НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Олег Гуцуляк

Жорж Батай - філософ сюрфашизму
(Georges Bataille)
(10.09.1897 - 8.07.1962)

Засновник СЮРФАШИЗМУ. Французький філософ.

Народився в департаменті Оверн у містечку Біллом у сім'ї чиновника міської адміністрації. Дитинство провів у Реймсі, учився там у ліцеї, потім - пансіоні в Колеж д'Еспрней, отримує ступінь бакалавра.

З 1914 р. приймає хрещення, стає ревним католиком. Мріє стати священником. В 1916 - 1917 рр. - мобілізований у діючу армію. Після демобілізації навчається на семінарі при єпископстві Сент-Флур.

В 1918 р. видав свою першу книгу "Собор Реймської Богоматері" - панегірик на славу зруйнованого Собору, Віри та Франції. Глибокий інтерес до середньовічного духу змушує його продовжити освіту в Архівному інституті Парижа (Еколь де Шартр). Кращий студент свого курсу, годинами може читати напам'ять тексти середньовічних містиків, від яких переймає смак до латині, тяжкої граматичної побудови фрази та хворобливого зображення плоті.

Зазнає краху у відносинах з коханою, батьки якої відмовляють йому через "погану спадковість" (на момент народження Жоржа Батая його батько Жозеф-Арістід був хворий тяжкою формою сифілісу). Принижений, поганьблений, думає про самогубство, але рятується релігійною екзальтацією та ретельними науковими студіями. В 1920 р. їде в Лондон в Британський музей, де зустрічається з Анрі Бергсоном. Після Лондона декілька днів проводить у монастирі бенедиктинців, "раптово втрачає віру, тому що його католицтво змусило плакати кохану жінку".

Захищає дисертацію по джерелах середньовічної повісті "Орден Рицарства". Отримує диплом архівіста - палеографа.

Їде в Іспанію в наукове відрядження при Іспанській школі вищих досліджень (Каса Веласкес). Захоплюється "іспанським духом" та природою Іспанії. Після повернення стає бібліотекарем Національної бібліотеки.

В 1923 р. захоплюється Прустом, Ніцше та Фрейдом. Знайомиться з Львом Шестовим, стає його учнем, але потім розриває з ним відносини через політичний консерватизм російського філософа.

В 1924 - 1925 рр. знайомиться з письменником М. Лейрісом та художником А. Асоном, близькими до групи сюрреалістів. Стає "мешканцем нічного Парижа" - часто відвідує повій та ресторани. Читає Лотреамона та інших сюрреалістів. Але у стосунках з Бретоном виникає напруження та взаємне неприйняття. Починає захоплюватися Гегелем, переворот у світогляді зробила книга М. Мосса "Есей про дар".

Починає писати підпільну порнографічну прозу (псевдо - "Лорд Ош"). Розробляє головні образи свого теоретичного світогляду: образ "темного ока", ембріона ока на маківці, котрий міг би прямо дивитися на сонце. У статті "Америка, що зникла" виникає образ радісної смерті. Його зачаровує релігія ацтеків, замішана на любові до смерті та жертвопринесеннях. Одружується на Сільвії Маклес, єврейці ромунського походження (після розлучення в 1934 р., вона стала жінкою Жака Лакана). В 1930 р. у них народилася дочка Лоранс.

В 1929 - 1931 рр. - головний редактор журналу "Документи: Доктрини. Археологія. Мистецтво. Етнографія", котрий стає знаряддям у боротьбі проти ідеалістичних тенденцій сюрреалізму. Друкує статті фрейдо-марксистського напрямку ("Архітектура", "Мова квітів", "Матеріалізм", "Обличчя людини"). Залучає до співпраці Р. Десноса, М. Лейріса, Р. Вітрака.

Бретон приймає виклик - і друкує "Другий маніфест сюрреалістів".

В 1930 р. група бувших сюрреалістів (Р. Кено, Ж. Превер, Р. Вітрак, М. Лейріс, А. Кампентьєр) на чолі з Р. Десносом та Ж. Батаєм випускає памфлет "Труп" (на смерть А. Франса), де вождь сюрреалізму Бретон піддається ніщивній критиці. Друкує праці "Низький матеріалізм і гностицизм", "Відхилення природи".

В 1931 р. Ж. Батай переходить на позиції комуністів - демократів, очолюваних Борисом Суваріним (Лівшицем), друкується в їх журналі "Соціальна критика". Видає праці "Критика основ гегелівської діалектики" (у співавтор. з Р. Кено), "Поняття трати", "Проблема держави", "Психологічна структура фашизму". Окремо видає книгу "Сонячний анус", відвідує курси психопатології, семінар Александра Койре філософії Миколи Кузанця та релігійної філософії Гегеля в паризькій Школі вищих досліджень. Зближується з Вальтером Беньяміном.

В 1934 р. відвідує семінар Александра Кожева з "Феноменології духа". Починає писати книгу "Фашизм у Франції", говорить про неминучу перемогу фашизму. Суварін звинувачує у красі руху комуністів - демократів саме Ж. Батая, називаючи його саме "сюрфашистом". Одружується на Колетт (Лаурі) Пеньо, колишній коханці Бориса Суваріна та Бориса Пільняка. Подорожує у фашистські країни - Італію та Німеччину. Пише порнографічний роман "Небесна блакить" (опубл. в 1957 р.).

