НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Олег Гуцуляк

Атлантида:
Війна Традицій

Платон повідомляв у своїх діалогах, що імена родоначальників атлантів його предок Солон витлумачив по-грецьки тому, що його інформатори-єгиптяни, у свою чергу, "пояснили" їхні імена по-єгипетськи. Отже, нам не відоме автентичне ім"я Атланта та його нащадків - атлантів. Але Платон наводить атлантичне (тубільне) ім'я брата-близнюка Атланта. Це - Гадір. Ще в часи Платона воно було зрозуміле грекам , бо позначало землі на березі Атлантичного океану (тепер - місто Кадіс або Гадейра на півдні Іспанії),фінікійську колонію, засновану десь в 1100 р. до н.е. (за Веллеєм Патеркулом, "Історія Риму", 1.2.3), дещо пізніше падіння Трої. Навпроти Гадіра, але вже на африканському березі Атлантики, розташоване місто Лараш, що древніми називалося Лікс. Римляни наділяли це місто епітетом "вічне місто" (!) та шанували в ньому могилу Геркулеса, а фінікійці знали його під іменем "Мак Семес" - "Місто Сонця". Археологічні пошуки виявили тут могутню мегалітичну культуру сонцепоклонників (якими, згідно з Платоном, були й атланти). Це дало підстави відомому етнологові - мандрівникові Т. Хейєрдалу вважати, що саме Лікс був праобразом платонової Атлантиди - звідси прямо відкривається шлях до великого континенту: від міста Лікс бере початок океанська течія, що спрямовується чітко на захід, в бік Мексиканської затоки (Хейердал Т. Древний человек и океан / Перев. с англ. - М.: Мысль, 1982. - С. 54).

Археологічні дослідження Піренейського півострова ІІІ - ІІ тис. до н.е. переконливо доводять зв'язок греків Егеїди із західним районом Середземномор'я. Починаючи з ІІІ тис. до н.е. тут зафіксовано появу великих мегалітичних споруд, пов'язаних з появою східносередземноморського поховального обряду та повністю аналогічних східносередземноморським "толосам". Райони з егейським поховальним обрядом повністю співпадають з головними зонами металургійного виробництва. Тут колоністами розроблялися родовища срібла, міді, золота та олова. Саме тоді ж розквітає металургія Іберії: в Альмерії та Південній Португалії, в Центральній Андалузії у долинах Гвадалквівіру і Гвадіани, багатих рудами і зручних для транспортування руди ріками. У житлах, знаряддях, ераміці тощо у давньоіберійській (пратартессійській) культурі спостерігається багато типового для Егеїди, а спосіб поховання повністю аналогічний егейським, зокрема крітським середньомінойського періоду. Що стосується фінікійців, то їхня поява в Іберії датується тільки І тис. до н.е., коли вони стали дійсно панівною силою в Середземномор?ї. Наприклад, Еолійські острови були емпоріями ахейських торговців - мореплавців, а в глибині затоки Таранто в Скольо-дель-Тонно була колонія аргосців (і афінян?), що виникла десь в 1425 році до н.е. Втративши контакт з метрополією внаслідок завоювання Греції дорійцями в ХІІ ст. до н.е., колонії ахейців занепали, відбулася зміна поховального обряду. Проте частина ахейців досягла Атлантики (на побережжі Західного Марокко в районі Ріо-де-Оро існували стабільні факторії ахейців; саме в цьому районі знаходяться гори Атлас та мешкав великий етнос лівійських атлантів, яких знаэ вже Геродот) та Канарських островів, де посталасвоєрідна культура з алфавітом своєрідного типу: характер знаків канарського письма дозволяє говорити про вплив крітського (лінійне письмо А і Б) та давньолівійського (від якого походить письмо туарегів "тіфінаг"), що навіть дало підстави говорити про давньоберберський субстрат, котрий був поширений не тільки на Канарах, але й на самому Кріті (тотожність канарських суфіксів -n-te, -n-de, -anda та давньоегейських -ndos, -nda, -nthos, тотожність крітського імені володарки лабіринту Аріадни Ariadne/Arigahne титулові канарських жриць з підземного храму Барранако да Вальерон Ari-mag Wada, тотожність канарського королівського титулу mensey/menzey північноафриканському amenzuy/amenzu)(Поплинский Ю.К. Из истории этнокультурных контактов Африки и Эгейского мира. - М.: Наука, 1978. - С. 75 - 80).

Солон витлумачив по-грецьки ім"я Гадір як "Евмел" - "Маючий овець", господар - вівчар. Цікаво зауважити тут, що іншим сином бога моря Посейдона, як і Гадір - Евмел, володарем стад овець був одноокий кіклоп Поліфем ("Багатоголосий"). Чи не можна припустити тотожність цих двох міфічних персонажів ?

У часописі "Кур"єр ЮНЕСКО" (1990 р., № 7) секретар Іспанської Королівської Академії баскської мови, етнограф Хосе М. Сатрустегі наводить міф жителів Піренеїв басків про помсту Неба. Згідно з ним один одноокий кульгавий пастух овець образив місяць Березень за його надто сувору погоду. Обурений Березень вирішив відомстити, але був вже останній день цього місяця. Тоді він випрохав у місяця Квітня позичити йому два з половиною дні та влаштував сильну бурю, внаслідок чого ріки та ручаї вийшли з берегів і стадо овець необачного одноокого пастуха загинуло. Під час спроби врятувати хоч би одного барана, тварина з переляку рогом вибила своєму рятівникові його єдине око. Ось чому пастухи бояться перших днів Квітня, позичених колись Березневі.

Чи не є цей баскський міф про природний катаклізм відгомоном про жахливий потоп, внаслідок якого загинула могутня цивілізація Атлантиди, а порятувалися лише пастухи високо в горах (як Піренеїв, так і Канарських островів) ? Чи не є герої цього переказу образом "братньої" атланам цивілізації, котра процвітала на теренах Піренеїв до приходу туди індоєвропейців ?

