НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Олег Гуцуляк

Біла, Чорна і Червона Русі

Давньоруські літописи засвідчили цікаві терміни на означення певних частин Русі - "Біла Русь" і "Чорна Русь".

На наш погляд, таємниця їх може прояснитися тільки на основі т.зв. "норманської теорії", згідно з якою правлячу династію Русі утворили представники іншоетнічного походження, а власне - варязького. На думку О. Пріцака, назва "русь" виникла у УІІІ - ІХ ст. на означення княжої дружини (а чому не самих можновладців?!), тобто є суто соціальним терміном. Починаючи з Х ст. "русь" стає осілою, а не перебуваючою у "відрядженнях" на театрах бойових дій. Власне відтоді захоплені варягами території, головним чином Київ, Чернігів та Переяслав, стали називатися "Руссю" .

У Європі варягів чітко розрізняли на "світлих" (по-ірланд. "фіннгалл") та "темних" ("дубгалл") відповідно за походженням - норвезькі та датські, хоча у них була одна мова - датська, у якій говірки (датська та скандинавська) ледь розрізнялися .

На цій основі ми пропонуємо гіпотезу, згідно з якою спершу у Києві, Смоленську, Турові, Пінську, Мозирі, Клецьку, Бересті правили династії норвезького ("світлого") походження та їхня "русь" узагальнено називалася "біла". А династії датчан ("темних") замешкали у Новгороді, Полоцьку, Ростові, Білоозері, Ладозі, Чернігові і їхня "русь" стала називатися "чорна".

Дана гіпотеза дає змогу змінити ракурс погляду на міжусобні війни на початку історії Русі. Вже значно пізніше "чорна русь" із центром у Полоцьку протиставлялася всім іншим "русям", вже остаточно асимільованим тубільними слов'янами, які себе через це стали визначати їх спадкоємцями - "русичами".

Щодо т.зв. "Червоної Русі", то вважаємо, що це визначення західних територій, заселених русичами, виникло після того, як забулася первісна причина іменування Русі Чорною та Білою, та на основі переосмислення в народній уяві назви "земля Червенських городів", оскільки, начебто, центром її було місто Червен, проте його локалізація досі невідома (Я. астернак ототожнив його з с. Чермном на Грубешівщині, а Л. Леже - з с. Червоногородом Заліщицького р-ну Тернопільщини ). Анонім Баварський у своєму "Описі городів і племен на північ від Дунаю" (ІХ ст.) говорить про Червону Русь як землю зеруянів (zeriuani), "quod tantum est regnum, ut ex eo cunotae gentes Sclauorum exortae sint originalem sicut affirmant, ducent", що це "descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii". Цю пізнішу terra de Zervino Й. Маркварт ототожнив із землею Червенських городів .

З причини, що у просторовому коді червоному кольору відповідає поріг будинку, ворота, берег ріки, гора, камінь , то, можливо, термін "червенська земля" переосмислився на означення і як порубіжної території Русі, і як з причини наявності у духовній культурі слов'ян комбінації кольорів - тріадної (червоне або жовте - біле - чорне або синє) або діадної (біле - червоне або чорне) - що є універсальним знаком людської культури і має нейролінгвістичну основу .

Поряд із визнаними наукою ютландськими (датськими, "чорними") конунгами Рюриком, Синеусом і Трувором відомі також скандинавські ("білі") конунги Ререк (Hraerekr), Еймунд і Даг, сини Рінга, короля Упландії (Рінгарікі). Цей ютландський Рерік був осліплений, начебто, своїм суперником - королем Олавом "Святим" ("Хельгі") (1015 - 1028), сином Гарольда Червоноволосого, який, одночасно, був і батком матері Реріка.

Свою покалічену жертву Олав тримав при собі (як сина своєї сестри) і якось у день свята Вознесіння, у церкві, Рерік спробував вчинити замах на короля Олава. За це сліпого невдаху було заслано в Ісландії, де він помер у Кольфскиннії.

