статья

Історичний процес і його виміри в філософії історії Михайла Грушевського

Володимир Будз

Історичний процес досить складне явище. Проблема його складових і рушійних сил - основна із проблем філософії історії, в розгляд якої свій вклад вніс М.Грушевський, досліджуючи історію України і світову історію.

У філософії історії М.Грушевського історичний процес носить поліфакторний характер. Його розвиток зумовлений багатьма факторами, які взаємодіють між собою, є взаємозалежними, творять своєрідну єдність і цілісність життя. При цьому соціальні факти є обумовленими багатьма причинами, які фактично є рівнозначними. Історичний процес кожного окремого народу не є закритим, а вливається в загальний хід історії, у всесвітню історію, яка прагне включити в себе історію всіх народів. Цей підхід до історичного процесу, як до взаємодії культур і цивілізацій випливає також із відстоювання М.Грушевським еволюційного характеру історичного процесу. М.Грушевський у філософії історії намагається прослідкувати еволюцію різноманітних проявів суспільного життя, суспільних інститутів. Він прослідковує "розвиток людського суспільства від його початків до вищих державних форм."[1,c.321], рух "…еволюції народньої творчості і культури…"[2,c.305], "явища економічної та культурної еволюції…"[3,c.446] Дослідники відмічають, що він "був еволюціоністом , для якого історичний процес був процесом, виповнений силою й динамікою…"[4,c.XXVI] При цьому еволюціоніська парадигма відображається на баченні Грушевським історичного і суспільного розвитку, на розвитку суспільних інститутів. Еволюціонізм Грушевського в даному випадку є близький до ідей Г.Спенсера, згідно з якими суспільство, як система прагне до рівноваги, і як система підлягає інтеграційним і диференційним процесам.

Життя, історичний процес, прагне до рівноваги, і той чи іний соціальний факт, відчуття його потреби має місце тоді, коли щодо нього "відчуваються утиски і недостатки…"[5,c.74] На думку Грушевського будь-які процеси - політичні, релігійні, культурні розвиваються в "сторону меншого спротиву"[6,c.54], в напрямку "рівноваги" [7,c.5]. Таким чином еволюційний характер історичного процесу (так само як і природи), складає передумови також для його самоорганізації на основі законів еволюції. Життя, історія при цьому не потребують трансцендентних факторів, а мають в середині самих себе свої рушійні сили для розвитку.

Динаміка і статика життя і історичного процесу в свою чергу теж залежать від його еволюційних вимірів і законів. Ці параметри визначаються перш за все законом рівноваги, також пануванням в житті суспільства тенденцій індивідуалізму і солідаризму, а також внесенням в хід історії людиною власних прагнень і бажань, внесенням нею направленості самого історичного процесу на певні цінності, які в філософії історії М.Грушевського втілюються в гаслі "земля і воля", адже "…боротьба за "землю і волю",…була головним нервом активності українських мас..."[8,c.29] Ці цінності є тим каталізатором, який забезпечує статику і динаміку суспільства, є джерелом і мотивом, який веде народ впливає на його активність в історичному процесі. М.Грушевський констатує, що "історична основа" українського народу, його життя - є "ідеї автономії і федерації", "рівності", "свободи", "справедливості".[9,с.45] В даному випадку ці цінності на думку Грушевського є основою цілісності, тяглості і неперервності історичного процесу, оскільки вони є мотивом дій і прагнень народу - "…тісно й нерозривно сполучені між собою всі періоди історії Руси… Одні і тіж змагання народні, одна і та сама головна ідея переходить через увесь той ряд віків, в так відмінних політичних і культурних обставинах. Тільки з зазначеної точки нам ясно визначиться ця єдність, сей зв'язок і заступить механічне сполучення окремих періодів. Народ, маса народна, зв'язує їх в одну цілість…"[10,c.12] Цінності також є умовою прогресу.

