НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Євген Баран

"ЧИТАЧІ - НЕ МИ! МИ - НЕ ЧИТАЧІ!"

Так багато і нібито по суті говоримо про українську книгу, перспективи її функціонування в національному культурному просто-рі, що мимоволі забули за реципієнта - читача. Хто читатиме ці книжки, якщо навіть для них з'явиться (що дуже сумнівно) нормаль-ний клімат? Питання не таке вже й просте, якщо зважити на той факт, що українська книжка (ширше - література) опинилися на марґінесі суспільних інтересів. Причини різні, про них також вже дав-но говорять (одна із стрижневих - невизначеда державна орієнтація). Але виходить на те, що якби раптом, з якогось дива (українці особ-ливо надіються на диво, у цьому вони на рідкість не вийшли з дитя-чого віку, коли всі дитячі проблеми вирішуються старшими, або ж коли дитина вимріює собі казкову ситуацію, в якій її забаганки ви-рішуються добрим чарівником) зникли всі перешкоди для вільного функціонування української книги в українській державі, то все одно залишиться непереборна перешкода для неї - ВОНА САМА! Як тут не згадати їдкість побажань російської газети "День" на вихід першого числа журналу "Основа" у січні І861 року:":.. Ми искренно желаем полнейшего процветания "Основе" й полнейшей беспрепятственной сво-боды развития малорусской литературы отчасти именно для того, чтобы наши горячие малороссы-литераторы убедились на опите сами, возможно ли создать отдельную малорусскую словесность в том смисле и в тех размерах, как они предполагают".

Здається, попри всі державні казуси, сьогодні гріх жалітися на відсутність уваги до української книги із боку видавців і малочисельних меценатських структур - книги з'являються, йде таке-сяке обговорення у періодиці, проводяться опитування, визначаються книги-переможці, вручаються літературні премії, але все це виглядає "зоряною пилюкою", принаймні спробою такої, тоді як читача тільки цими популістськими мето-дами до української книжки не повернеш. Справа навіть не в ціні книги (це наша загальна бідність загострила економічні чинники) - справжня книга, говорив колись російський філософ Розанов, повинна бути дорогою, аби її придбав лише той, кому вона насправді потріб-на. Справа у тому, що поглибилася прірва (світоглядна, естетична, моральна еtс.) між українським літератором і його споживачем. Тут варто знову нагадати міркування П.Куліша із його статті "Харак-тер й задача украинской критики"(1861): "Задачею нашей украинской литературы должно быть строгое соответствие её созданий духу народ-ному й его серьезному, жизненному, а не какому-то псевдо-народному прихотливому взгляду на вещи.[…] Лишь только ми уклонимся от этой задачи […] мы сделаемся обманщиками собственного народа и самозванными его деятелями; литература наша возсядет опять на подражательном парнасе, как во времена псевдоукраинских вирш киевских академистов (только уж в новой, парижской или петербургской одежде), и народ наш по-прежнему начнет искать от нас убежища в своей безграмотности, которая спасла его от духовних академий и семинарий". Ми нехтуємо попереднім досвідом, вважаючи себе "пупом землі", в ре-зультаті ми нехтуємо перспективами свого національного і духовного вдосконалення.

Я б не хотів, аби мої міркування сприйняли буквально - ось нам, літераторам, потрібно орієнтуватися на народні запити. Ні! Епоха народництва і неонародництва нам і сьогодні відригується, а графоманія всіх рівнів (від сільського до столичного) тільки й чекає можливості свого оправдання, прикриваючись, як правило, розум-ними гаслами. Ідеться про те, аби літератори (як серйозного, так і розважального спрямування) акумулювали в своїй творчості такі ідеї й такі форми, які б піднімали загальний світоглядний та естетичний рівень читача. А що такі автори і книги є, в принципі, також правда. Той же Ю. Андрухович, попри всі закbди вторинності його світу, Т.Прохасько (недавно мені теж довелося почути, що його творчість, наслідувальна - поєднання літературних досвідів Кундери й Павича), О. Забужко, Є. Кононенко, С.Майданська, С.Процюк, Д.Білий, Є.Пашковський, В.Кожелянко, А.Курков, А.Содомора, П.Сорока ... Маємо, і треба цим вміти похвалитись (а українцям особливо, в цьому контексті зацитую п'яти-вірш волинського поета Анатолія Махонюка:

Хваліться перед всіма,br> Своїми добрими ділами.
Он як кудкудакає
Курка голосно
Про знесене яйце):
українською поезією - тут й І.Римарук, В.Герасим'юк, П.Мідянка, І.Іов... Інша справа, що поезія сьогодні не дуже ціниться і її чи-тач взагалі вибірковий. Але ця поезія є! А ми звикли себе обмежува-ти тільки Ліною Костенко (попри те, що це, звичайно, велика поетеса).

Тепер трошки містечкової статистики. Нещодавно я поцікавився у приятеля, який торгує книжками на рокладці, що у нього найбільше беруть і хто. Контингент цікавий, в основному жінки і дівчата від 14 до 100 років. Насамперед купляють книги з магії (білої, чорної), далі йде народна медицина, жіночий любовний роман і детективи (нова російська зірка "іронічного детектива" Дарія Донцова). Все інше - не рахується. Основний дохід дають ці категорії книг.

У книгарі "Сучасна українська книга" ситуація не менш інтригуюча. Насамперед, книгарня існує за рахунок стенду навчальної літератури. Це дозволяє їм тримати стенд "художньої літератури". З сучасних українських авторів найчастіше запитують ... про Ліну Костенко. Трошки беруть Ю.Андруховича, О.Забужко, "хвилями" Т.Прохаська, С.Процюка, інколи питають В.Єшкілєва. У час шевченківських перего-нів брали "Інфекцію" С.Процюка й "Брати грому" М.Андрусяка... Решта авторів та їх книг - "мертвий груз"... Не краща ситуація в "Букі-ністі" та "Знанні" (в обидвох книгарнях ще є невеликий запит на комісійну літературу).

Я також можу сказати, що читають студенти-філологи й вчителі-філологи. Переважна більшість нічого. Серед учительства картина, за Квіткою-Основ'яненком, "сумна і невесела" - сучасної української літератури фактично не знають і не розуміють. Періодики не читають зовсім. Не знають Шевченківських лауреатів останніх двох років, на-віть не могли сказати, хто з прикарпатських авторів номінувався на цю премію 2003 року. Переважно орієнтуються на шкільну програму, а творчість письменників трактують, в найкращому випадку, в народ-ницькому дусі.

Знову ж таки, адже ніяк не стверджую, що немає особистостей-ентузіастів. Але їх така горстка, і вони, як правило, "погоди" не роблять.

Тепер оптимістичний висновок. Ми все сміялися з анекдота "Чук-ча не читатель, чукча - писатель". Нарешті, ми "сказку сделали былью". Залишається сподіватися на покращення ситуації - не буду ж я твердити, що нічого не зміниться (а буде гірше), й література залишиться вибором найстійкіших. Власне й у цьому мені вбачається оптимістична перспектива.

м. Івано-Франківськ


nationalvanguard



 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»