Германські саги розповідають про сліпого бога Хьодра чи Хьода ("Борець"), сина могутнього бога Одіна. Хьодр вбив світлого бога Бальдра прутом омели, котрий підсунув йому в руку бог-ошуканець Локі (від фінн. "лоухі" - "скеля, гора", або дав.-ісланд. "логі" - "вогонь"). Вважається, що Локі у міфах згадувався як брат - близнюк Одіна, а Хьодр - це сам Одін як втілення "сліпої довірливості" брата. З міфологічних текстів причина сліпоти Хьодра не відома, але допускаємо, що осліп він через наближення до "космічного Вогню", і не без допомоги лукавого брата. Пізніше, у переказах датчан, образ Хьодра трансформувався у героя Хаддінга ("Могутній борець"), якому сприяє сам бог Одін у личині одноокого старця (до речі, за іншими міфами, Одін обміняв своє одне око на джерело мудрості). Одночасно Хаддінг вважався земним втіленням бога Ньйорда (Нертуса), аналога грецького Геркулеса, а його брат-близнюк Фрото ("Мудрий"), за царювання якого на землі був "золотий вік достатку", - втіленням сина Ньйорда Фрейра. Фрейр - Фрото став родоначальником мореплавців, але його морська імперія загинула від навали морських полчищ демонічного конунга Мюссінга.

Отже, напрошуються паралелі зі співзвучними іменами Гадір та Хьодр, з переказами про одноокість, братів-близнюків та природний катаклізм з боку океану. Можливо, що давні германці перейняли ці відомості від своїх попередників на території сучасної Європи.

Деякі дослідники вважають , що до приходу індоєвропейців Західну Європу заселяли разом з іберо - басками ще й бербери (єгиптяни називали їх лівійцями і безпосередньо межували на заході), субстрат яких виявляється у перших індоєвропейців Заходу - кельтів (Pokorny J. Das nicht-indogermanische Subsstrat im Irischen // Zschr. celtische Philologie. - 1927. - Bd. XYI, XVII; Pokorny J. Die Schprachen der vorkeltischen Bewohner Nordwesteuropas // Innsbrucker Beitrage. - 1962. - Sonderheft 15. - S. 129). Начебто, саме вони виступають у ірландських сагах як фомори, яких очолює демонічний одноокий Балор, якого перемагає його внук (син дочки) Луг. Також батьком героя Фінна був Голлом (goll "одноокий") на прізвисько Аед (aed "вогонь"). Його вбив син Морни, за що Фінн і мстить. своєму дідові по матері Тадгові, синові Нуаду.

Нам не відомо як давні єгиптяни "по своєму" пояснювали Атланта. Спокусливим є ототожнити його з верхньоєгипетським богом Гором ("Висота", "Небо"), який, як і Атлант, був володарем простору між небом і землею. Образ Гора - сокіл, символ - крилатий сонячний диск. Хоча Гор не має брата-близнюка, але мотив сліпоти у міфі про нього присутній: брат-близнюк його батька Осіріса Сет вириває у племінника око і лише згодом Гор перемагає дядька. Своє око Гор дає проковтнути Осірісу - і той ожив. Воскреслий бог передав свій трон у Єгипті Гору, а сам стає царем потойбіччя, де його оберігають сини Гора, які, до того ж, виконують функцію Атланта - підтримують небо над землею. Але за деякими варіантами міфу Гор, син Ізіди (Гор-са-Ісет) вважався під іменем Гор-Ур (де "ур" - "великий, могутній") братом-близнюком саме Сета, що зазначив і Плутарх, називаючи Гора "Гором Давнім". Поєднання імен Сет і Гор у давньо-єгипетській мові означає "цар" (swth-hr), що через тисячі років завдяки коптським апокрифам потрапило у давньо-руські билини як "Святогор". Носій цього імен гине так само, як і цар Єгипту Осіріс: примірює до себе домовину, яка виявляється йому вміру, і не може зняти з неї кришку.

Японці теж знають двох братів-близнюків. Але функції у них протилежні: співзвучний Гадіру-Хьодру Ходері ("сяючий вогонь") є богом рибалок та моря, а Хоорі ("бог послаблення вогню") - покровитель мисливства та гір. У міфах розповідається, що Хоорі отримав перемогу над Ходері, відводячи воду з його угідь та затолюючи його суходільні поля. Але найбільше вражає, що Хоорі має епітет Амацу-хітакі-хікохо-но мікото, що перекладається як "Той, хто піднявся до висот". Отже, Хоорі - аналог Атланта, який тримає на своїх плечах небесне склепіння, а Ходері - аналог Гадіра ? Відомо, що син Хоорі та підводної царівни Тойотамі-біме Угаяфукінедзу-мікото став батьком першого японського імператора Дзімму-тенно. Порушивши заборону, Хоорі підгледів за пологами дружини і побачив, що вона - морське чудовисько. Тоєтамі змушена була залишити землю та назавжди жити у підводному царстві. Цей міф ототожнюємо із західноєвропейською легендою про сирену Мелюзину (Мелізанду), дружину короля Енно Довгозуба (або Раймонда). Але співпадіння на цьому не вичерпуються.

Цікаво, що із заходу до Перу та Еквадору прибували японські торговці та колоністи завдяки течії Куросіво. Зокрема, український американіст В. Пашук наводить висновки перуанського вченого Ф. Лойаса, який висловив здогад, що засновники імперії прото-інків були японцями, які від перуанської затоки Аріка, назва якої по-японськи означає "місцезнаходження", подружжя родоначальників інків дійшло до озера Тітікака, що японською мовою означає "тато і мама". Місцевим індіанським поселенням прибульці давали назви, як от Умаката, Юто, Тамака, Токара, Амаурі тощо, що у японській мові мають смислове значення, а до місцевих індіанських мов (кечуа та аймара) ці назви жодного стосунку не мають. Більше того, японською мовою "інка" означає "королівська кров", ім"я Манко Капак - "могутнє око", а поетів-бардів у Перу досі називають словом "амаута", що складається з двох японських : "ама" - "вірш", "ута" - "творити" (Пашук В.В. Викрадення континенту. - К.: Україна, 1991. - С. 16). У зворотньому напрямку, з Перу - у Японію, прийшло славнозвісне вузликове письмо (япон. "камі йо но модзі" або "сін зі" - "божественні знаки"). Тільки імператор Кіммі (пом. 720 р.) наказав переписати стародавні японські вузликові книги китайськими ієрогліфами (Мешков К.Ю. Древние письменности стран тихоокеанского бассейна, не связанные по происхождению с китайской иероглификой // Страны южных морей (История, экономика, этнография, география). - М.: Наука, Гл.ред.вост.лит., 1980. - С. 227; заг. - С. 221 - 229). Також на барельєфах Мексики присутні фігури з монголоїдними рисами. Найбільш відомий барельєф, датований 1200 р. до н.е., - "Борець із Укспанапи", де зображено сидячого в позі лотоса людини з японськими або китайськими рисами. Також існують ще ряд доказів впливу Китаю епохи Шань (з 1750 р. до н.е.) на ольмеків - подібність ієрогліфіки і елементів архітектури, різьба по нефриту, паралелі у виготовленні паперу та одягу з лику. А в Еквадорі знайдена кераміка п'ятитисячолітньої давнини, фактично ідентична японському посуду того часу.

