НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Тринадцять ритуальних обручів Юрія Андруховича
(Юрій Андрухович. Дванадцять обручів: Роман. - Київ: Критика, 2003. - 318 с.)

Євген Баран

Mожна, звичайно, розпочати із фрази вождя світової революції:

Шановні, революція, якої так довго очікували, нарешті здійснилася! Значно пізніше виявиться, що це ніяка не революція, і навіть не буря у шклянці води. А так, одне непорозуміння...

Який це має стосунок до нового роману Андруховича? Жодного. Крім того, що роман, про який так довго говорилося і якого так довго очікували, таки прийшов до читача. Спочатку це планувалося назвати "Корчма на Місяці", відтак "Дванадцять ритуальних обручів", поки автор не зупинився на нейтральному словосполученні "Дванадцять обручів". Справа не в назві, хоча, частково, й у ній. Справа у тому, що Андрухович канонізував себе як потенційного героя власних романів. Здається, навіть в одному з інтерв'ю він заявив, що досяг того віку, коли може писати тільки про себе. Тут вже не йдеться, добре це чи погано. Тут просто констатується факт канонізації. Вже навіть не запитуємо, чи мав право Автор на подібний мистецький хід. Андрухович давно зрозумів, що нікого нічого не треба запитувати. Літерату-ра живе власними законами, має власну шкалу ієрархії, і читач висту-пає не стільки співтворцем, як є засобом для письменницьких маніпу-ляцій.

Цей роман Андруховича, як і попередні, викликав неоднозначні оцінки. Знову ж таки, Андрухович вже давно не зважає на них. У прин-ципі, добре робить, інакше не було би на українському грунті "фено-мену Андруховича". Він поводить себе як король, здебільшого, щедрий і великодушний. Він дозволяє собі критикувати суспільство, критику-вати владу, майже позбувся єврейського комплексу - чи не відкрито признаючись, не спростовуючи пліток, що його бабуся - єврейка - себто поводить себе, як вільний громадянин Держави ЗЕМЛЯ. І правильно робить! Він своїм лі-тературним і життєвим досвідом - смішно, коли письменникові такого рангу, як Андрухович дорікають незнанням життя, бо чим у такому разі є літе-ратура - ствердив особисте право називати, проживаючи, ритуальні обручі, де тринадцятим, "нещасливим", є авторське визріва-ння права називати.

Біда не в тому, що, як стверджують окремі критики, Андрухович не може поки що на належному рівні говорити на вічні теми. Зрештою, звідки ми можемо знати, на якому рівні цьому авторові належиться го-ворити? Більшість з українських авторів поки що тільки декларують, Андрухович все-таки говорить. І щось таки зачіпає він своїми розмовами, якщо суспільство реагує на них, дратуючись чи схвалюючи.

Один із художніх ходів, якими користується Андрухович у своїх романах, це своєрідне "кидання кістки" "зацофаному" читачеві - по-стійне ламання суспільних стереотипів. У цьому сенсі проза Андруховича теж є чимось "на кшталт шатокуа" - таким собі психологічним лікнепом. Я маю на увазі Розділ 6 цього роману, присвячений Богдану-Ігореві Антоничу. Це одна з найкращих сторінок роману - шикарна містифікація, де Автор витворює, намріює біографію Поета, що супе-речить ультрапатріотичному офіціозу. Мав Авдрухович таке право, не мав: є межі вигадки у домисленні фактів біографії реальних осіб чи немає, -- все це просвітянські бздури! Саме такий містифікований варіант біографії Антонича відповідав ідейному задумові роману. І все. Не треба тут шукати замаху на національні святині. Зрештою, не нам шукати, які, перепрошую за натуралізм, просрали все у цій Дер-жаві, включаючи невинні дитячі мрії.

Любовний трикутник у романі - поет Артур Пепа, Рома Воронич і австрійський фотограф Карл-Йозеф Цумбруннен - традиційний мистецький хід. Все як у житті, де логічними поясненнями тих чи інших людських дій і вчинків нічого не доб'єшся і нічого не проясниться. Бо людські взаємини зіткані з протиріч і непорозумінь. Андрухович нарешті зва-жився на вбивство одного із своїх героїв - ритуальне вбивство, хоча й абсурдне й маразматичне у своїй побутовій основі - пограбування Цумбруннена суспільними покидьками Душманом і Шухіром. Таким же ри-туальним є позбавлення цноти вісімнадцятирічної доньки Роми Воронич Каломеї (Колі). Ритуальним і алегоричним. Трохи містичним. Набуваю-чи, кожен має свою ціну втрати.

Роман Андруховича перейнятий наскрізними екзистенційними мотивами. Герої розуміють і відчувають плинність часу, вони фіксують це на біологічному й суспільному рівнях. Вони подавлені, розчаровані, трохи налякані цими змінами, які відбуваються у них і відбуваються з ними. "Криза чоловічого віку"? Так просто, і так банально. Хоча це теж є. Дивно було б, якби цього не було. Бо Автор, один з цент-ральних героїв цього роману, сам переживає всі ці зміни. Це той мо-мент, коли Андруховичу вдалося подолати прірву відчуження між героя-ми і Автором. Все у всьому, дванадцятий обруч - "коло вічності, по-чаток і кінець в одному, Альфа й Омега, всі ми і кожен з нас...".

І на закінчення. Так склалося, що я двічі читав цей роман, пер-ший раз рукописний варіант, другий - книжковий. Не скажу, що це вже було таким легким і приємним читанням. Але я не шкодую витраченого часу, бо Андрухович - це той Автор, який кожним новим романом набли-жається до читача. Сьогодні це найголовніше у його літературній ході.

Листопад 2003.

м. Івано-Франківськ.



nationalvanguard


 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»