НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Євген Баран

"НЕПРоСТІ ЙДУТЬ..."
(Тарас Прохасько. НепрОсті: роман-есей. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002. - 140с.)

непрості - земляні боги. люди, які за допомогою вроджених або набутих знань можуть приносити користь або шкодити комусь. важливо, що є цей пункт - вроджені і набуті. вони щось знають. притому це можна дізнатися. набути. в такому разі непростими можна стати, дізнавшись щось.
Тарас Прохасько "НепрОсті"

"НепрОсті" Тараса Прохаська розпочинають нову добу сучасної української прози - вони забезпечують її актуальність навіть при відсутності актуальності національної. Вони стають державою в бездержавному просторі, стають конкретним ландшафтом, сакральною географією. Франциск - Себастян - Анна - Анна (Стефанія) - і знову Анна. "Лиця - найкращі сюжети, казав Франциск. Франциск казав - сюжети не закінчуються і не зникають. Вони можуть час від часу забуватися" (с.69). Історія людських облич проходить перед нами. "Є речі, важливіші від долі [...]. Можливо, культура. А культура - це рід, свідоме перебування у ньому. Франциск попросив припильнувати, щоби діти Себастяна й Анни обов'язково побували на цьому місці [...], а інші місця будуть заявлятися з часом. Адже час - це експансія роду в географію. (с.66).

"НепрОстих" не потрібно інтерпретувати, їх треба, сприймати "очима серця". Вони допомагають відчитувати / згадувати власні сюжети. Анна - головне ім'я в сюжетах, відчитаних Прохаськом, - та, що виявляє ласку [щось магічне є в цьому імені - пригадую розповіді старожилів, як освячували нову церкву в нашому селі - стара церква св. Параскевії згоріла - обійшла процесія навколо церкви і зупинився священик біля однієї жінки: як звати тебе? - Анна. Обійшли вдруге і знову священик зупинився біля іншої жінки: Як звати тебе? - Анна. Обійшли втретє і запитує священик в третьої жінки: Як звати тебе? - Анна... Тоді звернувся священик до парафіян: Любі мої. Бог хоче назвати нашу церкву іменем Анни, а не Параскевії].

Хоча "НепрОсті" прив'язані до конкретних часових меж: 1913-1951 роки, часова категорія в романі-есеї є умовною ("Життя настільки коротке, - казав Франциск, - що час не має ніякого значення. Так чи інакше воно відбувається повністю" (с.38). "НепрОсті" - сповнені любові, пройняті любов'ю, наповнені сенсом любові ("Я люблю своє життя, - просила вона Франца. Це добре, наполягав він, бо, крім того, нема нічого іншого, не любити - значить зректися всього" (с.37).

"НепрОсті" сповнені гармонії, вони самі є гармонією у взаємозв'язку життя - смерті, у взаємопереливі сюжетів, які не нав'язуються, автор пропонує вибирати те, що найбільш органічне кожному, зокрема: "...нічого і так не мусиш запам'ятовувати, лапати насильно. Те, що має залишитися, приходить назустріч і проростає. Така собі ботанічна географія - вичерпність радості проростання" (с.14).

"НепрОсті" - це також ДОСВІД. Взаємопереливання досвідів, де кожен є учителем і учнем, вічний кругообіг пізнання досвідів, що, насправді, завжди є одним: вчитися життю, пізнавати відтінки, кольори життя.

"НепрОсті" мають щось від сакрального тексту - у них охоплена, проговорена цільність і цілісність людського буття. Тому їх хочеться цитувати, вбивати в себе, наповнюватися ними, розчинятися у них: "така повнота буття, що можна розчинитися всередині" (с.105).

"НепрОсті" - це новий вимір і новий вияв буття мови. Чіткість висловлювання, лаконізм, логічна пов'язаність, плинність, пошуки оптимального відповідника в процесі говоріння - всі ці риси роблять роман-есей Т. Прохаська величною географією мовлення: "у кожному періоді - новий сленґ; як нове буття; мови минають повільніше, ніж періоди. Вони накопичуються, займають все більше території, витісняючи мову канонічну - нам вони більше означають. Скоро ми з А. доживемо до того, що зможемо розмовляти лише своїми фразами" (с.104). Щось подібне я чув у виступі В. Медвідя (20 березня 2003 року, м. Івано-Франківськ): мова - це не те, чим ми володіємо, а те, що присутнє у нас, інколи мимо нашого бажання. У недалекому майбутньому, хтозна, ми доживемо до того, що в спілкуванні обходитимемося мінімальними фразами, жестами...

В одному з останніх інтерв'ю, оприлюдненому на сторінках міської газети "Західний Кур'єр" (20 березня 2003 року), Тарас Прохасько зробив цікаве спостереження, що є одним із ключів до його "філософії буття": "Заглибленість у життя дає мені враження, що воно є неперервно незмінним. Тепер я можу сказати напевне, що все життя прожив в одній і тій же - не державі, ні - в одній і тій же країні [...]. Відсоток героїв, відсоток злочинців та нейтральних споживачів на цій землі завжди є приблизно однаковим. І тепер так само легко бути незалежним від усього цього. Бо справа найперше у внутрішній позиції. І так само тепер, як це було багато років тому, людина має достатньо підстав бути щасливою...". Залишається додати ще одну фразу, останню фразу з "НепрОстих": "Серед усіх доказів існування Бога цей може вважатися найкращим".

Березень 2003 м. Івано-Франківськ.

nationalvanguard



 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»