Лінгвісти давно звернули увагу, що японська мова дуже схожа до мови вищезгаданих нами басків, прадавніх жителів міста Гадір. Відомо також, що назва одного з портових міст Японії Йокогама мовби взята зі словника басків: по-баскськи "йокогама" означає "місто на березі моря" ( Зайдлер А. Атлантида / Пер. с польск. - М.: Мир, 1966. - С. 228). Відомо також безліч інших мовних паралелей, серед яких баскське слово "гонду" - "пірнати, провалюватися, захід" , назви японського острова Хондо та центральноамериканської країни Гондурас...

Назва американської території на березі Мексиканської затоки Табаско пояснюється як "сторона басків". Але вже на давньо-єгипетській мові. Так вважає етнолог Р.Л. Коллінгтон. На його ж думку назва Гватемала дана давніми єгиптянами, котрі після загибелі Атлантиди відвідували ці колонії атлантів в Америці, і означає вона "Дорога західного сонця" (Ва-Тем-Ра). Так само трапилося з назвою іншої країни - Нікарагуа, що з давньо-єгипетської перекладається як "Західне сонце" (Нкх-Ра-Ва). Професор Рендель Гарріс перевів погляд на Північну Америку, де виявив чималі паралелі між географічними назвами та фактами давньо-єгипетської мови : Міссурі - "Діти Сонця", Массачусетс - "Діти Червоного", Теннесі - "Країна Ізіди" тощо. Інші етнологи виявили тотожність баскського слова "гойко" - "бог" імені бога індіаців сіу-дакота Хаока чи Хейока, і перекази про цих богів співпадають (коли він радісний - іде дощ, коли сумує - сонячно).

Деякі спеціалісти з ранньої історії Іспанії на тій основі, що іберійське плем"я кельтів-ареваків , котре героїчно протистояло навалі Риму, належало до монголоїдного расового типу, вважають, що ареваки перебралися через Атлантичний океан і стали відомі як індіанське плем,я араваків бразилійського побережжя.

Також у верхів'ях Міссісіпі, поділеної тепер між штатами Вісконсін, Міннесота і Дакота, жило найтаємничіше плем'я манданів. За мовою вони належать до групи сіу разом із ассінібойнами та дакотами. Займалися вони землеробством і відрізнялися від решти індіан расово та звичаями . Мешкали у дев'яти добротно укріплених містах. Особливо європейські риси були характерні для жінок, а у всіх манданів - біла шкіра та блакитні очі. Предком - засновником їхнього племені, згідно з міфами, була біла людина, яка приплила на каноє. Сама ж релігійна доктрина надзвичайно схожа у багатьох моментах з європейськими віровченнями. Згідно з поглядами деяких дослідників, предками манданів були кельти (Дж. Калтін, Х. Мейджор, Бовен) або скандінави (Г. Гроцій, Р. Хенніг). В музею Мілуокі зберігаються знайдені тут секири, сокири, залізний гостряк списа, огниво, які дуже схожі на скандинавські. Не дивно, адже Г. Гравьє виявив норманський субстрат в культурі південніших ацтеків, а Ч. Г. Леланд встановив разючу подібність між міфами "Едди" та алгонкінів. В штаті Міннесота було знайдено в землі прямокутний камінь вагою 91 кг, відомий як Кенсінгстонський камінь. Він був вкритий скандинавськими рунами.

У нижній течії Міссісіпі в 1982 р. були виявлені сліди унікальної величезної споруди, котра складалася із шести концентричних восьмикутників. Розміри споруди вражають - по діагоналі вона займала біля 1 км. Вчені визначили, що побудована вона була в 1800 р. до н.е. Для чого? Аналіз конструкції довів, що проміжки між восьмикутниками точно відповідают напрямкові заходу сонця у дні літнього сонцестояння. Тобто споруда слугувала для точного виміру часу, аж поки зміщення сонця протягом тисячоліття в інший Зодіак не зробило споруду непотрібною.

Але на території Америки виявлено й більш давні цивілізації! Неподалік від Мехіко є піраміда, частина якої була залита вулканічною лавою. Виявилося, що піраміда збудована 5000 р. до н.е. і лава її "законсервувала". У самій основі піраміди було виявлено археологами культурний шар середини У тис. до н.е. (за радіовуглецевим аналізом). Ці ж дослідження встановили, що піраміда була залишена людьми в 2160 р. до н.е. У Південній Америці, на території сучасного Перу, наявні руїни Гран-Пахатен. Там виявлено чисельні барельєфи, на котрих зображено дивні істоти. Ці знахідки стосуються археологічної "культури Антисуйо", що існувала за 20 000 років до н.е. Також у Центральній Америці на одній з камяних стін вирізблена дата 12 042 р. до н.е. Цікаво також, що в руїнах міста Тіуанако в Андах виявлено дивний календар, в якому рік нараховував 290 днів. Тепер це місто розташоване в горах на висоті 400 метрів. На такій висоті практично нема рослинності, і умови не сприяють проживанню людей. Але там виявлено залишки порту, морські ракушки, зображення літаючих риб, скелети викопних морських тварин. Все це свідчить про те, що це місто колись перебувало біля моря. Геологи вражені, адже Анди піднялися 60-70 млн. років тому, в третинний період. Отже, на той час місто вже було, була цивілізація? Це підтверджують інші дані. Біля міста - озеро Тітікака. На його дні дослідники виявили залишки побудов, стіни, котрі були складені з величезних камяних блоків. Стіни йдуть вздовж вимощеної дороги. Вони розташовані паралельно один до одного і тягнуться протягом одного кілометра. Археологи вважають, що це залишки прибережного храму, де здійснювалися поховання важливих осіб. Храм виявився на дні озера у результаті процесу гороутворення.

Отже, можна говорити про певну конкретну ситуацію "контактів без домінування", котрі характеризуються наявністю обміну без захоплення території і без досягнення однобічних переваг та вигоди.