"Сага про Олава Святого" розповідає, що у батька Рінга Упландського Дага була ще дочка Рагнхільда, яка вийшла заміж за Рауда з Ейстрідаліру і була матір'ю двох синів - Дага та Сігурда. Останні викривали зловживання королівського намісника Бйорна.

Брат ютландського Реріка Даг ототожнюється нами із засновником Польської держави Мешком (Мечиславом) І на тій підставі, що за свідченнями ватіканських дипломатичних джерел цей володар ляхів мав ще ім'я Дагон або Даг, а його дочка Свентослава - скандінавське ім'я Сігрід Сторрада або Гуннхільда. Р. Хольцман вважає Мешка - Дага вождем власне тих варягів (щоправда, на його думку, датчан), які висадилися в усті Одера, завоювали слов'янські племена союзу лютичів між Одером та Віслою і заснували біля Познані та Гнєзна центр своєї династії . Їхню державу, що сягала пониззя Ельби, знають франкські аннали початку ІХ ст. під назвою Abodriti , тобто "ободрити"- "мешкаючі по обидва береги Одри". Зрештою, кордони їх держави досягли Дунаю і зіткнулися із болгарським кордоном в Дакії. Ободрити характеризуються у джерелах як praedenecenti - "грабуючі та вбиваючі", а сам етнонім зазнав народноетимологічного випрямлення в "обдираючі" (*ob(ъ)-dьrati "обідрати, пограбувати") .

Якщо прийняти фіксовану датську приналежність Дага - Мешка, то цілком вірогідно, що скандинав Даг, син Рінга, перейшов на бік ворогів, зрадив, що й пояснює відсутність даних про його долю у епічних сагах.

Ім'я Дага (Dagr) пояснюється на кельтській основі: дв.-ірланд. dag, ірланд. deagh "добрий" і навіть співвідноситься з теонімами: кельтським Дагда і слов'янским Дажьбог . Якщо Даг і Дажьбог ідентичні як родоначальники Русі (дружинники - "русичі" як "Дажьбожі внуки"), то теж пояснюється причина мовчання про Дага у "Сазі про Еймунда", оскільки свідчення про його долю виявило б змыщення подій саги , бо в ній описано відмову Еймунда (середнього брата) мстити своєму приятелю Хельгові за смерть брата Ререка і побратимів, а тому він мандрує з військом на Русь, яка тоді страждала від міжусобної війни (начебто, між синами Володимира Святого - "Хельга").

Думається, що перенесення подій, пов'язаних із братами (Ререком, Еймундом і Дагом) на триста років пізніше, у часи Ярослава Мудрого (пом. 1054 р.), мотивується політичними міркуваннями, актуальними для слухачів саг. Наприклад, полоцький князь Брячислав Ізяславич (у сазі - Вартилав) іменується рідним братом Ярослава (Ярицлейва) Володимировича тощо. Досліджуючи епоси, слід враховувати політичну коньюктуру, традицію, невпорядковане нашарування історичних переживань, зміщення ситуацій, місць і часу, країн та персонажів. До цього приєднується велика кількість "загальних місць" і традиційних розповідних прийомів . "Зсуви" героїв у інший час взагалі притаманні епосові. Наприклад, відомо що королева Брунхільда з династії Меровінгів (пом. 613 р.) стала прототипом епічної героїні у франкському варіанті "Пісні про Нібелунгів", події якої розгортаються у У ст.

У наймі у Ярослава міг бути тезка Еймунда, з яким ототожнили Еймунда, сина Рінга (аналогічно був ототожнений ободритський Даг - Мешко із лехитським Мешком І) . Цей найманець отримав у володіння Полоцьк (територію "чорної", тобто скандинавам підвладної, Русі) із зауваженням, що у випадку відсутності у того сина - нащадка Полоцька земля повернеться до Володимировичів.