В даному аспекті історичний процес отримує керований, цілеспрямований характер, відбувається в моральних вимірах, адже на думку М.Грушевського "…в соціальнім процесі, перебувають елементи доцільності і моральності…"[11,с.37] Історичний процес звідси не є механічною взаємодією різноманітних зовнішніх факторів, ця механічність втрачається з активною позицією людини, динаміка і статика історичного процесу залежать отже не тільки від комбінації зовнішніх факторів, але до них долучається фактор психічний, який вносить людина, народ. Однак тут народ повинен прагнути "…загально-людську культуру,… пересадити на свій національний грунт,… приладити до вимог своєї суспільності і до обставин життя,… а навпаки…національні змагання і потреби направити до поступових течій життя загально-людського…"[12,c.97]

Історичний процес включає в себе всю різноманітністьі сукупність наявних народів, їх історії і культури, і тому "Всесвітня історія тепер все більше хоче бути історією всього людства, а не тільки деяких вибраних народів."[13,с.4] У філософії історії Грушевський розглядає історію, як історію культури, оскільки тільки культура, традиція може забезпечувати єдність історії кожного окремого народу, а зокрема українського, бо всі інші форми і вияви суспільного життя можуть загинути, однак культура завжди залишається поки живе народ, і цим самим забезпечує цілісність і неперервність його історії, всіх її періодів: "…Змінюються політичні, культурні й побутові форми, але народ стоїть во віки. Його еволюція дає тверду провідну лінію в усій змінності зовнішніх форм, і мусить служити головним об'єктом і вихідним пунктом всякого обслідування."[14,c.4]

Дослідники творчості Грушевського відмічають, що в його філософії історії реалізовані ідеї, які вказують на "безперервність і нерозривність українського історичного процесу від ранньої історичної доби, через середньовіччя аж до нового періоду історії України."[15,с.31] При цьому "історичний процес охоплював цілість діяння і життя українського народу на його усій території у контексті культурного, суспільно-політичного, релігійного, правового і державного розвитку."[15,с.31] М.Грушевський намагався охопити "цілість українського історичного процесу, включаючи культурний, політичний, релігійний, економічний, соціальний, освітній розвиток…"[16,c.14] також "…в контексті загального світового історичного процесу."[16,c.14]

Велику вагу за Грушевським в історичному процесі відіграє психічний фактор, який вносить в історію народ, і тому власне історія не може реалізуватись поза народом, поза сферами його діяльності, поза його прагненнями і бажаннями. В цьому аспекті історичний процес являє собою процес розвитку соціуму, спільноти, процес їх твoрчості і діяльності, оскільки народ є основним суб'єктом історичного процесу. Фактично кажучи історичний процес реалізується як діяльність людини, як взаємодія всіх суспільних груп. О.Копиленко підмітив цю рису в філософії історії М.Грушеського, який на його думку "вбачав у суспільній історії насамперед соціальний механізм її руху…"[17,c.89] Тут його погляди аналогічні поглядам марксизму, а також з поглядами французької соціологічної школи, оскільки історія реалізується завдяки діяльності соціуму, а не інших факторів. На думку Грушевського "…лише соціо-економічне і культурне життя населення… в пов'язанні з його територією й її впливами творило безперервну історію народу."[18,c.104] Саме народ, спільнота забезпечує тяглість, континуальність історичного процесу, тяглість історії, адже в житті народу переломлюється вплив різноманітних факторів, які і творять атмосферу його життя. Головним суб'єктом, двигуном історії є народ, а фактори - тільки умовами його існування, і тому вони не мають для народу фатального значення. Народ в його еволюції, в його розвитку, а отже і в його історичному процесі, при всіх зовнішніх змінах, є основа їх тяглості і неперервності, першоджерелом руху історії, "дійсним першотворцем"[14,c.2], який зв'язує історичні часи. Народ в цьому випадку є зв'язуючою ланкою історичного процесу, тому історичний процес для кожного народу є єдністю і неперервністю його життя, всіх його сфер, яке має свій вияв у культурі - матеріальній і духовній. Єдність і неперервність історичного процесу залежить від єдності і неперервності культури. Культура окремого народу, в свою чергу не є замкнутою, і зв'язана з іншими культурами світу, а це свідчить про їх взаємовплив і взаємозв'язок, що забезпечує також єдність світового історичного процесу людства, його культур і цивілізацій, адже "всесвітня історія тепер все більше хоче бути історією всього людства…"[13,c.4] Отже тяглість і неперервність історичного процесу у філософії історії М.Грушевського випливає з методологічних засад його філософії історії, з еволюційної парадигми, а також від бачення Грушевським історії як історії людства, яка ніколи не переривалась. Звідси єдність і неперервність історичного процесу реалізується також в просторі і часі, і субстратом цієї єдності є культура, а суб'єктом - народ.