Ще в 1862 р. один мексиканський мандрівник виявив у штаті Табаско гігантські камяні голови, висічені з цільних глиб базальту з дивною майстерністю вагою під 20 т і діаметром до 6 м кожна. Зараз нараховується 12 таких статуй - і це жодному фальсифікатору не під силу. А для "академіків" неприємність та, що голови мають типово негроїдні риси - пухлі щоки, приплюснуті носи, повні губи, на деяких щось подібне на шолом, у інших - буквально кучеряве волосся... Створені вони десь коло 1200 р. до н.е. на зорі давньої цивілізації, яку їх наступники-індіанці майя називали ольмеки. Дослідження польського вченого А. Вейрьчинського кладовища біля цих голів показали, що в найбільш давніх похованнях 14% черепів явно негроїдного типу, а в більш пізніх - 4,5%, тобто африканці були поступово асимільоовані місцевими жителями.

Але також широко поширені т.зв. "особи семіто-кавказької національності" - з орлиним носом, бородаті. Вони у величезній кількості виявлені на ольмекських барельєфах і статуетках, причому того ж періоду, що й негроїдні голови. Більше того, один із сюжетів зображає урочисте спілкування європейця з негром - і виконаний він з великою повагою до предсттавників обох рас. Також американська письменниця Констанція Ірвін звернула увагу на те, що взуття цих "осіб східносередземноморської національності" має характерну рису - носки їх дуже незвично загнені. Такий фасон був виключно у етрусків, хеттів та фінікійців. (Мазин А. А открывали ли Америку?, журн. "Латинская Америка", 2003, № 11, с. 85-86).

Як відомо, величезна океанська течія йде від Канарських островів та Гібралтару і впадає у Мексиканську затоку, на побережжі якої раптово розцвітали потужні індіанські цивілізації, хоча природний характер цієї місцевості тропічних джунглів аж ніяк не мав би сприяти цьому. Також від острова Церн, що належить до архіпелагу Островів Зеленого Мису, де знайдено велику фінікійську факторію, відкривається найзручніший шлях вздовж північно-східного побережжя Бразилії в Карібське море під попутними вітрами-пассатами. Тут же можна було поповнити припаси перед довгим сорокаденним плаванням в Америку, тут же на борт могли бути взяти і чорношкірі моряки та робітники...

При розкопках біля місць поховань фараонів були виявлені ритуальні кораблі. Найбільший з них - біля піраміди Хеопса, довжина виконаного з ліванського кедра корпуса досягала 43 м, водотоннажність - 45 т, що цілком ставиться у порівняння з каравелами Колумба і набагато більший драккарів вікінгів і в жодне порівняння не йде з папірусним човником "Ра-2" Тура Хейєрдала (на час його експедиції про ці кораблі нічого не було відомо). Згідно вимог плавання у відкритому морі ніс судна загнуто вверх, весла міцні - взагалі, вся конструкція корабля свідчить про те, що за ним стоїть древній та багатий досвід мореплавання. Найстарші із суден датуються 3100 р. до н.е.

На основі фактів польські вчені К. Ковальський та З. Кжак переконливо довели міжетнічні контакти Іберії та Нового Світу (Kowalski K., Krzak Z. Mowia tysiaclecia. - Warszawa: Chytelnik, 1989. - S. 81 - 94). Зі Старого Світу було принесено в Мезоамерику кераміку, яка вперше з'являється в 2300 р. до н.е. в печері Пуррон (Пуебло), Гватемалі (Камінальхуйю) і Гондурасі (нижній шар Йохоа і Ярумела І). (Гуляев В.И. Новые данные о происхождении культур Мезоамерики // СЭ. - 1966. - № 1. - С.146-151).

Навіть такий скептично налаштований щодо трансокеанічних контактів російський американіст В. Гуляєв без застережень визнав факти чисельних перебувань на території Венесуели та Мексики римських торговців та поселенців та занесення у Європу часів Помпеї та Геркуланеуму суто американських культурних рослин - аннони та ананасу (Гуляев В.И. Доколумбовы плавания в Америку: Мифы и реальность. - М: Междунар. Отношения, 1991. - С. 75 - 77). Навіть у бальзамі мумії Рамзеса ІІ (1224 р. до хр.е.) та в самих її тканинах (пізніше - також у муміях з Мюнхенського музею та з музею в Манчестері) був виявлений в 1976 р. алкалоїд тютюнових листків, хоч вважається, що тютюн потрапив у Європу після Колумба. Щоправда, тютюн росте й у Старому Світі - Західному Судані. Тільки дикий, і як він туди потрапив - невідомо. Знали його в Чорній Африці, знали й араби і використовували в медичних цілях та для введення в транс. У туземців Карібського моря в доколумбову епоху акт куріння звучав як "тоббако", звідси це слово потрапило у європейські мови. А ось у Судані, зодовго до Колумба, процес куріння називався "туббак", у інших племен - "таба", "табгха". Його знали й кельти, які поширили його у всій доримській Європі. Саме від самоназви кельтів "туата" ("народ", "нація") й походить слов'янська назва "тютюн" - "кельтська рослина". Найбільш давні зображення курильних трубок у Центральній Америці датуються 1500 р. до н.е. Можливо, що трансовий тютюн ("таббак") був експортним продуктом єгиптян та "атлантів" у Америку, де культивування його переросло в гігантський культ, а вже потім повернувся в Старий Світ. У відповідь американці експортували в Старий Світ свій власний наркотик - кокаїн. Він був виявлений, поряд з нікотином, в 1992 р. вченими з Інституту судової медицини в Ульмі в кістках та черевних мязах мумій, що зберігалися у Мюнхенському музеї. Кокаїн виготовляють саме з листків рослини кока, яка росте лише в південноамериканських Андах!

Ще в 1640 р. німецький ієзуїт Кірхер видав працю "Едіп Єгиптянин", в котрій викладав ідею колонізації єгиптянми Америки, а заодно й Індії з Китаєм. В 1862 р. в Бразилії було знайдено т.зв. Параїбський камінь із таємничими, начебто семітськими, письменами. Ернест Ренан оголосив напис підробкою та й той поміщик, який знайшов камінь, таємниче зник. Пізніше виявилося, що Ренан помилився - він просто не знав шрифту, яким зроблено напис. Вияснилося це вже в 1967 р., коли текст розшифрували. Мова там йшла про судно ханаанеян-фінікійців, яке розбилося біля берегів Бразилії десь біля 550 р. до н.е. Також цікаво, що аналогічні знайденому на Азорських островах ще в 1749 р. карфагенському скарбу монет виявлені в Массачусетсі та Коннектикуті.