Як відомо, з 891 р. в Данії правив язичеський король на ім'я Хейліго (Хельгі), якого "народ любив за його справедливість і святість" (iustitia, sanctitas) і якого "змінив" християнин Олав "зі Швеції" (не Олав Святий, що жив у ХІ ст.!) зі своїми синами Гнобом (Гнупа) і Гурдом (Гірдом), які після його смерті правили в Данії.

В умовах протистояння скандинавським християнським військам датчани вважали, що "... конче треба було мобілізувати поганські обряди для врятування країни і королівства . Отже, останнього живого члена королівської династії було обрано на роль "хельгі", тобто харизматичного вождя. О. Пріцак вважає, що ним став Лота (дат. lodde, давн.-норв. lodinn "кудлатий", "вкритий довгим жорстким волоссям") Кнут, син короля Еріка ІІ з династії Ільфінгів ("Вовкулак") і що саме він відомий на Русі як Олег Віщий (пор. з англ. lot "жереб", "доля").

Тому видається логічним, що замах, вчинений на Олава (Олафа) "зі Швеції") Рериком десь біля 900 р. був переосмислений на внука Дага, Убивцю Хельгі, якому, як каже сага, "на роду було написано убивати Хельгів". А оскільки Олав Святий - це Хельг (Helgi - "Святий"), то він і скористався ситуацією і звинуватив свого бранця сліпого Ререка з роду Вбивці Хельгі у спробі замаху. Тим більше, що як і Рюрик та Олег - Хельгі, так і Олав Святий (Хельгі) мали стосунок до півночі Русі: сага в "Хеймскрінглі" оповідає про надання Ярославом Мудрим Олаву Хельгі, який втратив своє королівство, в управління Вулгарію (камську Булгарію) та частину Гардаріки (Русі).

Оскільки в традиції харизматичних династій було давати імена предків, то можна допустити, що Даг носив родове ім'я ("титул") Хельгібані ("Убивця Хельгі"). Крім того, датська традиція знає правителя Хельго (Helgo), сином якого був Хрольф Кракі (сер. УІ ст.; Rolvo), а внуком - Гезер (Hother, Haudo). Останнього вбив у поєдинку послідовник бога Одіна Боус (Bous; у різних джерелах наявні такі варіанти імені - Bёo, Beowa, Beowine, Beowulf). Сином Гезера був Рорік (Roric, Roderic, Hrearech), син якого в Кімбрії заснував місто і назвав його Wiburg на свою честь (Vigleth) .

ДАТСЬКА ДИНАСТІЯ ІЛЬФІНГІВ
(за О. Пріцаком)

Ярмерікус
(Германаріх готів; пом. 375 р.)

Бродерус, син Ярмерікуса

Сиуальдус
(Сороальдус), син Бродеруса

Сніо, син Сиуальдуса

Бйорн, син Сніо

Гаральдус, син Бйорна

Гормо, син Гаральдуса

Годфред (Готрікус Олавус)
(пом. 810 р.), син Гормо

Торкілус, син Гормо (посол - норвежець до Біармії)

Невідома на ім'я дочка Гормо

Регіналл (пом. 808 р.), син невідомої на ім'я дочки Гормо

Ерік (Горік) І (813 - 854 рр.), син Регіналла

Гутторн (пом. 874 р.), син Еріка І

Ерік (Горік) ІІ Унгі (пом. 873), син Еріка І

Лота Кнут Хельгі (891 - 900); він же Олег (882 - 922), син Еріка ІІ Унгі

Свен Лангфот (жив у Нормандії у короля Ролло), син Лота Кнута Хельгі

Гардегон (Горм Старий) (пом. 945)
(Гердекнудт Вурм), син Свена Лангфота
(в 930 р. почав відвоювання земель)

Ця генеалогія Ільфінгів в дечому хоч і фантастична, але не слід перебільшувати міру довільності родоводів, бо, без сумніву, як у інших генеалогіях Євразії, тут використані імена, котрі зберегла колективна пам'ять, і, можливо, хроніки, що не дійшли до нас.

