НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Євген Баран

ТЕМА
(Три зауваги критика)

1. ПОВЕРТАЮЧИСЬ ДО КРИТИКИ-2

Перманентно ми повертаємось до розмов про завдання, роль і місце критики в літературі, однак принципових (концептуальних) змін немає. Письменники зазвичай звинувачують самих критиків, висувають різноманітні претензії, називають ті чи інші орієнтири. За великим рахунком, нічого не змінюється. Причина проста: наші письменники не хочуть відвертої розмови і не вміють слухати. Крім того, самі критики дуже рідко вириваються за межі "групових" інтересів і прочитань. Багато із критиків так і не позбуваються комплексу другорядності, про який постійні нагадують письменники. Із покоління в покоління відбувається ця вічна боротьба-запобігання одних перед другими. Критик більше залежний від людського фактора, аніж "чистий" літератор. Сьогодні ця проблема "надто людського" у критиці є як ніколи важливою. Жодна літературознавча чи літературно-критична ідея не спрацює, коли знехтуємо проблемою людського заангажування.

Дуже часто у нас плутають різні завдання, які стоять перед критикою. Маємо часте "накладання" завдань "поточної критики" на завдання "літературознавчої критики". Інколи (здебільшого) від критика вимагають стати "симфонічним оркестром", тоді як його завдання - добре зіграти свою партію. Постійно чуєш, що критик того не побачив у творі, те пропустив, так ніби на нього одного покладено завдання розставити всі крапки над "і". Не обманюймо себе і не тішмо свої амбіції. Сьогодні охопити взором ("нагляду", "взгляду") всі аспекти функціонування літературного твору однією людиною неможливі. Критик може запропонувати власні ключі до прочитання того чи іншого твору, інколи йому вдається нав'язати свій погляд іншім, але ніколи не зможе виступати у ролі непогрішимого абсолюту. Маємо різноманітні літературні практики, які дивним чином співіснують в одному часі й просторі, тому оптимальним завданням залишається прочитання одного твору десятьма-двадцятьма критиками. Тільки таке прочитання наблизить нас до витворення цілісної панорами літературного процесу взагалі й ролі та значенні того чи іншого літературного твору в ньому.

Не забуваймо й позалітературні фактори. На українських теренах вони особливо важливі. Письменники в запалі літературних суперечок інколи забувають суспільні обставини (вічний фактор "п'ятої колони"). Забуваємо за читача. Студентська авдиторія (переважно філологічна) ще не привід тішитися літературними успіхами. Навіть "міфічні тиражі" тих чи інших авторів (а це тисяча - дві), які нібито розходяться, приводять до песимістичних висновків: література переходить у розряд шоу-бізнесу, велика поезія чи проза навряд чи з'явиться. Зрештою, літературна класика вже сьогодні стає мертвим досвідом. Критикові, аби взагалі не загубитися у просторах і часі, доводиться пристосовуватися: кон'юнктура теми, кон'юнктура мови, кон'юнктура автора. Звичайно, ти можеш на неї не зважати, але тебе ніхто слухати не буде. Тому, як це не прикро, критика як цілісна естетичне явище втрачає здатність сякого-такого впливу на літературу. Лише фіксування й анонсування. Є, звичайно, й інша перспектива: самій ставати літературою. Бодай на час писання й можливого прочитання твій досвід не буде мертвим...

2. БЕСТСЕЛЕР: ШУКАННЯ ЧОРНОГО КОТА У ТЕМНІЙ КІМНАТІ

Якщо вважати бестселером більш-менш тривалі чи короткочасні розмови про твір у літературних колах, то за останні роки такою була проза Ю. Андруховича, "Польові дослідження..." О. Забужко, "дефілядний" прозовий цикл В. Кожелянка. Напевне, все. Були спроби "розкрутки" С. Майданської, Л. Кононовича. Із старшого літературного покоління не обійдені, у принципі, увагою П. Загребельний і В. Шевчук (у першого читають старі романи; другий пише швидше, аніж його читають).

Бестселер у нас поки що неможливий. Власне, сам твір може з'явитися (і, напевне, з'являється). Неможливий принцип бестселеру. Відсутня інфраструктура, яка б працювала на "мусування" читацької свідомості. Відсутня культура бестселеру. Відсутній національний простір.

Різкого роду конкурси, що популяризують "масове чтиво", за великим рахунком, погоди не роблять. Крім того, варто подивитись на поліграфію книг для масового читання і їхню ціну, аби переконатись, що їх зможуть придбати тільки "нові українці", при умові, що у них ще не вироблений смак і культура читання. "Серйозна література" у нас зазвичай нечитабельна, що зменшує її потенційну вагу у творенні споживача бестселера.

У нас створено ажіотаж навколо окремих літературних постатей, витворені культові постаті (інколи штучно), відсутні культові твори. Серйозна проблема: видавництва не вміють популяризувати книгу і, як правило, не хочуть вміти. Зрештою, ми ще й досі не маємо нормального видавничого законодавства. А при сьогоднішній офіційній орієнтації на модернізовану "путінську" імперію навряд чи й матимемо.

Ми можемо себе тішити нібито успіхами, розводитися у софістичних балачках про вписування того чи іншого національного досвіду в європейські простори, заздрити і поливати брудом індивідуальні прориви, в яких літературні таланти відіграють другорядну роль. Ми можемо йти на компроміси і формувати коло "ситуативних компромісників", однак ми повинні визнати - поки що не вирвалися із "замкнутого простору". Що практично у такому разі можемо запропонувати? Наразі поговоримо про український бестселер...

3. УКРАЇНСЬКА ПРОЗА НА ТЛІ ПРОЗИ АКТУАЛЬНОЇ

Попри заявлений скепсис у назві розмови, скажу, що сьогодні маємо і можемо вибирати українську прозу для прочитання. Її актуальність зумовлена різним рівнем читацької підготовки, соціальним, культурним рівнем реципієнта (потенційного), настроєм, часом і т. д. Це може бути соціально-психологічний роман, авантюрно-містичний, детективи, "жіночі" романи, вишукане інтелектуальне письмо, навіть "медведівка" (тягуче, нуднувате письмо в Медвідя) тощо. Актуальними авторами можуть бути представники різних поколінь, різних літературних шкіл, досвідів, культур... Найголовніше, аби у читача залишалася потреба у КНИЗІ, і щоби він міг вибирати. Проблема ж не тільки у засиллі чужомовного літературного елемента чи книжковій дороговизні (колись В. Розанов твердив, що книжка повинна бути дорогою, аби потрапила в потрібні руки). Проблема також у подоланні прірви між письменником і читачем (соціокультурної, психологічної, комунікативної). У вмінні розказувати історії, відчитувати сюжети, інтригувати мовою... Такі автори у нас, на щастя, є - це Ю. Андрухович, О. Забужко, Є. Кононенко, Т. Прохасько, С Процюк, брати Капранови, Ю. Винничук, Б. Жолдак, В. Діброва. Д. Білий, Л. Кононович, В. Кожелянко, П. Сорока, С. Майданська, Є. Пашковський...

І ще. Українська проза залишатиметься актуальною, поки існуватиме бодай один споживач цієї прози. І навпаки, не буде споживачів - перестануть бути актуальними розмови про актуальну українську прозу. Завдання просте - не допустити до крайнощів. А допустивши - не плакати...

Березень 2003 м. Івано-Франківськ

nationalvanguard



 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»