Епос майя-кіче "Пополь-Вух" розповідає про паломництво на схід у землі Великого короля, господаря Сходу їхніх правителів Кокаїба, Куакутека і Коахау з клану Балам, тих "перших мужів, котрі прибули з іншого боку моря" (ч.4, гл.5). Вони вирушили на схід через море і прибули в царство Накшіта, "котрий подарував їм сан королів і вручив знаки королівської влади". Крім того вони отримали там малюнки (тобто ієрогліфи), котрими "була записана історія" (гл.4.6). В "Анналах какчікелів" теж розповідається про паломництво на Схід. Тут це - Кайнох і Кайбатц, сини Гагавіца, який прибув з Толану, а східний король - Тепеух (гл. 52).

Свідченням контактів стала також назва від племені мочіка гавані Мачіко (Машіку) на острові Мадейра на захід від Канарських островів. Група Мадейрських островів фігурує на давніх картах під іменем Острови святого Брандана та Втрачені острови. Араби їх називали Калідат ("Вічні острови"), що європейці зрозуміли як Карідат ("Милосердні острови"). За часів португальського принца Генріха Мореплавця Мадейру було відкрито як острів Святого Лаврентія. Але провівши ретельний аналіз давніх італійських карт, принц прийшов до висновку про те, що це вже відомий на картах з часів раннього середньовіччя острів Леньяме (Legname) чи Лекнаме ("Лісовий") і тому перейменував його по-португальськи Мадейра ("Лісовий"). Без сумніву, на нашу думку, Генріх Мореплавець керувався і згадкою давнього античного передання "Періпл Ганнона" (датованого 350 - 300 рр. до н.е.) про подорож у УІ ст. до н.е. (525 р. до н.е.) фінікійських карфагенян в Атлантиці, а саме: "... Постановили карфагеняни, щоб Ганнон плив за Гераклові Стовпи та заснував міста лівіофінікіян. І він відплив, ведучи 60 пентеконтер (п'ятдесятивесельних суден, - О.Г.) та безліч чоловіків та жінок числом в 30 тисяч, і везучи хліб та інші припаси... (Дослідники вважають, що карфагеняни шукали рятівної бази від персів, які щойно захопили сусідній Єгипет, аналогічно як це вчинили малоазійські фокейці, переселившись в іспанський Тартесс - О.Г.) ... Коли, пливучи, ми минули Стовпи і за ними пропливли дводенний морський шлях, ми заснували перше місто, котре назвали Фіміатіріон, біля нього наявна велика рівнина. Пливучи звідти на захід, ... В цій затоці є великий острів, зійшовши на корий ми нічого не бачили, крім лісу (!-О.Г.), а вночі ми бачили багато запалених вогнів, та гру двох флейт чули ми, кімвалів і тимпанів бряцання, крик великий. Страх охопив нас, і жерці наказали залишити острів...Пройшовши чотири дні, вночі ми побачили землю, заповнену вогнем; посередині було якесь величезне вогнище, що досягало, здавалося, зір. Вдень виявилося, що це велика гора, що названа Колісницею богів". Важається, що фінікійці доплили до вулкану на горі Камерун у Гвінейській затоці або до гори Какуліма в Сьєрра-Леоне, але більш вірогідно, що мається на увазі якийсь вулкан одного із сусідніх мадейрських островів, адже саме вони є вершинами підводних вулканів. Крім того, вражає, що Ганнон постійно застосовує в тексті місцеві географічні назви, і це при тому, що як прибульці, так і тубільці трималися осторонь один від одного! (Непомнящий Н. Колесницы в пустыне. - М.: Наука, Гл.ред.вост.лит, 1981. - С.66 - 68; заг. - 199 с.)

Як виявив голова Фонду дослідження Анд (штат Невада, США), археолог Д. Севой , жителі південноамериканських Анд перетинали Атлантику, до якої діставалися по ріці Амазонка. Відповідно стародавні єгиптяни та мінойці, тартесці Іберії (жителі міста Тартесс у дельті ріки Гвадалквівір-Бетіс, що добу плавання від вищезгаданого міста Гадір) могли подорожувати тим же шляхом до передгір"я Анд ще за дві тисячі років до появи фінікійських мореплавців на історичній арені. Зрештою, власне у Амазонії та Андах постає певне уявлення про світ: існує центр та певні пункти на горизонті, на котрі спрямовані промені - "саке", що розходяться (радільний характер руху). Аналогічне уявлення мали, як свідчить археологія, і культури Старої, до-індоєвропейської Європи. А чи не був басейн ріки Амазонки посередником між Японією та Європою у до-фінікійські часи, коли Атлантичним океаном володів флот атлантів ?

Знаменита іберійська скульптура т.зв. "Дама з Ельчі", відкрита в Zoma de la Alcudia (1897 р.), зображає жінку з мітрою на голові та двома великими, філігранної роботи, дисками по боках біля вух. Дана особливість не зустрічається в жодному мистецтві будь-якої країни Середземномор'я, але є прямим аналогом мезоамериканських скульптур. Фото скульптури можна побачити у книзі: Мишулин А.В. Античная Испания. (М., 1952. - С.111).

Внаслідок катастрофи, в якій загинула цивілізація Атлантиди, семітомовні Карфаген та інші фінікійські міста - держави заблокували Гібралтар, встановили своє домінування у Середземному морі та перервали традицію, хоч і незначних, контактів між Старим і Новим Світом.

В першу чергу Фінікія зорієнтувалася на "ближні землі" - Північно-Західну Африку, Сардинію та Іберійський півострів, обравши собі за завдання не лише доступ до родовищ металів (якими вони, зрештою, наводнили Грецію та Азію), а їх колонізацію. Остання, на відміну від вищезгаданих доколонізаційних контактів, характеризується систематичністю контактів (а отже, спорудження власних емпорій та святилищ), використанням чужої праці шляхом підкорення тубільного населення і такою організацією території, котра б сприяла найкращому контролю над ресурсами та отримання найбільших вигод. Найбільшою колонією в Іберії була Севілья (Hispalis), котра виросла внаслідок прибуття величезної кількості біженців, які втекли після захоплення ассірійцями Тіру, Хацуцу, Хаммату і Лакіс. На Захід фінікійці принесли такі явища, як вино, оливкове масло, ослів та кур, світильники, гончарний круг, освоєння заліза, парфюмерія, пурпур та письмо.

