НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

У квітах вічних і пахучих…
(Марія Корпанюк. Ніким не бачені картини: Поезії.-- Івано-Франків-ськ: Лілея-НВ, 2003. - 108 с.)

Євген Баран

Пригадую одну суперечку на початку 90-х рр. з Андрієм Охрімовичем про те, Хто є Поетом. Я переконував, що поет, це той, хто постійно працює над собою, вдосконалюючись від книги до книги. На що Андрій з не меншим запалом доказував, що Поет може написати од-ного вірша, одну книгу, нічого більше не написавши, він все одно за-лишаться Поетом. Час розставляє все на місця, і в залежності від конкретного випадку й конкретної ситуації підтверджує правоту наших нібито відмінних поглядів. І все ж, у розмові про поезію Ма-рії Корпанюк ближчим до істини був Андрій (можливо тому, що сам є автором однієї книги - "Замкнутий простір" - залишаючись при цьо-му одним із найяскравіших українських поетів межі тисячоліть).

Літпокоління 80-х вже напевно встигло забути одного із найколоритніших (не найголооніших) представників їхнього призову. Перша поетична збірка М. Корпанюк "Творяща глина" далекого 1987 року (назва геніальна, запущена з легкої руки Василя Герасим'юка) не створила преценденту, але запам'яталася глибокою філософською образністю, кольористикою, мелодійністю. Після дебюту настала тривала павза. Не у творчості. Марія Корпанюк - визнаний майстер художньої кера-міки, непересічний художник, автор "ніким не бачених картин", не зраджувала Поезії, вона наповнила поезією свої полотна й кераміч-ні вироби. А у хвилини легкої зажури й відпочинку знову бралася за перо й папір...

Її нова поетична збірка не викличе літературного "буму", при-страсних суперечок, дискусій, але для книги це є швидше позитивом, аніж недоліком. Хоча би тому, що поетичних творів сьогодні з'являється дуже багато, тоді як читачів цієї поезії стає все менше. Не тому, що вже й така погана, така світова тенденція, на жаль. Правда по-лягає також у тому, що добрих поетів у нас не так вже й багато, принаймні таких, які не йдуть на світоглядні й естетичні компромі-си, аби привернути увагу до власної творчости. Марія Корпанюк якраз із цього останнього ряду - справжніх, автентичних по-етів.

Вона не наздоганяє світ, не ловить блискіток у ньому, вона ні-куди не поспішає, нічого нічим не запалює. Вона розповідає. Живописує. Чимось невловимим її поезії нагадують живописні картини й портрети наших письменників-класиків - Г.Квітки-Основ'я-ненка, І.Нечуя-Левицького. В жодному разі це не архаїка, це майстерне, витончене ткання різнокольорової павутини світу. Це пастельні, десь навіть буколічні картини. Спокійні й вражаючі у своїй при-родній красі:

В цей ліс, де все мохи і листя,
І неба списаний сувій,
Ти увійдеш і, сам не свій,
Пізнаєш дотики барвисті.

Пізнаєш м'яту й звіробій,
Лискучий спалах тіл зміїних,
Биків, що вивільнились, бій.
І риби плин, і лет пір'їни.

Пізнаєш сік, на смак гіркий,
Що кольором темніший вишні,
Пізнаєш вітер від ріки,
Де спочиває сам Всевишній.
("Ліс")

Поезії Марії Корпанюк багаті конкретними деталями, на перший погляд зовсім буденними, прозаїчними. Але кожна із НИХ не проото побачена автором, відчута, відтворена, прожита. Її поетичні карти-ни статичні, але у своїй статиці живі й динамічні. Це як пейзажні полотна російських і українських живописців початку ХХ століття: споглядаючи на них, читаючи їх, ти відчуваєш живе дихання Природи. Це не просто вміння, це органічне розчинення у світі природи. Деталі картин-віршів Марії Корпанюк врізаються в пам'ять. Ти бачиш того "двірника із мокрою мітлою"; "вечірнє сонце", що "увійшло до храму"; фізіологічно відчуваєш спеку літа ("Літо. Суботів"), приймаєш у себе цю "графіку вологих тіней" ...

На чому би не зупиняла свій погляд поетеса, воно набуває конк-ретних обисів, конкретного кольору й запаху. Корпанюк не боїться використовувати апробовані іншими поетами образи і теми, надаючи їм власного інтонування. Відштовхуючись від якогось образу-метафори, вона розвиває власне суєтне дійство, сповнене таїни першовідкриття. У її поезіях вдало поєднані вимріювання образу, ви-діння образу, виповідання образу. А тому цим обра-зам, картинам не просто віриш, а живеш ними й жівеш у них.

Одним із наскрізних образів поетичних книг Марії Корпанюк є образ "творящої глини". "Голос глини" вабить автора, відкриваючи не-відомі й вічні сторінки людського буття-творення. Пізнаючи їх, піз-наєш власну самотність. Власну самість. Власну самототожність.

Можна закинути авторці деяку неуважність у підборі поетичних рим, бенального у своїй основі дієслівного римування. Але не форма-льна довершеність була метою авторки. Оце відчуття напівдилетантської версифікаційної майстерності є найголовнішою перевагою поезій Марії Корпанюк, бо вона зберегла у собі первісність дитячих вражень і відчуттів. Зберегла у собі вміння дивуватися, передаючи його як основу основ мистецтва Життя...

Грудень. 2003.

м. Івано-Франківськ.



nationalvanguard


 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»