В 1935 - 1936 рр. французькі сюрфашисти об'єднюються в політичну групу "Контратака: Союз боротьби інтелігентів - революціонерів".Теоретичні основи - антинаціоналізм, антикапіталізм, антипарламентаризм, духовні авторитети - Сад, Фур'є, Ніцше, методологія дій - впровадження у суспільну свідомість міфів, здатних достойно протистояти міфам расового фашизму. Видає журнал "Ацефал: Релігія. Соціологія. Філософія" під гаслом "Свята змова". Серед авторів - Батай, Клоссовскі, Масон. Входить у гурток Жака Лакана. Арештований за скандал, спрямований проти директрора одного з паризьких виховних будинків, звідки втекло декілька дівчат: "Геть каторгу для дітей!" Грає епізодичну роль у фільмі Ренуара "Селянська партія".

В 1937 р. створює таємне товариство "Ацефал", куди входять Клоссовскі, Амброзіо, Вальдберг. "Я вирішив якщо не засновувати релігію, то принаймні рухатися в даному напрямку". "Бути ацефалом (без голови) - означає не бути функцією... Голова, свідомий авторитет Бога, являє собою одну з тих рабських функцій, котрі видають себе за ціль, отже вона повинна бути об'єктом найживішого неприйняття". Розробляє проект заснування Колежу соціології. Видає другий номер "Ацефала" (тема "Ніцше") та третій-четвертий (тема "Діоніс"). Стає віце-президентом Товариства колективної психології. Пише праці "Соціальна структура", "Братства, організації, таємні товариства, церкви", "Соціологія святого у сучасному світі", "Структура демократії". Різко виступає проти "мюнхенської змови" щодо Чехословаччини.

В 1938 р. пише працю "Гітлер і тевтонський орден", видає п'ятий номер "Ацефалу" (тема "Божевілля Ніцше"), де надруковано найвідоміший твір Ж. Батая - "Практика радості перед обличчям смерті". Починає писати "Посібник антихристиянина" та "Винного".

В 1941 р. пише порнографічний роман "Мадам Едварда" (псевдонім - "П'єр Ангелічний"). Знайомиться з Морісом Бланшо.

В 1943 р. видає "Внутрішній досвід" у видавництві "Галлімар". Критика оцінює його як маніфест "радикального нігілізму". Організує Колеж Сократа. Читає доповідь про гріх, який викликав у суспільстві дискусію. Видає книгу поем "Архангелічне". Видає збірник афоризмів Ніцше. Пише еротичну прозу та поетику, порнографічні сценарії. Одружується на Діані Кочубей (у них в 1948 р. народилася дочка Жюлі), поселився з нею в селі Везель, де товаришує з Роменом Роланом.

В 1946 р. створює журнал "Критик" ("Critique"), видає збірник "Актуальність: Вільна Іспанія", де публікує есе про Пікассо ("Найвільніше з усіх мистецтв досягло своєї вершини тільки у політичному живописі").

В 1948 р. виступає апологетом "Сюрреалістичної релігії", друкує "Схему релігії", знайомиться з Мірче Еліаде. Пише книгу "Теорія релігії", статті "Вільям Блейк, або Істина зла", "До кінця війни", "Смисл радянської індустріалізації" тощо.

В 1949 р. читає лекції в Кембріджі, видає книгу "Проклята доля: Есей про загальну економіку", де звертається до проблем економіки споживання, трати, втрати, дарування тощо. Стає бібліотекарем у Карпентра.

В 1951 - 1952 рр. працює над "Історією еротизму", коментарями до романа де Сада "Жюстіна". Стає бібліотекарем в Орлеані.

В 1953 р. читає лекції у Філософському колежі Валя. Автор праць "Комунізм і сталінізм", "Перехід від тварини до людини".

В 1955 р. видає "Внутрішній досвід" як перший том "Суми атеології", пише поему "Могила Людовіка ХХХ", книги "Мане", "Доісторичний живопис. Ласко, або Народження мистецтва", статті "Парадокс еротизму", "Гегель, смерть і жертвопринесення". Здоров'я погіршується - діагноз: артеріосклероз мозку.

В 1956 р. друкує простору рецензію на книгу Клода Леві-Строса "Сумні тропіки".

В 1957 р. читає лекцію "Еротизм і зачарування смерті", видає збірник есеїв "Література і зло" ("Зло - жива форма Зла, вираженням котрої виступає література"). Створює журнал "Генезис: Сексуальність в біології, психології, психоаналізі, етнології, історії звичаїв, релігій, ідей, в мистецтві, поезії, літературі". Пише есей "Світ, в якому ми помираємо", присвячений роману М. Бланшо "Остання людина". Хвороба прогресує

В 1958 - 1959 рр. видає збірник документів про процес над Жілем де Ре, маршалом Франції, сподвижником Жанни д'Арк, що прославився своєю нелюдською жорстокістю.

В 1960 - 1961 рр. працює над книгою "Сльози Еросу", у котрій показує трагізм еротичних уявлень людини. Видає "Винного" як другий том "Суми атеології".

Працює над редакцією книги "Ненависть до поезії", пише есей "Неможливе" ("... тільки справжня поезія доходить до ненависті"). Помирає в Парижі.

 

nationalvanguard



 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»