Історичний процес у філософії історії М.Грушевського є багатовимірним, оскільки охоплює собою всі сфери житєдіяльності суспільства - політику, культуру, освіту, релігію, економіку, державно-правничий аспект. Звідси також можна говорити про плюралізм форм самого історичного процесу. В історичному процесі народ діє самостійно, виявляє свою волю і свій вибір, і звідси з характеру історичного процесу виключаються фаталізм і провіденціалізм, тобто у філософії історії М.Грушевського не існує вищих анонімних сил, які б визначали хід історії. Вчений пише: "Я не прихильник ідей історичного фаталізму…"[12,с.63] Фаталізм і провіденціалізм виключаються також з філософії історії М.Грушевського еволюційним характером історичного процесу. Однак еволюція є непередбачувана, і ця непередбачуваність проектується і на історичний процес, (бо неможливо врахувати всю сукупність різноманітних і фактично рівноправних факторів), і тому часто деякі події в історії є випадковими, а деякі епохальними. М.Грушевський констатує, що в історії кожного народу, як і в історії людства є моменти, які визначають весь подальший розвиток, і якщо якась подія не відбулась би, то інакше розвивалась би історія - "…Часами…факти так сильно вбиваються в розвій історичних подій, роблять в нім такі переломи, що набирають самі першорядного історичного значення, стають фактами епохальними." [19,c.125]

Для М.Грушевського "характерна тенденція подавати еволюцію українського життя в його саморусі."[20,с.116] Дослідники констатують, що до царини інтересів Грушевського входили "фактори соціальної еволюції, закони суспільного розвитку…"[21,c.28] У цьому зв'язку варто відмітити, що у питаннях антропосоціогенезу, у питаннях виникнення і розвитку людства взагалі, М.Грушевський перебував на позиціях дарвінівського еволюціонізму - "Чоловік перебував довгий процес розвитку від чоловікоподібної мавпи до того, що ми називаємо людиною, homo sapiens."[22,c.26]

Сукупність факторів забезпечує еволюцію народу, яка має тенденцію до гуманізації суспільних відносин, і тому історичний процес має в даному випадку гуманістичну спрямованість. В кінцевому результаті історичний процес має прогресивний і гуманістичний зміст. Еволюціонізм у поглядах Грушевського не є суто механічним, а скоріше етичним, пов'язаним з моральним і етичним вдосконаленням народу, який веде до заміни індивідуальних, егоїстичних тенденцій в житті соціуму до солідарних і альтруїстичних Крім того історичний процес не є суто механічним, оскільки в ньому проявляється свідома воля народу, яка тим чи іншим чином впливає на його динаміку. М.Грушевський висловлює переконання "в існуванні коливальної динаміки суспільної еволюції."[23,с.326] Основою цієї коливальної динаміки історичного процесу і суспільного розвитку є чергування тенденцій індивідуалізму і солідаризму, яке є "основа ритму соціальної еволюції…"[11,c.4] Історичний процес є звідси періодичним, ритмічним, циклічним, оскільки спільнота повертається до одних і тих же тенденцій, і тому "…в сих флуктуаціях або чергуваннях то одної то другої тенденції і в тих формах, в яких розвивався сей процес, виявляється багато одностайності і ритмічності…"[11,c.170] Виходячи з цього, стає зрозумілою і можливість самоорганізації суспільного і історичного процесу, оскільки соціальні форми розвиваються виходячи із цього закону, і розвиток суспільних форм відбувається від простіших до складніших - від перших груп людей до держави. Самоорганізація соціального процесу відбувається на основі закону рівноваги, де розвиток спільноти іде в сторону найменшого спротиву. Соціальний і історичний процес мають рушійні сили в самих собі. Різноманітні сили і фактори взаємодіють між собою, і намагаються прийти до рівноваги. Консенсусу намагаються досягнути і різні групи в суспільстві, в якому панують тенденції солідаризму і індивідуалізму, чергування яких забезпечує саморух суспільства. Цей ритм є також основою футурологічної і синергетичної концепцій М.Грушевського.