Тому стає більш логічною причина демонстрації Олегом - Хельгом киянам сина Рюрика Ігора ("Ось син Рюриків!"), бо норвежець ("білий") Аскольд за деякими літописними варіантами вважався намісником Рюрика (тобто не Рюрика Датського, батька Ігора, а Ререка Норвезького). Цікаво, що в "Сазі про Ньяла" збереглася розповідь як Хільдігунна вмовляє якогось Флосі "всіма чудесами Христа" відомстити за вбивство її мужа Хескульда.

Про те, що Рюрик і Ререк - різні особи, Олег не дав змоги сказати Аскольду та Діру, і навіть у літописах наявне дуже дивне мовчання про батьків і предків засновників династії на Русі, що не притаманне для сучасних їй традицій. Компенсувати цю недостачу намагалися в епоху царя Івана ІУ Грозного, виводячи родовід від цезаря Августа .

У Новгороді, який тоді, за аль-Ідрісі (1154 р.), нази вався Snawbly (Сінауболі, де "-болі" означає "місто"), правив "Сінеус", тобто Сніо, син вуйка Рюрика Гарольда Клака. Він захопив Новгород з причини великого голоду в датських володіннях і розселив довкола міста своїх кріпаків (populares) з числа полабських слов'ян, в той час як Рюрик прийшов у Ладогу як запрошений на престол володарювати чужим для нього народом.

Олег Віщий, безумовно, притримувався того принципу, який значно пізніше висловив Макsавеллі "... Якими б засобами не володіли Ви престолом, які б злочини не довели Вас до цієї цілі, благословення Боже буде над Вами".

Для більшої вірогідності, вважаємо, що саме узурпатор Олег створив Рюрику Ютландському в очах тубілців двох братів - Синеуса і Трувора - за допомогою переосмислення виразів sine hus i thru varing - "рід свій" і "вірна дружина".

Отже, Олег - Хельг оголосив Аскольда узурпатором влади, яка б мала належати синові правителя датського ("чорного") походження, бо Дір - це Бйорн, а Аскольд - Гастінг, діяння яких у Саксона Граматика подано як діяння епічних близнюків Гаддінгів і Бйорн Йарнсід був сином англо - ісландського вікінга Рагнара (Рагнера) Лодброка, популярного у Данії. Епітет Бйорна "вітсерк" (hvit-serkr) - "вдягнений у біле". Вітсерк був suetie principians , володар Суетії, яка лежала у Східній Європі, межувала з Бьйармією (Перм) і до Рагнара нею правили якісь "геллеспонтичі", нащадки володарів Скіфії . Інші назви Суетії - Аустрікі, Аустрвегр, Рейдготаланд та Віндланд - теж стосуються Східної Європи. Вражає те, що Бйорн Вітсерк загинув через обставини, схожі на обставини смерті героя українських дум Байди, на що, на жаль, не звернув уваги О. Пріцак: король Геллеспонту (rex Hellesponti) біля Дуни (Дон ?) Даксон захопив Вітсерка разом з його дванадцятьма товаришами і запропонував не лише життя, а й свою дочку як дружину з половиною королівства в посаг. Але гордий вікінг висловив бажання померти. Довідавшись про смерть сина, Рагнар (пом. 845 р.) став "тужити мало не до смерті", аж поки матері героя Торі, дочці готландського ярла, не вдалося спонукати його до помсти.

Вражає також схожість всього вищенаведеного із полоненням вождя антів Бооза (перетвореного романтиками від літератури на "Божа") королем готів Германаріхом і стратою його на хресті ( володар готів був християнином - аріанином). Ім'я Бооз могло бути передачею Йорданом слов'янського "бусий" - "сивий" ("время бусово" - "сива давнина").

