НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Світ Софії
(Софія Андрухович. Літо Мілени: Повість. - Київ: Смолоскип, 2002.- 104 с.; Софія Андрухович. Старі люди. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2003. - 92 с.).

Євген Баран

"-Ну і навіщо ти мені це розказуєш? - запитав Лука. Марта знизала плечима: - Просто. Я все розказую просто так".
Софія Андрухович. Старі люди.

Все-таки "Світ Софії". Ця назва у мене зринула ще де того, як я прочитав передмову Іздрика до другої книги прози Софії Андрухович. Прочитання в рукописі "Літа Мілени" мене не вразила. Можливо тому, що десь за механічним прочитанням рукописів, поданих на конкурс "Смолоскипа", втратилося відчуття свіжості письма. Хоча повість тієї ж Галини Логінової "Піщана ріка", що отримала І премію, була мною ви-окремлена зразу. Напевне я би так і противився відзначенню цьго рукописа премією (прізвища автора я не знав, на відміну від Ірванця і Харчук, які теж були у складі журі), якби Осип Зінкевич не поставив питання руба: "То ми відзначаємо цей рукопис премією чи ні?". "Хто автор?" - запитав я. "Донька нашого класика", - відповів Зінкевич. "Андруховича?", - мені зразу стало зрозумілим лобіювання цього рукописа моїми колегами і їхня деяка боязнь, що, взнавши ім'я авторки, я не пропущу рукописа (як голова журі я мав право вирішального голосу). "Так, я за. Я за те, аби продовжувалася традиція літературних родин". Вже після голосування Ірванець мені сказав, що він не сподівався від мене такого рішення, і що я його здивував. Все це я нагадую тому, що пізніше, в одній із публікацій Ростислав Мельник, ображений на моє звинувачення в графоманстві (каюсь - це я називаю ситуативним радикалізмом), закинув, що я наніс непоправної шкоди видавництву на посаді голови конкурсу. Напевне, Мельників мав на увазі саме те, що я погодився на відзначення рукопису Софії Андрухович II премією...

Сьогодні, перечитавши у спокійній обстановці "Літо Мілени", я задоволений тим, що не дозволив внутрішньому упередженню до Юрія Андруховича "відігратися" на його доньці. Книга би і так з'явилася, як не в "Смолоскипі", то в якомусь іншому видавництві, а то й поза конкурсом у тому ж видавництві. І крім того, книжка заслуговувала ви-дання. Для 20-річної дебютантки Софія Андрухович володіла професійним рівнем письма, глибинним відчуттям слова і вмінням витворювати/виповідати історії. Як там у "Старих людях": "Лука засміявся:

-- І звідкіля ти береш такі історії?

-- Вони правдиві! - з жаром вигукнула Марта. - Цю, наприклад, я прочитала в газеті".

Не думаю також, що світ виповіданий Софією Андрухович у "Літі Мілени" є інфантильним, лубковим, прикрашеним світом. Зрештою, Сергій Яковенко у передмові до повісті відзначав, що вона не є цілковитою ідилією, "це твір про ідилію, мета-ідилія". Це суттєве спостереження, яке бажано не забувати в розмові про повість(і) С. Андрухович. Рослинний світ "Літа Мілени" не є вже таким буколічним, а життя Мілени, що проходить між двома пчихами ("Мілена пчихнула, коли народилася"; "з насолодою примружила очі і пчихнула ще раз. Але очей вже більше не розплющила") є вимріянням ідилії, такого собі дитячого уявлення про людське щастя. Тут дуже багато натяків на драматичний конфлікт (соціальний, індивідуальний), але вони розчиняються в ідилійності, утопічності та іронії, що в окремих епізодах виростає у гротеск (що теж відзначалося Сергієм Яковенком). Також, я би не дуже протиставляв повісті авторки "Літо Мілени" і "Старі люди". Вони пов'язані між собою отим авторським прагненням-ідилією розказати про життя поза часом. Її герої не тяготяться залежністю від часу. Там, де живе Мілена, "завжди було вічне літо". Марта, героїня наступного твору, жінка без віку, нагадує то літню жінку, то дитину. Діагноз лікарів, що їй залишилося жити недовго, позбавляє Марту залежності від часу. Вона насолоджується життям, вдихає життя, пробує його на смак, що додає їй сили до життя ("Марта почувалася, ніби видужує.[...]. Марта відчувала, що видужує назавжди"). Мілена і Мар-та невиправні мрійниці. Вони не уникають суму, вони мрією витісняють сум (" -- Нічого не знаю, - відповіла Марта. - Я просто уявляю собі все, що може статися в житті. Хочу хоч так його трохи продовжити і розши-рити..."). Неймовірні історії, які трапляються з Міленою і які роз-казує Марта, є власне отим бажанням "продовжити і розширити" життєвий простір, позбавляючись самотності. Добре про це сказано у статті Октавіо Паса "Діалектика самотності":

"Виголосити слово - значить пробудити до життя те, що воно називає. Уявити собі щось - значить відтворити це щось, -- так для дикуна немає зображення речі, але є її двійник. Мова знову творить реальність і стає поезією. Дитина створює світ за своїм образом, з допомогою чарів ("волелюбства") позбуваючись самотності". Це утопійне бажання повернути людину в Золотий Вік її існування, в доцивілізаційний період. Повернути її у світ природньої гармонії (людина не тільки повертається у світ приро-ди, вона є складовою цієї природи, її гармонійної єдності).

Є помилковим твердження Іздрика, що невдовзі "у світі Софії з'являться справжні люди". Вони там вже давно є. Справжні люди. Із справжніми історіями і справжніми іменами. Мілена, Касандра, Флор, дядько Лавр, бабуся Земислава, її подруга Цецилія зі своїм коханцем Наркісом, Лука, Марта, Фйона. Такого світлого, чистого, справжнього називання треба ще пошукати в новітній українській літературі.

Доводиться чути, що Софія Андрухович не знає справжнього життя. А якщо знає, то в лакованому вигляді. Упередження і нерозуміння. Авторка сама собі віддає відлік у неповноті засобів ("Те, що скомбінувала з них я, -- жалюгідні комікси, в порівнянні з тим, що могло бути насправді"), але в жодному разі не погодиться, що її світ є несправжнім. Саме тут перспектива еволюції світу Софії. Еволюції естетичної насамперед.

І насамкінець. Будь-кому з літературних дебютантів непросто. Тим більше сьогодні. Софії Андрухович не позаздриш. Бренд батьківського імені; прозорі й непрозорі натяки, що їй все дуже легко дається; постійна боротьба за власну творчу самобутність, навіть естетична конкуренція із батьком - не кожен її витримує. Але мені видається, що ця "пещена дитина" ще не раз переконає читачів, що її прихід в українську літературу був невипадковим. "Але найголовніше, Луко, вона сказала мені, що на мене чекає довге і щасливе життя". І це направду найголовніше. Хіба не так?!.

Січень 2004.

м. Івано - Франківськ



nationalvanguard


 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»