НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Євген Баран

Малюнок на рисовому папері
(Леся Лисенко. Тїнь тіней: Поезії. - Харків: Фоліо, 2003. - 288 с.).

Bипадковість зумовлена певними життєвими закономірностями, і навпаки. У цьому переконуюсь повсякчас. От лежала у мене збірочка якоїсь Лесі Лисенко під назвою "Пошепки", видана у рамках "Гранослова" ще 1998 року, і так би, напевне, я до неї не взявся, якби вже восени 2003-го, знову-таки випадково, мені не подарували поетичну книжку тієї ж Лесі Лисенко з назвою філософсько-екзистенційного плану "Тінь тіней". Інтриги цій книзі додавала передмова покійного Юрка Ґудзя. Інколи (дуже часто) літератори дозволяють собі спекулювати авторитетами мертвих, але, на щастя, не у цьому конкретному випадку. Бо захопила не так передмова, хоча й з тонким, притаманним лише Ґудзеві, відчитанням поетичного у виголошеному світі Лесі Лисенко, - захопила інтонація, з якою вивільнила світ Леся Лисенко. Тут доречною є цитата з книги молодого Івано-Франківського прозаїка Андрія Жураківського: "Не створити навіть, а вивільнити світ. Його не потрібно створювати, бо він там уже є, всередині мене. Хтось попіклувався про це. Його потрібно віддати. Правильно віддати. І яку саме частину, бо усього не виповіш, бо як скажеш усе - в ту ж хвилину помреш". Бо в наш час уже давно не йдеться про те, аби сказати правду. Найголовніше - знайти правдиву інтонацію, завдя-ки якій сама правда звучить майже як одкровення Івана Богослова...

Хто може відчути драму (трагедію) митця, що змушений носити у темниці тіла світ власної душі? ! Хто оплатить ці моральні збит-ки? Хто, бодай, поспівчуває або, принаймні, не штовхне ногою? На-віть, не власна душа, -- тінь душі ... Тінь тіней ... Леся Лисенко витримала цю вимушену зовсім не ліричну, а майже трагедійну павзу, повернувшись якщо не переможцем, то втомленим і щасливим від втоми мандрівником. Бо саме в цей момент забувається, що це ще не кінець мандрівки, тільки легкий перепочинок на шляху. Найголовніше у цій мандрівці досвід, твій досвід:

Я навчилася себе і світ приймати
з несвободою, нещастям, нелюбов'ю.
За науку добра і відплата:
рана, що на грудях сходить кров'ю.

Леся Лисенко "скупа" на слова і художні засоби. Вона навчилася (можливо, це органічно притаманна їй риса) стримувати почуття. Вона зрозуміла всю свободу несвободи і всю несвободу свободи. Це сповнило її внутрішньою силою, внутрішніми переконаннями і вірою. Тому її по-езії світяться постійним звірянням, постійним діалогом з Богом, що є вічним світом навколо нас і всередині нас, є Альфою й Омегою люд-ського буття, вічною людського любов'ю і вічним людським стражданням:

Тільки небо лишилось і здавна
і тільки до неба
тягне очі від правильних ліній будинків і вулиць
в небі зорі й оранжевий місяць уповні
варіації хмар
від прозорих пір'їн до опуклих
білих чорних низьких дощових смерчоносних
очі д'горі
і як не повірити в Бога
та якби не п'ять метрів пісків
що до стогону тиснуть на груди
відлетіла б із Богом душа

Звичайно, книга поезій Лесі Лисенко тематично є різноманітною, бо перед нами все-таки якийсь з підсумкових етапів творчого доробку. Тому наскрізним лейтмотивом книги є екзистенція людини в усіх її проявах - коханні, радості, журбі, невимовному сумі, муках творчос-ті. Хоча домінує все-таки мотив людської самотності. Самості людсь-кої душі ("і тхне самота, як собача буда"). І поряд з цим - мотив минущості, проминальності людини. Недаремно у книзі наскрізно проходить образ "вологовустої осені":

Смак осені - то смак води простої,
легкий і гіркуватий, ледь п'янить.
Іду назустріч з вільною рукою:
поразки мить - то перемоги мить.

Дух осені - то білий птах самотній,
для чужини душа його мала.
У глибині небес, в річок безодні
він губить пера з лівого крила.

Він проживе між темних ягід глоду
до теплих трав і молодих дощів.
Суть осені - то освятити воду,
з якої нам зростає ласка днів.

Має рацію Людмила Таран, визначаючи поетику віршів Лесі Лисен-ко як "ліричний мінімалізм, артистизм натяків і кларизм, ясність об-разів", а графічним відповідником творчого письма поетеси називає "японський сувій із рисунком чорною тушшю, де скупими, напрочуд точними штрихами передано таку повноту картини, до якої нічого до-дати, крім як власну душу". У кожному поетичному творі Леся Лисенко дуже скрупульозна і точна у витворенні картин, образів, почуттів, стану душі, при тому, що її не закинеш фотографізму. Це глибоке вміння у недомовленості, скупості засобів вражати повнотою відтінків.

Для мене читання поезії до певної міри є утилітарним, у тому сенсі, що коли воно мене не зачіпає, залишає байдужим, холодним, це втрачений час. Поезії Лесі Лисенко мені хочеться цитувати, хочеться ділитися враженнями, просто читати. Ця поетична книга, при всій величині обсягу, є виваженою в естетичному плані. Тут немає фактично естетичних перепадів. Навіть цикл "Ранніх віршів", наявність яких критикується Людмилою Таран, не є вже таким контрастом між сформованим і початкуючим автором. Природнє інтонування залишається визна-чальним на початковому етапі, і не розгублено, не втрачено авторкою посьогодні. Цієї природньої інтонації не навчиш, вона є основою пое-тичного мислення, поетичного виловідання Лесі Лисенко:

Коли зірки ще не набрали сили,
і від напруги й холоду тремтять,
коли на південь гуси відлетіли,
і у вирій лише думки летять,
коли сказати просто "друже милий"
нема до кого, й вороги мовчать,
в цей мертвий час, коли й на серці тихо,
поезія моя єдина втіха.

Читання поезії нагадує перегляд альбому художника. Споглядальність, самоіронія, приправлена легкою меланхолією, чистота помислів, вчинків, -- це ті характерні риси, які виводять поезії Лесі Лисенко із тіні нібитонеіснування у ряд творів, без яких повнота читацьких уявлень української поезії початку тисячоліття виглядатиме напів-жартом:

Коли доживеш до горя, і біль
затисне тебе в квадрати,
побачиш, що доля справжнє життя
не вміє як слід складати.

Прилине архангел на срібнім човні,
нахилиться й тихо скаже:
- Ах, Ваше життя - це просто жарт,
а справжнє життя - не Ваше.

Грудень 2003.

м.Івано-Франківськ.

nationalvanguard



 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»