єдиний процес, який можна зрозуміти тільки виходячи із єдності людства, де кожен народ є ланка в історії, однак Грушевський зберігає за народом значущість в історії, незважаючи на ступінь його культурного доробку і розгортанню можливостей духу напротивагу Гегелю.

Під історичним процесом Грушевський розумів передусім соціально-культурний поступ людства, в ході якого кожен з найменших народів вносить свою частку до загальної скарбниці цивілізації. Тому він не наголошував на расових, національних відмінностях народів, на їх "історичності" чи "неісторичності", на історичних правах того чи іншого народу, обмежуючи тим самим національний і державний егоїзм, який характерний для філософії історії Гегеля. Для Грушевського "…всесвітня історія тепер все більше хоче бути історією всього людства…" Звідси всесвітня історія являє собою сукупність культур, є їх взаємодією. В загальному ж всесвітня історія повинна вивчати минувшину "історичних народів", які "брали участь в розвитку людської культури, впливали на історію людства."

Гегель в пізнанні історії робить той же самий методологічний хід, адже історія за ним спрощується, концентруючись у культурних досягненнях, і тому пізнання всесвітньої історії - це відтворення ходу розвитку формоутворень свідомості, яка застигла в культурі: "…Абсолютне знання, або дух, який знає себе в якості духу, повинен пройти шлях спогадів про духи, як вони існують в ньому самому… Збереження їх [в пам'яті]… є історія…" Тобто як пише Гегель "рух, який направлений до того, щоб розкрилась форма знання духу про себе, є робота, яку він здійснює як дійсну історію" - власне історія і розвивається як самопізнання духу, як хід абсолютного духу до самого себе через свої різноманітні об'єктивації. Саме в такому аспекті стає зрозумілим вислів Гегеля - "що розумне, те дійсне; і що дійсне, те розумне" .

Відмінними є погляди і щодо суб'єкту історії, оскільки для Гегеля таким суб'єктом є "абсолютна ідея", "абсолютний дух", який направляє діяльність людини в тому чи іншому напрямі, обманюючи людину, яка думає, що діє вільно. Вбачання суб'єктом історичного процесу трансцендентного фактору в філософії історії Гегеля, яким є абсолютний дух накладає свій відбиток і на проблему свободи волі, і тут людина не є вільна в своїх діях. В філософії історії Грушевського навпаки людина володіє свободою дій. Якщо в філософії історії Гегеля "…визначення і ступені духу, по самій своїй суті мають значення тільки в якості моментів, станів і визначень вищих ступенів розвитку" , то тоді людина не здатна впливати на хід історичних подій, які є розвитком абсолютного духу і протікають в межах його самого, тут людина лише засіб в становленні абсолютного. Людина за Гегелем не може обирати і впливати на історію, оскільки за неї вибір робить абсолют, - в цьому і проявляється своєрідна "хитрість" світового духу. Історія розвивається за логікою і правилами абсолютної ідеї, і не має санкцій на зміну і порушення правил логіки розгортання понять, адже не можливо спинити раціонально розрахований поступ.

В філософії історії Грушевського в історичному процесі людина, народ діє самостійно, виявляє свою волю і свій вибір, і звідси з характеру історичного процесу виключається фаталізм і провіденціалізм, тобто у філософії історії М.Грушевського не існує вищих анонімних сил, які б визначали хід історії. Вчений пише: "Я не прихильник ідей історичного фаталізму і не думаю, щоб певні впливи історичного процесу незмінно, як первородний гріх, впливали потім до закінчення віку на життя даного народу як його фатум. Я вірю в велику силу самовизначення колективного чоловіка, людської громади, і в широку сферу дієвості цього самовизначення."

Для філософії історії Гегеля навпаки характерним є провіденціалізм, згідно з яким в історії здійснюються плани божественного провидіння, абсолютної ідеї, яка реалізується як світовий дух, і де вчинки людей не завжди підпорядковані їх свідомій волі: "У всесвітній історії завдяки діям людей втілюються дещо інші результати, ніж ті до яких вони прагнуть і досягають…; вони добиваються задоволення своїх інтересів, але завдяки цьому здійснюється і дещо інше, дещо таке, що є приховане в них , але ними не усвідомлювалось і не входило в їхні наміри."

В філософії історії Гегеля нівелюється випадковість історії, і вона в цілому є телеологічна, адже історичний процес протікає в умовах панлогізму абсолютної ідеї, за чіткими законами логіки, де в процесі перетворень абсолютна ідея досягає самої себе. У філософії історії Грушевського телеологія відсутня, оскільки тут є місце випадковості, яка звичайно випливає із того, що кожна людина володіє свободою вибору, тому хід історії міг би піти інакше, якщо б якась подія сталась чи не сталась.

