НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Євген Баран

Натюрморти з номерами і без них…
(Олег Криштопа. Мистецтво склеювати черепки. - Івано-Франківськ: Лілея -НВ, 2002. - 72с.
)

Після деякого затишшя івано-франківські "нічні волоцюги" (так на одній із презентацій директор видавництва "Лілея - НВ" Василь Іваночко розшифровував таємничу абревіатуру) цієї осені 2002 року збирають непоганий "книжковий урожай": вийшли поетична збірка В. Махна "Плавник риби", фотоальбом "Наш Станіславів", книги прози Т. Прохаська "Непрості", А. Морговського "Аве, Маріє, аве!", О. Криштопи "Мистецтво склеювати черепки". Остання із названих є вже другою у доробку молодого прозаїка, який витворює власні життєві історії у вигаданому провінційному містечкові Кобилянськ (перша книга "Сурдокамера" вийшла 2000 року в київському видавництві "Смолоскип").

Перший твір у книзі (він не означений жанрово) має назву "Мистецтво склеювати черепки". Така собі тривіальна історія про молоду сім"ю (Мирон та Леся), яка за п"ять років спільного життя так і не змогла визначити, що їх об"єднало. Мирон, як справжній чоловік, час від часу зраджував дружині, приводячи випадкових пасій на власну квартиру, коли дружина була в нічному чергуванні в лікарні. Це тривало доти, поки одного разу (а він мусив статися) дружина не застала чоловіка у ліжку з іншою. Вся ця історія закінчується "хепі - ендом" - Мирон сумує за Лесею, відтак, після нічної пригоди з побиттям, він повертається додому і застає там дружину. Напевне, вона теж сумувала, зрештою, тих жінок хіба зрозумієш… Ще тут маємо образ дівчини Ірці (це її застала Леся зі своїм чоловіком), двоюрідного брата Лесі Івана, до якого Мирон ревнує дружину, і старий професор Антон Дмитрович, нудний ментор, який панічно боїться своєї дружини. Ще декілька персонажів існують на рівні тіней: батьки Мирона, які згоріли під час пожежі в ресторані, дядько Мирона, батьки Лесі.

Можна у цьому творі вишукувати ще шось. Той же Іван Ципердюк в анотації говорить про "кохання, зраду, пошук себе", дає позитивну оцінку: "Пронизлива та зворушлива розповідь, вишуканий стиль письма". Бракує, напевно, найголовнішого: мети. З якою метою розказана ця історійка, у чому її глибинна суть? Можливо, оця "історійка, яких багато" зумовила відсутність жанрової ознаки. Повість? Оповідання? Така собі побутова замальовка, в принципі погоджуюсь із Ципердюком, "пронизлива, зворушлива". Можна також говорити про "набиту руку прозаїка". Криштопа, не дивлячись на молодий вік (цьогоріч йому сповнилося 24), є вродженим епіком, він говорить і мислить як прозаїк (у нього художнє мислення, добре вибудована і логічно змонтована фраза, вдалі спостереження). Це в нього було і у першій дебютній книзі. Відмінність між цими книгами у загальному настроєві: темному, зловісному - в першій книзі, легшому, світлішому - в другій.

Щодо другого твору у книзі "Мистецтво склеювати черепки", то його назва "Похорон друга (натюрморт без номера)" і зміст перегукуються із ранніми монологами Івана Ципердюка ("Похорон друга", "Мені сьогодні хочеться писати про… (у хвилини творчої імпотенції)". У того ж Ципердюка є монолог із назвою "Натюрморт лютневого ранку зі старим будинком". Написання цього тексту в Криштопи викликане швидше всього причиною, яку він називає сам - "Страх майбутнього, безлітературофобія… Не можна її вбивати, навіть визнавати справжню кончину не можна; треба вірити в краще, в нетривалу летаргію, скажімо…" (с. 58).

Попри позитиви формального плану, вслід за Ципердюком я їх вже назвав, найголовніший недолік - відсутність власної теми. Або краще сказати - пошук власної теми. Гадаю, Криштопа це сам розуміє, а ці два тексти, об"єднані в книжечку прози, є нічим іншим, як нагадування про себе: я є, я йду… Це чесна позиція, і кожен літератор має на неї право - право творчого пошуку, а паузу можна заповнити і прохідними творами (хоча, можна й не заповнювати). Бо надто вже маємо сьогодні багато книг, які є в найкращому випадку збіркою побутових ситуацій, і які розрекламовуються, як чи не найкращі прозові з"яви поточного року (яскравий приклад, "нібито роман" О. Ірванця "Рівно / Ровно"). У Криштопи - пошук триває - цьому свідчення публікація фрагментів роману "Монстри" у 5 числі журналу "Форма(р)т" за 2002 рік. Цитатою із нього я завершу свої нотатки. Бо Криштопа з тих авторів, які все розуміють і дойдуть до всього самі (принаймні, цього сподіваюся в той момент, коли пишу): "Все, що тобі потрібно - це правда. Але не щоденна, яка вгризається в очі, шматуючи тіло і дух, не та, що плаває на поверхні, як шматок лайна, а якась інша - потаємна, прихована за діями і бездіяльністю, за хаосом днів, за світлом вікон. Причому озвучити цю правду повинен хтось зовні.

Біда лише, що той хтось теж чекає на одкровення від іншого, а інший - від ще іншого… Так ми і помираємо не дізнавшись найголовнішого, не почувши чогось вкрай важливого, бо ж єдина інколи доступна нам правда - це смерть…".

Не втримаюсь, аби додати: сподіваюсь, що це відбувається все-таки "інколи" й не з нами. Принаймні, не з цим автором.

nationalvanguard



 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»