Тільки хамітомовному Єгиптові у боротьбі за сфери впливу та ринку вдалося відстояти певну незалежність від Фінікії та задовільнитися виходом до Аденської затоки та Аравійського моря. Фінікійці зуміли переконати єгитян, що казкова країна Пунт (вона ж "країна богів", Та-Нутер), до якої плавали раніше їхні предки, це країна Офір (тепер - Афар) на місці тектонічної западини на схід від Ефіопського нагір'я і що шлях єгиптян до неї значно коротший, ніж шлях фінікійців через стовпи Баала - Мелькарта (Гібралтар) довкола всієї Лівії (Африки). Відомий похід "найманих" Єгиптом фінікіян у УІІ ст. до хр.е. й повинен був це довести фараонові Нехо ІІ. На нашу думку, міф про боротьбу між Гором - Тотом та Сетом - Баалом, згаданий вище, - це символічне зображення боротьби Єгипту з семітами - фінікійцями (Сет - бог сходу). Останні відібрали у єгиптян торгівельний шлях на захід - "око Гора", тобто систему маяків, збудованих вздовж всього західного шляху у "Зовнішнє море" (океан) до Канарських островів (Пунту), куди, у свою чергу, прибували торговці з Америки. Бог Гор іменується у єгипетських гімнах "священною ранковою зорею, яка сходить на захід від країни Пунт" і він же тотожний з богом Ашем, покровителем західної сторони світу взагалі, символом якого, як і Гора, був сокіл.

А для греків фінікійці пустили чутку, що до катастрофи за Геракловими стовпами (Гібралтаром) дійсно були острови, які внаслідок землетрусів затонули, а океан став не судоходним : в'язким , як болото, і повний рідкого мулу. Частина правди в цьому твердженні була. Океанологічна експедиція 1947 - 1948 рр. виявила , що дно Атлантики між Азорськими островами та островом Тринідад вкрите майже тридцятиметровим шаром осілого в'язкого мулу. Там же виявлено кристалічну лаву, яка могла утворитися тільки на овітрі. Застигаючи у воді, вона мала б зовсім іншу структуру.

Звісно, що не всі суперники Фінікії вірили у твердження про непроходимість Атантичного океану. Невідомий грецький автор книги "Про чарівні чутки" писав, що карфагеняни за Геракловими стовпами виявили в океані острів, багатий плодами. Але коли карфагеняни стали часто його відвідувати і де-хто через родючість грунту поселився там, будучи недосяжний фінікійській владі, то правителі Карфагену під страхом смерті заборонили плавання до цього острова, щоб перепинити відтік населення та тримати відкриття у таємниці. Про це ж говорив і історик Діодор Сицилійський (1 ст. до хр.е.). Приховуючи торгові шляхи, капітан карфагенського судна віддав перевагу тому, щоб викинутися на рифи, ніж вивести слідуючий за ними римський корабель до багатих оловом берегів Британії. Але заволодівши Карфагееном, секрети римляни вивідали - звідси знайдені римські амфори біля берегів Бразилії.

Навіть після падіння Карфагену міф про "зле море" ("халепе таласса") залишився домінуючим у римлян. Так, римляни знали, що на захід від Маврусії навпроти Гадар (тобто міста Гадір) є "острови блаженних" (Страбон, ІІІ, 2,13; І,1,5). Пліній Старший із посиланням на Стація Себоса і Юбу дає ретельний їх опис: один з незаселених островів перебуває під снігом та туманом, інші кишать гігантськими ящірками та собаками, а на берегах постійно гниють останки викинутих морем монстрів (VІ, 32). У ментальність римлян міцно засіло уявлення про "шкідливість моря" (посилаючись на авторитет Платона та Плутарха, за якими море вороже природі людини). Пліній, наприклад, вважав, що мореплавання завдало римському суспільствові конкретну "розбещуючу дію". Для Риму (на відміну від греків) зв'язок із морем не був давнім та природним, і тому він в уявленні Плінія стає саме каталізатором негативних, руйнівних процесів. Море губить безліч людей, воно привчає римлян до жорстокості, наглості, розкоші і марнотратства (ІХ,77; 105; 112; 114; 117 - 122). Тож не дивно, що Горацій проклинає того, хто першим наважився вирушити у плавання. Вторять йому Тібулл, Проперцій, Овідій ("Що тобі до моря? Задовільняйся сушею!"), Сенека (у "Медеї" він засуджує аргонавтів та їх стерничого Тіфіса).

З метою перешкодити будь-яким контактам суперників з Новим Світом, що призвело б до росту могутності ворогів Фінікії, карфагенська консорція жерців кровожерливого бога Баала (Ваала)-Хамона впроваджує та укорінює у середовище американських тубільців ольмеків штучно створений клан жерців, котрий здобув великий духовний та господарський авторитет серед довколишніх етносів. Як розповідають юкатанські майя, на чолі з Кукульканом, будівельником пірамід, прибувають з таємничого Толану 20 жерців з бородами, у довгих халатах і сандаліях (Т. Хейердал. Древний человек и океан. - М., 1982. - С.91-92). Цей жрецький клан встановив над племенами свій контроль та запровадив жахливий за своєю цинічністю та жорстокістю культ щоденного людського жертвопринесення богам - хтонічній богині Тлальтеотль та богові Сонця Іцамна-Кініч-Ахавові, який вважався дарителем писемності та засновником жрецтва, - у вигляді виривання з грудей серця, бо інакше, начебто, повториться катастрофа, в якій загинула попередня цивілізація Астлан - "Країна , де живуть чаплі" (тобто Атлантида; див. прим.) . Власне Атлантиду - Астлан дослідники вважають місцем "схрещення" цивілізацій Нового і Старого Світу. Але в останньому випадку це були негроїдні (бушменські) представники. Останні складали 13,5 % населення ольмекського Тлатілько і 4,5 % населення Серро де лас Мезас. Крім того, тут наявні складові ляпоноїдного, арменоїдного, айнського та суданського расових типів !

Аналогічний людиноненависницький культ жерці Баала запроваджують і серед острівного населення Середземномор'я - на острові Кріт та інших. Баал шанується як бикоголовий бог Загрей (Великий Ловчий). Згідно з грецькими міфами, підступного Загрея розтерзали титани (єгипет Та-таннен "піднята земля"), але він відродився саме як Діоніс: "На Хіосі приносили в жертву Діонісові молоду людину, розтерзуючи її; також на Тенедосі..." (Porph. De Abstr. II, 7). Надалі у зв'язку з боротьбою з цим людиноненависницьким культом, що перетворився в архетип "перемоги героя над Змієм - Драконом, якому приносять у жертву царівну" (архетип Персея і Андромеди), людину у цьому культі замінюють биком (див. опис цього ритуалу у Фірміка Матерна: "... Тут вони розтерзують зубами живого бика, здійснюючи це жахливе бенкетування ..." , Firmic. Matern. VI). Аналогічне описується у трагедії Евріпіда "Вакханки" (Eur. Bacchae. 437-448).