Отже, після Діра - Бйорна Вітсерка міг взяти владу у Суетії якийсь гастінг ( < "газдінгез" < "газдаз" : 1) жіноче волосся або зачіска; 2) "sacerdos muliebri ornatu, тобто, жоноподібні представники третьої функції як покровителі родючості" ) - родич Вітсерка ("аскольд" - "сивоголовий", "білоголовий"). Однак ним не міг бути інший син Рагнара Лодборка, а отже - брат Бйорна Вітсерка на ім'я Сівард .

Датчанин Олег міг оголисити своїх варягів теж "світлою (білою) руссю" ("світлі і великі князі", - як сказано у договорі Олега з Візантією за 911 р.) на тій підставі , що білий колір асоціюється з "производящей" силою - варяги як "мужі" "матері міст Руських", "вінчаються" на пресол, а також, що у слов'янских мовах слово "біла" містило семантику "велика або давня" . Як зазначає спеціаліст з родових систем А. Годло, соціальне значення "благородний, незалежний, свобідний" придане атрибутові "білий" . Крім того, могло накластися уявлення про тотожність поняття "рус" алано-осетинському "урс" - "світлий, "білий", що використовувався і деякими слов'янами (полянами) як ознака станової вищості.

В одній з версій французького епосу "Bueve de Hantone" (кін. ХІІ), відомому на Русі як "Сказання про Бову - королевича", Русь називається "великою" (Roussie la grant) , а у міфологічних системах поняття "біле" та "велике" асоціюється з правою стороною (латин. dexter, ст.-слов. десьнъ, лит. dessine, санскр. daksa, гот. tihswa), тобто сонячним напрямком руху, "шляхом сонця" (гот. wigs, дв.-ісл. vegr, дв.-сакс., дв.-верх.-нім. Weg "дорога, шлях"), в соціальному ж плані - "шляхом Вінчання" , "тропою Трояню" ( нім. Trauung "вінчання, шлюб"), на якій можна отримати нагороду за виконані ратні звитяги. Остання надавалася по жеребу, кожному "русу" діставався свій наділ (латин. sors), свій "аллод" (all- "чистий, весь"; -od- "власність"), " ... чиста власність, mere proprium - за поясненням латинських словників. Наділи роздавалися згідно із заслугами <кожного>. Вождеві дружини, кунігу (на Русі - "князю", -О.Г.), діставалась найбільша частина і зверх цього ... ще інші землі... Власне з розділом землі між дружинниками закінчувалися їх відносини з вожем: дружинники ставали свобідними власниками (на Русі отримували назву "бояри", в Західній Європі - "графи", - О.Г.). Але слід було їм відбивати натиск нових дружин, котрі шукали нових аллодів чи виникали знову із загального руху народів. Цей зв'язок спільної небезпеки і загальних вигод воз'єднував дружинників з вождем. Але у вождя були ще й свої приватні цілі, для котрих він повинен був створити собі особливу дружину (на Русі вони називалися "кмети", пор.: чеськ. kmet "поручник", і їх очолювали "воєводи"; у Західній Європі - "барони", яких очолювали "герцоги", - О.Г.), і цим новим дружинникам роздавав він свої землі: є феод (власне володіння, дане в оплату, від слова fee - "мзда, оплата", що збереглося в англійській мові) власністю, яка дана у винагороду ... Той, хто отримав такий феод, змушений був нести певні повинності... Бувші члени дружини ... прагнули створити собі невелику власну рать; вони слідували прикладу куніга і дробили свої землі , аллоди на наділи, роздаючи їх <у володіння дружинників з військовими повинностями>..." .

З часу християнізації Русі відпала потреба у язичеському контамінуванні "білій" = "великий". На зміну йому прийшло переосмислене поняття "свята" ("хельгів") Русь.

 

nationalvanguard



 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»