Як бачимо історичний процес в філософії історії М.Грушевського є багатовимірним, і всі його вище вказані характеристики випливають з поліфакторності історичного процесу, з його еволюційності.

ЛІТЕРАТУРА

1 О.Бочковський М.Грушевський - як соціолог.// Кооперативна республіка №1-12 Львів 1935
2 М.Грушевський Історія української літератури в 6-ти т., 9-ти кн., т.4,кн.2 Київ 1994
3 І.Франко Причинки до "Історії України-Русі"Ч.1// твори в 50-ти томах, том 47
4 Б.Крупницький М.Грушевський і його історична праця.// М.Грушевський Історія України-Руси в 10т., т.1 Нью-Йорк 1954
5 М.Грушевський Освобождение Россіи и украінскій вопросъ. Статьи и заметки. С-Петербургъ 1907
6 М.Грушевський Всесвітня історія у короткім огляді. У 6-ти ч., ч.2 кн.28 Київ 1996, 283с.
7 М.Грушевський Всесвітня історія у короткім огляді. У 6-ти ч., ч.3 кн.29 Київ 1996, 237с.
8 М.Грушевський Українська партія соціялістів-революціонерів та її завдання. Київ 1920
9 М.Грушевський З біжучої хвилі. Статті й замітки на теми дня 1905-6р. Київ 1906
10 М.Грушевський і Західна Україна // Доповіді і повідомлення наукової конференції. Львів 1995
11 М.Грушевський Початки громадянства. Генетична соціологія. Відень 1921
12 М.Грушевський Наша політика Львів 1911
13 М.Грушевський Всесвітня історія в короткім огляді Ч.І вид.2 Київ 1917, 166ст.
14 М.Грушевський "Малороссійскія пъсни " Максимовича і століття української наукової праці // Україна 1927 кн.6 Київ
15 Л.Винар Михайло Грушевський історик і будівничий нації.Нью-Йорк, Київ, Торонто 1995, 304 ст.
16 Л.Винар Думки про грушевськознавство.// Михайло Грушевський і Львівська історична школа (Матеріали конференції Львів, 24-25 жовтня 1994) Нью-Йорк - Львів, 1995
17 О.Копиленко "Українська ідея М.Грушевського: історія і сучасність. Київ 1991, 182с
18 О.Домбровський Географічний фактор в ранньоісторичній схемі історії України-Руси М.Грушевського // Український історик 1984 №1-4 Рік ХХІ. Нью-Йорк, Торонто, Мюнхен
19 М.Грушевський Історія України-Руси в 10т., т.4, Нью-Йорк 1955, 535с.
20 Т.Панько Концепція української літературної мови в системі науково-культурологічних поглядів Михайла Грушевського // Михайло Грушевський. Збірник наукових праць і матеріалів Міжнародної ювілейної конференції присвяченої 125-й річниці від дня народження Михайла Грушевського. Львів 1994
21 В.Піча, Н.Черниш, Л.Кондратик З історії української соціологічної думки. Львів 1995
22 М.Грушевський Історія України-Руси в 11т.,12кн.,том1 Київ 1991, 648ст
23. Н.Черниш Історико-соціологічний метод М.Грушевського і сучасність// М.Грушевський і Західна Україна // Доповіді і повідомлення наукової конференції. Львів 1995, 350ст.