Аналіз ряду міфологем мезоамериканців наштовхує на висновок про їх чужоземне, семітське походження: як у семітів бог Баал у іпостасі войовника Мардука перемагає першозданне чудовисько Тіамат і з його частин створює небо та землю, так само у міфології індіан Юкатану майя боги Кецалькоатль та Тецкатліпока перемагають богиню Тлальтеотль, що мешкала у первісних водах. Її тіло розрубали на двоє, створивши з частин небо та землю. Як богиня землі , вона повинна породжувати необхідні для їжі плоди. Але як розірвана на частини вона вимагає в якості їжі для себе людську кров та людські серця. Отже, напад на Тлальтеотль (Тіамат) викликав появу землі та корисних рослин та зумовив невідворотність смерті. В Мезоамериці запанувала характерна для семітського менталітету ідея в тому, що в смерті міститься життя. Для останніх було притаманне як принесення в жертву Баал - Хамону дітей - первінців, так і уявлення про те, що бог Баал - Мардук "жертвує" собою - дає свою кров, щоб "заслужити" людей: глина, змочена божественною кров'ю, слугує для виготовлення першої людини. Так само, розкаюючись за знищення потопом людства (цивілізації Атлантиди?), майянський бог Кецалькоатль та інші боги здійснюють обряд покаяння, окроплюючи кістки людей попереднього (до-потопного) віку кров'ю свого статевого органу. Отже, світ набуває стійкість через жертвопринесення богами і богів [Мамонтова Ю.В. Роль жертвоприношений в мезоамериканских мифах творения // Вестник МГУ. Серия 7. Философия. - 2000. - №2. - С.104 - 106].

Згідно з фінікійськими уявленнями дружиною Ваала (Баала, Бела) була войовнича Анат , яку єгиптяни називали Нейт та наділяли її епітетом "Та, яка відкриває шляхи (на захід)". Її культ був пануючим у Єгипті в УІІ - УІ ст. до хр.е., тобто тоді, коли з Єгипту переселилися декілька колін Ізраїлю - герої "Книги Мормона", якимось чином довідавшись від жерців богині Нейт про землі за Океаном. Власне у УІІ ст. до хр. е. фінікійці на "замовлення" єгипетського фараона обігнули своїм флотом всю Африку. Саме у храмі Нейт у місті Саїс жерці розповіли Солону про Атлантиду, що, начебто, загинула, за нашим літочисленням, десь 16 000 років до н.е. В дійсності ж Солон невірно зрозумів інформаторів, бо ті вели мову про дату, відповідаючу за нашим літочисленням десь 1600 р. до хр.е., бо у єгиптян знак М означав "тисячу", а Солон прийняв його за знак грецьких цифр, де М означає "десять тисяч".

Геродот у своїй "Історії" ( Кн. 2, 59 ) ототожнив Нейт з грецькою Афіною (Атеною), а отже, не дивно, що жерці Нейт розповіли архонтові міста Афіни Солону прадавню таємничу історію про перемогу афінян (тобто сповідників культу богині Нейт - Анат) над атлантами , адже за міфологією семітів саме Анат перемагає демонічних морських чудовиськ - Йамму ("море") , Муту ("смерть") та семиголового Латану (Левіафан). В теогонії Санхунйатона - Філона Біблського саме Муту уявлявся у формі в'язкого мулу, як смерть і родюча життєва сила водночас.

Чоловік Нейт - Анат Баал - Бел , якого єгиптяни називали Сетом, на горі Цапон (біблійна "Цафон" - "Північна"; грецька її назва Касіус) будує храм на честь своєї жони і називає його "Шам Балу" (shmb'l - "Слава Ваала"). Тут обрала своє місцезнаходження жрецька каста "Шамбала", щоб протистояти касті "Агартха" (Гор-Джехуті чи Гор-Тот), яка служила богові мудрості та філософії Тоту, якому присвячені п'ять додаткових днів поза дванадцяти місяців року . Фінікійці називали Тота "Таавт", стародавні іранці - "Тваша", арійці - "Тваштар" ("Творець"), греки - "Тітон " (Тіфон), кельти - "Тевтат". Останнє використовувалося як епітет сонячного бога-умільця Луга, вбивці демонічного фомора Балора (тобто Бела-Баала-Сета) способом, яким біблійний цар Давид (у імені його той же корінь, що і в теонімі Тот) убив Голіафа...

Але ні в державі прото-інків Анд, ні у Старому Світі практика карфагенських жерців Ваала не вдалася. Проти неї, зокрема, повстає Мойсей та винищує всіх прихильників "Золотого Тільця" (Бик, Овен - це образ Ваала; відповідно, улюблений квазі-езотериками образ Овна - Рами як представника "істинно арійської" традиції викликає суттєві застереження). Розгром римлянами Карфагену та визволення з-під їхньої влади всієї Іспанії (Іберії) та Африки знаменували початок занепаду відкритого панування у Старому Світі людиноненависницької релігії Ваала (Баал-Хамона). Проте рецедиви консорції жерців прорватися до відвертої влади відбуваються постійно у різноманітних формах (від катарів та масонів до комуністичної партії). Отже, є підстави говорити не стільки про "франк (іудео-) масонську змову", а про змову консорції жерців Ваала (від семітського "бел" - "господар"), яка, щоб відвернути увагу від себе, штучно витворює "цапів - відбувальників" ("хлопчиків для биття") - катарів, масонів, ілюмінатів, сатанистів, скінхедів, сіоністів, фундаменталістів тощо.