У філософії історії Грушевського поступ не є раціонально розрахований вищими силами, і тут все залежить від вибору людини, від її бажання діяти так чи інакше, і саме тому в історії можлива зміна тенденцій інтеграції і диференціації, які можуть привести не тільки до прогресу, але і до регресу в суспільних відносинах. В філософії історії Гегеля панує диктатура абсолютного, його закони, а сам абсолют є вихідним пунктом і кінцевою метою. Звідси, якщо ми вирішуємо проблему законів і закономірностей історичного процесу, то в філософії історії Гегеля звичайно, що такі закономірності існують, оскільки це випливає із того, що розвиток історії - це розвиток абсолютного духу через розвиток логіки понять, який протікає по певних законах. У філософії історії Грушевського навпаки не знаходимо таких чітких законів, оскільки вчений виходив із поліфакторності історичного процесу, і стверджував, що непохитних законів не існує, бо неможливо врахувати всі фактори історичного процесу. В філософії історії Гегель виходив з ідеї прозорості пізнання історичного процесу, (яка є характерна для філософії Нового часу), оскільки абсолютна ідея пізнає саму себе, тобто всі свої вияви, які перебувають у ній же самій. Грушевський вже в своїй філософії історії виходить з модерних позицій в пізнанні історії, де вже історик сам інтерпретує хід історії виходячи із фактів, і саме тому неможливо точно відтворити хід історичного процесу, бо не всі фактори і факти можуть бути враховані, тому прозорості в пізнанні історії не існує.

В філософії історії Гегеля ціль і мета історії, вищі вартості пов'язані з абсолютною ідеєю, яка і є цією метою і вищим благом, а людина лише частка цих сенсів. Цей погляд Гегеля звичайно що випливає з романтичної позиції відчуття божественної повноти та єдності природи і історії, культурної єдності людства, як а ніколи не зникає в історії. Романтичне почуття божественної присутності Бога в природі впливає на розгляд Гегелем історії як втілення у світ абсолютної ідеї і бачення ним раціонального розвитку подій.

Для Гегеля людина має цінність наскільки, настільки вона може осягнути абсолютну ідею, наскільки вона може підпорядкуватись абсолютній ідеї як необхідності, зрозуміти її як необхідність, а отже зрозуміти, що історія є раціонально розрахована, і звідси уже осягнути свободу, яка і є пізнана необхідність, тобто людина є настільки вільна настільки вона пізнає абсолютну ідею як необхідність. Свобода є повне підпорядкування законам абсолюту. Для філософії історії Грушевського навпаки, характерна ідея апріорності свободи кожної людини і кожного народу в історії, а звідси і випливає їх цінність і значущість. В філософії історії Гегеля навпаки значення мають ті народи, які досягли перш за все прогресу в усвідомленні свободи, тобто усвідомленні абсолютного, і тому Гегель розвиває європоцентричне бачення історії, адже Європа зробила найбільший внесок в філософію, яка і є шляхом до усвідомлення свободи, шляхом до абсолютного духу, і яка складає його вищу сферу. Саме тому в філософії історії Гегеля "історичні народи" - це ті, які зробили найбільший внесок в розвиток філософії, в розвиток отже, абсолютної ідеї, і таким народом є народ німецький, що свідчить про національний егоцентризм роздумів Гегеля.

М.Грушевський навпаки настоює на "…переоцінці цих національних мотивів, інтересів і заслуг і обов'язків з становища загального історичного процесу - остерігає від переборщень в національнім егоцентризмі: від надмірної переоцінки своїх національних вартостей, заслуг і інтересів… Зовсім не бажано нашій країні дістати покоління національних Нарцисів…" З морально-етичної оцінки егоцентризм на думку Грушевського, є короткозорим і небезпечним навіть в теоретичній сфері, оскільки "теорією справа не кінчиться. Ми зустрічаємось з дуже прикрими, ганебними проявами… европейської виключності, там де інтереси різних европейських конквістадорів зустрічаються з поза европейськими народами і краями." Тому для вченого "…мета роду людського, людського існування… є якомога ширший й повніший розвиток залучених у ньому духовних сил і через цей розвиток - якомога ширше… запровадження в життя принципів правди, добра і краси." Грушевський пише, що "бiльш нiж коли небудь, саме в теперiшнiм моментi вiдчувається потреба поглиблення iдеї людства…" Необхiдно всiма силами наближатись до формули - "homo homini res sacra (людина людинi рiч свята)…"

Як бачимо в філософії історії Гегеля гуманістичні тенденції долаються тим, що суб'єктом історії є абсолютна ідея, якій все підпорядковане, а в Грушевського тенденції гуманізму яскраво виражені, оскільки кожен народ, кожна людина є для нього значуща і має найвищу цінність. Незважаючи, що в філософії історії вчені займають одинакові методологічні позиції щодо пізнання історичного процесу через культурні досягнення, все ж таки оцінка культурних досягнень тих чи інших народів є відмінна, оскільки для Гегеля значення мають ті народи, що здійснили найбільший поступ в самопізнанні духу, свободи. Спільною для Гегеля і Грушевського є форма протікання історії, яка реалізується в тріаді; спільним є бачення історії як єдності людства, як боротьби і взаємодії культур, що свідчить про спільні романтичні корені їх світогляду, проте зміст історії, його ціннісне навантаження є відмінними, оскільки відмінним в історії є суб'єкт, яким в Грушевського є народ, що може існувати і поза державою, яка в філософії історії Гегеля є вищим втіленням суспільних відносин.

nationalvanguard


 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»