--------------------------------------------------------------------------------

ПРИМІТКА: Група вчених Флорідського університету (США) виявила докази геологічної катастрофи, відомості про яку дійшли до нас із міфів. Аналіз осадочних порід, піднятих вченими з великих глибин Мексиканської затоки, показує, що 11 600 років тому почалося інтенсивне танення льодовиків Північної Америки. На потепління клімату в ту епоху вказує. зокрема. змінення співвідношень ізотопів кисню-18 і кисню-16 у черепашках морських тварин, яке є відмінним індикатором температури віддалених епох. Відігрівання льодового щита Америки спричинилося до надходження величезної маси талої води у Мексиканську затоку ("Вісник НАНУ", 1995, № 3 - 4, с. 101). Крім того, приблизно тоді ж, 12 тисяч років тому, територія між Норвегією та Шетландськими островами, що тепер становить дно Північного моря, була частиною острова Британія. Тут дослідники, які брали зразки з дна, на глибині більш як 100 метрів знайшли залишки доісторичного поселення. Надалі тут утворився цілий архіпелаг островів, аж доки його не поглинув океан ("Наука і суспільство", 1987, № 12, с. 60). Також цікаво, що календарі стародавніх , єгиптян, ассірійців вказують одну і ту ж дату катастрофи, яку беруть за точку відліку у своїх календарях - 11 542 р. до н.е. ("Наука і суспільство", 1985, № 9, с. 44). а за календарями аріїв та майя - 11 653 р. до н.е.(бо у майя рік складався з кількох циклів, кожен з яких тривав 2760 р.). Отже, точка відліку індійського місячно - сонячного календаря припадає на 11 652 р. до н.е. Ассірійські та єгипетські календарі беруть свій початок від моменту закінчення катаклізму. Так, сонячний єгипетський цикл нараховував 1460 років. Дата завершення одного з цих циклів нам точно відома із написів жерців - це 1322 р. до н.е. Від цієї часової точки ми можемо відкладати сонячні цикли у минуле. Отримуємо 11 542 р. до н.е. Що ж до ассірійського календаря, то він складався з місячних циклів - кожен по 1805 років. Тут також маємо дату кінця одного з циклів - 712 р. до н.е. Таким чином, відкладаючи місячні цикли від цього моменту у минуле отримуємо той же 11 542 рік. Отже, висновок напрошується, що початок і завершення чергової премордіальної катастрофи відбулося між 11 652 (або 11 653) та 11 542 рр. до н.е. Також древні стверджували про неодмінну циклічність катастроф. Римлянин Цензорінус (3 ст. н.е.) писав, що Земля зазнає катаклізмів через кожні 10 800 років або 13 384 оки. За Орфеєм, цей період дорівнює 12 000 років, а за Кассандрою - 136 000 років. Аналогічний циклізм засвідчують і давньоіндійські тексти.

Власне в Х тис. до н.е. закінчився останній льодовиковий період. Північний льодовик почав танути і кількість води у Світовому океані додалася, і його рівень підвищився на 125 - 150 км. виявилися затопленими гігантські частини суші. Це призвело до відокремлення Азії від Америки. Найбільш високий рівень Світового океану був у 9600 р. до н.е. Платон опускання Атлантиди датує 9570 р. до н.е. Саме тоді ж відбулася перебудова ландшафтів на території Європи та Передньої Азії. Така ж перебудова відбулася і в Америці Свідченням про це є Ніагарський водоспад, камяні ступені якого зазнають тиск падаючої води. Коли якась ступінь розмивається, то вода спрямовується на наступний. Спеціалісти встановили, що Ніагарський водоспад виник внаслідок різких геологічних зрушень у часовому відділі між 8-м і 13-м тис. до н.е.

Дані, отримані у Європі, говорять, що в 9880 р. до н.е. відбулася вулканічна катастрофа у басейні ріки Рейн у Німеччині. Спеціалісти назвали її "Помпеями льодовикового періоду. В результаті цієї вулканічної діяльності величезні околиці разом з поселеннями були залиті потоками вулканічної лави, шар котрої сягав пятнадцятиметрової товщини, а дощ з попелу досяг сучасної Польщі.

Перерва у спадковості між людськими культурами спостерігається археологами в Америці та Європі десь в 10 400-х рр. до н.е. Замість слідів людини в цей час спостерігаються відклади осадових порід. Цей факт наявний навіть у знаменитій печері Шанідар в Курдистані (вона знаходиться тепер на 750 м над рівнем моря). Новий культурний шар у печері сформувався тільки через 5 тис. років перерви. Якщо на час льодовика кількість людства на Землі досягала 20 млн, то за одне тисячоліття після цього чисельність збільшилася в 32 рази (демографічний вибух) і в 11 800 - 11 600 рр. до н.е. складала 640 млн чоловік. Після цього почав різкий спад кількості населення. За 200 років воно зменшилося в десять раз, а на межі 8000 - 8600 рр. до н.е. чисельність населення Землі становила лише 8 млн чоловік. Саме з цього часу спостерігається й до тепер ріст населення.

Без сумніву, напрошується згадка про Всесвітній Потоп, засвідчений майже у всіх давніх традиціях. Вчені дійшли висновку на основі аналізу описів катастроф, що епіцентр Всесвітнього Потопу був між Африкою та Америкою. За мірою віддалення від епіцентру характер міфів змінюється, вони стають більш "спокійнішими", "м'якішими".

Значна частина дослідників, базуючись на міфологічних твердженнях про те, що до Всесвітнього Потопу не було Місяця на небі, вважають, що вн був не супутником Землі, а планетою і мав свій супутник. Начебто орбіта його була близькою до Землі і збити його з неї могло інше космічне тіло, що пролітало поруч. Дехто звинувачує у цьому планету Венеру (за Марком Теренцієм Варроном). Спершу Місяць наближався до Землі, із Землі вона виглядав у 20 разів більшим, ніж зараз. Природно, збільшилися місячні приливи. Врезультаті приливна хвиля сягала кількох кілометрів. Вона й затопила вершини гір. Потім під дією складних гравітаційних сил Місяць знову став віддалятися від Землі.

Інші вчені вважають, що причиною катастрофи була зміна нахилу вісі нашої планети відносно до площини, у котрій вона рухається (площини екліптики). Вісь змінюється кожні 400 000 років. При цьому вона ще й хитається, а період хитання - 26 000 років. Якщо змінився нахил вісі, то сонячна енергія потрапляє на поверхню інакше. Як наслідок - інакше розподілюється в атмосфері, внаслідок чого змінюється клімат. Вчені виявили, що у період останнього зледеніння Північний полюс там, де зараз проходить 60 градус північної широти. Зараз він знаходиться на 90 градусі. Отже, різниця у 30 градусів! Ще інші причину вбачають у зміні магнітних полюсів землі - тепер південний магнітний полюс перебуває у північній півкулі в районі гренландського міста Туле.

 

nationalvanguard



 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк goutsoullac@rambler.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»